Історія маргіналістики

Виникнення традиції рукописних позначок на документах, рукописах можна віднести до часу появи писемності, на книгах – до початку друкарства. Ціль таких записів була різною. Читачі, дарувальники, переписувачі, власники, продавці і покупці рукописів і книг – представники різних соціальних прошарків суспільства залишали на них свої неоднакові по обсягу і значенню, часом унікальні записи: від лаконічних позначок, особливих значків до розгорнутої приписки, іноді навіть розгорнутої розповіді.

Записи розміщалися на палітурках, на їхній внутрішній стороні, на обкладинках, титульних аркушах, на початку, в середині або в кінці текстів, на бічних, верхніх або нижніх полях, над заголовками, безпосередньо в тексті, над рядками, нерідко на багатьох сторінках або по всій книзі.

У середині XIX ст. український історик і філолог А.С. Петрушевський вперше в статті "Міркування про важливість історичних записок і написів яко істочніце для нашої історії", надрукованій у Львові в 1865 р., зробив спробу обґрунтувати "історичну важливість і вірогідність... історичних записів і написів". Йому належить і перший досвід систематизації історичних маргіналій.

Спочатку записи на книгах вивчалися без системи. Їхні публікації почалися з видання каталогів, описів, довідників, покажчиків рукописів і книг. Данні про них містить "Довідник-покажчик друкованих описів слов'яно-російських рукописів", складений Н.Ф. Бєльчиковим, Ю.К. Бігуновим, Н.П. Рождественською (М.; Л., 1963).

Спеціальні статті присвячувались одиничним маргіналіям, їхнім групам, виявленим в окремих книгах або в приватних книжкових зібраннях, у рукописних книгах і стародруках. Мало досліджені маргіналії рукописних зібрань (крім монастирських рукописів ХШ-ХVIIІ ст.), більше – літописних записів пізнього походження, частково рукописних книг, у тому числі українських, а також стародруків ХVI-ХVIIІ ст. Тематична зведена публікація записів, виявлених у комплексі рукописних і стародруків ХVI-ХVIIІ ст., уперше здійснена В. Андріановою - Перетц, яка склала науковий аналітичний огляд виявлених маргіналій.

Наприкінці 20-х - 30-х рр. XX ст. записи на прикарпатських церковних книгах досліджував І. Панькевич. У серії статей він опублікував їхній зведений перелік і оцінив як значний по обсягу шар джерел, запропонувавши своєрідну тематичну класифікацію.

У радянський час публікації маргіналій зв'язані з ім'ям М.Н. Тихомирова, який на підставі вивчення записів ХІV-ХVII ст. на рукописах Чудова монастиря прийшов до висновку, що "вони, як правило, є … історичними свідченнями" і в області історичних досліджень мають "виняткове значення для хронології, уточнення окремих неясних місць і послідовності подій". У своїх наукових працях учений показав приклад широкого використання інформативних можливостей маргіналій. Археографічні принципи М.Н. Тихомирова надалі були загальновизнані, за винятком деяких варіацій у систематизації записів (К.М. Асафов, Н.Т. Протасьєва, С.И. Сметаніна). У ряді публікацій записів зі стародруків, що орієнтовані на концепцію М.Н. Тихомирова (Л. Хачикян, Я.Д. Ісайович, Е.В. Благовіщенська, І.В. Позднева, Н.А. Бакланова, Н.А. Гузнер, Н.А. Герасимов-Перська й ін.), початі вдалі спроби охарактеризувати маргіналії всебічно, запропонувати різні варіації їхньої систематизації.

Дата добавления: 2014-11-29