Тема 12: Міжнародне економічне право

При вивченні даної теми слід звернути увагу на те, що міжнародне економічне право почало динамічно розвиватися лише з другої половини XX ст. унаслідок розуміння того, що ліберальний підхід до регулювання міжнародних економічних відносин, який передбачав повну свободу і дерегулювання дій господарюючих суб'єктів, не є таким ефективним та не враховує інтересів світового співтовариства загалом і, у зв'язку з цим, виникає необхідність створення міжнародних інституційних механізмів та правових норм для координації міжнародного економічного співробітництва держав.

Міжнародне економічне право – це галузь міжнародного публічного права, яка регулює економічні відносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного публічного права.

Предметом міжнародного економічного права є міждержавні економічні, в широкому розумінні, комерційні відносини, а також міжнародне економічне співробітництво держав, МО та інших суб'єктів міжнародного публічного права у різних сферах світової господарської діяльності: міжнародній торгівлі, міжнародних валютно-фінансових і кредитних відносинах, міжнародних інвестиційних відносинах, міжнародних митних відносинах, відносинах міжнародної економічної допомоги, у сфері транспорту, зв'язку, енергетики, інтелектуальної та іншої власності, туризму тощо.

Особливістю міжнародного економічного права як самостійної галузі міжнародного права є її комплексний характер, який визначається тісною взаємозалежністю у цій сфері публічно-правових та приватноправових механізмів регулювання.

Важливо, що одним з перших у 1928 р. запропонував концепцію міжнародного господарського права як особливого регулятора міжнародних економічних відносин, на засадах сучасного міжнародного економічного права, визначний український юрист-міжнародник В.М. Корецький, який у свій час був віце-президентом Міжнародного суду ООН у Гаазі.

Хоча міжнародне економічне право базується на нормах і принципах міжнародного публічного права, воно теж має свою систему й складові елементи, галузі та інститути. Залежно від сфери правового регулювання виокремлюють такі галузі міжнародного економічного права:

- міжнародне торгове право, в рамках якого здійснюється правове регулювання торгівлі не тільки товарами, а й послугами, правами інтелектуальної власності тощо;

- міжнародне фінансове право, яке регулює транснаціональний рух капіталів через розрахункові, валютні, кредитні відносини;

- міжнародне інвестиційне право, яке тісно пов'язане з міжнародним фінансовим правом і регулює відносини у сфері руху іноземних інвестицій;

- міжнародне трудове право, яке регулює публічно-правові відносини у сфері руху міжнародних трудових ресурсів;

- міжнародне транспортне право, яке регулює відносини у сфері міжнародного економічного співробітництва з питань використання різних видів транспорту.

Окремо можна назвати також галузі міжнародного економічного права, які регулюють відносини у сфері регіональної економічної інтеграції (зокрема європейської), промислового, сільськогосподарського та науково-технічного співробітництва.

Сучасна система міжнародного економічного права, як і інших галузей права, включає в себе Загальну й Особливу частини. Згадані вище підгалузі становлять Особливу частину міжнародного економічного права.

Своєю чергою, Загальну частину міжнародного економічного права становлять міжнародно-правові інститути, що визначають предмет, джерела та спеціальні (галузеві) принципи міжнародного економічного права, правовий статус держав, МО та інших суб'єктів міжнародного економічного права, особливості відповідальності та застосування санкцій у міжнародному економічному праві, а також інші загальні засади формування сучасного міжнародного економічного правопорядку.

Категорія джерел для міжнародного економічного права є надзвичайно важливою, зрештою, як і для будь-якої іншої галузі права, оскільки, у вузькому розумінні, визначає систему актів, у яких містяться правила поведінки держав та інших суб'єктів права а сфері економічних відносин. У широкому розумінні джерелами (витоками) міжнародного економічного права є узгоджені через застосування відповідних правових інститутів волі держав у процесі економічного співробітництва.

Загалом джерелами міжнародного економічного права є ті самі джерела, що визначаються для міжнародного публічного права, з певними особливостями, які випливають із самої природи міжнародних економічних відносин.

Хоча існує точка зору, зокрема деяких іноземних учених (Д. Карро, П. Жюйар), згідно з якою міжнародне економічне право не може зводитись лише до класичного міжнародного права, а воно ніби формується на основі сукупності джерел як національного (внутрішньодержавного), так і міжнародного права та інших джерел (угод приватноправового характеру). Проте, виходячи із класичного принципу відокремлення системи міжнародного права від національних правових систем, відповідно, необхідно відокремлювати джерела міжнародного економічного права від джерел національного права і визнавати міжнародні договори, міжнародно-правовий звичай, загальні принципи права як основні джерела міжнародного економічного права, а рішення МО, доктрину та судові прецеденти - як допоміжні джерела.

Таким чином, основним джерелом міжнародного економічного права є міжнародний економічний договір, який визнається таким через особливості «писаного права» («jus scriptum»), оскільки саме стосовно міжнародних економічних відносин він є незамінним механізмом регулювання міждержавних господарських відносин, адже особливо в цій сфері вимагається чіткість формулювань і уникнення неточностей (при застосуванні цифр, таблиць тощо).

Крім того, особливостями міжнародних договорів як основних джерел міжнародного економічного права є висока стабільність їх змісту і передбачуваність поведінки учасників, а сам процес Його укладання вимагає менше часу, ніж формування міжнародно-правового звичаю, що теж відіграє важливу роль у регулюванні інтенсивних процесів міжнародного економічного співробітництва.

Міжнародні економічні договори можна умовно поділити на договори-закони, які містять загальні, часто рамкові, правовстановлюючі положення щодо регулювання міжнародних економічних відносин, і договори-угоди, що регулюють конкретні, локальні, вужчі сфери правовідносин. До перших, наприклад, відносять договори про принципи економічних відносин, установчі договори міжнародних економічних організацій тощо, а до других - договори про поставку товарів, кредитні договори та ін.

За кількістю учасників міжнародні економічні договори поділяють на двосторонні та багатосторонні. У сучасних умовах глобалізації основна увага в міжнародних економічних відносинах звертається на багатостороннє співробітництво, в рамках якого відбувається формування основного масиву міжнародно-правових норм універсального характеру. Прикладами багатосторонніх економічних договорів є Генеральна угода про тарифи і торгівлю (ГАТТ), статути міжнародних економічних організацій, у тому числі Статут ООН, в якому два окремих розділи присвячені переважно міжнародному економічному співробітництву.

За предметом правового регулювання міжнародні економічні договори поділяють на торгові, клірингові, кредитні, про науково-технічне співробітництво, про уникнення подвійного оподаткування тощо.

Залежно від рівня сторін, які укладають договори, в міжнародному економічному праві виокремлюють також договори міждержавні, міжурядові та міжвідомчі. Стосовно останніх, то, на думку певна частина міжвідомчих угод у сфері міжнародних економічних відносин, зокрема між міністерствами фінансів різних країн про неторгові платежі або між податковими службами про співпрацю і взаємодопомогу стосовно реалізації угод про уникнення подвійного оподаткування, можуть бути джерелами нової галузі, яка швидко формується, – міжнародного адміністративного права.

Міжнародно-правовий звичай як правило міждержавної поведінки, що в результаті загального та тривалого застосування в економічних відносинах визнається суб'єктами міжнародного права як юридично обов'язкова норма, теж є важливим джерелом міжнародного економічного права.

У цьому визначенні сформульовано три основні характеристики міжнародно-правового звичаю: загальність і тривалість застосування, його юридична обов'язковість («opinio juris»).

Щодо особливості застосування звичаєвих норм у міжнародних економічних відносинах, то треба зауважити, що «більшість» повинна бути не тільки в кількісному, айв якісному відношенні, тобто представляти всі основні політичні та соціально-економічні державні системи (зокрема, необхідно зазначити особливу звичаєво-правотворчу роль розвинутих держав світу), а також усі континенти. При цьому потрібно враховувати практику тих держав, чиї інтереси це зачіпає безпосередньо.

Практичне застосування звичаєвих норм у міжнародному економічному праві є різноманітним. Так, наприклад, у другій половині XIX ст. сформувався звичай щодо недопустимості збройного втручання іноземних держав з метою стягнення боргів з інших держав (доктрини К. Кальво та Л. Драго), який у 1907 р. набув договірного закріплення в Гаазькій конвенції щодо обмеження випадків застосування сили для стягнень за договірними борговими зобов'язаннями. Хоча, на думку деяких учених-міжнародників (Г. Шварценбергера, Я. Броунлі), звичай відіграє обмежену роль у міжнародному економічному праві, оскільки не може бути ефективним регулятором міжнародної публічної політики, проте на його ролі, зокрема у формуванні принципів міжнародного економічного права, не можна не наголосити. Прикладами фіксування і створення звичаєво-правових норм г також рішення міжнародних економічних організацій, серед них прийнята Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН № 3281 (XXIX) від 12 грудня 1974 р. Хартія економічних прав і обов'язків держав.

Рішення міжнародних економічних організацій як джерела міжнародного економічного права мають певні особливості. З одного боку, вони визнаються джерелами так званого м'якого права адже можуть не мати юридично обов'язкового характеру, але мають значення і силу рекомендацій (прикладом с низка рекомендацій ГЛ ООН у сфері регулювання міжнародних економічних відносин). З Іншого боку, в рішеннях міжнародних економічних організацій уточнюються і конкретизуються чинні договірні та звичаєво-правові норми. Крім того, з виникненням міжнародних економічних організацій, які наділені повноваженнями приймати юридично обов'язкові для держав рішення (мова йде про регіональні інтеграційні об'єднання, наприклад, Європейський Союз), акти цих міжнародних економічних організацій, хоча і мають особливу правову природу та сферу дії, займають своє місце поряд із міжнародними договорами та міжнародно-правовими звичаями у сфері регулювання міжнародних економічних відносин.

Крім того, хоча рішення більшості міжнародних економічних організацій не мають юридично обов'язкової сили (ля винятком,.нипаймо, рішень Ради Безпеки ООН, деяких рішень МО групи Світового банку тощо), проте вони володіють значним морально політичним впливом на поведінку держав в економічних.

Особливими джерелами міжнародного економічного права так звані кодекси, правила поведінки які приймаються в основному у формі резолюцій ООН І, не будучи юридично обов'язковими, все ж мають певне тлумачення. Прикладом такого акта є Кодекс узгоджених на багатосторонній цепові справедливих принципів і правил для контролю зо обмежувальною діловою практикою, прийнятий ГА ООН у 1980 р. Певна роль як допоміжним (факультативним) джерелам міжнародного економічного права належить також доктрині та судовому прецеденту.

Принципи міжнародного економічного права як основоположні засади або імперативні правила здійснення державами та іншими суб'єктами економічної діяльності можна поділити на дві групи: загальні та спеціальні.

До загальних принципів відносять основні принципи міжнародного публічного права в їх проекції на міжнародні економічні відносини. В економічній сфері завданням основних принципів міжнародного права є забезпечувати основні права й обов'язки держав, зміцнювати міжнародний правопорядок в економічних відносинах та слугувати основою для створення й ефективного функціонування інших норм міжнародного економічного права.

Таким чином, до загальних принципів міжнародного економічного права відносять загальновідомі, основні принципи міжнародного права, які узагальнені в Декларації принципів Заключного акта НБСЄ 1975 р.: 1) суверенна рівність, повага прав, властивих суверенітету; 2) незастосування сили чи погрози силою; 3) недоторканність кордонів; 4) територіальна цілісність держав; 5) мирне врегулювання спорів; 6) невтручання у внутрішні справи; 7) повага прав людини і основних свобод, включаючи свободу думки, совісті, релігії та переконань; 8) рівноправність і право народів розпоряджатися своєю долею; 9) співробітництво між державами; 10) добросовісне виконання зобов'язань по міжнародному праву.

Звичайно, не всі ці принципи повною мірою стосуються міжнародних економічних відносин, проте деякі з них мають чітко виражений економічний контекст.

Так, принцип суверенітету держав над їх багатствами і природними ресурсами передбачає вільну реалізацію кожною державою суверенітету над своїми природними багатствами та контроль за економічною діяльністю в рамках своєї державної території. Хоча сучасне міжнародне право вже не вважає суверенітет, зокрема в міжнародних економічних відносинах, як нічим не обмежуване абсолютне право.

Принцип незастосування сили в міжнародному економічному праві передбачає заборону застосування сили чи погрози силою як засіб урегулювання економічних спорів чи питань, які можуть викликати економічні спори у відносинах між державами. Знаходить своє вираження у створенні механізмів урегулювання економічних спорів у міжнародних договорах та в рамках МО (СОТ, ЄС).

Принцип співробітництва між державами передбачає не лише їх право, а й відповідний обов'язок співпрацювати між собою для вирішення глобальних економічних проблем людства (сприяння сталому економічному розвитку, використання ресурсів Світового океану, боротьба зі світовою економічною кризою).

Принцип поваги прав людини займає особливе місце серед загальних принципів міжнародного економічного права, оскільки людина, ЇЇ права та свободи є найвищою цінністю, у тому числі у сфері економічних відносин між державами, які зобов'язані постійно поважати ці права та свободи у своїх взаємних відносинах і будуть вживати всіх заходів, самостійних чи колективних, з метою сприяння загальній і ефективній їх повазі.

Стосовно спеціальних принципів міжнародного економічного права, то немає єдиного доктринального підходу до їх визначення та тлумачення.

Система принципів співробітництва держав з метою встановлення так званого нового міжнародного економічного порядку була закріплена в низці документів, прийнятих у рамках ООН, у тому числі в Декларації та Програмі дій по встановленню нового міжнародного економічного порядку 1974 р., Хартії економічних прав та обов'язків держав 1974 р., Заключному акті Конференції ООН з торгівлі та розвитку 1964 р.

Серед цих спеціальних принципів міжнародного права можна виокремити такі.

Хартія економічних прав і обов'язків держав (ст. 4) формулює принцип свободи вибору форми організації економічного співробітництва, згідно з яким кожна держава вільна у виборі форм економічних відносин, незалежно від будь-яких відмінностей у політичних, економічних та соціальних системах.

Принцип недискримінації в міжнародному економічному праві передбачає обов'язок для держав не погіршувати (тобто не створювати гірших умов для громадян та інших суб'єктів національного права конкретної держави) відповідний режим економічної діяльності. Наприклад, держава з метою захисту інтересів національного товаровиробника може збільшувати ввізне мито на певний товар взагалі, а не на товар походженням із якоїсь конкретної країни. Тобто не є дискримінацією дії із захисту внутрішнього ринку, якщо вони застосовуються до всіх держав однаковою мірою. Крім того, не є дискримінацією захисні заходи (обмеження та заборона імпорту) стосовно конкретної держави, якщо вони вводяться з метою захисту публічного порядку держави, зокрема життя і здоров'я її громадян. Прикладом було запровадження Україною заборони ввезення яловичини із Великої Британії внаслідок спалаху там захворювання, відомого як «коров'ячий сказ».

Принцип національного режиму, який випливає із загального принципу співробітництва держав, зобов'язує їх забезпечувати іноземним фізичним, юридичним особам, інвестиціям ті самі умови (режим) у рамках своєї території, що і національним фізичним, юридичним особам, інвестиціям, щодо конкретних правил реєстрації, доступу до захисту своїх прав у судах, механізмів захисту інтелектуальної власності тощо.

Принцип взаємної вигоди, закріплений у міжнародних документах, зокрема Хартії економічних прав та обов'язків держав 1974 р., безпосередньо пов'язаний з принципом суверенної рівності та передбачає необхідність урахування обопільних інтересів та досягнення взаємної вигоди в міжнародних економічних відносинах, що повинно, своєю чергою, усунути прояви дискримінації та політико-економічної залежності одних держав щодо інших. У контексті реалізації цього принципу у відносинах із економічно менш розвинутими країнами (країнами, що розвиваються) з метою досягнення міжнародної соціальної справедливості застосовується принцип надання їм певних односторонніх вигод (преференцій) з боку економічно розвинутих країн для досягнення фактичної рівності у взаємних економічних стосунках.

Принцип (режим) найбільшого сприяння (РНС) передбачає юридичне зобов'язання однієї держави (сторони договору) надати іншій державі (стороні договору) найбільш сприятливий режим (права, пільги, привілеї її юридичним та фізичним особам у певній сфері, наприклад торгівлі), який уже наданий чи може бути наданий у майбутньому будь-якій державі. Винятком зі застосування РНС є надання згаданих переваг або пільг для держав-сусідів, які не поширюються на інші, не сусідні держави. Сфера застосування РНС визначається відповідним договором і може бути як загальною (зачіпати всю сферу економічних відносин), так і спеціальною (щодо кількісних обмежень, митних тарифів, податкових умов тощо).

Серед інших, російський учений К. А. Бекяшев зауважує, на нашу думку, важливий спеціальний принцип сучасного міжнародного економічного права – «принцип всеучасті», тобто спільної обов'язкової участі всіх держав у вирішенні світових економічних проблем для загального блага всього людства.

Суб'єкти міжнародного економічного права – це учасники міжнародних економічних відносин, поведінка яких урегульована нормами міжнародного економічного права.

Відповідно, суб'єктами міжнародного економічного права є суб'єкти міжнародного публічного права: держави, державоподібні утворення, нації, які борються за самовизначення, та міжнародні економічні організації.

Враховуючи специфіку міжнародних економічних відносин, особливий статус у міжнародному економічному праві (з особливостями правового регулювання) мають транснаціональні корпорації (ТНК).

Держави як суверенні одиниці є основними суб'єктами міжнародного економічного права, що володіють універсальною міжнародною правосуб'єктністю.

У сучасному міжнародному економічному праві держави класифікують:

1. За рівнем економічного розвитку:

– економічно розвинуті країни (серед них виокремлюють так звані нові індустріальні держави, тобто найбільш розвинуті в економічному плані - Кувейт, ОАЕ);

– країни, що розвиваються (серед них зазначають найбідніші – Ефіопія, В'єтнам, Непал, Танзанія, всього близько 50 держав Азії та Африки).

2. За рівнем «ринковості» економіки:

– країни ринкової економіки (до них відносять більшість країн світу);

– країни з перехідною економікою (які перебувають на етапі трансформації своїх національних економік у ринкові);

– країни з адміністративно-регульованою економікою (наприклад Куба).

Основні економічні права й обов'язки держав сформульовані в спеціальному міжнародному документі – Хартії економічних прав і обов'язків держав 1974 р.

Держави мають право:

– вільно реалізовувати повний, постійний суверенітет над усіма своїми багатствами, природними ресурсами й економічною діяльністю;

– регулювати і контролювати іноземні інвестиції в межах дії своєї національної юрисдикції, відповідно до свого законодавства;

– регулювати і контролювати діяльність ТНК у межах дії своєї національної юрисдикції;

– усі держави як юридично рівноправні члени міжнародного співтовариства мають право повністю й ефективно брати участь у міжнародному процесі прийняття рішень для врегулювання світових економічних проблем, зокрема через участь у відповідних міжнародних економічних організаціях, як на універсальному, так і на регіональному рівнях.

Міжнародне економічне право регулює різні сфери міжнародних економічних відносин. При цьому різні напрями міждержавного економічного співробітництва координуються в рамках своїх інституційних механізмів (міжнародних економічних організацій) та регламентуються спеціальними міжнародно-правовими актами.

Глосарій: міжнародні економічні відносини, міжнародне економічне право, державне співробітництво, міжнародно-правове регулювання, предмет та методи міжнародного економічного права, система та інститути міжнародного економічного.

Питання та завдання для самоперевірки і контролю засвоєння знань:

1.Дати відповідь на контрольні питання.

1.1. Якими є сутність і значення міжнародного економічного права в системі міжнародного права?

1.2. Чи достатньою є триелементна структура міжнародних економічних відносин?

1.3. Якою є система міжнародного економічного права?

1.4. У чому полягає динамічність системи міжнародного економічного права?

1.5. Якою галуззю – публічною чи приватною – є міжнародне економічне право?

1.6. Які методи правового регулювання застосовує міжнародне економічне право?

1.7. Яким є предмет міжнародного економічного права?

1.8. У чому полягають особливості місця України в системі міжнародних економічних відносин?

1.9. Які концепції існують у юридичній літературі стосовно розуміння природи міжнародного економічного права?

1.10. На які частини поділяється структура міжнародного економічного права?

2. Скласти термінологічний словник до теми.

3. Скласти опорний конспект питань для обговорення на семінарському занятті.

4. Виконати завдання:

4.1. Використовуючи матеріали національного законодавства, письмово простежте етапи розвитку міжнародної економічної співпраці України за часів її незалежності.

4.2. Користуючись положеннями Статуту ООН, міжнародних конвенцій, установчих актів міжнародних оргнанізацій, скласти таблицю «Закріплення повноважень спеціально уповноваженого органу в системі міжнародних економічних відносин».

Дата добавления: 2014-11-29