Предмет та завдання маргіналістики

Маргіналістика

Лекція 2

Пам’ятка для вивчення писемних історичних джерел

Неографія.

Якщо палеографія займається вивченням рукописів до XIХ ст., то неографія вивчає писемні джерела XIX - XX ст., хоча і мало відрізняється за своїми завданнями від своєї попередниці. Неографія і палеографія мають багато спільного, бо обидві науки вивчають зовнішні ознаки пам’яток писемності. Коло питань щодо вивчення матеріалів писемності в неографії обмежується папером. Проте, якщо раніше писарів готували як службових осіб, то переписувачі були тими особами, які були відірвані від автора, не були творцями, редакторами, а тому з часом їх фукції стали виконувати друкарські машинки або інші засоби. У 1873 р. з’явились перші друкарські машинки фірми «Ремінгтон». Неографія вивчає також писемні джерела, які створює світлова множильна техніка, стенографія, яку витіснив магнітофон.

У XVIII і на початку XX ст., до першої світової війни, користувалися грифельною дошкою з чорного сланцю (аспіду), вона використовувалася для спілкування, записів і підрахунків побутового характеру, для різних писемних вправ, її використання нагадує використання сучасної шкільної дошки. На папері, що став основним матеріалом для письма, писали чорнилом.

Середина XX ст. характерна використанням кулькових ручок. Винахід кулькової ручки належить Л.Біро з Угорщини і датується 1938 р. Такою ручкою можно було інтесивно працювати в межах місяця, бо лінія однієї заправки становила 3-4 км.

З 50-х років XX ст. в основному художниками і в начальному процесі використовуються фломастери. Тривалий час людство користується олівцями. Олівець, або «караташ» (чорний камінь), у вигляді, подібному до сучасного де графіт вставлений в дерев’яну оболонку, з’явився у 1565 році. З 1795 року і до цього часу використовується технологія Н.Конте, який розмішував розмелений графіт на клеї. Пізніше з’явились олівці в затискачі – «цанге». На сучасному етапі новітні комп’ютерні технології відіграють провідну роль у друкуванні.

1. Характеристика матеріалу (пергамент, береста, папір).

2. Визначення знаряддя письма (писало, пензлик, перо тощо).

3. Аналіз фарб, чорнила.

4. Особливості почерку: устав, півустав, скоропис, в’язь, тайнопис.

5. Оформлення тексту: прикраси, мініатюри, оправа тощо.

6. Аналіз змісту тексту.

7. Потреба лабораторного аналізу: фотографічного, хімічного, спектрального, лазерного тощо.

8. Час виникнення.

9. Місце виникнення.

10. Визначення автора тексту.

(від лат. – край, чисте поле книги, рукопису) – спеціальна історична дисципліна, яка вивчає авторські, вкладні, читацькі, власницькі, дарчі позначки, тексти на полях і незаповнених сторінках рукописів, рукописних і друкованих книг, що з'явилися на них уже після написання тексту або видання, виробляє прийоми і методи їхнього дослідження з метою використання як історичного джерела.

Об'єктом вивчення маргіналістики є усі види записів, незалежно від їхнього змісту, власницької і хронологічної приналежності (маргіналії).

Предметом вивчення маргіналістики є походження й історія виникнення записів і приміток, їхня авторська і часова приналежність, особливості, сфера побутування і т.д.

Одна з найважливіших задач дисципліни – виявлення і публікація маргіналій, що дає можливість ввести в науковий обіг цікаве і невивчене історичне джерело.

Маргіналії, як джерело особистого походження, близькі за характеристикою і значенням для історика до мемуарів, щоденників, листування, що виникає в приватному порядку. Однак, це самостійний вид письмових джерел, для якого існують особливі прийоми відшукування, вивчення, використання, вичленовування інформації.

Завдяки дослідженням в області маргіналістики історична наука розширює свою джерельну базу, більш заглиблено використовує уже відомі джерела. Тематичний, хронологічний, авторський діапазон маргіналій настільки широкий, що відкриває перспективу багатопланового і багаторазового використання їхнього інформативного потенціалу.

Дата добавления: 2014-11-29