Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Попит та його чинники. Крива попиту. Закон попиту 2 страница




а) коливання попиту;

б) коливання пропозиції;

в) циклічні коливання;

г) правильної відповіді немає.

12. Якщо величина ціни і попиту змінюється на однаковий відсоток, то маємо справу з:

а) абсолютно еластичним попитом;

б) абсолютно нееластичним попитом;

в) одинично еластичним попитом;

г) правильної відповіді немає.

13. Чинником, який визначає еластичність попиту за ціною, є:

а) кількість та «близькість» товарів-замінників;

б) потреба у товарі;

в) частка видатків на товар у бюджеті споживача;

г) усі відповіді правильні.

14. Більшість економістів вважає, що ринковий механізм не здатний забезпечити:

а) справедливий розподіл доходів;

б) стабільний рівень цін;

в) повну зайнятість;

г) усі відповіді вірні.

15. Блага, які є подільними та підлягають принципові вилучення, називають:

а) благами державного вжитку;

б) благами громадського вжитку;

в) благами індивідуального вжитку;

г) правильної відповіді немає.

 


ТЕМА 7. ЕКОНОМІЧНІ СУБ’ЄКТИ

 

7.1. Економічна роль держави.

7.1.1. Держава як економічний суб’єкт.

7.1.2. Економічні функції держави.

7.1.3. Методи державного регулювання економіки.

7.2. Фірма та підприємництво у ринковій економіці.

7.2.1. Фірма як економічний суб’єкт. Її правові форми. Види фірм за розмірами.

7.2.2. Витрати і прибуток фірми. Заробітна плата.

7.2.3. Підприємницька діяльність у ринковій економіці.

7.3. Домогосподарство як суб’єкт ринкової економіки.

7.3.1. Домогосподарство та його ознаки.

7.3.2. Функції домогосподарств.

7.3.3. Диференціація доходів домогосподарств.

 

7.1. Економічна роль держави

7.1.1. Держава як економічний суб’єкт

Держава як інституція виникає на базі внутрішніх процесів у суспільстві. Сьогодні держава – це сукупність суспільних інститутів, які здійснюють публічну владу; вона охоплює не лише центральні, а й місцеві органи влади, органи самоврядування.

У всі часи держава виконує роль політичного центру, що забезпечує захист власності, охорону правопорядку та загальне управління країною. Як особлива політична організація держава тривалий час була зовнішнім середовищем для економічної системи, але не її елементом – не суб’єктом системи.



Однак роль держави у ринковій економіці ХХ ст., зокрема від 30-х років, докорінно змінилася. Держава почала здійснювати цілеспрямовану політику для досягнення певних економічних цілей. Вона розвиває свій виробничий сектор, привласнює через оподаткування істотну частку національного доходу і перетворюється в могутню економічну потугу, стає господарем і виробником, продавцем і покупцем, позичальником і кредитором, активно налагоджує відносини робітників і працедавців тощо. Усе це зробило її повноправним суб’єктом господарського життя; виробнича міць держави допомогла їй впливати на всю економічну систему. Всебічна економічна діяльність держави і дає підстави вважати її повноцінним суб’єктом господарського життя, економічної системи.

Держава, ставши суб’єктом економічної системи, забезпечує передусім загальні (рамкові) умови господарської діяльності, а також отримує доходи та розпоряджається ними. Економічна діяльність держави охоплює всю систему усвідомлених економічних цілей і завдань, способи й механізм їх ефективного здійснення. Будь-які дії, що прямо чи опосередковано впливають на економічні процеси, а також безпосередня господарська діяльність держави (державний сектор економіки) належать до її економічної діяльності.

Державний сектор посідає важливу нішу в змішаній економіці. Він дуже динамічний і може швидко змінюватися внаслідок таких заходів, як націоналізація, роздержавлення, приватизація чи реприватизація. Держава зосереджує стратегічні галузі економіки, прибуткові або й збиткові, але суспільно важливі виробництва, значну частку ринкової інфраструктури тощо. Державні підприємства доповнюють або заміщують приватний бізнес, а також використовують їх як дієвий інструмент здійснення урядової політики і регулювання національної економіки.

В Україні виокремлюють три типи державних підприємств:

1. Казенне (унітарне, бюджетне) підприємство. Тут, за законодавством, діяльність можуть здійснювати лише державні підприємства. Вони перебувають у повній державній власності й у прямій адміністративній підпорядкованості відповідним органам державного управління.

2. Корпоратизовані державні підприємства, в яких не менше 50% акцій +1 належить державі. Так звані державні акціонерні товариства володіють правом господарської самостійності й контрольовані через контрольний пакет акцій.

3. Державні підприємства з часткою держави у статутному фонді не менше 25%+1 акція. Вони працюють на засадах повного комерційного розрахунку. Держава репрезентована у наглядових радах і їй належить блокувальний пакет акцій.

Економічна діяльність держави конкретизована в економічній політиці. Держава персоніфікується у державній бюрократії, чиновництві.

Без держави нині неможливий стійкий розвиток в економічній і соціальній сферах. Вона – центральний суб’єкт економічного та соціального розвитку, але не як безпосереднє джерело зростання, а як партнер, каталізатор іпомічник.

 

7.1.2. Економічні функції держави

У ринковому господарюванні економічні функції держави визначають передусім основними вадами й обмеженнями ринку.

У науковій літературі наведено різні класифікації економічних функцій держави. Ми зупинимося на класифікації економічних функцій за П. Семюелсоном. Він вирізняє такі три функції держави:

1. Забезпечення ефективності.Передбачає заходи, спрямовані на усунення таких вад (невдач) ринку, як: тенденція до монополізації; побічні наслідки економічної діяльності (зовнішні ефекти, екстерналії); небажання фірм займатися виробництвом товарів колективного вжитку (підтримка національної оборони, охорона правопорядку, спорудження виробничої інфраструктури, підтримка фундаментальної науки тощо).

Найважливіші заходи у цій функції держава вживає до монополістичних тенденцій. Вона приймає антимонопольне законодавство, спрямоване на стримування монопольного тиску на ринок, забезпечення рівності різних форм власності та господарювання, збільшення кількості виробників у галузі. Крім того, держава може регулювати діяльність монополій за допомогою різних заходів, у тому числі: економічних (підвищення оподаткування прибутків монополій; контроль за цінами та обсягами виробництва; вплив на умови входження підприємств у галузь; створення державних комісій для регулювання цін і встановлення стандартів послуг); соціальних (екологічне регулювання діяльності монополій; гарантування безпеки продукції для споживачів).

2. Забезпечення справедливості– недопущення державою надмірної нерівності в доходах та вжиття заходів стосовно зменшення масштабів бідності.

Соціальне регулювання держава здійснює через: податкову систему (прогресивне оподаткування; рівень неоподатковуваних доходів та ін.); державні трансфери (допомога у випадку нещасних випадків у побуті, хвороби, інвалідності, старості, безробіття); прийняття законодавчих актів, які забезпечують регулювання соціальних питань (встановлення мінімальної зарплати, граничних рівнів оплати житлово-комунальних послуг тощо).

3. Стабілізація національної економіки.Передбачає застосування державою фіскальних і монетарних інструментів впливу на економіку (монетарна та фіскальна політика), а також зовнішньоекономічної політики й політики доходів.

Монетарна політика прогнозує регулювання грошового обігу і банківської системи, щоби впливати на рівень процента, умови кредиту та обмінного курсу.

Фіскальна політика має справу з державним бюджетом – податками, урядовими видатками. Знижуючи державні видатки та податки, уряд може впливати на рівні зайнятості й інфляції.

Політика доходів спрямована на боротьбу з інфляцією. Обмежуючи зростання заробітної плати або встановлюючи орієнтири динамік зарплати і цін, уряд може впливати на інфляцію.

Зовнішньоекономічна політика скерована на врівноваження експорту й імпорту, стабільність валютного курсу. З цією метою уряд використовує такі інструменти, як митні та немитні бар’єри, валютні інтервенції.

Макроекономічна політика може доповнюватися структурною, антимонопольною, аграрною, приватизаційною, інституційною тощо.

 

7.1.3. Методи державного регулювання економіки

Державне регулювання економіки – це сукупність форм, методів та інструментів, за допомогою яких держава впливає на діяльність суб’єктів господарювання (домогосподарства, фірми) і ринкову ситуацію, щоби забезпечити належні умови для функціювання ринку та розв’язання соціально-економічних проблем суспільства.

Держава використовує для впливу на економіку найрізноманітніші методи. Їх можна згрупувати у два блоки: адміністративно-правові (прямі) й економічні (непрямі). Разом вони становлять державний механізм управління економікою.

До адміністративно-правових (прямих) методів регулюванняналежать:розроблення та вдосконалення законів і контроль за їхнім виконанням; державні закупівлі, трансферні платежі; індикативне планування і розроблення цільових програм; прямий державний контроль над цінами; прямі адміністративні заходи державної влади (заборони, дозволи, фіксовані ціни та ін.). До адміністративних методів належать також квоти, дотації, субсидії, ліцензії тощо.

До економічних (непрямих) методів регулюванняналежить фіскальна і монетарна політика.

Фіскальна політика пов’язана з державними фінансами (зокрема державним бюджетом). Уряд мобілізує грошові кошти насамперед через податки, які формують доходи бюджету.

Розрізняють два суб’єкти оподаткування – фізичні та юридичні особи. Об’єктом оподаткування фізичних осіб є дохід, майно і земля, а об’єктом оподаткування юридичних осіб – прибуток, майно і земля.

Податки поділяють на: прямі,такі, що стягуються безпосередньо з індивідів або фірм (податок з доходів фізичних осіб, прибутковий податок з фірми й організації);непрямі,додані в ціну товарів і послуг (акцизи, мито, податок на додану вартість), їх сплачують ті особи чи фірми, котрі купують оподатковані товари та послуги.

Податок з доходів фізичних осіб в Україні є пропорційним. З 1 січня 2007 р. ставка податку дорівнює 15%. Оподаткування прибутку підприємств здійснюють на пропорційних засадах із диференціацією податкових ставок залежно від виду підприємницької діяльності. Прибуток підприємств в Україні оподатковуватиметься за такими ставками: з 1 квітня 2011 року по 31 грудня 2011 року включно – 23 відсотки; з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року включно – 21%; з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року включно – 19%; з 1 січня 2014 року – 16%. Акцизи – це податок, доданий до ціни підакцизних товарів, який сплачують у момент їх придбання. Акцизи встановлюють (і в Україні також) на високоприбуткові товари (алкогольні напої, тютюнові вироби та ін.), і їхні ставки можуть коливатися від 20 до 300%. Податок на додану вартість – універсальний акциз у ціні майже всіх товарів і послуг, і стягується, відповідно, під час їх придбання з покупців, хоч формальними платниками цього податку є виробничі й торговельні підприємства. Ставка цього податку в Україні становить 17%. Мито – це податок, доданий до ціни імпортованих товарів.

Податки формують дохідну частину бюджету, який зосереджує в сучасних умовах 1/3-1/2 національного доходу розвинутих країн. Величина бюджетних коштів частково визначає регулювальні можливості держави у соціально-економічній сфері. Кошти державного бюджету використовують для забезпечення різноманітних видів діяльності держави. Бюджетні видатки, зокрема, надходять на: національну оборону; утримання державного апарату; фінансування бюджетного сектору економіки; соціальні видатки; відсотки за державний борг.

Державний бюджет може бути дефіцитний (видатки вищі від доходів) або профіцитний (доходи перевищують видатки). У практиці розвинутих країн для збалансування державного бюджету використовують такі методи: підвищення податків; додаткову емісію грошей; державні позики – через випуск державних цінних паперів.

Монетарна політика пов’язана з низкою заходів у грошово-кредитній системі. Основними інструментами впливу на економіку є: операції на відкритому ринку; відсоткова (дисконтна) ставка; норма резервування. Зменшуючи кількість грошей в обігу, держава стримує ділову активність і навпаки, а зменшуючи дисконтну ставку, стимулює ділову активність і навпаки.

Держава, використовуючи різні інструменти фіскальної та монетарної політики, допомагає малому бізнесу (кредити на пільгових умовах, надання податкових пільг тощо), відіграє важливу роль у структурній перебудові економіки, інвестиційній політиці, зовнішньоекономічній політиці.

Досягнути найбільшого ефекту від державного регулювання економіки можна лише поєднанням адміністративних та економічних методів.

 

7.2. Фірма та підприємництво у ринковій економіці

7.2.1. Фірма як економічний суб’єкт. Її правові форми. Види фірм за розмірами

У сучасній ринковій економіці основним її суб’єктом є фірма, яка може охоплювати й окреме підприємство, і цілу їх групу. Більшість фірм має тільки одне підприємство.

У ринковій економіці всі підприємства функціюють у вигляді фірм. Термін «фірма» віддзеркалює правовий стан (правову форму), згідно з якою регулюють правові зв’язки всередині та поза нею. Використовуючи термін «підприємство», надалі матимемо на увазі, що це - суб’єкт, який здійснює господарську діяльність, тобто йтиметься про «фірму».

Найважливішими ознаками, котрі характеризують фірму як первинну одиницю національної економіки, є економічна відособленість і економічна самостійність. Економічна відособленість виражає суть фірми як окремого товаровиробника у межах національної чи навіть глобальної економіки. Все майно фірми становить її відособлену власність. Економічна самостійність характеризує фірму як юридичну особу, здатну впливати на організацію своєї діяльності.

Фірми у ринковій економіці можна класифікувати за власниками, розмірами, сферами діяльності.

Залежно від форми власності вирізняють такі правові форми фірм: приватні; колективні; державні.

У межах приватної власності основні правові форми організації справи - одноосібне володіння (індивідуальне підприємство, власна справа), партнерство (товариство), корпорація (акціонерне товариство).

Індивідуальне підприємство є власністю однієї особи, суб’єкта, що самостійно організовує справу, працює, займається бухгалтерією, управляє, повністю відповідає за ризик і отримує весь дохід. Це найдавніша форма ведення господарки.

Партнерство (товариство) ґрунтується на об’єднанні майна (паїв) різних власників (фізичних чи юридичних осіб) з відповідним розподілом прав та обов’язків залежно від величини внеску до статутного фонду. Партнерства (товариства) є: повні (товариства з необмеженою відповідальністю); товариства з обмеженою відповідальністю (ТзОВ); змішані (командитні).

Корпорація (акціонерне товариство - АТ)форма об’єднання капіталів учасників АТ. Капітал корпорації формують у грошовій формі й поділяють на однакові (за номіналом) паї у вигляді акцій. Акціонерні товариства є закриті (ЗАТ) і відкриті (ВАТ).

Найпоширеніша організаційна форма підприємств, що виникли на основі кооперативної (колективної) власності, - кооперативи. Це об’єднання громадян з метою спільного виробництва (виробнича кооперація), збуту продукції (збутова кооперація), закупівлі й споживання товарів, послуг (споживча кооперація), будівництва й експлуатації житла (житлова кооперація).

У розвинутому ринковому господарстві підприємницьку діяльність можна здійснюватися на основі державної власності. Державні підприємства виробляють товари та послуги, продають їх, діють на основі обчислення доходів і витрат, тому змушені дбати про зменшення останніх.

За розмірами підприємства поділяють на великі, середні та малі. Кожний з цих видів потрібен ринковій економіці й посідає у ній свою нішу, відіграючи важливу роль у забезпеченні зайнятості та виробництва ВВП.

Однак особливістю останніх десятиріч ХХ ст. було швидке зростання частки малих і середніх, зокрема малих підприємств. У розвинутих країнах на них припадає близько половини і більше зайнятості та виробництва ВВП.

Поділ підприємств за розмірами відбувається з урахуванням: величини капіталу; кількості працівників; обсягу виробництва. Кожний із названих видів підприємств має свої переваги й недоліки.

7.2.2. Витрати і прибуток фірми. Заробітна плата

Економічна наука розрізняє економічні й бухгалтерські витрати.

Економічні витрати – це безпосередні витрати підприємства на ресурси разом із недоотриманим виторгом від найкращого альтернативного використання цих ресурсів. Економічні витрати поділяють явні та неявні. Явні витрати (бухгалтерські, розрахункові або грошові)– платежі фірми за всі придбані на ринках ресурси: матеріали, сировину, паливо, працю тощо. Неявні витрати виробництва – витрати, зумовлені залученням до процесу виробництва тих ресурсів, які є власністю підприємства.Для визначення економічних витрат фірма має встановити у грошовому еквіваленті свої неявні витрати і додати до них бухгалтерські витрати.

Сучасна економічна наука вирізняє ще один вид витрат – трансакційні, що виникають у сфері обміну і пов’язані з переданням прав власності, пошуком торгових контрагентів, укладанням угод і контролем за їхнім виконанням, витратами на рекламу, на отримання й опрацювання інформації та ін.

Економічні витрати поділяють на короткострокові та довгострокові, котрі здійснюють відповідно у коротко- і довгостроковому періодах. Короткостроковим називають період, який надто короткий для того, щоби змінити виробничі потужності підприємства, але достатній для зміни обсягу виробництва, що досягають збільшенням залучених змінних факторів виробництва. Довгостроковий період – час, достатній для зміни фірмою виробничих потужностей.

У короткостроковому періоді витрати фірми поділяють на постійні та змінні. Постійні витратице витрати, які певний час не залежать від обсягів виробництва (витрати на орендну плату, оплату охорони, управлінського й адміністративного персоналу, амортизаційні відрахування). Змінні витративитрати, величина яких залежить безпосередньо від обсягу виробництва (витрати на сировину, матеріали, паливо, заробітну плату).

Сума постійних і змінних витрат – це загальні витрати, тобто найменша сума коштів, потрібна для виробництва певного обсягу продукції. На їхній основі визначають різні види середніх витрат та граничні витрати.

Існує три види середніх витрат (на одиницю продукції): середні (загальні); середні постійні; середні змінні витрати. Їх визначають діленням відповідно загальних, постійних і змінних витрат на вироблений обсяг продукції.

Граничні витратице витрати на додаткову одиницю продукції.Їх розраховують, віднімаючи сусідні значення загальних витрат.

У довгостроковому періоді постійних витрат немає – всі витрати змінні, оскільки всі фактори виробництва змінюються.

Прибуток є основним узагальнювальним показником фінансових результатів господарської діяльності підприємства. Суть прибутку виявляється у його функціях: обліковій (оцінній); розподільній; стимулювальній. За величиною прибуток – це різниця між загальними доходами фірми (виторгом) і загальними витратами виробництва. Економісти розрізняють економічний, бухгалтерський і нормальний прибутки.

Економічний прибуток – це різниця між загальним виторгом і загальними (економічними) витратами фірми. Бухгалтерський прибуток становить різницю між загальним виторгом і явними витратами фірми. Нормальний прибуток – той мінімальний прибуток, який мусить заробити підприємець, щоби залишитися у бізнесі. Тобто це плата за підприємницький хист. Джерелами формування прибутку на підприємстві є прибуток від реалізації продукції, прибуток від іншої реалізації, позареалізаційні прибутки.

Якість роботи підприємства визначають за відносним показником – рентабельністю. Рентабельність підприємства відношення суми прибутку до середньорічної вартості основних виробничих та обігових засобів - виражають у відсотках. Рентабельність слугує для порівняння ефективності роботи різних підприємств. Ефективність виробництва окремих виробів визначають показником рентабельність продукціївідношенням прибутку до витрат виробництва.

Для більшості населення (споживачів) основним доходом є заробітна плата. Сучасна економічна наука визначає зарплату як плату за працю (оплату послуг праці). Вона ототожнює поняття «праця» і «робоча сила». Розрізняють номінальну та реальну заробітну плату. Номінальна заробітна платасума грошей, яку отримує працівник за працю. Реальна зарплата це маса життєвих благ, котрі можна придбати за грошову (номінальну) зарплату. Вона залежить від величини номінальної зарплати і рівня цін на життєві блага.

Існує дві основні форми заробітної плати – почасова та поштучна (відрядна). Почасову зарплату визначають тривалістю затрат праці на виробництві (погодинна, потижнева, помісячна тощо), поштучну (відрядну) кількістю виробленої продукції. Крім почасової та відрядної, використовують й інші форми і системи оплати праці – почасово-преміальну, відрядно-преміальну, акордну та ін. Усе ширше використовують так звані гнучкі форми оплати праці.

 

7.2.3. Підприємницька діяльність у ринковій економіці

У сучасній економічній літературі підприємництво тлумачать як: особливу ініціативну економічну діяльність, спрямовану на задоволення потреб суспільства й одержання зиску; своєрідний, творчий вид господарської поведінки, що є основою досягнення економічного успіху; вміння організувати власний бізнес; специфічний вид діяльності, в основі якого є інновація, та ін.

Підприємництво – неодмінна визначальна ознака ринкової економіки. Для його існуваня потрібні економічні, політичні та правові передумови. Суть підприємництва розкривається через його головні функції: ресурсно-мобілізаційну; органіцізаційно-виробничу; творчо-новаторську. Ресурсно-мобілізаційна функція підприємництва виявляється в найефективнішому залученні ресурсного потенціалу (капіталу, землі, людських ресурсів). Організаційно-виробнича функція підприємництва зводиться до оптимального поєднання факторів виробництва, контролю за їхнім використанням, визначення стратегії зростання прибутків. Творчо-новаторська функція підприємництва передбачає забезпечення реалізації нових ідей, здійснення науково-технічних розробок і проектів, упровадження нових технологій, пошук нових способів завоювання ринків.

Отже, підприємництво – це ініціативна, самостійна діяльність громадян і об’єднань, що здійснюється на їхній ризик та майнову відповідальність і спрямована на отримання прибутку й подальшого розвитку підприємства. Це особливий вид діяльності, що забезпечує розвиток і вдосконалення господарського механізму, створення інноваційного середовища, а також зростання добробуту суспільства.

Стосовно підприємницької діяльності використовують два терміни: «бізнес» і «підприємництво». Бізнесом вважають законно (або незаконно) організовану діяльність, яка приносить дохід та інші вигоди, тобто основним у бізнесі є одержання комерційного зиску. Підприємництво ж, на противагу бізнесові, передбачає вихід за межі лише ділової (бізнесової) активності людей. Підприємництво – це реалізація потенційних можливостей людини, тип господарської поведінки.

Суб’єктами підприємницької діяльності в сучасній економіці є: приватні особи; групи фізичних або юридичних осіб, пов’язаних між собою договірними відносинами й економічними інтересами; держава (в особі відповідних інституцій).

Об’єкт підприємництва пов’язаний із характером людської діяльності. Вирізняють такі його види: виробництво; торгівля; посередництво; фінанси; інноваційна справа; страхова справа.

7.3. Домогосподарство як суб’єкт ринкової економіки





Дата добавления: 2014-11-29; Просмотров: 565; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2022) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.017 сек.