Інфлювання та дефлювання ВВП. 2 страница

Якщо відношення майна (W) до використовуваного доходу (Y) є постійним, то АРС буде стабільною. І навпаки, якщо відношення W/Y змінюється, середня схильність до споживання змінюватиметься. У короткостроковому періоді майно кожної особи не змінюється суворо пропорційно до річного доходу. Тому за високих рівнів поточного доходу АРС може знижуватися. Проте у довгостроковому періоді існує пряма залежність між зростанням майна і доходом, що зумовлює усталеність відношення W/Y, тобто середня схильність до споживання буде постійною.

У короткостроковому періоді, коли величина майна постійна, функція споживання у моделі життєвого циклу нагадує кейнсіанську. Проте зі збільшенням майна у довгостроковому періоді ця функція переміщується вгору (рис. 9.5).Це переміщення утримує середню схильність до споживання незмінною, коли дохід збільшується. Нахил променя, який визначає АРС, не змінюється за різних обсягів доходу.

9.3.3. Гіпотеза постійного доходу М.Фрідмана (для самостійного опрацювання)

Мілтон Фрідман розвинув модель поведінки споживача, яку називають гіпотезою постійного доходу. На відміну від гіпотези життєвого циклу Ф.Модільяні, яка припускає, що дохід особи має передбачувану динаміку впродовж усього життя, гіпотеза постійного доходу виходить з того, що дохід людей випадково і тимчасово змінюється.

М.Фрідман запропонував розглядати поточний дохід як суму двох компонентів – постійного і тимчасового доходів.

Постійний дохід — це величина доходу, яку споживачі надіються отримувати у майбутньому, враховуючи своє майно та зароблений нині дохід.

Тимчасовий дохід — та частина поточного доходу, яку люди не сподіваються отримувати в майбутньому.

Згідно з гіпотезою постійного доходу, люди орієнтуються на постійний дохід: заощаджують і беруть позики для зрівноважування споживання у відповідь на тимчасові зміни у доході.

Функцію споживання, згідно з гіпотеою постійного доходу, можна записати формулою:

С = aYⁿ,

де а – константа, що визначає частку постійного доходу, яка споживається; Yⁿ – постійний дохід.

Отже, згідно з гіпотезою постійного доходу, споживання змінюється у тій самій пропорції, що й постійний дохід.

Гіпотеза постійного доходу також дає змогу пояснити загадку споживання. Розрахуємо середню схильність до споживання:

АРС = С/Y = aYⁿ/Y.

З цієї моделі поведінки споживача випливає, що середня схильність до споживання залежить від відношення постійного доходу до поточного доходу. Коливання доходів із року в рік переважно зумовлюється змінами тимчасового доходу. Тому середня схильність до споживання знижується у роки з високими доходами. Проте у тривалому періоді коливання доходу відображають зміни його постійного компонента, тому середня схильність до споживання є стабільною.

9.4. Макроекономічний аналіз інвестування

9.4.1. Інвестиції та інвестиційний процес. Види інвестицій і напрями їхнього аналізу (для самостійного опрацювання)

У макроекономічному аналізі важливого значення надають інвестиціям. Інвестиційні видатки становлять близько 20% сукупних видатків розвинутих країн і безпосередньо забезпечують економічне зростання та прогрес людства.

Інвестиції — це вкладення у капітал, тобто видатки на виробництво і нагромадження капітальних благ.

Сукупність рішень та відповідних дій, скерованих на перетворення заощаджень у інвестиції, називають інвестиційним процесом, або інвестиційною діяльністю.

Пригадаймо, що є три види інвестиційних видатків – інвестиції в основний капітал (придбання фірмами устаткування, комп’ютерів, вантажівок, виробничих будівель і споруд для їхнього використання у виробництві); інвестиції у житлове будівництво (видатки на придбання нового житла); інвестиції у запаси (залишки споживчих та інвестиційних товарів, не реалізованих у певному році).

Інвестиції в основний капітал і в житлове будівництво називають капіталовкладеннями.

Як уже відомо, розрізняють валові та чисті інвестиції. Валові інвестиції — це вартість усіх машин, фабрик, будинків, споруджених упродовж року, в тому числі тих, які просто заміщують старі капітальні блага, що зносилися.

Однак валові інвестиції не є точним вимірником збільшення капіталу країни. Вони враховують й амортизацію, тобто вартість зношення капітальних благ. Щоби визначити чистий приріст капіталу, потрібно з валових інвестицій вилучити вибуття капіталу у вигляді амортизації. Отже, чисті інвестиції дорівнюють валовим інвестиціям мінус амортизація.

Для характеристики інвестицій використовують різні напрямки аналізу. По-перше, визначають рівень інвестування в національну економіку, тобто відношення валових інвестицій до валового внутрішнього продукту.

По-друге, аналізують структуру інвестування. Виробнича (галузева) структура інвестицій показує відсоток інвестицій, спрямований у різні галузі національної економіки; вона характеризує її майбутню структуру. Технологічна структура інвестицій відбиває співвідношення витрат на будівельно-монтажні роботи (пасивна частина інвестицій) та на придбання устаткування, машин, інструментів (активна частина). Відтворювальна структура інвестицій є відношенням між вкладеннями у нове будівництво і технічним переозброєнням та реконструкцією наявних підприємств. Територіальна структура інвестицій відображає співвідношення між обсягами інвестування в різні регіони країни.

По-третє, аналізують віддачу на інвестиції, тобто ефективність (прибутковість) інвестиційного проекту.

9.4.2. Функція та чинники інвестицій

Основним визначником інвестицій є процентна ставка, що постає як плата фірми за грошовий капітал, необхідний для придбання реального капіталу. Зниження реальної процентної ставки стимулює збільшення обсягу інвестицій. І навпаки, зі зростанням реальної процентної ставки можливості інвестування знижуються.

Залежність між обсягом інвестицій і процентною ставкою виражає крива, або функція, інвестицій, яка є спадною (рис. 9.6).

Зміна реальної процентної ставки спричиняє зміну величини інвестицій, що графічно зображена рухом точки по кривій інвестиційного попиту, Сама ж крива залишається на місці. Зміна інших, не пов’язаних із реальною процентною ставкою, визначників, змінює інвестиційні видатки за кожного рівня реальної процентної ставки. Це графічно зображено переміщенням усієї кривої інвестиційного попиту (переміщення праворуч і вгору кривої інвестиційного попиту відображає зростання інвестицій, ліворуч і вниз – зменшення).

До цих визначників належать:

1. Витрати на придбання, експлуатацію й обслуговування устаткування. Зростання даних витрат зменшує сподівану норму чистого прибутку на інвестований капітал та переміщує криву інвестиційного попиту вліво. І навпаки.

2. Технічний прогрес. Створення нової техніки, нових виробничих процесів, розроблення нової та вдосконалення наявної продукції стимулюють інвестиції. Продуктивніше устаткування знижує витрати виробництва, поліпшує якість продукції та, зрештою, підвищує рівень прибутку від інвестицій у це устаткування.

3. С подівання. Прибутковість будь-якого капіталовкладення залежить від прогнозних обсягів продажу товарів, майбутньої рентабельності продукції, яку виробляють за допомогою інвестованого капіталу, майбутніх умов підприємництва. Так, у випадуку оптимістичних прогнозів стосовно динаміки економічної кон’юнктури обсяг інвестицій зростатиме, за песимістичних – зменшуватиметься.

4. Податки на підприємця. Підвищення податків на підприємців знижуватиме прибутковість інвестиційних проектів і переміщуватиме криву інвестиційного попиту вліво; зниження податків переміщуватиме цю криву вправо.

5. Наявний основний капітал. Якщо певна галузь добре оснащена виробничими потужностями і запасами готової продукції, інвестування у ній стримуватиметься. Надлишкові виробничі потужності переміщуватимуть криву інвестиційного попиту вліво; відносна нестача основного капіталу переміщує цю криву вправо.

9.4.3. Нестабільність інвестицій (для самостійного опрацювання)

Інвестиції – найнестабільніша частина ВВП і значно залежать від кон’юнктурних коливань. Найважливіші чинники мінливості інвестицій у ринковій економіці такі:

1. Тривалий термін використання. Капітальні блага використовують упродовж невизначеного терміну. Старе устаткування, споруди можна повністю ліквідувати й замінити або ж відремонтувати й використовувати ще кілька років. Оптимістичні прогнози можуть спонукати підприємців до заміни застарілого устаткування, тобто модернізації підприємств, що збільшить обсяг інвестицій. Менш оптимістичний прогноз може привести до дуже незначного обсягу інвестування.

2. Нерегулярність нововведень. До основних чинників інвестицій належить технічний прогрес, який стимулює інвестування. Проте великі нововведення здійснюються нерегулярно, що спричиняє значні коливання інвестиційних видатків.

3. Мінливість сподівань. Більшість фірм схильна прогнозувати майбутні умови підприємництва, виходячи з поточних реалій. Проте ці реалії дуже часто змінюються, особливо коли інвестують у політично нестабільні країни чи країни з перехідною економікою. Суттєво вплинути на оптимізм або песимізм підприємців можуть зміни податкового законодавства, корумпованість державних чиновників, зміни валютних курсів та багато інших подібних чинників.

Контрольні запитання

1. Охарактеризуйте основний інструментарій дослідження споживання та заощадження.

2. У чому полягає суть кейнсіанської загадки споживання?

3. Як пояснюється загадка споживання у гіпотезах життєвого циклу та постійного доходу?

4. Назвіть відмінність між зміною величини споживання та зміною споживання.

5. Які чинники споживання та заощадження, не пов’язані з доходом, Ви знаєте?

6. Від чого залежить вибір заощадником виду активу?

7. Що зумовлює нестабільність інвестицій?

8. Проаналізуйте основні визначники інвестицій.

Тестові завдання

1. Який чинник не спричинить переміщення функції заощадження:

а) зміна рівня оподаткування;

б) зміна майна споживачів;

в) зміна споживчої заборгованості;

г) зміна використовуваного доходу.

2. Суть кейнсіанської загадки споживання полягає у наступному:

а) у короткостроковому та довгостроковому періоді середня схильність до споживання є стабільною і не змінюється зі зміною розміру доходу;

б) у короткостроковому періоді зі зростанням доходу середня схильність до споживання зростає, а у довгостроковому – знижується;

в) у короткостроковому періоді зі зниженням доходу гранична схильність до споживання знижується, а у довгостроковому – зростає;

г) у короткостроковому періоді зі зростанням доходу середня схильність до споживання знижується, а у довгостроковому є стабільною величиною.

3. Яке твердження неправильне:

а) на думку М.Фрідмана, особа, визначаючи обсяг свого споживання, бере до уваги не поточний, а постійний дохід;

б) Ф.Модільяні розвинув гіпотезу життєвого циклу споживача;

в) Дж.М.Кейнс стверджував, що величина споживчих видатків залежить від поточного використовуваного доходу та процентної ставки;

г) АРС у довгостроковому періоді є стабільною.

4. Якщо функція споживання має вигляд С = 50 + 0,6У, то автономне споживання дорівнює:

а) 50;

б) – 50;

в) 0,6;

г) 0.

5. Який показник характеризує приріст споживчих видатків, спричинений додатковою одиницею використовуваного доходу:

а) середня схильність до споживання;

б) рівень споживання;

в) гранична схильність до споживання;

г) автономне споживання.

6. Який постулат найповніше характеризує гіпотезу життєвого циклу М.Фрідмана:

а) середня схильність до споживання залежить головно від постійного доходу;

б) індивід хоче підтримувати приблизно однаковий рівень споживання упродовж життя, а видатки на споживання надходять із заробленого трудового доходу та майна;

в) основним чинником, який визначає рівень споживання є поточний використовуваний дохід, а процентна ставка не відіграє головної ролі у споживанні;

г) у довгостроковому періоді середня схильність до споживання знижується.

7. Усе перелічене належить до визначників споживання та заощадження, окрім:

а) сподіваної норми чистого прибутку на інвестований капітал;

б) процентної ставки;

в) рівня оподаткування;

г) споживчої заборгованості.

8. Зміна якого чинника не спричинить переміщення функції споживання:

а) зростання багатства споживачів;

б) очікування зростання рівня цін;

в) зменшення використовуваного доходу;

г) зниження процентної ставки.

9. Яке твердження неправильне:

а) вертикальна відстань між функцією споживання та горизонтальною віссю становить величину чистого споживання;

б) зміна рівня оподаткування перемішує функцію споживання та функцію заощадження в одному напрямку;

в) сума середньої схильності до споживання та середньої схильності до заощадження дорівнює одиниці;

г) зі зменшенням використовуваного доходу зменшується як величина споживання, так і величина заощадження.

10. Гранична схильність до заощадження – це:

а) частка заощадження у використовуваному доході;

б) величина заощаджень, що відповідає автономному споживанню;

в) величина додаткового заощадження, яке спричиняє одна додаткова одиниця доходу;

г) співвідношення між величиною споживчих видатків та розміром заощаджень.

11. Автономне споживання – це обсяг споживання, за якого:

а) величина споживчих видатків дорівнює величині використовуваного доходу;

б) величина споживчих видатків дорівнює величині порогового доходу;

в) середня схильність до споживання дорівнює граничній схильності до споживання;

г) обсяг споживання, не залежний від розміру доходу.

12. Яке твердження не належить до постулатів Кейнса:

а) MPC коливається від нуля до одиниці;

б) APC зменшується зі зростанням доходу;

в) процентні ставки не відіграють важливої ролі у споживанні;

г) індивід прагне підтримувати приблизно однаковий рівень споживання впродовж свого житття;

13. Визначте, якою функціональною залежністю пов’язані між собою MPC та MPS:

а) MPC та MPS є оберненими величинами;

б) добуток MPS та MPC дорівнює одиниці;

в) сума MPS та MPC дорівнює одиниці;

г) MPC дорівнює різниці між поточним використовуваним доходом та MPS.

14. Згідно з кейнсіанською функцією споживання, обсяг споживання визначають головно:

а) використовуваний поточний дохід і процентна ставка;

б) використовуваний поточний дохід і майбутній дохід;

в) використовуваний поточний дохід;

г) рівень заощаджень і процентна ставка.

15. Яке твердження правильне:

а) М.Фрідман стверджував, що стабільність APC у довгостроковому періоді пояснюється динамікою поточного, а не постійного доходу;

б) на думку Ф.Модільяні нагромадження багатства переміщує функцію споживання униз, що утримує незмінною APC навіть за зростання доходу;

в) Кейнс уважав, що зі зростанням доходу APC зростає;

г) зростання використовуваного доходу переміщує функцію споживання вгору.

16. Зміна якого чинника не спричинить переміщення функції інвестиційного попиту:

а) витрат на експлуатацію та обслуговування устаткування;

б) рівня оподаткування;

в) реальної процентної ставки;

г) технічного прогресу.

17. Що не зумовлює нестабільність інвестицій:

а) мінливість сподівань;

б) тривалість термінів служби устаткування;

в) наявність у складі валових інвестицій амортизації;

г) нерегулярність нововведень.

18. Що переміщуватиме криву інвестиційного попиту праворуч:

а) очікування зменшення прибутків від інвестиційних проектів унаслідок несприятливої економічної кон’юнктури;

б) надання інвестиційних податкових пільг;

в) зниження процентної ставки;

г) зростання у певній галузі надлишкових виробничих потужностей та запасів готової продукції.

Задачі

1. Запишіть рівняння кейнсіанської функції споживання та зобразіть її графічно, якщо автономне споживання становить 80 гр.од, а MPS=0,2

2. У таблиці подано значення споживання та заощадження. Запишіть рівняння кейнсіанської функції споживання та зобразіть її графічно, а також запишіть рівняння та побудуйте функцію заощадження.

Споживання	Заощадження
	-40
	-30
	-20
	-10

3. Для поданих значень споживання та доходу розрахуйте MPC, MPS, APC, APS.

Споживання	Використовуваний дохід

4. Гранична схильність до споживання доходу 0,75, частка постійного доходу, що споживається, 0,8, гранична схильність до споживання майна 0,5. Запишіть рівняння функції споживання відповідно до гіпотези життєвого циклу та постійного доходу. Розрахуйте за відповідною гіпотезою обсяг споживання індивіда, якщо його поточний дохід становить 180 гр.од., а нагромаджене майно – 5000 гр.од.

5. Розрахуйте обсяг споживання індивіда на момент виходу на заслужений відпочинок (70 років), якщо величина нагромадженого ним майна становить 9000 гр. од., сподівається він прожити до 100 років, а поточний річний дохід дорівнює 200 гр.од.

6. Відповідно до гіпотези життєжвого циклу визначте, до скількох років планує прожити 60-річний індивід, якщо щороку його видатки на споживання становлять 1000 гр.од., щорічний дохід 1500 гр.од., а пропрацювати сподівається ще 7 років.

7. Функція інвестиційного попиту має вигляд: І =20+4 r, де r – реальна процентна ставка, І – обсяг інвестиці. За якої величини процентної ставки обсяг інвестицій досягне максимального значення?

ТЕМА 10. ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ

10.1. Суть, фактори та типи економічного зростання

10.1.1. Поняття економічного зростання. Погляди на економічне зростання (для самостійного опрацювання)

10.1.2. Фактори економічного зростання

10.1.3. Типи економічного зростання. Інтенсифікація економіки

10.2. Чинники, що визначають величину національного продукту (для самостійного опрацювання)

10.3. Економічний розвиток і його рівень

10.3.1. Показники рівня економічного розвитку.

10.3.2. Показники ефективності функціонування національної економіки

10.1. Суть, фактори та типи економічного зростання

10.1.1. Поняття економічного зростання. Погляди на економічне зростання

Економічне зростання – це збільшення кількості товарів і послуг, які продукує національна економіка. Графічно економічне зростання зображають переміщенням кривої виробничих можливостей управо. Економічне зростання можна виміряти темпами зростання реального ВВП за певний проміжок часу – здебільшого за рік, а також темпами зростання реального ВВП на душу населення за той самий період.

Економічне зростання є важливою економічною метою кожної країни. Збільшення обсягу продукції в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня життя в країні. Економіка, що зростає, спроможна повніше задовольняти потреби людей та ефективніше розв’язувати соціально-економічні проблеми.

Нині немає усталеного погляду: є економічне зростання благом для людства чи злом. Противники економічного зростання стверджують, що світова система використовує ресурси і нагромаджує відходи темпами, які планета не може витримати. Вичерпуються невідтворювальні ресурси (нафта, мідь, вугілля, орні землі), вилов риби зі Cвітового океану відбувається такими темпами, що вона не встигає поновлюватися, а зростання відходів – неминучий результат економічного зростання – пригнічує абсорбційну здатність світової екологічної системи. Внаслідок економічного зростання забруднюється довкілля, вичерпується озоновий шар, змінюється клімат планети. Критики економічного зростання наголошують: подальше зростання в розвинутих країнах здебільшого означає задоволення щораз менш значущих потреб коштом посилення загрози екологічній системі й самому життю на Землі.

Прихильники економічного зростання переконані, що це – єдиний шлях до поліпшення матеріального достатку й підвищення життєвого рівня. Збільшення виробництва товарів і послуг та доходів забезпечує кращі освіту й медичне обслуговування, триваліший відпочинок, продовжує середню тривалість життя і под. Науково-технічний прогрес дає змогу збільшувати розвідані запаси ресурсів і створювати нові, відкривати або розробляти замінники для наявних ресурсів і т.д.

На думку адептів економічного зростання забруднення навколишнього середовища є не стільки побічним продуктом зростання, скільки наслідком того, що частину довкілля трактують як спільною для використання власністю, яка в результаті стала загальним смітником. Боротися ж із забрудненням допоможуть спеціальні податки або законодавчі обмеження.

10.1.2. Фактори економічного зростання

Економічне зростання будь-якої країни визначають чотири групи факторів:

1) фактори пропозиції;

2) фактор попиту;

3) фактор ефективності;

4) соціокультурні, інституційні й інші фактори.

Фактори пропозиції ще називають колесами економічного зростання). Вони зумовлюють фізичну здатність економіки до зростання. Їх налічується чотири:

1) кількість та якість природних ресурсів;

2) кількість та якість трудових ресурсів;

3) обсяг капіталу країни;

4) технологія.

Природні ресурси – це землі, корисні копалини, енергоносії, водні ресурси, клімат тощо. На планеті існує лише кілька країн, котрі володіють такими багатими природними ресурсами, продаж яких дає їм змогу швидко економічно зростати, зокрема Саудівська Аравія, Кувейт та інші. Проте навіть дуже бідні на природні ресурси країни – Швейцарія, Японія чи Ізраїль – демонструють високі темпи економічного зростання і забезпечують високий рівень життя своїх громадян. Найціннішим природним ресурсом України вважають орні землі.

На думку багатьох економістів, трудові ресурси – пропозиція робочої сили, її кваліфікація, дисциплінованість, мотивація до праці – становлять найважливіший фактор економічного розвитку. Такі фактори виробництва як капітал, сировину, технологію, можна купити в інших країн, але застосування високопродуктивної техніки у місцевих умовах вимагає кваліфікованих працівників.

Для збільшення обсягу капіталу (устаткування, виробничих будівель, доріг) необхідне скорочення поточного споживання впродовж десятиліть. У розвинутій економіці від 10 до 20% національного доходу використовують для нагромадження капіталу, і навпаки, найбідніші країни часто можуть заощаджувати лише 5% національного доходу.

Крім трудових, природних ресурсів та капіталу, четвертим життєво вагомим фактором економічного зростання є технологія, яка охоплює також науково-дослідні й проектно-конструкторські розробки, менеджмент та підприємництво.

Економічне зростання залежить також від фактора попиту, тобто макроекономічне середовище має забезпечувати такий рівень сукупних видатків, за якого повністю використовують наявні ресурси.

Стабільне економічне зростання передбачає не лише повне використання ресурсів, а й досягнення оптимальної структури виробництва (фактор ефективності). Тобто, країна має використовувати ресурси найекономніше (виробнича ефективність) і виготовляти з них найцінніші для суспільства товари та послуги (розподільна ефективність).

Існує низка факторів, які впливають на економічне зростання, проте важко піддаються кількісній оцінці. Це передовсім соціокультурні й інституційні чинники. Зокрема, значно позитивно впливає на економічне зростання багатьох країн сприятлива соціальна, культурна і політична атмосфера, що склалася в них. Створення у суспільства привабливого іміджу підприємництва, толерантного ставлення до його успіх та невдач – запорука успішного розвитку підприємницького сектору. Економічне зростання також залежить від політичної організації суспільства. Країни, політичні системи яких дотримуються демократичних принципів, характерні впорядкованістю відносин власності, процедурою укладання і виконання угод, розвиваються, зазвичай набагато швидше, ніж країни з недемократичними, неправовими режимами.

У всіх країнах можуть виникати перешкоди, що уповільнюють або стримують економічне зростання. Найчастіше ці перешкоди пов’язані з інституційним або громадським середовищем. Наприклад, надмірне державне втручання у підприємницьку діяльність, корупція, хабарництво чиновників створюють несприятливе макросередовище і знижують ефективність господарювання.

10.1.3. Типи економічного зростання. Інтенсифікація економіки

Збільшення обсягу національного виробництва можна досягти, по-перше, внаслідок збільшення кількості факторів і, по-друге, через підвищення ефективності їхнього використання. Тому розрізняють два основні типи економічного зростання – екстенсивний та інтенсивний.

Екстенсивний тип економічного зростання – це нарощування виробництва товарів і послуг на основі збільшення кількості факторів за попереднього рівня технології. Тобто, обсяг продукції зростає внаслідок збільшення чисельності робочої сили, обсягу інвестицій, використовуваних сільськогосподарських угідь та інших ресурсів.

Інтенсивний тип економічного зростання – це збільшення виробництва товарів і послуг на основі підвищення ефективності використання ресурсів – підвищення кваліфікації працівників, поліпшення використання реального капіталу, застосування принципово нових машин і механізмів, кращої організації господарської діяльності тощо.

Реально обидва типи економічного зростання співіснують, але здебільшого переважає один із них. Збільшення значення в національній економіці інтенсивного типу економічного зростання називають інтенсифікацією економіки.

10.2. Чинники, що визначають величину національного продукту (для самостійного опрацювання)

Для виробництва національного продукту використовують, як відомо, матеріальні та нематеріальні ресурси. Однак виробництво ¾ це не просто механічне поєднання його факторів, а складна взаємодія через технологію й організацію виробництва. Технологі я виражає характер взаємодії факторів виробництва,а організація виробництва узгоджує цювзаємодію.

Вагомими чинниками, що визначають величину національного продукту, є енергія (нині проблема енергетичного забезпечення виробництва національного доходу стала першорядною), інформація; зростає значення виробничої (транспорт, інформаційне забезпечення тощо) та соціальної (освіта, охорона здоров’я, соціальне забезпечення) інфраструктури.

Необхідна умова виробництва певного обсягу продукції – наявність відповідної кількості потрібних ресурсів. Тому економічні ресурси є взаємодоповнюваними. Окрім взаємодоповнюваності, виробничі ресурси характерні взаємозамінюваністю – у процесі виробництва національного доходу виробничі ресурси можуть замінювати один одного, змінюючи пропорції їхнього поєднання. Межі цього заміщення визначаються науково-технічним прогресом, рівнем технології.

Величину національного продукту визначають не лише кількістю вхідних виробничих факторів, а й ефективністю їх використання.

Усі фактори виробництва, які встановлюють обсяг виробленого національного продукту, можна виразити через кількість праці та її продуктивність. Реальний ВВП країни у будь-який рік можна визначити як добуток затрат праці, виміряних у людино-годинах, та продуктивності праці (реальний щогодинний виробіток на зайнятого).

Дата добавления: 2014-11-29