Закон Оукена 2 страница

Державний бюджет – це баланс доходів та видатків держави, ухвалений на фінансовий рік. Основу бюджетних доходів більшості держав становлять податки. Податки – це обов’язкові платежі у державний бюджет, здійснювані у визначеному законодавством країни порядку.

Податкову систему країни характеризують:

1) суб’єкти оподаткування, тобто платники податків – фізичні та юридичні особи;

2) об’єкти оподаткування, тобто те, що є підставою для стягнення податків – доходи, майно, види діяльності тощо;

3) одиниця оподаткування, тобто одиниця виміру об’єкта оподаткування – м² для податку з власників нерухомого майна, об’єм двигуна – для податку з власників транспортних засобів та ін.;

4) податкова ставка, тобто величина належного до сплати податку на одиницю оподаткування.

Податкові ставки, встановлені у відсотках, поділяють на:

1) прогресивні, коли ставки зростають зі збільшенням вартості об’єкта оподаткування;

2) регресивні, коли податкові ставки зі збільшенням вартості об’єкта оподаткування зменшуються;

3) пропорційні, коли розмір податкової ставки не залежить від вартості об’єкта оподаткування.

Отримувані державним бюджетом у формі податків доходи визначаються також системою податкових пільг, таких як:

1) неоподатковуваний мінімум – мінімальна сума (наприклад, зарплати) чи кількість одиниць (наприклад, житлова площа) з якої не стягується податок;

2) прискорена амортизація – зменшення оподатковуваного прибутку шляхом віднесення на витрати більшої частки вартості основного капіталу у перші роки його експлуатації;

3) капітальні знижки – застосування нижчих податкових ставок щодо прибутку, отриманого з допомогою нового капіталу.

Акумульовані завдяки оподаткуванню кошти уряд перерозподіляє на користь різних економічних суб’єктів через бюджетні видатки. Основними напрямами державних видатків є:

1) утримання державного апарату;

2) фінансування національної оборони;

3) фінансування бюджетного сектору економіки;

4) соціальні видатки;

5) обслуговування державного боргу.

13.1.2. Способи збалансування дефіцитного державного бюджету (для самостійного опрацювання)

Якщо бюджетні доходи дорівнюють державним видаткам, бюджет називають збалансованим. Надлишок чи профіцит бюджету спостерігаємо, коли акумульовані урядом кошти перевищують бюджетні видатки. Більшість країн мають справу з дефіцитом бюджету – мобілізовані з допомогою податків кошти не покривають увесь обсяг державних видатків. Відсоткове відношення обсягу дефіциту до ВВП називають рівнем дефіцитності бюджету.

Виокремлюють три основні способи збалансування дефіцитного державного бюджету:

1) підвищення податків;

2) додаткова емісія грошей;

3) запозичення на фінансових ринках.

Фінансування дефіциту державного бюджету через підвищення податкових ставок виправдовує себе лише частково. Вплив податкових ставок на величину бюджетних доходів відображає крива Лафера (рис.13.1). Початково збільшення ставок оподаткування забезпечує щораз більше наповнення бюджету. Але з певного моменту, коли приватний сектор вважатиме рівень оподаткування надмірним, спостерігатиметься зменшення податкових надходжень через тонізацію господарської діяльності.

Додаткова емісія грошей, або монетезація дефіциту, забезпечує вигоду для держави у формі сеньйоражу – емісійного доходу. Однак наслідком цього способу збалансування дефіцитного державного бюджету є прискорення темпів інфляції.

Запозичуючи гроші на внутрішньому чи зовнішньому фінансових ринках, уряд не змінює поточного податкового навантаження та не сприяє розгортанню інфляційних процесів. Натомість зростає державний борг і видатки на його обслуговування. Крім того, продаючи власні цінні папери, уряд конкурує з приватним сектором, утруднюючи йому доступ до дешевих позик.

13.1.3. Дискреційна фіскальна політика та її види

Дискреційна фіскальна політика – це система заходів, що передбачає цілеспрямовані зміни в рівні державних видатків і податків для впливу на обсяг національного виробництва, зайнятість та рівень цін. Залежно від обраної урядом мети дискреційна фіскальна політика може бути стимулювальною чи стримувальною.

Стимулювальна фіскальна політика скеровується на збільшення національного обсягу виробництва та рівня зайнятості. Для цього уряд збільшує державні видатки, зменшує податки або ж комбінує ці знаряддя у доцільній пропорції.

Збільшення державних видатків спричиняє переміщення кривої сукупного попиту вправо, причому на більшу віддаль, аніж безпосередній приріст сукупних видатків (пунктирна лінія на рис.13.2а) завдяки ефекту мультиплікатора.

Як наслідок – реальний обсяг національного виробництва та рівень зайнятості зростають.

Подібний результат може забезпечуватись зниженням податків. Зменшення податкового навантаження на приватний сектор стимулює збільшення його видатків і зумовлює переміщення кривої сукупного попиту (з AD ₁ до AD ₂), що сприятливо позначається на обсягах виробництва та зайнятості.

Стимулювальна фіскальна політика може виявитись менш ефективною, якщо уряд фінансує дефіцит бюджету за рахунок запозичень на внутрішньому ринку цінних паперів. Зменшуючи тим самим доступність позик для приватних підприємств та домогосподарств, він позбавляє економіку частини потенційних сукупних видатків. Тому приріст національного виробництва і зайнятості буде меншим. Емісійне покриття дефіциту бюджету позбавлене цього недоліку, але створює умови для прискорення темпів зростання цін.

Стримувальна фіскальна політика спрямована на уповільнення інфляції. Для цього уряд зменшує державні видатки, збільшує податки або ж комбінує ці знаряддя у доцільній пропорції.

Зменшення державних видатків (відстань від кривої AD ₁ до пунктирної лінії на рис.13.2б) за рахунок ефекту мультиплікатора спричиняє істотне скорочення сукупних видатків та переміщення кривої сукупного попиту вліво. Унаслідок цього, темпи зростання цін уповільнюються.

Такого ж ефекту досягають збільшенням податків, що забезпечує скорочення обсягу приватних видатків і стримує зростання загального рівня цін.

Стримувальна фіскальна політика завжди зумовлює спад виробництва та зростання рівня безробіття, але не гарантує повернення рівня цін до попереднього рівня.

13.1.4. Недискреційна фіскальна політика. Ефект витіснення (для самостійного опрацювання).

Недискреційною фіскальною політикою називають систему вмонтованих чи автоматичних стабілізаторів. Автоматичний стабілізатор – це механізм національної економіки, який збільшує дефіцит бюджету у фазі спаду та профіцит у роки інфляції, не потребуючи додаткових заходів з боку державних інституцій.

Прикладами вмонтованих стабілізаторів можуть слугувати податкова система країни і трансферні платежі.

Більшість податкових систем передбачають стягнення обов’язкових платежів до бюджету за пропорційними та прогресивними ставками. Якщо економіка переходить у фазу спаду ділового циклу, обсяги національного виробництва і доходу зменшуються, спричиняючи дефіцит бюджету. Оскільки ж вилучення з доходів відтепер – менші, це сприяє пожвавленню економічної активності. У фазі піднесення, коли рівень цін та номінальні доходи зростають, збільшуються податкові надходження, що зумовлює профіцит бюджету. Вилучення ж значної частки доходів стримує приватні видатки, сприяючи уповільненню темпів інфляції.

Навпаки, трансферні платежі (наприклад, допомога із безробіття) у фазі спаду зростають, позаяк збільшується кількість осіб, котрі претендують на державну допомогу. Внаслідок цього формується дефіцит бюджету, який стимулює приватні видатки. У фазі піднесення зростання рівня зайнятості звужує коло претендентів на отримання трансферів, що спричиняє бюджетний дефіцит і гальмує інфляційні процеси.

На відміну від дискреційної фіскальної політики автоматичні стабілізатори не усувають економічні коливання, а лише звужують їх діапазон.

Реалізація дискреційної фіскальної політики пов’язана із проблемою, відомою як ефект витіснення. Збільшуючи державні видатки у фазі спаду, уряд спричиняє і збільшення попиту на гроші. З незмінної пропозиції грошей це зумовлює збільшення процентних ставок. Як наслідок, зменшуються інвестиційні видатки приватних фірм та чутливі до процентних ставок споживчі видатки. Відповідно стимулювальний ефект фіскальної політики – незначний чи взагалі відсутній через витіснення приватних видатків державними.

13.2. Суть, знаряддя та види монетарної політики

13.2.1. Суть та знаряддя монетарної політики

Монетарна, або грошово-кредитна, політика, – це заходи центрального банку країни, спрямовані на досягнення макроекономічної стабільності з допомогою регулювання пропозиції грошей. Основними знаряддями монетарної політики є норма резервування, облікова ставка та операції на відкритому ринку.

Норма резервування – це частка депозитів (вкладів), яку комерційні банки зобов’язані зберігати в центральному банку у формі резервів. Розглянемо спрощений баланс комерційного банку, пасиви якого формуються лише завдяки вкладам та позикам центрального банку, тоді як активи складаються лише із резервів, наданих кредитів та придбаних цінних паперів. Якщо комерційний банк залучив вклади у розмірі 100 тис. гр. од. і ще не розпочав надавати позики, його резерви за обсягом дорівнюють депозитам (рис.13.3а). Кредитуючи інших економічних суб’єктів, комерційний банк змушений рахуватись із нормою резервування, встановленою центральним банком країни. За норми резервування 10% комерційний банк зобов’язаний утримувати як резерв 10 тис. гр. од., а решту – 90 тис. гр. од. – може надавати у позику (рис.13.3б).

Якщо ж центральний банк збільшить норму резервних вимог до 20%, максимально можливий обсяг кредитування становитиме 80 тис. гр. од. (рис.13.3в). У цьому разі доступність кредитів знижується, що зумовлює підвищення процентних ставок.

Активи	Пасиви		Активи	Пасиви		Активи	Пасиви
Резерви: 100 тис. гр. од.	Депозити: 100 тис. гр. од.		Резерви: 10 тис. гр. од.	Депозити: 100 тис. гр. од.		Резерви: 20 тис. гр. од.	Депозити: 100 тис. гр. од.
	Кредити: 90 тис. гр. од.		Кредити: 80 тис. гр. од.
Усього: 100 тис. гр. од.	Усього: 100 тис. гр. од.		Усього: 100 тис. гр. од.	Усього: 100 тис. гр. од.		Усього: 100 тис. гр. од.	Усього: 100 тис. гр. од.
а)		б)		в)
Рис.13.3. Вплив норми резервування на кредитну активність комерційного банку

Облікова, або дисконтна, ставка – це процентна ставка, за якою центральний банк кредитує комерційні банки.

Якщо комерційний банк прагне збільшити обсяги кредитування, а обсяги вкладів – недостатні, він може позичити гроші у центрального банку (рис.13.4а). Причому перепозичати можна всю отриману суму без огляду на норму резервування (рис.13.4б). Підвищення облікової ставки зумовлює зменшення запозичення у центрального банку, що обмежує обсяги кредитування комерційного банку і здорожує кредити.

Активи	Пасиви		Активи	Пасиви		Активи	Пасиви
Резерви: 110 тис. гр. од.	Депозити: 100 тис. гр. од.		Резерви: 10 тис. гр. од.	Депозити: 100 тис. гр. од.		Резерви: 20 тис. гр. од.	Депозити: 100 тис. гр. од.
Позика у центробанку: 10 тис. гр. од.		Кредити: 100 тис. гр. од.	Позика у центробанку: 10 тис. гр. од.		Кредити: 95 тис. гр. од.	Позика у центробанку: 5 тис. гр. од.
Усього: 110 тис. гр. од.	Усього: 110 тис. гр. од.		Усього: 110 тис. гр. од.	Усього: 110 тис. гр. од.		Усього: 105 тис. гр. од.	Усього: 105 тис. гр. од.
а)		б)		в)
Рис.13.4. Кредитна активність комерційного банку за різного рівня облікової ставки

Операції на відкритому ринку – це купівля та продаж центральним банком державних цінних паперів.

Якщо комерційний банк ухвалить використати частину вкладів (наприклад, 10 тис. гр. од.) для придбання державних цінних паперів, то, природно, це позначиться на обсягах його кредитування (рис.13.5а). Збільшення обсягу придбаних у центрального банку цінних паперів відповідно зменшуватиме суму надаваних позик (рис.13.5б). І навпаки, продаж комерційним банком цих активів розширить можливість кредитування (рис.13.5в).

У сучасній економіці операції на відкритому ринку вважають найгнучкішим інструментом монетарної політики, здатним швидко впливати на пропозицію грошей. Натомість норму резервування зазвичай змінюють рідко, позаяк це може створити серйозні труднощі для комерційних банків у процесі виконання нормативних вимог. Облікова ж ставка виконує передусім інформаційну функцію.

Активи	Пасиви		Активи	Пасиви		Активи	Пасиви
Резерви: 100 тис. гр. од.	Депозити: 100 тис. гр. од.		Резерви: 10 тис. гр. од.	Депозити: 100 тис. гр. од.		Резерви: 10 тис. гр. од.	Депозити: 100 тис. гр. од.
Державніцінніпапери: 10 тис. гр. од.		Державніцінніпапери: 20 тис. гр. од.		Кредити: 90 тис. гр. од.
Кредити: 80 тис. гр. од.	Кредити: 70 тис. гр. од.
Усього: 100 тис. гр. од.	Усього: 100 тис. гр. од.		Усього: 100 тис. гр. од.	Усього: 100 тис. гр. од.		Усього: 100 тис. гр. од.	Усього: 100 тис. гр. од.
а)		б)		в)
Рис.13.5. Вплив операцій на відкритому ринку на кредитну активність комерційного банку

13.2.2. Види монетарної політики. Політика дорогих і дешевих грошей

Залежно від мети монетарну політику поділяють на стимулювальну та стримувальну.

Стимулювальна монетарна політика, або політика “дешевих грошей”, скеровується на збільшення національного обсягу виробництва та зниження рівня безробіття. Реалізовуючи її, центральний банк країни:

1) купує державні цінні папери, що збільшує обсяг резервів комерційних банків, які можуть використовуватись для кредитування економіки;

2) зменшує норму резервування, що вивільняє частину наявних обов’язкових резервів для надання позик;

3) знижує облікову ставку, спонукаючи комерційні банки збільшувати кредитування економіки коштом позик узятих у центральному банку.

Наслідком цих дій є збільшення пропозиції грошей, що здешевлює позики і збільшує обсяг чутливих до процентних ставок сукупних видатків. Зростання сукупного попиту прискорює економічне зростання та знижує рівень безробіття.

Стримувальна монетарна політика, або політика “дорогих грошей”, має на меті уповільнити темпи зростання цін в економіці. Для цього центральний банк країни:

1) продає державні цінні папери, вилучаючи частину понаднормативних резервів комерційних банків;

2) збільшує норму резервування, змушуючи комерційні банки обмежити обсяги кредитування;

3) збільшує облікову ставку, знеохочуючи запозичення в центральному банку.

Внаслідок цих дій пропозиція грошей зменшується, що здорожує позики і зменшує сукупні видатки. Як наслідок, зростання загального рівня цін відбувається меншими темпами.

13.2.3. Передавальний механізм та ефективність монетарної політики (для самостійного опрацювання)

Передавальний механізм монетарної політики – це канали, через які пропозиція грошей впливає на ділову активність у національній економіці. Основний потік макроекономіки виділяє такі головні ланки монетарного передавального механізму:

1) зміна реального обсягу пропозиції грошей унаслідок використання центральним банком інструментів монетарної політики;

2) зміна процентних ставок;

3) зміна чутливих до процентної ставки компонентів сукупних видатків;

4) зміна основних макроекономічних показників (реального ВВП, рівня безробіття та загального рівня цін) як реакція на зміну сукупних видатків.

Найчутливіше на зміну процентних ставок (i) реагують інвестиційні видатки (I). Стримувальна монетарна політика, що передбачає зменшення пропозиції грошей (М), спричиняє збільшення процентних ставок. Тому підприємці скорочують інвестиційні видатки, що своєю чергою зменшує сукупний попит (AD), а отже і обсяг національного продукту (Y), зайнятість (Е) та рівень цін (Р). Схематично цей вплив можна подати у формі:

М ↓ – і↑ – І↓ – AD↓ –Y↓Е↓Р↓

Стимулювальна монетарна політика забезпечує протилежний ефект:

М ↑ – і↓ – І↑ – AD↑ –Y↑Е↑Р↑

Зміна процентної ставки позначається також на валютному курсі, а отже на величині чистого експорту. За політики “дорогих грошей” зростання процентних ставок стимулює попит на національну валюту, і її курс (е) зростає. Це здорожує експорт, зменшуючи його обсяги, але здешевлює та збільшує імпорт. Як наслідок, чистий експорт (NX), сукупні видатки та основні макроекономічні змінні зменшуються:

М ↓ – і↑ – е↑ – NX↓ – AD↓ –Y↓Е↓Р↓

Крім валютного курсу, впливу процентних ставок зазнають курси цінних паперів (Рs). Збільшення процентних ставок зменшує курси цінних паперів, що, з одного боку ускладнює фінансування інвестицій коштом емісії акцій (зменшується q Тобіна), а з іншого – зменшує майно домогосподарств, нагромаджене у фінансових активах (W), змушуючи їх відкласти на майбутнє частину споживчих видатків (С). Відтак, гальмуються темпи зростання цін одразу кількома каналами:

М ↓ – і↑ – Рs↓ – W↓ – С↓ – AD↓ –Y↓Е↓Р↓

М ↓ – і↑ – Рs↓ – q↓ – І↓ – AD↓ –Y↓Е↓Р↓

Завдяки множинності каналів передавального механізму монетарна політика володіє значними перевагами:

1) є достатньо гнучко, тобто може бути швидко змінена у відповідності із поточною ситуацією в економіці;

2) демонструє виняткову ефективність у боротьбі з інфляцією;

3) захищена від політичного тиску, щоправда, лише за умови високого рівня незалежності центрального банку.

Реалізація монетарної політики пов’язана з певними труднощами:

1) у відкритій економіці зусилля центрального банку можуть не впливати на процентні ставки, котрі узалежнені від міжнародного руху капіталу;

2) якщо швидкість обігу грошей змінюється у протилежному до зміни пропозиції грошей напрямку, політика може виявитись недієвою;

3) політика “дешевих грошей” створює стимули для збільшення обсягу запозичень, але не гарантує його;

4) інвестиційні видатки залежать від групи чинників, а тому можуть слабше реагувати на процентні ставки;

5) в країнах з розвинутою системою небанківських фінансових інституцій контроль центрального банку за пропозицією грошей слабшає.

13.3. Інші види макроекономічної політики: зовнішньоторговельна політика та політика доходів

13.3.1. Зовнішньоторговельна політика та її знаряддя

Зовнішньоторговельна політика – це заходи уряду, спрямовані на регулювання обсягів та структури зовнішньої торгівлі.

Знаряддя зовнішньоторговельної політики поділяють на митні (імпортне та експортне мито) та немитні (експортні та імпортні квоти, ліцензії, бюрократичні ускладнення, стандарти якості, експортні субсидії, торговельне ембарго тощо).

Мито – це податок, який накладається на товари, що ввозяться (чи вивозяться) у країну (із країни). Воно здорожує товар, що знижує його привабливість для покупців порівняно із аналогами.

Мито поділяють на:

1) адвалерне – запроваджується у формі відсотка від митної вартості товару;

2) специфічне – запроваджується у формі фіксованої суми з одиниці виміру (ваги, об’єму тощо);

3) комбіноване – поєднує ознаки адвалерного і специфічного мита.

Квота – це кількісне чи вартісне обмеження імпорту чи експорту товарів. Вичерпання квоти означає припинення імпорту (чи експорту) товару, навіть якщо імпортер (експортер) готовий сплачувати високе мито.

Немитними інструментами зовнішньоторговельної політики є також ліцензії (спеціальні дозволи на імпорт чи експорт товарів), завищені стандарти щодо якості імпортованого товару, бюрократичні процедури, які ускладнюють митне оформлення товару. Крім того уряд може стимулювати експорт вітчизняного товару шляхом його субсидування. Експортні субсидії – це прямі (дотації фірмам, які освоюють зовнішні ринки) чи непрямі (пільгові кредити чи пільгове оподаткування) форми фінансової підтримки урядом фірм, котрі прагнуть збільшити експорт товарів. Вони дають змогу здешевити вітчизняну продукцію, а отже полегшити її просування за кордоном.

У виняткових випадках уряд може вдатися до ембарго – заборони на ввезення (чи вивезення) із (до) певної країни товарів. Здебільшого підґрунтям для ембарго є політичні мотиви.

13.3.2. Види зовнішньоторговельної політики: протекціонізм та фритредерство

Залежно від глибини державного втручання розрізняють два види зовнішньоторговельної політики – протекціонізм та фритредерство.

Протекціонізм – це державна політика захисту внутрішнього ринку від конкуренції іноземних товарів. Для її реалізації послуговуються переважною більшістю митних та немитних інструментів.

Обґрунтовуючи вибір на користь політики протекціонізму, зазвичай, наводять такі аргументи:

1) забезпечення обороноздатності вимагає продукування стратегічних товарів саме національним виробником;

2) збільшення рівня зайнятості, крім усього іншого, досягається завдяки збільшенню попиту на товари місцевого виробництва коштом обмеження імпорту аналогів;

3) забезпечення стабільності національної економіки диктує необхідність розвитку різних галузей, в тому числі тих, що не мають конкурентних переваг у міжнародному вимірі;

4) захист від зовнішньої конкуренції є однією з умов підтримки нових перспективних, але (на певному етапі) слабких галузей;

5) протекціонізм – одна з форм захисту від недобросовісної конкуренції з боку імпортерів.

Фритредерство, або політика вільної торгівлі, - це політика мінімального втручання уряду в зовнішню торгівлю, що спирається на незначні митні та немитні бар’єри чи їх відсутність.

Відмова від жорсткого протекціонізму найчастіше випливає з таких положень:

1) не існує вичерпного переліку стратегічно значущих галузей, тому на захист може претендувати будь-яке національне виробництво;

2) імпорт спроможний створювати робочі місця у сфері торгівлі та після продажного обслуговування ввезеної продукції;

3) захисні заходи щодо імпорту зазвичай викликають зворотну реакцію країн – зовнішньоторговельних партнерів;

4) ідентифікувати перспективні галузі достатньо важко, до того ж політика протекціонізму не гарантує їх ефективного розвитку;

5) протекціонізм не лише здорожує імпортні товари, а й створює умови для монополізації національного ринку місцевими виробниками, що негативно позначається на якості продукції;

6) здорожчання імпортної продукції найістотніше впливає на добробут домогосподарств із низькими доходами, поглиблюючи економічну нерівність.

13.3.3. Політика доходів (для самостійного опрацювання)

Політика доходів має на меті уповільнити темпи інфляції через контроль за цінами та заробітною платою. Знаряддями політики доходів є:

1) прямий контроль зарплати і цін, що передбачає фіксацію цін та оплати праці на певний проміжок часу. Він вимагає певних видатків на виявлення порушень правових норм про “заморожування” цін і нерідко спричиняє розширення меж тіньової економіки;

2) добровільні орієнтири зростання цін та заробітної плати, що є результатом домовленостей уряду, трудових спілок та роботодавців. Порушення учасниками господарського процесу взятих на себе зобов’язань не супроводжується штрафними санкціями. Тому застосування добровільних орієнтирів вимагає наявності в населення високої економічної культури.

У сучасній економічній науці ефективність політики доходів є предметом дискусій. Зокрема, вона може зашкодити розвитку національної економіки, позаяк консервує структуру відносних цін.

Контрольні запитання

1. Яка відмінність між прогресивними, регресивними та пропорційними податковими ставками?

2. Що відображає крива Лафера?

3. Яка відмінність між дискреційною та не дискреційною фіскальною політикою?

4. Розкрити суть поняття «ефект витіснення».

5. Розкрийте суть понять «норма резервування», «облікова ставка» та «операції на відкритому ринку».

6. Що є головними ланками передавального механізму монетарної політики?

7. Що називають немитними знаряддями зовнішньоторговельної політики?

8. Яких заходів вживає центральний банк, здійснюючи політику «дешевих грошей»?

9. Наведіть аргументи на користь політики протекціонізму та фритредерства.

10. Якими важелями впливу на економіку послуговується політика доходів?

Тестові завдання

1. Якщо середня ставка податку знижується із збільшенням вартості об’єкта оподаткування, то її називають:

а) непрямою;

б) прогресивною;

в) регресивною;

г) прямою;

д) пропорційною.

2. Що є проявом стримувальної дискреційної фіскальної політики:

а) збільшення податкових надходжень за незмінної податкової системи;

б) збільшення державних видатків;

в) зменшення податкових ставок;

г) надання податкових пільг підприємствам, які здійснюють інвестиції;

д) розширення переліку підакцизних товарів.

3. Яке твердження правильне:

а) одиницю виміру об’єкта оподаткування називають податковою ставкою;

б) наповнення державного бюджету коштом збільшення податкових ставок має свої межі;

в) стримувальна фіскальна політика передбачає перехід від прогресивних до пропорційних податкових ставок;

г) крива Лафера відображає обернену залежність між обсягом податкових надходжень та величиною податкової ставки;

д) фінансування дефіциту бюджету за рахунок запозичень на внутрішньому ринку спричиняє збільшення темпів інфляції.

4. Що є проявом дискреційної фіскальної політики у фазі економічного піднесення:

а) збільшується обсяг допомоги із безробіття;

б) зростають ставки акцизного збору;

в) більшуються державні закупівлі товарів і послуг;

г) збільшуються надходження до державного бюджету від податку на додану вартість за незмінної його ставки;

д) зменшуються виплати з державного бюджету безробітним за незмінних норм соціального законодавства.

Дата добавления: 2014-11-29