Природокористування

ПРАВОВА КЛАСИФІКАЦІЯ ВИДІВ

Правова класифікація видів природокористування ґрунтується на суттєво важливих ознаках, які виявляють головний їх зміст. Для кожного природокористування основною такою ознакою є вид природного об’єкта, який перебуває в користуванні власника або орендаря. Вид природного об’єкта як складової частини фонду при­родних ресурсів визначає найбільш важливі особливості і відпо­відного природокористування. При цьому різновид природних об’єктів має подвійне значення: по-перше, розмежовує природоко­ристування за їх природними властивостями, ступенем правового регулювання (на загальнодоступне та регламентоване) і, по-друге, визначає специфічний порядок виникнення, зміни і припинення кожного виду природокористування, прав та обов’язків його суб'єктів. Тому виникає необхідність диференціації природокори­стування насамперед на такі види:

- землекористування;

- водокори­стування;

- лісокористування;

- користування рослинним і тваринним світом (крім лісів) тощо.

У свою чергу ці види природокористуван­ня диференціюються за об’єктом права користування:

- користуван­ня землями сільськогосподарського призначення;

- користування землями житлової та громадської забудови;

- користування водами (поверхневими і підземними) тощо.

Особливості конкретного виду природокористування залежать також від суб'єкта, який наділений певними правомочностями і обов'язками. Таким чином, класифікація видів природокористу­вання здійснюється одночасно за їх об’єктами і суб’єктами. Єдність цих двох факторів відображає основні правові характеристики кож­ного виду природокористування. Конкретизація основної мети природокористування стосовно різних його суб'єктів приводить до подальшої класифікації видів природокористування на підвиди. Відповідно до об’єкта і суб'єкта природокористування можна роз­межувати на право організацій, підприємств, установ і право кори­стування природними об’єктами громадян.

Диференціація природокористування можлива і залежно від інших критеріїв: первинності і вторинності, загального, спільного і відособленого користування природними об’єктами.

Загальне природокористування характеризується тим, що воно може здійснюватися без спеціального дозволу в кожному окремому випадку з боку компетентних державних органів і підприємств, ус­танов, організацій, за якими природні об’єкти закріплені в користу­вання. Це право виникає із законів або інших нормативних актів, що регулюють природокористування. При цьому законодавство Укра­їни гарантує право загального використання природних об’єктів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоров­чих, рекреаційних тощо) безкоштовно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством.

Спеціальне природокористування здійснюється з дозволу компетентних державних органів або комунальних чи приватних власників природних об’єктів, коли вони надаються у відособле­не користування.

Суб'єктом первинного або вторинного природокористування є особа, правомочність якої з використання природного об’єкта походить безпосередньо від права власності.

У вторинного природокористувача є ряд прав, і він має відповідні обов’язки щодо первинного. Вторинне природокористування вини­кає шляхом укладення договору первинного з вторинним природокористувачем, а також згідно з рішенням відповідних державних ор­ганів, але за згодою первинного природокористувача.

Природокористування може бути тимчасовим, відособленим, спільним і загальним. Але закон неоднозначно визначає поняття різних видів природокористування.

Загальним природокористуванням є таке, коли користування природним об’єктом є доступним певною мірою всім особам, коло яких не обмежене і вони не пов'язані взаємними правами і обов'яз­ками. Для виникнення права користування тут не вимагається спеціального дозволу. Але саме це право досить визначене, бо межі і дозволені засоби можливого здійснення такого права відомі. Об’єкти цього природокористування не закріплюються за конкрет­ними природокористувачами за винятком випадків тимчасового користування, а перебувають в управлінні відповідних органів, підприємств і організацій, які нарівні з іншими суб’єктами корис­туються ними.

Спільне природокористування характерне тим, що коло спіль­них користувачів чітко визначене законом, а самі вони стосовно один до одного мають певні права і обов’язки. Так, відповідно до ст. 89 Земельного кодексу, земельну ділянку, яка належить на праві спільної сумісної власності лише громадянам, вони використову­ють спільно згідно з договором або законом. При цьому суб'єкти спільного природокористування досить автономні в тому ро­зумінні, що права і обов’язки одного не є джерелом прав і обов’язків другого. Користування природним об’єктом здійснюється цими суб’єктами без визначення (надання) кожному відповідної части­ни цього об’єкта. Цим і відрізняється спільне природокористування від вторинного.

Важливою умовою користування об’єктами природи є строки користування ними. Вони поділяються на постійні і тимчасові. Постійним визнається природокористування без заздалегідь уста­новленого строку. Тимчасове користування може бути коротко­строковим (до трьох років) і довгостроковим — від трьох до двад­цяти п'яти років, а при орендному землекористуванні — до 50 років. У разі виробничої необхідності ці строки можуть бути продовжено на період, що не перевищує одного строку відповідно коротко­строкового або довгострокового тимчасового природокористуван­ня. Конкретні строки тимчасового користування водами, надрами, лісами, тваринним світом тощо визначаються відповідними кодек­сами і законами про природні ресурси.

Наведена класифікація видів права природокористування не є вичерпною.

Відомі також громадські та індивідуальні види природокорис­тування, промислове і сільськогосподарське природокористування. В умовах ринкових відносин виникає і комерційний вид при­родокористування. Однак в основу цього покладена не дифе­ренціація відповідних видів (підвидів) природокористування за умовами, які визначають його головний правовий зміст, а групуван­ня видів природокористування за загальними ознаками позитив­ного або негативного характеру, виокремленими з науковою або практичною метою.

4.ПІДСТАВИ І ПОРЯДОК ВИНИКНЕННЯ, ПРИПИНЕННЯ,

Дата добавления: 2014-11-29