Охорони навколишнього середовища

МІЖНАРОДНИЙ ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ

Під міжнародним організаційним механізмом охорони навколиш­нього середовища розуміють сукупність міжнародних органів і ор­ганізацій, які виконують функції по забезпеченню виконання вимог міжнародного права навколишнього середовища й організації міжна­родного екологічного співробітництва.

Провідна роль в організації міжнародного екологічного співробітництва належить Організації Об'єднаних Націй, її спеціалізованим органам та установам. Це співробітництво є складо­вою діяльності ООН по підтриманню миру і безпеки, розв'язанню актуальних економічних, соціальних та інших глобальних проблем. Екологічний напрям діяльності цієї авторитетної й універсальної міжнародної організації безпосередньо випливає зі Статуту ООН.

Відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 15 груд­ня 1972 р. і з урахуванням рекомендацій Стокгольмської конфе­ренції ООН з навколишнього середовища був утворений спеціаль­ний міжурядовий орган — Програма ООН з навколишнього середо­вища (ЮНЕП) зі штаб-квартирою у місті Найробі (Кенія).

Вищим органом ЮНЕП є Рада керуючих, яка складається з представників 58 держав, які обираються Генеральною Асамблеєю ООН на чотири роки. Встановлено при цьому принцип справедли­вого географічного представництва: 16 — від Африки, 13 — від Азії, 6 — від Східної Європи, 10 — від Латинської Америки, 13 — від Західної Європи та інших країн. Рада періодично збирається на свої засідання для обговорення і вирішення найбільш важливих питань міжнародного співробітництва у галузі охорони навколиш­нього середовища (звіт про роботу ЮНЕП, план наступних дій, фінансування відповідних заходів тощо).

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) — розробила Керівні принципи щодо якості повітря та створення системи гло­бального моніторингу за забрудненням повітря, започаткувала Інформаційну систему менеджменту повітря, Мережу готовності до радіаційних аварій і допомоги, Всесвітню екологічну мережу радіаційного моніторингу, здійснює разом з іншими спеціалізова­ними установами ООН Міжнародну програму з хімічної безпеки, координує програму з безпеки продуктів харчування тощо;

Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) — захист лю­дини і навколишнього середовища від радіації. У цьому контексті МАГАТЕ розробило стандарти будівництва, експлуатації і безпеки ядерних установок, ініціювало прийняття ряду міжнародних кон­венцій з відповідних питань (Конвенція про ядерну безпеку, Кон­венція про оперативне оповіщення про ядерні аварії (1986 р.), Конвенція про допомогу у випадку ядерної аварії чи радіаційної аварійної ситуації (1986 р.);

Всесвітня метеорологічна організація (ВМО) — глобальна систе­ма моніторингу навколишнього середовища, вивчення та узагаль­нення впливу антропогенних факторів на погоду і клімат планети та її окремих регіонів (Світовий океан, Антарктика тощо);

Організація з питань продовольства та сільського господарства (ФАО) — екологізація аграрного сектору, забезпечення зростаючо­го населення землі продовольством, безпека продуктів харчування;

Міжнародна морська організація (ІМО) — розробка технічних за­собів запобігання і ліквідації наслідків забруднення моря. З цією метою у складі ІМО діє Комітет з охорони морського середовища.

Досить численною є система міжурядових органів і організацій регіонального екологічного співробітництва. У Європі до цього, зокрема, причетні Європейський Союз, Рада Європи, Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Європейська еко­номічна комісія ООН, НАТО, СНД та деякі інші інституції.

Екологічне співробітництво країн — членів СНД. Міжнародне співробітництво країн — членів СНД у галузі охорони навколиш­нього середовища здійснюється як на двосторонній, так і багатос­торонній основі. Правовою основою останнього є Угода про взаємодію в галузі екології та охорони навколишнього середовища (1992 р.).

Відповідно до цієї угоди сторони домовилися про вироблення і проведення узгодженої політики щодо охорони і використання зе­мель, ґрунтів, надр, лісів, вод, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу, природних ресурсів континентального шельфу, економічної зони і відкритого моря за межами дії національної юрисдикції. Вони також визнали за необхідне:

¾ гармонізувати прийняті ними екологічні законодавчі акти, норми і стандарти;

¾ здійснювати міждержавні програми і проекти в галузі приро­докористування та охорони навколишнього середовища, включаю­чи програми безпечного знищення і нейтралізації хімічної і ядер­ної зброї, високотоксичних і радіоактивних відходів;

¾ застосовувати загальні підходи, критерії (показники), методи і процедури оцінки якості і контролю стану навколишнього сере­довища та антропогенних впливів на нього;

¾ використовувати погоджені методики при оцінці антропогенних впливів на навколишнє середовище;

¾ уніфікувати методи нормування антропогенних впливів на навколишнє середовище;

¾ створити і підтримувати міждержавну екологічну інформа­ційну систему і надавати відповідну інформацію іншим сторонам.

Для виконання угоди в системі СНД утворено відповідний ор­ганізаційний механізм. До нього входять Міждержавна екологічна рада та Міждержавний екологічний фонд.

Міждержавна екологічна рада забезпечує:

координацію погод­ження політики країн — членів СНД у галузі охорони навколиш­нього середовища;

проведення за участю представників заінтересо­ваних сторін екологічної експертизи, програм і прогнозів розвитку продуктивних сил, інвестиційних та інших проектів;

надання спри­яння сторонам у вирішенні екологічних спорів тощо.

До Міждержавної екологічної ради входять керівники еко­логічних органів держав — учасниць угоди. Рада діє на паритетній основі і приймає рішення на основі консенсусу.

Головним призначенням Міжнародного екологічного фонду є інвестування міждержавних екологічних програм та проектів.

Важливу роль у розвитку екологічного співробітництва держав - членів СНД відіграє також Міжпарламентська асамблея, у складі якої діє департамент по охороні навколишнього середовища.

Дата добавления: 2014-11-29