Національна економіка: суть, структура і особливості

Фактори, що впливають на позичковий відсоток

Крім пропозиції іспросана гроші і дій центрального банку існує ще ряд факторів, що діють на відсоткові ставки за конкретним інструментам. До їх числа можна віднести наступні:

• платоспроможність позичальника - ймовірність того, що позичальник не зможе погасити основну суму позики й виплатити відсотки по ньому;

• термін запозичення - залежно від економічних перспектив і факторів попиту і пропозиції процентна ставка по позиці з одним строком може відрізнятися від ставки по позиці з іншим строком;

• розмір основної суми позики - велика позика повернути важче, ніж невеликий. Однак кредитор може запропонувати більш привабливу ставку відсотка по великому позикою в результаті економії, обумовленої зростанням масштабу. (НЕ УВЕРЕН В ПРАВИЛЬНОСТИ!!!)

№ 28

Макроекономіка. Національна економіка: суть, структура і особливості.

Мікроекономіка — це економіка окремого підприємства чи галузі, динаміка ринкових цін на певні товари.

Макроекономіка — це розділ економічної теорії, в якому досліджується функціонування національної економіки як єдиного цілого.

Макроекономіка складова економічної науки. В економічній теорії розділяють макро та мікро аналіз, при цьому макро аналіз виходить із необхідності обґрунтування закономірності функціонування національної економіки в цілому. Мікроаналіз вивчає поведінку окремого підприємства. В макроаналізі виділяють макроекономічну систему, яка включає зовнішні і внутрішні фактори. До зовнішніх факторів суспільного відтворення відносять природні та демографічні; до внутрішніх – процеси виробництва, реалізації та споживання.

Регулювання макроекономічної системи здійснюється через ринкові важелі та апарат державної економічної політики. Макроекономіка виступає як розділ сучасної економічної теорії, яка вивчає поведінку економіки, як єдиного цілого.

Макроекономіка, як теоретична наука має на меті визначити стан національної економіки, обґрунтувати основні напрямки економічної політики держави, вміти визначити причини криз в економіці та шляхи їх подолання, вміти організовувати грошовий обіг, забезпечити стабільність грошової одиниці, правильно обґрунтувати фінансову, податкову, бюджетну політику держави і в підсумку вибрати модель економічного розвитку, яка на сьогодні є найважливішою з проблем макроекономічного розвитку країни.

Поняття «Національна економіка» тісно пов'язане з поняттям «Економічна система», оскільки конкретизує економічну систему, відображає специфічні риси, обумовлені географічним положенням країни, її участю в міжнародному розподілі праці, культурними, історичними традиціями і іншими чинниками.

Економічна теорія розглядає національну економіку як цілісну систему, розкриває зміст її основних понять, загальні закономірності розвитку.

Основу національної економіки складають підприємства, фірми, організації, домашні господарства, які об'єднані економічними взаєминами в єдине ціле і виконують певні функції в суспільному розподілі праці, виробляючи товари, чи послуги.

Головною метою всієї економічної політики любої з країн є створення ефективної і конкурентоздатної економіки. При цьому механізми і методи досягнення цієї мети включають набір інструментів, який дозволяє створити сприятливе середовище для господарської діяльності всіх суб'єктів незалежно від форм власності.

Цілі національної економіки.

Перед національною економікою країни ставляться такі цілі:

· Стабільні високі темпи зростання національного об'єму виробництва. Це означає стійке зростання виробництва товарів і послуг без різких змін, спадів і криз.

· Стабільність цін. Потрібно враховувати, що незмінні тривалий час ціни уповільнюють темпи зростання ВВП, знижують зайнятість населення.

· Підтримка зовнішньоторговельного балансу. На практиці це означає досягнення відносної рівноваги між експортом і імпортом, а також стабільний обмінний курс національної валюти на валюти інших країн.

· Високий рівень зайнятості. Він досягається в тому випадку, якщо кожен охочий отримати роботу знаходить її. Але це не означає, що повна зайнятість охоплює все працездатне населення країни.

Особливості структури національної економіки України

Національні економіки відрізняються одна від одної по структурі. Відмінності обумовлені підходами до формування економік, традиціями в виробництві і іншими чинниками.

Структура будь-якої національної економіки має тенденцію до ускладнення під впливом НТП, розширення і поглиблення розподілу праці, спеціалізації виробництва, виникнення нових видів виробництва і відмирання старих, а також інших чинників.

Особливістю структури національної економіки Україні є те, що вона склалася в умовах колишнього СРСР і тому містить в собі всі специфічні риси розподілу праці між республіками в єдиному народногосподарському комплексі держави. Так, для неї характерні висока ступінь розвиненості і концентрації металургійних і металообробних підприємств, набірних виробництв, підприємств хімічної промисловості. Ці виробництва відрізняються високою метало-, енерго- і ресурсоємністю. Це є основною причиною надмірного попиту на інвестиції, сировину і матеріали. Крім того, в порівнянні з розвиненими країнами наша національна економіка відрізняється малою питомою вагою нематеріального виробництва.

Світова фінансова криза, яка почалася в 2008 році, негативно вплинула на економіку України.

Тактика проведення економічних реформ в Україні дозволила у деякій мірі загальмувати спад виробництва, знизити дефіцит бюджету, значно скоротити темпи інфляції, дещо стабілізувати обмінний курс гривні. Але продовжується падіння виробництва, зростають неплатежі, практично зупинився процес інвестування, відчувається падіння попиту населення і підприємств, погіршується збирання податків, зростає приховане безробіття, швидко зростають зовнішні і внутрішні борги, загрозливої ваги досягла «тіньова» економіка, не вдається ліквідувати від'ємне сальдо експорту-імпорту.

Згідно оцінок експертів, подальшому розвитку ефективності експорту у першу чергу заважає надмірно тяжка податкова система (її доля складає 20%), велика собівартість і невисока якість продукції (25%), різке падіння інвестицій (25%), відсутність обігових коштів, важкий фінансовий стан (15%), неспроможність і непідготовленість ряду керівників працювати у ринкових умовах (10%), інші фактори (5%).

№ 29

Система національних рахунків.

Система національних рахунків виникла в розвинених західних країнах наприкінці 30 — першій половині 40-х років. її виникнення було зумовлене насамперед потребами органів державного управління в інформації для розробки економічної політики, прийняття рішень щодо регулювання ринкової економіки. Необхідність такого регулювання була особливо очевидною після величезної економічної кризи кінця 20 — початку 30-х років, що охопила практично всі західні ринково розвинені країни. Тому можна вважати, що до створення системи національних рахунків статистів та економістів підштовхнула «велика депресія» 1929—1933 pp.

Вперше національний доход був розрахований у 1932 р. у США, Німеччині, Японії. Згодом його почали розраховувати і у Великій Британії, Франції.

Удосконаленню системи національних рахунків особливу увагу приділяли і приділяють міжнародні організації. Йдеться насамперед про ООН.

Стандартна система національних рахунків, розроблена Статистичною комісією ООН у 1951—1953 pp., застосовувалась з 1953 р. У 1968 р. було введено нову версію міжнародного стандарту системи національних рахунків (проіснувала до 1993 p.), яка включала такі рахунки: зведені рахунки; рахунки виробництва, споживання і використання капіталу; рахунки доходів і витрат та рахунки фінансування капітальних витрат.

З 1993 р. діє нова третя модифікація міжнародної стандартної системи національних рахунків, яка побудована на досвіді окремих країн. Ця система визначила сфери виробництва ВВП, що охоплюють виробництво практично всіх товарів і послуг, за винятком послуг у домашньому господарстві. В економічне виробництво за цією системою рахунків включено також діяльність, пов'язану із захистом навколишнього середовища.

Сукупність методів (способів), за допомогою яких розраховується система взаємопов’язаних макроекономічних показників, називається системою національних рахунків (СНР). Дана система дає змогу побачити і простежити рух суспільного продукту в усіх фазах його відтворення: виробництві, розподілі, обміні та споживанні. Крім того, вона дозволяє визначити загальну економічну рівновагу на рівні балансу «наявні ресурси — використані ресурси».

Теорію національного рахівництва протягом двох століть створювали багато економістів-теоретиків і практиків, серед яких слід відзначити таких вчених XX ст., як Р. Стоун, Е. Денісон,В. Леонтьєв (США), Ф. Перр (Франція), Дж. М. Кейнс, Дж. Хікс (Великобританія) та ін. Важливе значення вдосконаленню методики СНР приділяють міжнародні організації, насамперед ООН.

Система національних рахунків – це система взаємопов'язаних показників і класифікацій, які використовуються для описування та аналізу найзагальніших результатів і аспектів економічного процесу на макрорівні.

З 1993 р. діє третя модифікація міжнародної стандартної системи національних рахунків, побудована на останніх досягненнях теорії і практики національного рахівництва в окремих країнах*1. При розробці цієї системи були визначені межі «економічного виробництва», тобто сфери виробництва валового внутрішнього продукту, які охоплюють виробництво практично всіх товарів і послуг, за винятком ведення домашнього господарства (приготування їжі, прибирання житла, виховання дітей і т. п.) безпосередньо членами сім’ї. До виробництва включена також діяльність з економічного захисту довкілля.

*1: {Стандартна СНР, розроблена Статистичною комісією ООН, застосовувалась з 1953 р. У 1968 р. була введена нова модель міжнародного стандарту СНР, яка проіснувала до 1993 р. і включала такі основні рахунки: зведені рахунки; рахунки виробництва; споживання та використання капіталу; рахунки доходів і витрат; рахунки фінансування капітальних затрат.}

В основу СНР покладено концепцію господарського кругообігу, яку побудовано на таких принципах:

1) продуктивною є будь-яка праця, отже, до сукупного суспільного продукту належать як речові блага й матеріальні послуги, так і нематеріальні послуги;

2) виробництво, розподіл, обмін і споживання розглядаються як взаємозв’язані сторони єдиного процесу відтворення;

3) органічне поєднання обліку взаємопов’язаних товарно-виробничих, споживчо-розподільчих та дохідно-фінансових операцій;

4) грошові витрати і доходи в економіці еквівалентні, тобто сума грошових витрат дорівнює сумі доходів.

СНР також базується на принципі подвійного запису, в якому позначається, що кожна операція має платника та одержувача і показується в реальному (ресурсному) та фінансовому аспектах.

Головна мета системи національних рахунків — це інформаційне забезпечення комплексного аналізу процесу створення та використання різних форм сукупного продукту. Ця система дає можливість зіставити економічні показники різних країн, а також усуває труднощі при прийнятті господарських і політичних рішень на міжнародному і національному рівнях. СНР — це узгоджена система збирання, обліку основних потоків статистичної інформації на рівні макроекономічних показників. Такою системою нині користується понад 100 країн — членів ООН.

З початку 90-х років у постсоціалістичних країнах, у т. ч. в Україні, здійснюється перехід від так званої системи балансу народного господарства (БНГ)*2, яка була запроваджена у 20-х роках XX ст., до міжнародної системи національних рахунків. Даний перехід відкриває нові можливості для аналізу фактичного стану нашої економіки, оскільки дає змогу робити зіставлення основних макроекономічних національних показників з міжнародними. Проте впровадження СНР в Україні — досить тривалий процес. Значною мірою він пов’язаний не тільки з узагальненням статистичної інформації (рахівництвом), а й з формуванням реальних (економічно дійових) ринкових структур у вітчизняній економіці.

*2: {Система БНГ мала істотні обмеження при аналізі процесів суспільного відтворення, основними з яких були:

(недооцінка ролі та особливостей нематеріальної сфери в суспільному відтворенні;

(наявність подвійного рахунку (включення проміжного продукту до суспільного продукту);

(неврахування впливу на відтворювальні процеси таких видів діяльності, як фінансово-кредитна, рух доходів тощо.}

№ 30

Основні макроекономічні показники.

Система національних рахунків включає такі основні показники.

Валовий випуск — це сумарна вартість всіх товарів та послуг,

вироблених економікою за певний проміжок часу. Він охоплює всі товари та послуги, включаючи і ті, що використовуються для виробництва інших товарів і послуг, тобто проміжне споживання. Недоліком названого показника є те, що, включаючи проміжне споживання, він спотворює річний обсяг виробництва в бік його зростання на величину повторного рахунку (проміжного споживання). Але цей показник є необхідним для вимірювання сукупного суспільного обігу.

Якщо від валового випуску відняти проміжне споживання, отримаємо валову додану вартість.

Показниками, що усувають недолік показника "валовий випуск", є також валовий внутрішній (ВВП, чи GIP) та валовий національний продукт (ВНП, чи GNP).

Ці два показники близькі за змістом і за кількісною визначеністю. Вони відрізняються тим, що ВНП — це показник річного обсягу національної економіки, а ВВП — внутрішньої.

Іншими словами, ВНП (валовий національний продукт) — вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених національними ресурсами як у межах своєї країни, так і за її межами за певний проміжок часу, як правило, за рік. ВВП — вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених у межах території країни за певний період (за рік) як за участі національних, так і іноземних ресурсів (резидентами та нерезидентами).

Резиденти — юридичні та фізичні особи, що постійно зареєстровані або постійно проживають у країні, незалежно від громадянства.

Нерезиденти — фізичні та юридичні особи, що знаходяться поза територіальними межами країни, тобто працюють за кордоном. До них відносять іноземні дипломатичні, консульські,

зовнішньоторговельні представництва тощо.

Якщо від ВВП (GIP) відняти первинні доходи, отримані іноземцями в межах національної економіки (М), та додати первинні доходи, отримані національними власниками ресурсів за

кордоном (L), також отримаємо ВНП.

Інакше кажучи, різниця між ВВП та ВНП визначається різницею між первинними доходами, отриманими іноземними ресурсами на території національної держави, та первинними

доходами, отриманими національними ресурсами за кордоном. Якщо доходи іноземців у межах національної держави дорівнюють доходам громадян національної держави за кордоном, то ВНП = ВВП.

Якщо доходи, отримані національними ресурсами за кордоном, перевищують доходи іноземців, отримані в національній державі, то ВНП > ВВП, і, навпаки, якщо доходи від іноземних ресурсів перевищують доходи від національних ресурсів за

кордоном, то ВВП > ВНП.

Якщо від ВВП відняти суми доданих вартостей, створених на території країни іноземними ресурсами, і додати суму доданих вартостей, створених національними ресурсами за

кордоном, то отримаємо ВНП.

СНР-93 допускає використання обох показників (ВВП і ВНП), але пріоритет віддає показнику внутрішнього валового продукту (ВВП), хоча жодна країна не може нехтувати обсягом ВНП,

оскільки іноземці можуть вивозити свої доходи з країни, в якій вони створені, і, таким чином, зростання ВВП може не супроводжуватися зростанням національного доходу.

№ 31

Суть, структура і функції фінансової системи.

Фінансова система – це система утворення, розподілу і використання фінансових ресурсів держави.

Фінансова система – це сукупність різних взаємопов’язаних ланок, кожна з яких виконую свою функцію.

Фінансова система — це сукупність окремих її ланок, що мають особливості в створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, які зосереджені в розпорядженні держави, нефінансового сектора економіки, певних фінансових інститутів, домогосподарств для фінансового забезпечення економічних і соціальних потреб суспільства в цілому, окремих його верств населення, господарських структур, окремих громадян.

Фінансові системи держав можуть вирізнятися за структурою та функціями. Це зумовлено видами форм власності, політичними орієнтирами правлячих еліт, рівнем економічного розвитку держави тощо. Нині у світі нараховується понад 20 різних моделей фінансових систем окремих держав. За наявності певних відмінностей вони мають спільну основу в переліку окремих ланок.

Фінансові відносини виникають там, де є рух грошей, де гроші виконують свої функції, зокрема фінансові відносини виникають між:

Між державами.

Між державними організаціями ООН, фінансовими інститутами, спортивними федераціями.

Між державою та населенням.

Між державою і фірмами.

Між державою і соціальними інститутами

Між фірмами.

Між фірмами і працівниками

Між різними фондами і громадянами.

Дата добавления: 2014-12-07