Правова основа її забезпечення

ПОНЯТТЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ Й

ЇЇ ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ТЕМА 1.6. ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА ТА

Екологічна безпека (екобезпека) являє собою соціоприродну та наукову реальність, є об’єктом дослідження різних наук (природ­ничих, соціальних, юридичних та ін.), оскільки охоплює складний комплекс взаємозв'язків людини з навколишнім природним сере­довищем.

Екобезпека — категорія соціальна, притаманна людському суспільству, формується в межах суспільних відносин. Вона має певні правові форми неправового характеру хоча і належить до явищ.

Зазначена категорія характеризується,

- по-перше, як вічна цінність людського суспільства, що ґрунтується на певній системі гарантій екологічної безпеки співіснування природи і людини;

- по-друге, при забезпеченні екологічної безпеки враховуються закони природи, за якими розвиваються екологічні об’єкти;

- по-третє, екобезпека здійснюється під контролем держави, яка утворює цілу систему спеціальних органів;

- по-четверте, основою правової форми є екологічне право як са­мостійна правова галузь.

Правове забезпечення екобезпеки є одним з основних принципів цього права.

Закон України «Про охорону навколишнього природного сере­довища» (ст. 50) визначає екологічну безпеку як стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров’я людей, що гарантується здійсненням широкого комплексу взає­мопов'язаних екологічних, політичних, економічних, технічних, ор­ганізаційних, державно-правових та інших заходів

Екологічна безпека розглядається у двох аспектах. Як суб'єктив­на категорія вона проявляється у процесі реалізації суб'єктивного права громадян на екологічну безпеку шляхом регулятивного та охоронного методів. З іншого боку — це об’єктивно існуюча система правового за­безпечення екологічної безпеки, за допомогою якої регламен­тується екологічно небезпечна діяльність, режим використання природних ресурсів, охорона довкілля, попередження погіршення екологічного стану та виникнення небезпеки для природних об’єктів і населення.

Довкілля вважається безпечним, коли його стан відповідає вста­новленим у законодавстві критеріям, стандартам, лімітам і норма­тивам, які стосуються його чистоти (незабрудненості), ресурсо-місткості (невиснаженості), екологічної стійкості, санітарних вимог, видового різноманіття, здатності задовольняти інтереси громадян.

Чинне екологічне законодавство України як критерії безпеки навколишнього природного середовища передбачає спеціальні нормативи екологічної безпеки.

За якісними показниками стан довкілля можна представити трьома рівнями. Найвищий якісний рівень природного середовища являє собою чисте природне середовище. У цьому разі забруднення природ­ного середовища є мінімальним, воно не спричиняє змін нормаль­ного екологічного стану в певному регіоні. До другого рівня слід віднести сприятливе природне середовище. Тут забруднення природ­ного середовища можливе в межах, які не впливають на стан здоров’я людини і коли відсутні будь-які неприємні фактори, викли­кані специфікою окремих виробництв. До третього рівня можна віднести безпечне природне середовище. На відміну від другого рівня тут допускається можливість наявності в природному середовищі певного регіону незагрозливих для людини негативних факторів.

Об’єктами екологічної безпеки відповідно до ст. 3 Закону України «Про основи національної безпеки України» є:

- людина і громадянин (їх конституційні права та свободи, перелік яких відповідно до Ос­новного Закону (ст. 22) не є вичерпним);

- суспільств о (його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ре­сурси);

- держава (її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність).

Суб’єктами забезпечення екологічної безпеки є:

- Президент України;

- Верховна Рада України;

- Кабінет Міністрів України;

- Рада національної безпеки й оборони України;

- міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

- Національний банк України;

- суди загальної юрисдикції;

- прокуратура України;

- місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядуван­ня;

- Збройні сили України;

- Служба безпеки України;

- Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утво­рені відповідно до законів України;

- громадяни України;

- об'єд­нання громадян (ст. 4 Закону України «Про основи національ­ної безпеки України»).

У термінологічному і змістовому аспектах безпека пов'язана з антонімом «небезпека» і є його зворотною стороною. Безпека — виключення небезпеки або її зменшення до прийнятного ризику для довкілля. У частині 1 ст. 50 Закону України «Про охорону на­вколишнього природного середовища» вказується на поперед­ження погіршення екологічного стану і виникнення небезпеки для здоров’я людей.

Екологічна небезпека — це сукупна небезпека, діяльність тех­ногенних систем, під впливом яких виникли природні екологічні фактори та негативні природні процеси.

Правові, економічні, соціальні, організаційні основи діяльності, пов'язані з об’єктами підвищеної небезпеки і спрямовані на захист довкілля, життя і здоров’я людей від шкідливого впливу аварій на цих об’єктах шляхом запобігання їх виникненню, обмеження (ло­калізації) розвитку і ліквідації наслідків, визначаються в Законі України від 18 січня 2001 року «Про об’єкти підвищеної небезпе­ки».

Екологічно небезпечні види діяльності й об’єкти — це важливі чинники, які потребують розробки оптимальних заходів по забез­печенню екологічної безпеки.

Категорія «екологічна безпека» з'явилась в українському зако­нодавстві з прийняттям Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, отримує конституційне закріплення, її за­безпечення та захист віднесено до обов’язків і найважливіших функцій держави, (статті 16, 17 Конституції України). Поряд з людиною, її життям і здоров’я м, честю й гідністю, недоторканністю безпека проголо­шується і визначається Основним Законом найвищою соціальною цінністю (ст. 3).

Чинне законодавство України не тільки визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, але й визнає пріоритетні національні інтереси:

- забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і су­спільства;

- збереження навколишнього природного середовища;

- раціональне використання природних ресурсів (ст. 6 Закону України «Про основи національної безпеки України»).

Загальні положення у сфері екологічної безпеки закріплені За­коном України «Про охорону навколишнього природного середо­вища». Самостійного закріплення в ньому дістав принцип право­вого забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини, який належить до основних принципів екологічного права (ст. 3). Його сутність полягає в тому, що за допомогою правових та інших заходів забезпечується підтримка безпечного стану навколишньо­го природного середовища для життя та здоров’я громадян, дов­кілля в цілому.

Законодавче закріплення отримали заходи щодо забезпечення екологічної безпеки при здійсненні різних видів господарської діяльності, які можуть негативно впливати на навколишнє природ­не середовище, життя і здоров’я людини. Одні спрямовані на охорону навколишнього природного середовища, закріплюють ви­моги екологічної безпеки і є обов'язковими для виконання, а інші — встановлюють обов 'язки щодо дотримання екологічних вимог та здійснення різноманітних видів господарської діяльності.

Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» окремо закріплює вимоги екологічної безпеки за видами господар­ської діяльності:

¾ у сільському господарстві;

¾ у промисловості;

¾ на транс­порті;

¾ при розміщенні та розвитку населених пунктів.

Згідно зі ст. 58 Закону вимоги екологічної безпеки поширюються повною мірою на військові й оборонні об’єкти, а також на об’єкти органів внутрішніх справ і державної безпеки.

Забезпечення екологічної безпеки знаходить своє правове закріплення в нормативних актах, які регулюють окремі види гос­подарської діяльності або використання та охорону природних ре­сурсів (Закон України «Про пестициди і агрохімікати» від 2 березня 1995 року, Закон України «Про пра­вовий режим надзвичайного стану» від 16 березня 2000 року3 (статті 1,3,4), Закон України «Про правовий режим території, яка зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27 лютого 1991 року).

Нині триває процес удосконалення зазначеного правового інсти­туту.

Дата добавления: 2014-11-29