Та охороною довкілля

ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯМ

СЕРЕДОВИЩА

ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО

ТЕМА 1.7. УПРАВЛІННЯ В ГАЛУЗІ

1.ПОНЯТТЯ І ЗМІСТ УПРАВЛІННЯ

Обов'язком держави, як установила стаття 16 Конституції України, є забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобиль­ської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збережен­ня генофонду українського народу.

Реалізація цієї функції держави здійснюється через управління природокори­стуванням і охороною довкілля, яке являє собою найважливішу складову частину соціального управління суспільством.

Складність і багатогранність управління в галузі екології зумов­лені тим, що, з одного боку, слід ураховувати об’єктивні, стихійні процеси самоуправління в природі, а з другого — необхідне ціле­спрямоване управління довкіллям в інтересах суспільства. Об’єктом управління стають відносини в галузі суспільства і відносини в га­лузі природного середовища, які не збігаються із законами розвитку людства. Суспільство повинно визначати основні напрями діяль­ності органів державного управління та громадських організацій у розв’язанні завдань охорони довкілля і раціонального природокори­стування, розробляти й проводити відповідну систему заходів, спрямованих на реалізацію висунутих у галузі екологічного управління завдань, надати їм державно-правового забезпечення. Тому метою управління в галузі природокористування й охорони довкілля, згідно ст.16 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» є:

¾ реалізація законодавства;

¾ контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки;

¾ забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

¾ раціонального використання природних ресурсів;

¾ досягнення узгодженності дій державних і громадських органів при проведенні екологічних заходів.

Методом розв’язання перелічених завдань управління є регулю­вання співвідношення екологічних та економічних інтересів су­спільства при обов'язковому пріоритеті права людини на безпечне для життя і здоров’я довкілля, що закріплено ст. 50 Конституції України, й інших екологічних прав громадян.

Цілі та завдання управління природокористуванням досягають­ся виконанням державними та іншими органами низки функцій, необхідних для оптимальної організації раціонального використання та охорони природних об’єктів чи нав­колишнього середовища в цілому. Особливістю такого управління є його диференціація переважно за видами природних ресурсів, не­залежно від того, в яких галузях суспільного виробництва вони ви­користовуються. Тому види і зміст цих функцій стосовно кожного природного об’єкта випливають із соціальних, екологічних та при­родно-наукових вимог щодо організації його використання та охо­рони. Вимоги закріплюються у відповідних правових нормах еко­логічного законодавства.

Під функціями управління у сфері природокористування та охорони довкілля слід розуміти види діяльності державних органів ви­конавчої влади, місцевого самоврядування й громадських ор­ганізацій із забезпечення організації раціонального використання природних ресурсів, їх відтворення та захисту й охорони навколиш­нього природного середовища.

Функції управління у сфері природокористування та охорони довкілля доцільно об'єднати в кілька окремих груп.

До групи організаційних функцій управління належать:

¾ облік природних ресурсів;

¾ екологічне планування;

¾ прогнозування вико­ристання природних ресурсів та охорони довкілля;

¾ просторово-територіальний устрій об’єктів природи.

Група попереджувально-охоронних функцій управління вклю­чає:

¾ спостереження (моніторинг) за використанням природних ре­сурсів та охороною довкілля;

¾ екологічну експертизу;

¾ екологічний контроль.

Інші функції управління являють собою:

- інформування про стан навко­лишнього природного середовища;

- стандартизацію і нормування у сфері природокористування й охорони довкілля;

- вирішення еко­логічних спорів.

Управління природокористуванням і охороною довкілля базується як на основних принципах державного управління в цілому (плановість, компетентність, законність, участь громадськості), так і на специфічних принципах, властивих природокористуванню в цілому (науковість, комплексність, платність спеціального при­родокористування та ін.). Ґрунтуючись на цих принципах, суб'єкти управління – державні органи, органи місцевого самоврядування та громадські об'єднання — повинні здійснювати діяльність, спрямо­вану на забезпечення ефективного використання природних ре­сурсів, охорону довкілля, екологічну безпеку.

Чинне законодавство розрізняє державне та громадське управ­ління природокористуванням. Основна питома вага управлінської діяльності в даній галузі належить центральним органам державно­го управління, місцевим органам державної виконавчої влади, ви­конавчим органам місцевого самоврядування в межах їх компе­тенції, визначеної законодавством.

Поява, крім державних, інших суб'єктів права власності на ок­ремі природні ресурси не зменшує, а, навпаки, піднімає на якісно новий рівень роль і значення держави та її органів як організаторів та гарантів відносин природокористування. При цьому не має зна­чення, на яких правових підставах здійснюється використання — на праві власності на природний об’єкт чи на праві користування ним. Управлінську діяльність (наприклад, облік природних ресурсів, контроль за їх раціональним використанням тощо) дер­жава здійснює і тоді, коли вона не є виключним власником природ­ного об’єкта, тому що в цьому випадку подібна діяльність базується на праві суверенітету держави — верховенстві державної влади.

Громадське управління в галузі екології здійснюють громадські об'єднання та організації, і його основним завданням є всіляке сприяння органам державної влади, місцевого самоврядування в забезпеченні процесу раціонального природокористування й збере­ження природного середовища.

Окремі управлінські дії зобов'язані виконувати також власники природних ресурсів і користувачі ними, оскільки так зване виробни­че управління природокористуванням є продовженням державного, а при виконанні низки функцій (наприклад, облік природних ресурсів) навіть передує державному. Деякі нормативні акти, такі як ст.12 Закону «Про природно-заповідний фонд України», ст.29 Закону «Про охорону атмосферного повітря») містять пряме закріплення правоздатності природокористувачів з виробничого управління природним об’єктом, що використовується.

Установлення в Україні Дня довкілля, який згідно з Указом Президента від 6 серпня 1998 року проводиться щороку в третю суботу квітня, є прямим підтвердженням пріоритетності екологічних інтересів суспільства.

Дата добавления: 2014-11-29