Загальні заходи та засоби регулювання параметрів мікроклімату

Рекомендовані параметри мікроклімату в приміщеннях шкіл

Параметри мікроклімату для категорій робіт

Період року	Категорія робіт	Температура повітря, ^0С	Відносна вологість, %	Швидкість руху, м/с
Холодний період року	Легка 1 а	22-24	40-60	0,1
Легка 1 б	21-23	40-60	0,1
Середньої важкості 11а	19-21	40-60	0,2
Середньої важкості 11б	17-19	40-60	0,2
Важка ІІІ	16-18	40-60	0,3
Теплий період року	Легка 1а	23-25	40-60	0,1
Легка 1 б	22-24	40-60	0,2
Середньої важкості ІІ а	21-23	40-60	0,3
Середньої важкості ІІ б	20-22	40-60	0,3
Важка ІІІ	18-20	40-60	0,4

Зокрема, для більшості шкільних приміщень за санітарними правилами і нормами (ДСанПіН 5.5.2.008-01«Державні санітарні правила і норми влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу») температура повітря в приміщенні повинна бути 17…20⁰С, відносна вологість – 40…60%, рухомість повітря – до 0,1м/с (табл. 2).

Таблиця 2

№ з/п	Назва приміщень	Оптимальні параметри	Допустимі параметри
Температура повітря, С^0	Відносна вологість повітря, %	Швидкість руху повітря, м/с	Температураповітря, С^0	Відносна вологість повітря, %	Швидкість руху повітря, м/с
	Класи, аудиторії (загальні)	18-20 (20-23)	40-60	0,1	(25)	(75)	0,2
	Кабінети фізики (хімії)	18-20 (20-23)	40-60	0,1	(25)	(75)	0,2
	Майстерня з обробки металу	17-19 (20-22)	40-60	0,3	15-21 (28)	(65)	0,4
	Майстерня з обробки деревини	16-18 (18-21)	40-60	0,3	13-19 (26)	(65)	0,4
	Майстерня з обробки тканини	18-20 (20-23)	40-60	0,1	(25)	(75)	0,2

Примітка: в дужках параметри для теплої пори року.

3. Вимоги до параметрів мікроклімату в навчальних приміщеннях.

Вологе повітря – це суміш повітря й водяної пари. Кількість водяної пари в повітря називають абсолютною вологістю. Повітря, в якому міститься гранично можлива за даної температури кількість вологи, називають насиченим. Водяна пара, яка знаходиться у такому повітрі, буде насиченою. Для порівнянь вологого повітря відносно його насиченого стану використовують поняття відносної вологості (φ).

Відносна вологість – відношення вмісту водяної пари у повітрі до його вмісту в насиченому повітрі за тієї ж температури повітря. При φ = 0% – повітря сухе, при φ = 100% – насичене (утворюється туман). Якщо вологе повітря охолоджувати (вміст вологи не змінюється), то по досягненні деякої температури воно переходить в насичене. Ця температура називається температурою точки роси. Подібне явище часто спостерігається у природі: ранковий туман, роса.

4. Контроль параметрів мікроклімату.

Для вимірювання параметрів мікроклімату використовують: температури – термометри (рідині, термоелектричні та інші); відносної вологості повітря – гігрометри та психрометри; рухомості повітря – кататермометри та різнобічні анемометри: крильчасті, чашкові, індукційні та інші.

План

1. Заходи та засоби регулювання параметрів мікроклімату в закладах освіти.

2. Вимоги до провітрювання, загальнообмінної вентиляції (кратність повітрообміну), місцевої вентиляції, кабінетів хімії, біології, навчальних майстерень.

3. Кондиціювання повітря.

1. Заходи та засоби регулювання параметрів мікроклімату в закладах освіти.

Найчастіші причини відхилення параметрів мікроклімату від нормативних – це надходження надлишкового тепла в повітря виробничого приміщення або водяної пари від працюючого обладнання та різних джерел випаровування.

Заходи захисту від теплових випромінювань можна поділити на чотири групи:

а) усунення джерела тепла;

б) захищення від тепловипромінювання за допомогою екранів;

в) полегшення тепловіддачі від тіла людини в оточуюче середовище;

г) індивідуальний захист від теплового впливу.

За технікою безпеки, щоб уникнути опіків, температура гарячих поверхонь у виробничій зоні дії працюючих не повинна перевищувати 45°С.

Для зменшення вологості у виробничих приміщеннях слід уникати технологічних процесів, де є відкриті поверхні рідин, з яких вони випаровуються. Технологічне обладнання повинно бути герметизоване, а для видалення пари – обладнане витяжками.

Полегшенню тепловіддачі від тіла людини сприяє підвищення швидкості руху повітря, що омиває тіло. Здійснюється це за допомогою вентиляційних систем.

При необхідності виконання робіт в зоні підвищеної температури повітря або в гарячих реактивних зонах обладнання (ремонт топкових камер, котлів, печей, сушарок та ін.) користуються засобами індивідуального захисту від інфрачервоних випромінювань: термозахисним одягом, ізолюючими апаратами органів дихання, спеціальними рукавичками, касками тощо.

Основними методами регулювання параметрів мікроклімату є опалення, вентиляція та кондиціювання.

Опалення дозволяє в холодний період року підтримувати нормативну температуру; при цьому звичайно зменшується вологість повітря. В навчальних приміщеннях використовують водяне опалення, як найбільш гігієнічне.

2. Вимоги до провітрювання, загальнообмінної вентиляції (кратність повітрообміну), місцевої вентиляції, кабінетів хімії, біології, навчальних майстерень.

Вентиляція – процес повітрообміну у виробничих приміщеннях, який забезпечує нормовані значення параметрів мікроклімату та чистоту повітря. Метою вентиляції є зменшення в повітрі робочої зони концентрації шкідливих домішок, надлишкового тепла та забезпечення подачі потрібної для життєдіяльності людини кількості свіжого повітря.

Системи вентиляції можна умовно класифікувати за такими основними ознаками:

– спосіб організації повітрообміну (природна, механічна і змішана);

– спосіб подачі та видалення повітря (припливна, витяжна та припливно-витяжна);

– призначення (загальнообмінна та місцева).

Природна вентиляція здійснюється під дією природних сил – різниці густини теплого повітря в середині приміщення та холоднішого зовнішнього або сили вітру. Природна вентиляція буває неорганізованою, якщо здійснюється через нещільності у зовнішніх огороджувальних конструкціях (інфільтрація) та організованою і регульованою (аерація).

Основною характеристикою вентиляції є її інтенсивність Q(м³/год). Вона визначається в залежності від призначення та типу вентиляційної системи. Тип вентиляційної системи залежить від характеру виділень шкідливих речовин в приміщенні:

– при незосередженому – застосовують загальнообмінну вентиляцію;

– при зосередженому виділенні застосовують витяжну вентиляцію разом із загальнообмінною вентиляцією (як правило, припливною).

Інтенсивність загальнообмінної вентиляції розраховують за умовами розбавлення повітря робочої зони до гранично допустимої концентрації шкідливих домішок або температури зовнішнім повітрям.

При виділенні “і” шкідливої речовини з інтенсивністю G_і (мг/год) необхідна кількість повітря визначається за формулою:

, (1)

де х_гдк – гранично допустима концентрація речовини в робочій зоні,мг/м³;

х_з – концентрація речовини в зовнішньому повітрі, якщо немає даних, топриймають в розрахунках х_з = 0,3·х_гдк, мг/м³.

Інтенсивність вентиляції може бути визначена також за кратністю повітрообміну (К, год^-1):

(2)

де V – об’єм приміщення, м³.

Навчальні приміщення повинні бути обладнані природною витяжною вентиляцією, а окремі (кабінети хімії, біології, майстерні) – місцевою (витяжні шафи, витяжні зонти та ін.). Для звичайних класів, актових залів, кабінетів креслення, історії та всіх інших приміщень К = І год^-1. З метою виконання цієї вимоги площа фрамуг (кватирок) повинна бути більшою 1/50 площі підлоги. Для кабінетів хімії, фізики, біології, обслуговуючої праці, навчальних майстерень К = 3 год^-1. Для аварійної вентиляції кратність вентиляції повинна бути неменше 8 год^-1.

Інтенсивність місцевої всмоктувальної вентиляції визначають за швидкістю повітря в прорізі витяжного пристрою, необхідною для ефективного відводу шкідливих речовин:

Q_м= 3600·k₃·W_o·S_o, (3)

де k₃ – коефіцієнт запасу, який залежить від токсичності виділень та виду агрегату, S_o – площа живого перерізу витяжного вікна в м²; W_o – швидкість повітря у витяжному вікні в м/с.

Швидкість повітря у витяжному вікні залежить від токсичності шкідливих домішок і може прийматися від 0,4 м/с (гаряче повітря без шкідливих домішок) до 3 м/с (домішки 1 класу небезпечності). Для умов шкіл швидкість повітря у витяжному вікні витяжної шафи повинна складати 0,8 – 1,25 м/с.

3. Кондиціювання повітря.

Кондиціювання – це найбільш вдалий метод регулювання мікроклімату, при якому в робочу зону подається повітря, яке відповідає нормативним показникам. Для цього повітря очищають в фільтрі, підігрівають в калорифері, а при потребі – охолоджують за допомогою холодильної установки, при цьому може бути передбачено регулювання вологості повітря. Таким чином,кондиціювання є універсальним методом регулювання мікроклімату, так як воно впливає на усі параметри мікроклімату одночасно. В школах кондиціюванням повинні обладнуватися кабінети інформатики.

При використанні систем вентиляції слід пам’ятати, що вентиляційні канали повинні періодично чистити (зокрема, канали природної вентиляційної системи чистять не рідше як раз в три роки).

12. Природне освітлення в закладах освіти, види, нормування, експлуатація.

План.

1. Види природного освітлення, параметри, що характеризують природне освітлення: світловий коефіцієнт, коефіцієнт природної освітленості.

2. Нормування природної освітленості навчальних класів, кабінетів, майстерень, вимоги до фарбування стін, стелі.

3. Догляд за системою природної освітленості.

1. Види природного освітлення, параметри, що характеризують природне освітлення: світловий коефіцієнт, коефіцієнт природної освітленості.

Раціональна система освітленості відіграє важливу роль у зниженні виробничого травматизму і підвищує загальну працездатність людини. Особливе значення має освітлення навчальних приміщень.

За джерелом освітлення ділять на природне (від Сонця) і штучне. Природне освітлення за своїм спектральним складом найбільш сприятливе. Його рівень характеризується коефіцієнтом природної освітленості (КПО). Це відношення природної освітленості всередині приміщення (Е_в) до зовнішньої горизонтальної освітленості (Е_зов) в %:

. (1)

2. Нормування природної освітленості навчальних класів, кабінетів, майстерень, вимоги до фарбування стін,стелі.

Для районів м. Харкова та м. Полтави за БНіП мінімальне значення КПО для навчальних приміщень складає 1,5%, для кабінетів креслення – 2,5%. Крім цього показника, в будівництві широко використовують поняття світлового коефіцієнту (СК) – це відношення площі вікон (S_вік) до площі підлоги (S_під):

. (2)

Для навчальних приміщень він повинен бути більше 1/4 (1/6).

Стіни та стелю рекомендовано фарбувати в білий колір (крейдова або вапняна побілка, яка поновлюється раз на 2 роки). Дерева повинні розміщуватися на відстані не менш 10 метрів від будинку школи.

3. Догляд за системою природної освітленості.

Значно впливають на якість природного освітлення забруднення вікон, затемнення їх зайвими речами або зовні деревами та колір (коефіцієнт відбиття світла) стін і стелі. Для підтримання освітлення на оптимальному рівні в класах шкіл потрібно мити вікна з середини на рідше, як раз в 3 місяці, а повністю раз в півроку (для приміщень з підвищеним виділенням пилу – з середини – раз в місяць, повністю – раз в три місяці).

13. Штучне освітлення в закладах освіти, види, джерела світла для навчальних приміщень, нормування.

План.

1. Види штучного освітлення за організацією: загальне, місцеве, комбіноване.

2. Основні параметри, що характеризують штучне освітлення: світловий потік, яскравість, контрастність, освітленість.

3. Джерела світла для загального та місцевого освітлення, їх загальна характеристика.

4. Нормування штучної освітленості навчальних класів, кабінетів, майстерень.

5. Догляд за системами штучної освітленості.

1. Види штучного освітлення за організацією: загальне, місцеве, комбіноване.

Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути трьох видів:

1. Природне – це пряме або відбите світло сонця (небосхилу), що освітлює приміщення через світлові прорізи в зовнішніх огороджувальних конструкціях. Природне освітлення поділяється на: бокове (одно- або двобічне), що здійснюється через світлові отвори (вікна) в зовнішніх стінах; верхнє, здійснюється через отвори (ліхтарі) в дахах і перекриттях; комбіноване – поєднання верхнього та бокового освітлення.

2. Штучне – здійснюється штучними джерелами світла (лампами розжарювання або газорозрядними) і призначене для освітлення приміщень у темні години доби, або таких приміщень, які не мають природного освітлення. Штучне освітлення може бути загальнім та комбінованим. Загальне освітлення передбачає розміщення світильників у верхній зоні приміщення (не нижче 2,5 м над підлогою) для здійснювання загального рівномірного або загального локалізованого освітлення (з урахуванням розтушування обладнання та робочих місць). Місцеве освітлення створюється світильниками, що концентрують світловий потік безпосереднього на робочих місцях. Комбіноване освітлення складається із загального та місцевого. Його доцільно застосувати при роботах високої точності, а також, якщо необхідно створити певний або змінний, в процесі роботи, напрямок світла. Лише одне місцеве освітлення у виробничих приміщеннях заборонене.

3. Суміщене – одночасне поєднання природного і штучного освітлення.

2. Основні параметри, що характеризують штучне освітлення: світловий потік, яскравість, контрастність, освітленість.

Освітленість характеризується кількісними та якісними показниками. Кількісними є: світловий потік Ф – потужність променевої енергії (вимірюється в люменах – Лм), освітленість Е – відношення світлового потоку до площі освітленої ним поверхні (вимірюється в люксах – Лк) та інші.

Освітленість вимірюють за допомогою люксметрів (рис. 2.3), які складаються з фотоелемента і мікроамперметра. За величиною струму визначають величину освітленості. Якісними показниками, які впливають на умови зорової праці, є фон, контраст об’єкту з фоном, передача кольору, коефіцієнт пульсації освітленості.

Важливою характеристикою штучного освітлення є освітленість. Мінімальне її значення встановлено санітарними нормами. Інтенсивність освітленості люмінесцентними лампами повинна бути вища завдяки пульсації світлового потоку, створеного ними.

3. Джерела світла для загального та місцевого освітлення, їх загальна характеристика.

Джерелом штучного освітлення служать лампи: розжарювання або газорозрядні (люмінесцентні, дугові). Усі види ламп частково змінюють передачу кольору через відміну спектру випромінюючого ними світла від спектру Сонця. Лампи розжарювання дають жовтуватий колір, люмінесцентні лампи — голубуватий (лампи типу ЛН, ЛД і ЛДЦ), жовтий (типу ЛБ), рожевий (ЛТБ). Найкращу передачу кольору забезпечують лампи типу ЛД, ЛДЦ, ЛХБ, ЛТПЦ, ЛН. Решту застосовують для освітлення допоміжних приміщень і зовнішніх площ.

4. Нормування штучної освітленості навчальних класів, кабінетів, майстерень.

В таблиці 2 наведені норми із штучного освітлення деяких видів приміщень шкіл. Варто запам’ятати, що люмінесцентне освітлення не можна застосувати в якості місцевого для рухомих вузлів (верстати, швейні машини та інші) через можливе виникнення стробоскопічного ефекту.

Таблиця 2

Дата добавления: 2014-11-29