Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Види товарного виробництва 2 страница





Доверь свою работу кандидату наук!
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь

Господарська практика людей здійснюється в умовах двох основних типів власності:приватної і державної.У першому випадку окрема фізична чи юридична особа володіє всім комплексом прав власності, або певною їхньою комбінацією, що й зумовлює різноманітність форм приватної власності.

Різні форми приватної власності є основою ринкової економіки.

Якщо ж увесь «комплекс» прав власності перебуває в держави, маємо державну власність і господарську систему з ієрархічною структурою.

Сучасні західні економічні системи характеризують як змішані – змішана економіка. Така система ґрунтована на комбінації приватної та державної власності.

 

4.2. Типізація економічних систем

4.2.1. Цінності, політичне правління й економічна система

В економічній літературі існують різні класифікації економічних систем.

Так, за Б. Гаврилишиним, суспільний лад як певна система має три складники:

1) цінності – переконання, що впливають на стосунки між індивідами або групами людей та на відносини у суспільстві загалом;

2) політичне правління – сукупність політичних інституцій і процедур;

3) економічна система – спосіб організації національної економіки.

Цінності як система переконань, що відображають національну ментальність, визначають особливості кожної нації. Вони надзвичайно різноманітні; їх класифікують за значущістю та вагомістю, які особа надає самій собі, іншим особам або суспільству загалом. За критерієм значущості розрізняють три системи цінностей: індивідуалістсько-конкурентні, групово-кооперативні, егалітарно-колективістські.

У системі індивідуалістсько-конкурентних цінностей кожну особистість розглядають унікумом. Будь-яку особу турбують власні проблеми і прагнення, вона шукає шляхів самоутвердження та самовираження. Подібна система цінностей сформована у США й Канаді, куди емігрували схильні до індивідуалізму люди. У цій системі цінностей суспільне благо становить побічний продукт устремлінь особистості до самореалізації.

У системі групово-кооперативних цінностей особу розглядають частинкою Всесвіту й частинкою суспільного ладу. Кожна людина добровільно підпорядковує себе вищим цілям, виконує свої обов’язки і реалізує власне призначення через кооперативну взаємодію з іншими. У цій системі цінностей достоїнства людини вбачають у її прагненні жити так, аби відповідати сподіванням інших, а не демонструвати своїх переваг над ними.



Назва системи егалітарно-колективістських цінностей походить від французького égalité – рівність (один із гасел Французької революції). Ця система цінностей розглядає людину частинкою колективної сутності. В основу егалітарно-колективістських цінностей покладено ідеї й ідеали колективізму, які випливають із певних етичних мотивів, релігійних вірувань, найчіткіше окреслені в марксистській теорії. Основний принцип цієї системи цінностей такий: люди народжуються рівними щодо права на задоволення власних потреб і щодо обов’язків перед суспільством.

Другим елементом будь-якого ладу є певна система його політичних інституцій та процедурполітичне правління. Виокремлюють три форми політичного правління: противага, або боротьба за владу; колегіальність, або співпраця при владі; унітарна влада.

Перші дві форми правління називають демократією.

Противага, або боротьба за владу, передбачає представницький уряд з однією партією при владі та з однією або кількома в опозиції. Багатопартійна система має на меті запобігати зловживанням та якнайліпше використовувати владу. Для гарантування громадянських свобод за такої форми політичного правління владу поділяють на три гілки – законодавчу, виконавчу та судову. Поділ влади повинен запобігти можливим помилкам і зловживанням.

Колегіальне правління, або співпраця при владі, передбачає ухвалення державних рішень представниками в уряді від різних груп виборців. Ці представники мають різні погляди, беруть участь у процесі ухвалення рішень, а отже, поділяють відповідальність за їхні наслідки. Колегіальна влада демократичніша від влади типу противаги, бо відображає різні погляди у суспільстві.

Унітарна влада притаманна широкому колові політичних укладів минулого й сьогодення, відомих як абсолютизм, автократія, деспотія, диктатура (права, ліва, військова чи пролетаріату). Причини концентрації влади різноманітні, але наслідок завжди однаковий – насильницьке усунення політичних опонентів. Тому за такої форми правління легальної опозиції, або противаги нема.

Третій елемент будь-якого суспільного ладу – економічна система. Цінності суспільства та форми політичного правління визначають головні способи організації економіки. Наприклад, егалітарно-колективістські цінності за унітарного політичного правління породжують Цю модель товарної економіки характеризують державна власність, абсолютно заорганізований ринок і керівна роль уряду. Всі питання організації економіки вирішують державні інституції через централізоване директивне планування.

Індивідуалістсько-конкурентні цінності та політичне правління у формі боротьби за владу в умовах товарної форми виробництва творять систему вільного підприємництва, або капіталізм. У ній панують приватна власність і вільний ринок, а спонукальним мотивом діяльності є максимізація прибутку. Відносини між урядом, бізнесом та найманими працівниками полягають у змагальності.

Групово-кооперативні цінності за колегіального політичного правління в умовах товарної форми виробництва також творять економічну систему вільного підприємництва, яке можна назвати узгодженим.Система узгодженого вільного підприємництва подібна до попередньої. Водночас вона ефективніша стосовно узгодження економічних дій уряду, підприємців і трудових спілок або розв’язання загальнонаціональних проблем.

 

4.2.2. Цивілізаційний та формаційний підходи до класифікації економічних систем

Систему ринкової економіки часто називають капіталізмом.

Набуває популярності так званий цивілізаційний підхід до людської історії, та відповідно, до класифікації економічних систем. У його основу покладено цілком зрозумілу ідею: економічні системи формуються і змінюються разом із розвитком суспільства, його духовності, матеріальної та організаційної структури.



Згідно з цим підходом, у розвитку людства виокремлюють три великі етапи:

1) дикість (присвоєння «дарів» природи);

2) варварство (активний розвиток тваринництва та землеробства);

3) цивілізація (розвиток промисловості).

З погляду інституційних змін, основою яких є зміни технологічних факторів, вирізняють такі економічні системи:

– доіндустріальні;

– індустріальні;

– постіндустріальні.

Час до першої Промислової революції (кінець XVIII – перша чверть ХІХ ст.) – це час доіндустріальних економічних систем, де панівним було натуральне господарство з використанням переважно ручної праці.

З Промислової революції розпочався період індустріальних економічних систем. Їхні характерні ознаки – заміна ручної праці машинами й інтенсивний розвиток ринкових відносин, поширення їх на різні сфери господарської діяльності.

Нинішній етап розвитку економіки передових ринкових країн, започаткований сучасною НТР, характеризують як постіндустріальне суспільство («нова економіка»). Вагомими його ознаками є: зростання ролі інтелектуальної праці, інформації, знання, освіти; зменшення частки зайнятих у матеріальних галузях виробництва та зростання сфери послуг; перехід від масовості виробництва до його індивідуалізації; зростання цінності свободи, демократії, автономності особистості тощо.

 

4.2.3. Економічні системи товарної економіки. Командна економіка (для самостійного опрацювання)

З погляду панівного типу власності й способів координації господарського життя у межах товарного виробництва, виокремлюють три моделі економічної системи:

1) ринкова економіка;

2) адміністративно-командна економіка;

3) змішана економіка.

Ринкова економікаекономічна система, ґрунтована на приватній власності та ціновому механізмі розв’язання основних проблем економічної організації.

Економіка вільної конкуренції («laissez faire») передбачає повне невтручання держави в економічне життя. Ця система в чистому вигляді не існує, тому її вивчають як ідеальну модель з метою пізнання законів життєдіяльності ринкової економіки. Для неї характерні приватна власність, конкуренція, а господарське життя координується за допомогою цін та ринків.

Сприятливі умови для функціювання чистої ринкової економіки сформовані в період розвитку капіталістичної мануфактури кінця XVIII – початку ХІХ ст. у країнах Європи, зокрема в Англії. Найпалкішим прихильником економічного лібералізму як основи ринкової економіки залишається Адам Сміт. У своїй праці «Дослідження про причини і природу багатства народів» (1776 р.) учений проаналізував основні ознаки капіталізму, зокрема:

– приватний характер власності;

– мета виробництва – максимізація прибутку;

– вільний ринок, ґрунтований на конкуренції та вільному ціноутворенні;

– обмежена роль уряду;

– ефективний розподіл ресурсів.

На думку А.Сміта, у цій системі існує певний порядок. Кожен інвестор керується особистою вигодою, і це може виявитися оптимальним для всього суспільства. Сила, що спонукає індивіда сприяти суспільній вигоді, – «невидима рука», якою є конкуренція. Звідси і випливає висновок про шкідливість будь-якого державного втручання у сферу вільної конкуренції.

Прихильники чистої ринкової економіки вважають, що ця система забезпечує ефективне використання ресурсів та високий рівень забезпечення потреб споживачів.

Альтернативою чистій ринковій економіці є адміністративно-командна система – форма товарного виробництва, яка ґрунтується на державній власності на матеріальні ресурси і виготовлені блага, а координатором поведінки господарських суб’єктів стосовно питань виробництва, розподілу та споживання продукції є центральні державні планові органи. Адміністративно-командна економіка була створена свідомо, на основі марксистського вчення про “щасливе майбутнє”. Вона породжена марксистською ідеологією та її цінностями. У цій економіці не лише матеріальні ресурси належали державі, й обмежувалась економічна свобода людини. Одержавлення підприємств означало, що єдиним працедавцем ставала держава, яка повністю контролювала рух робочої сили. Також держава в особі міністерств та відомств вирішувала питання, що, як і для кого виробляти, тому часто потреби споживачів задовольнялися на низькому рівні через вузькість асортименту, дефіцит та низьку якість товарів.

Для підприємств директиви планових органів були обов’язковими для виконання, у зв’язку з цим були відсутні стимули до зростання ефективності праці та впровадження нововведень, характерні для конкурентного середовища. Працівники підприємств не отримували жодної особистої вигоди від продуктивнішої праці, тому трудовий потенціал країни не використовувався повністю.

Підприємництво як додаткове джерело зростання доходів заборонялося, а держава прагнула зрівняти доходи населення з метою гарантування певного, зазвичай невисокого, рівня споживання. У такий спосіб насаджувались суспільству ідеали колективізму, а особиста ініціатива пригальмовувалась.

Попри названі недоліки, економіка радянського типу могла за короткий історичний час накопичувати великі ресурси, перерозподіляти їх у пріоритетні галузі, усунути безробіття, забезпечити освіту, медичне обслуговування населення. Однак вона виявилась неспроможною опанувати можливості та потреби постіндустріального суспільства.

Устрій сучасної економіки розвинутих країн не може бути описаний названими моделями.

Історичні процеси, що відбувалися у світовій економіці ХХ ст., підтвердили неспроможність ринкової економіки забезпечити ефективний розподіл ресурсів у національній економіці.

З 30-х років ХХ ст., від часів “великої депресії” 1929–1933 рр., було теоретично обґрунтовано потребу активної участі держави у господарському житті та його регулюванні. Так виникла змішана економіка, яка поєднала елементи ринкової економіки (передовсім ринковий механізм) із державною участю в економіці, державним регулюванням. Останнє здійснюють переважно економічними методами, а не лишень адміністративними, як за командної економіки.

Змішана економіка– ринкова економіка, в якій уряду належить активна роль у господарському житті.

Розгляньмо декілька характерних прикладів сучасних моделей ринкової економіки.

Американська модель – найчистіший різновид вільного підприємництва. В основу американської моделі покладена система всілякого заохочення підприємництва, досягнення особистого успіху, збагачення найактивнішої частини населення. Групам населення з низькими доходами забезпечено прийнятний рівень життя завдяки частковим пільгам і допомогам. Завдання соціальної рівності тут узагалі не постає, державне втручання в економіку неглибоке й охоплює визначення правил гри на ринку, підтримання стабільної кон’юнктури й економічної рівноваги та перерозподілу доходів через податковий механізм тощо.

Японська модель є різновидом узгодженого вільного підприємництва. Цю модель характеризує істотне втручання держави в господарське життя для створення макроекономічного середовища, в якому прогресивні галузі зростають найшвидше. Розвиток економіки підпорядкований загальним національним завданням. Розв’язанням соціальних завдань переважно займаються корпорації, а не держава.

Така модель ринкової економіки можлива лише за винятково високого розвитку національної свідомості, пріоритету інтересів нації над інтересами конкретної людини, готовності населення йти на певні матеріальні жертви задля процвітання країни.

Шведська модель – це своєрідне поєднання ринкової економіки та соціалістичної ідеології. Її часто називають розподільним соціалізмом. У цій системі приватний сектор створює багатство, а уряд перерозподіляє доходи. У Швеції одержавлено лише 5% засобів виробництва, однак частка державних видатків у 90-х роках ХХ ст. становила майже 70% валового внутрішнього продукту. Понад половину цих видатків спрямовують на соціальні потреби – забезпечення доступності освіти, охорону здоров’я, щедре страхування на випадок безробіття та пенсії у старості. Це можливе, безперечно, лише в умовах високих ставок оподаткування.

 

4.3. Перехід до ринку

4.3.1. Основні завдання під час здійснення «шокової терапії»

Серед країн, що переходять від командно-адміністративної системи до ринкових відносин, визначилися, принаймні, три групи (за особливостями шляхів переходу).

Перша група країн обрала шлях «шокової терапії». Суть цього радикального переходу до ринку полягає в тому, що відбуваються прискорені перетворення в усіх сферах суспільного життя, своєрідне короткотермінове потрясіння суспільства. Програма «шокової терапії» передбачає:

– прискорену лібералізацію цін та економіки загалом;

– демонополізацію економіки;

– радикальну приватизацію державної власності;

– швидке формування ринкової інфраструктури, зокрема фінансової;

– макроекономічну стабілізацію.

Під лібералізацією економіки розуміють звуження державного контролю у багатьох сферах життя. Вона здійснюється передусім через скасування директивного планування та регулювання цін, відмову від обов’язкового державного замовлення на продукцію підприємств, перехід до формування гуртових і роздрібних цін, відповідно до попиту й пропозиції, та ліквідацію монополії зовнішньої торгівлі.

Демонополізація економіки означає припинення й обмеження монополістичної діяльності та сприяння водночас формуванню ринкових відносин на основі розвитку конкуренції і підприємництва.

Приватизація економіки – це передання чи продаж на різних умовах державної або муніципальної власності приватним і колективним суб’єктам господарювання. За радикальної стратегії переходу до ринку відбуваються прискорена приватизація державної власності й перехід до приватної власності на землю. Це забезпечує прискорене формування приватного сектору.

Різкий перехід до ринкового типу ціноутворення в умовах товарного дефіциту, який залишився від командно-адміністративної системи, та монопольного становища виробників спочатку спричинює високу інфляцію. Тому одним із завдань переходу до ринку є фінансова стабілізація, яка насамперед означає подолання інфляції. Стабілізаційні заходи спрямовані на ліквідацію інфляційного потенціалу через проведення жорсткої грошово-кредитної політики.

«Шокову терапію» як шлях переходу до ринкових відносин обрали країни Центрально-Східної Європи – Польща, Чехія, Словаччина, Словенія, а також країни Балтії. Ці держави мали певні передумови до такого шляху: тут збереглася ринкова психологія населення, значною була приватна власність

 

4.3.2. Еволюційний та проміжний шляхи переходу до ринку

У другій групі країн, передусім у Китаї, у 60-70-х роках ХХ ст. в Угорщині та Югославії, а віднедавна у В’єтнамі перехід до ринкових відносин відбувається еволюційним шляхом.Такі перетворення здійснюються через формування у надрах старої командно-адміністративної економіки ринкових компонентів.

Унаслідок цього постає двосекторна модель економіки, з поєднанням елементів ринкової й директивної економік.

Характерною ознакою еволюційного шляху є те, що реформи починаються в сільському господарстві – галузі, в якій зайнята переважна або істотна частина населення країни. У цій галузі усувають риси командної економіки, стимулюють приватну господарську ініціативу. Застосування цього шляху переходу до ринку дало непогані результати в Китаї – виробництво споживчих благ швидко зростало завдяки розширенню приватного сектору.

Третя група країн (Україна, Болгарія, Росія, Румунія та ін.) обрала проміжний шлях переходу до ринку. Тут не було усталених традицій ринкової економіки, а командна система сформувалася на базі, зазвичай, традиційного виробництва. У цих країнах перехід до ринкової економіки здійснюється повільніше, ніж у країнах першої групи, однак швидше порівняно з країнами другої групи. Ринкові реформи запроваджували повільно й суперечливо, бо в суспільстві не було консенсусу щодо характеру перетворень. Унаслідок низки обставин у багатьох країнах цієї групи відбувся обвал національного виробництва та рівня життя населення.

Перехід від однієї економічної системи до іншої спричинює особливий, перехідний стан національної економіки. Цей перехід не можна здійснити миттєво, він триває певний історичний період, ймовірно, навіть кілька десятиріч.

Перехідній економіці притаманні особливі риси. Насамперед у ній взаємодіють старі й нові економічні форми та відносини. Наприклад, в Україні на початку 90-х років криза державної власності й директивно-планової системи регулювання поєднувалася з виникненням різних форм приватної власності та формуванням ринкового механізму регулювання.

У перехідній економіці, зокрема на ранній її стадії, знижуються обсяг національного виробництва, доходи населення, зростає рівень безробіття, внаслідок чого у суспільстві може посилюватися соціальна напруженість. Відтак із формуванням ринкової економіки ця напруженість зникає.

Контрольні запитання

1. Що розуміють під національною економікою?

2. Назвіть основні підходи до типізації економічних систем.

3. Яке поняття відображає належність об’єкта власності певному суб’єктові необмежено в часі?

4. Що передбачає «шокова терапія» як радикальний шлях переходу до ринкової економіки?

5. Проаналізуйте основні ознаки перехідної економік.

6. Чому в ринковій системі неможливе директивне централізоване управління економікою?

7. У який спосіб розв’язують проблеми „що, як і для кого виробляти” у командній та ринковій економіках?

Тестові завдання

1. Основними проблемами організації економіки є:

а) що виробляти, як виробляти, для кого виробляти;

б) як забезпечити рівномірний розподіл доходів;

в) як узгодити взаємодію між людьми в процесі виробництва;

г) як забезпечити ефективний державний контроль над виробництвом.

2. З-поміж значної кількості прав власності виокремлюють такі три основні:

а) володіння, користування, відповідальності;

б) володіння, користування, розпорядження;

в) на відчуження, на безпеку, на безстроковість;

г) володіння, розпорядження, відповідальності.

3. Користувач певної речі:

а) завжди її володар;

б) може застосовувати у виробництві чи споживанні корисні властивості цієї речі;

в) уповноважений ухвалювати управлінські рішення щодо її функціонування та реалізації;

г) має повний фізичний контроль над річчю.

4. Розпорядник блага:

а) обов’язково повинен бути його володарем;

б) лише ухвалює рішення стосовно функціонування та реалізації блага, але не може застосовувати у виробництві чи споживанні корисних властивостей блага;

в) завжди є користувачем блага;

г) може бути користувачем блага, але не обов’язково його володарем.

5. Особа, котра проживає в орендованій квартирі:

а) може приймати рішення стосовно продажу цієї квартири на ринку нерухомості;

б) має право здавати цю квартиру в оренду іншим квартиронаймачам;

в) може передати її у спадок;

г) є лише користувачем цієї квартири.

6. Яке твердження стосовно власності неправильне:

а) у розвинутій ринковій економіці існує лише приватна власність;

б) у командній економіці держава володіє майже всіма матеріальними ресурсами;

в) приватна власність є високоефективною, оскільки стимулює раціональне використання виробничого потенціалу національної економіки;

г) власність відображає відносини між людьми з приводу привласнення капітальних благ та результатів виробництва.

7. Згідно з підходом Б.Гаврилишина, у системі егалітарно-колективістських цінностей ...

а) кожна людина добровільно підпорядковує себе вищим цілям, реалізовує власне призначення через кооперативну взаємодію з іншими;

б) достоїнства людини вбачають у її прагненні жити так, аби відповідати сподіванням інших;

в) особа шукає шляхи самоствердження та самовираження;

г) особу розглядають частинкою колективної сутності.

8. Для колегіальної форми політичного правління характерне:

а) концентрація влади;

б) ухвалення державних рішень представниками в уряді від різних груп виборців;

в) вона сформувалась у країнах, де переважають егалітарно-колективістські цінності;

г) відсутність офіційної опозиції.

9. Системі вільного підприємництва притаманні такі ознаки:

а) вільний ринок, приватна власність, прагнення максимізації прибутку, обмежена роль уряду;

б) приватна власність, прагнення максимізації прибутку, керований ринок, визначальна роль уряду;

в) державна власність, керований ринок, прагнення максимізації обсягів виробництва;

г) вільний ринок, приватна власність, прагнення максимізації обсягів виробництва, обмежена роль уряду.

10. Адміністративно-командна – це економічна система, в якій існують:

а) державна власність, контрольований ринок, обмежена роль уряду;

б) державна власність, абсолютно заорганізований ринок, керівна роль уряду;

в) вільний ринок, приватна власність, вирішення державними інституціями основних проблем організації економіки;

г) приватна власність, прагнення максимізації прибутку, контрольований ринок, обмежена роль уряду.

11. Економічній системі вільного узгодженого підприємництва не притаманна така ознака:

а) узгодження дій уряду, підприємців та трудових спілок;

б) основним мотивом діяльності підприємств є максимізація прибутку;

в) зрівняльний розподіл доходів усіх найманих працівників;

г) матеріальні ресурси перебувають головно у приватній власності.

12. Який етап у розвитку людства не виокремлюють представники цивілізаційного підходу до класифікації економічних систем:

а) дикість;

б) доіндустріальні економічні системи;

в) варварство;

г) цивілізація.

13. Що характерне для постіндустріального суспільства:

а) панує натуральне господарство з переважанням ручної праці;

б) заміна ручної праці машинами й інтенсивний розвиток ринкових відносин;

в) зростання ролі інтелектуальної праці, інформації, знання, освіти;

г) активний розвиток тваринництва і землеробства.

14. Яке твердження неправильне:

а) командна економіка унеможливлює функціонування ринкового механізму;

б) ринкову економіку, в якій урядові належить активна роль, називають змішаною;

в) командна економіка радянського типу змогла мобілізувати ресурси для прискореного розвитку важкої та військової промисловості;

г) у розвинутих країнах нині переважає державний сектор економіки.

15. Який захід необхідно здійснювати, реалізовуючи програму «шокової терапії»:

а) активізацію ролі держави в економіці;

б) націоналізацію та монополізацію економіки;

в) ліберальну грошово-кредитну політику;

г) лібералізацію цін та швидке формування ринкової інфраструктури.

 


ТЕМА 5. РИНКОВА ЕКОНОМІКА

5.1. Суть та функції ринку

5.2. Принципи організації ринкової економіки

5.3. Кругопотік ринкової економіки

Поможем в написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой




Дата добавления: 2014-11-29; Просмотров: 849; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2022) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.079 сек.