Анкетування 3 страница

Педагог – особа, котра здійснює практичну роботу з виховання, освіти й навчання підростаючого покоління і має спеціальну підготовку в цій галузі (учитель загальноосвітньої школи, викладач професійно-технічного училища, середнього спеціального навчального закладу, вихователь дитячого садка тощо).

Педагогіка –наука, що вивчає питання освіти, виховання, розвитку людини та підготовки покоління до життя і діяльності в суспільстві.

Педагогічна діяльність – діяльність педагога як управління діяльністю учнів у навчально-виховному процесі, спрямована на розвиток їх особистості.

Педагогічний досвід – практика педагогічної дія:іьності людини і її результат, який виявляє рівень опанування її об'єктивними закономірностями.

Педагогічне завдання – виявлені суперечності в навчально-виховному процесі, які враховує вчитель, стимулюючи розвиток особистості. Це педагогічна мета, задана в певних умовах.

Педагогічний імідж – професійний образ, який створює вчитель відповідно до його уявлень про зовнішній вигляд, поведінку і характер діяльності у заданій ситуації.

Педагогічний конфлікт – спонтанне або спеціально створюване загострення взаємин, зіткнення протилежних інтересів, поглядів, яке за умови правильного розв'язання суперечностей спричиняє позитивні зміни як у стосунках його учасників, так і в розвитку окремої особистості і всього колективу.

Педагогічна культура –це частина загальнолюдської культури, що розглядається у трьох наукових аспектах: аксіологічному, діяльнісному й особистісному. З позиції аксіологічного підходу педагогічна культура – це сукупність педагогічних цінностей, на якіопирається виховання і педагогіка як наука про виховання. Ці цінності існують у матеріальній та духовній формах. З позиції особистісного підходу педагогічна культура – це актуальні властивості особистості педагога-професіонала як самореалізовуваного суб’єкта виховних стосунків у педагогічній діяльності. З позиції діяльнісного підходу педагогічна культура – це сукупність специфічних способів професійної діяльності викладача, що забезпечують реалізаціцю педагогічних цінностей.

Педагогічна майстерність – комплекс властивостей особистості, що забезпечать високий рівень самоорганізації професійної педагогічної діяльності.

Педагогічне мислення –це мислення педагога з позиції учня, що виявляється в тому, що викладач розуміє мотиви поведінки, стрижневі інтереси, потреби учня, його внутрішній світ. З цих позицій педагог приймає рішення, які завжди повинні бути на користь учня, налагоджує з ним педагогічне співробітництво. Педагогічне мислення – це мислення діалектичне, коли педагог бачить в учневі паростки нового, спрямовує діяльність на з’ясування суперечностей у розвитку особистості учня, на їх подолання.

Педагогічний оптимізм – довіра силам учнів, підтримка їх ініціативи й самостійності.

Педагогічна позиція –стійка усвідомлена система ставлень педагога до своєї професії, об'єктів професійної діяльності, яка виявляється в спрямованості педагога, у рівні відповідності його професійних уявлень реальним втіленням.

Педагогічне прогнозування – пізнавальна прогностична діяльність педагога, спрямована на цілісне відображення кінцевого результату організації системи навчання, виховання й розвитку особистості дитини з урахуванням ймовірності його досягнення.

Педагогічне спілкування – професійна комунікативна взаємодія педагога з учнями на уроці і поза ним, спрямована на створення сприятливого психологічного клімату, а також на психологічну оптимізацію навчальної;цяльності й стосунків.

Педагогічні здібності – індивідуально-психологічні особливості викладача, що є умовою успішності виконання професіонально-педагогічної діяльності.

Педагогічний такт – почуття міри в застосуванні педагогічного впливу на учнів, коли оптимально враховуються умови ситуації і її соціальні та педагогічні наслідки.

Педагогічний талант – природний хист, виняткова здатність людини до педагогічної діяльності.

Педагогічна творчість –активний процес, спрямований на пошук більш досконалих форм навчально-виховної роботи, успішне вирішення педагогічних проблем, покращення якості навчання та виховання учнів, Це така педагогічна діяльність, коли викладач нічого не сприймає всліпу, на віру, а все перевіряє, досліджує і на основі вже досягнутого проектує і створює власний досвід, удосконалює власну педагогічну майстерність, коли в педагога з’являється потреба працювати нестандартно, на основі останніх досягнень педагогічної науки та практики, сучасних вимог суспільства, планомірно удосконалювати навчально-виховний процес, підвищуючи його ефективність і якість.

Педагогічна техніка – уміння використовувати психофізичний апарат як інструмент виховного впливу. Це прийоми володіння собою (власним організмом, настроєм, мовленням, увагою й уявою) і прийоми впливу на інших (вербальними і невербальними засобами).

Педагогічна технологія – науково обґрунтована система операцій і послідовність її втілення на практиці, що забезпечує ефективний педагогічний вплив.

Педагогічна етика – своєрідний кодекс поведінки та світосприйняття викладача, сукупность етичних вимог та настанов, що базуються на загальнолюдських моральних цінностях і цінностях педагогічної діяльності, які дозволяють педагогу орієнтуватися в поведінці та діяльності, у виборі між добром і злом.

Передовий педагогічний досвід –вища форма вияву постійно відтворюваної частини практики у сфері педагогічної дійсності; акумулюється в ефективнішому використанні форм, методів, прийомів, засобів навчання й виховання, забезпечуючи досягнення максимально можливих навчально-виховних результатів при раціональній витраті часу й зусиль педагогів та школярів.

Переконання – уявлення, знання, ідеї,які стали мотивами поведінки людини й визначають її ставлення до дійсності.

Переконування – спосіб комунікативного впливу, при якому вихователь звераеться до свідомості, почуттів і досвіду дітей з метою формування в них свідомого ставлення до дійсності, змісту та норм поведінки людей.

Перцептивна сторона спілкування – аспект спілкування, що виявляється в сприйманні й розумінні партнерами один одного.

Перцептивний – сприйнятливий.

Пізнавальна активність – риса особистості, що виявляється у ставленні до пізнавальної діяльності; це стан готовності до самостійного пізнання, а також якість діяльності, обумовлена свідомим вибором оптимальних шляхів для досягнення мети пізнання.

Поза – це умисно чи мимовільно надана тілу постава.

Позиція у спілкуванні – стійка усвідомлена сукупність ставлень учителя до учнів (батьків, колег), що реалізується в процесі спілкування.

Професійно значимі якості педагога – включають: спрямованість особистості педагога, ставлення до педагогічної праці, професійно-моральні якості, інтереси та духовні потреби, саморегуляцію особистості педагога.

Професійно-педагогічні знання педагога – це знання, виокремлені на основі такого концептуального підходу: педагог маєволодіти системою професійних знань основ розвитку та саморозвитку учня. На основі цього підходу професійні знання поділяються на методологічні, теоретичні, методичні та технологічні.

Професійна компетентність учителя – володіння вчителем необхідною сумою знань, умінь та навичок, які визначають сформованість його педагогічної діяльності, педагогічного спілкування та особистості вчителя як носія певних цінностей, ідеалів та педагогічної свідомості.

Психодіагностика – галузь психології особистості, предмет якої – оцінка потенційних здібностей конкретних особистостей чи їх типів до певних видів діяльності.

Розвиток – якісні зміни суб’єктів та об’єктів, поява нових форм буття, інновацій та нововведень, перетворення їх зовнішніх та внутрішніх зв’язків.

Рефлексія – самопізнання у вигляді роздумів над власними переживаннями, відчуттями, думками.

Самовиховання – один з видів людської діяльності, провідною функцією якої є визначення особистості в ігровій, навчальній, трудовій, громадській та інших видах діяльності та спілкуванні задля розвитку в себе соціально та особистісно значимих якостей.

Самовладання – форма психічної саморегуляції через свідоме управління психічними процесами й вольовий вплив на них.

Самовизначення – процес і результат вибору особистістю власної позиції, мети, засобів самореалізації в конкретних обставинах, основний механізм набуття і вияву людиною внутрішньої свободи. Сутність процеса самовизначення полягає в актах вияву і ствердження індивідуальної позиції в проблемних ситуаціях, коли людина повинна приймати екзистенційні чи прагматичні рішення.

Самореалізація – процес реалізації творчих замислів для досягнення намічених цілей при вирішенні особистісно значимих проблем (творчих завдань), які дозволяють особистості максимально повно реалізувати власний творчий потенціал. Здатність особистості до творчої самореалізації – це синтез здібностей до цілеспрямованої, особистісно значимої творчої діяльності, у процесі якої виявляють творчі можливості.

Спілкування – взаємодія суб’єктів, де відбувається обмін раціональною та емоційною інформацією, діяльністю, досвідом, знаннями, навичками та уміннями, а також результатами діяльності.

Творча діяльність – діяльність, у якій творчість як домінуючий компонент входить до структури чи її мети або способів.

Творчість – це діяльність, що породжує якісно нове, таке, що відрізняється неповторністю та суспільно-історичною унікальністю.

Творчий саморозвиток особистості – особливий вид творчої діяльності суб’єкт-суб’єктної орієнтації, спрямованої на інтенсифікацію та підвищення ефективності процесів "самості", серед яких системоутворюючими є самопізнання, творче самовизначення, самоуправління, творча самореалізація та самоудосконалення особистості. Саморозвиток – процес активного послідовного, прогресивного і в цілому незворотніх якісних змін психологічного статусу особистості.

Творче співробітництво – принцип особистісно-зорієнтованої педагогіки, процес взаємодії учнів між собою та з педагогами задля досягнення спільної мети. У такій діяльності творчі здібності та можливості учасників (партнерів) реалізуються найбільш повно. Взаємодоповнюючись, вони досягають якісно нового рівня розвитку.

Толерантність – це заперечення нетерпимості, стримування неприязні, здатність до визнання чи практичне визнання та повага до культури, переконань та дій інших.

Управління –цілеспрямований вплив на систему, її компоненти та процеси з метою підвищення ефективності функціонування.

Управлінські здібності – здібності, структура яких збагачує організаторські та комунікативні здібності відмінним знанням специфіки феноменів, що є об’єктами управління.

Формування особистості – процес розвитку і становлення особистості під впливом зовнішніх чинників виховання, навчання, соціального середовища; цілеспрямований розвиток особистості чи якоїсь із її сторін, якостей під впливом виховання і навчання; процес становлення людини як суб’єкта і об’єкта суспільних відношень.

Емпатія – відчування, безпосередній емоційний відгук на чужі переживання.

Я-концепція – відносно стійка, більш/менш усвідомлена, пережита/неповторна система уявлень індивіда про самого себе, на основі якої він взаємодіє з іншими та ставиться до себе.

Якості особистості – узагальнені властивості особистості, що відрізняються стійкістю, хоча й піддаються формуванню.

Дата добавления: 2014-11-29