Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Ціна» беробіття




Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з другого - великим суспільним лихом. До негативних наслідків безробіття можна віднести:

 

* зменшення рівня життя;

* поява невпевненості в майбутньому;

* морально-психологічної травми (зайва людина);

* виникнення почуття власної неповноцінності;

* зниження кваліфікації працівників;

* ріст злочинності та ін.

 

Різноманітність типів безробіття дуже ускладнює завдання його скорочення. Оскільки єдиних "ліків від безробіття" бути не може, то для вирішення цієї проблеми доводиться використовувати різні методи, заходи як на рівні держави, так і на рівні підприємств.

№ 39

Економічні функції держави в умовах ринку.

Регулюючі функції держави в ринковій економіці зводяться до трьох основних — законодавчої, стабілізуючої, розподільчої.

Законодавча функція передбачає, що держава розробляє систему економічних, соціальних та організаційно-господарських законів і постанов, які встановлюють певні «правила гри», тобто правові засади ринкової економіки, таким чином, гарантуючи однакові права й можливості для суб'єктів усіх форм власності і господарювання.

Стабілізуюча функція держави полягає у підтриманні високого рівня зайнятості та цінової рівноваги, а також у стимулюванні економічного зростання. Для цього держава: 1) визначає цілі, напрями і пріоритети економічного розвитку, виділяє відповідні ресурси для їхньої реалізації, використовує грошово-кредитні та бюджетно-податкові важелі; 2) бере на себе організацію пропозиції грошей; 3) забезпечує зайнятість населення і стабільний рівень цін, проводячи відповідну фіскальну і кредитно-грошову політику, спрямовану на запобігання інфляції та безробіттю.

Розподільча функція пов'язана, з одного боку, з досягненням більш справедливого розподілу доходів у суспільстві, а з другого — з більш ефективним розміщенням ресурсів у ринковій економіці. Для здійснення цієї функції, яка сприяє виправленню певних недоліків ринкової системи, держава: 1) здійснює перерозподіл коштів груп населення, які мають високі доходи, на користь непрацездатних і малозабезпечених, проводячи відповідну фіскальну політику, політику регулювання цін; 2) установлює і контролює мінімальний розмір заробітної плати; 3) бере на себе функцію забезпечення суспільними благами, у виробництві яких приватні та колективні суб'єкти не зацікавлені, однак без цих благ не можливе існування суспільства.

№ 40

Методи державного регулювання ринкової економіки.

Охарактеризовані форми державного регулювання, функціонування і розвитку ринкової економіки грунтуються на використанні значної кількості методів. Під методами державного регулювання ринкової економіки мають на увазі способи впливу держави за допомогою законодавчих актів і виконавчих органів на підприємницьку діяльність, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою забезпечення їх ефективної діяльності відповідно до інтересів суспільства.

 

Економічною наукою охарактеризовано зміст та здійснено класифікацію методів регулювання ринкової економіки, яка подана на рисунку 18.1.

Економічні методи державного регулювання ринкової економіки передбачають формування державою матеріальних та фінансових стимулів для ефективної підприємницької діяльності шляхом впливу на економічні інтереси суб'єктів господарювання, що визначає поведінку останніх. Ці методи передбачають використання ставки оподаткування, зміну облікової ставки центральним банком країни, регулювання цін і тарифів, валютне регулювання, норми амортизації.

Адміністративні методи ґрунтуються на застосуванні сили державної влади шляхом примусу, заборони або дозволу. Ці методи охоплюють і правові, якими визначаються "правила гри" суб'єктів господарювання. Адміністративні методи регулювання ринкової економіки застосовуються для попередження тенденцій до монополізму у сфері охорони навколишнього середовища, соціального захисту населення та захисту національних інтересів держави на міжнародній арені, реалізації державних програм. Для цього використовуються закони, укази, декрети, ліцензування, квотування, фіксування рівня цін, різноманітні стандарти і нормативи, контроль за дотриманням законодавства, санкції за їх порушення.

Методи державного регулювання ринкової економіки, які мають орієнтовний, рекомендаційний характер, належать до індикативних. Індикативними є економічні методи, які можна зарахувати до опосередковата засобів державного впливу на функціонування і розвиток ринкової економіки. У практиці регулювання ринкової економіки широко використовуються прямі методи регулювання. Це відбувається тоді, коли держава безпосередньо втручається у протікання економічних процесів, що характерно для адміністративних методів (крім правових, які належать до непрямих методів державного регулювання ринкової економіки). Для | цього використовуються такі інструменти, як державні контракти, замовлення, субсидії, субвенції, дотації, прямі витрати уряду.

Отже, для державного регулювання ринкової економіки використовується значна кількість методів, здатних забезпечити її ефективне функціонування і розвиток в інтересах усього суспільства.

№ 41

Суть і структура світового господарства.

Світове господарствоце сукупність національних господарств, які беруть участь у міжнародному поділі праці і пов’язані між собою системою міжнародних економічних відносин. Воно являє собою глобальний економічний організм, в якому склалися і зростають взаємозв’язок і взаємозалежність усіх країн і народів світу.

Етапи розвитку світового господарства:

I — кінець XIX — початок 20-х років XX ст.;

II — друга третина 20-х років — кінець 80-х років XX ст.;

III — кінець 80-х — початок 90-х років XX ст. і продовжується нині.

Світове господарство - являє собою сукупність соціальних економік і особливої сфери суспільно-виробничих зв'язків, що виходять територіальні межі окремих країн міжнародних, економічних відносин. В сучасних умовах економічна замкнутість нац. господарства не лише не раціонально, бо позбавляє економіку відособленої країни переваг, що випливають з міжнародного поділу праці, спеціалізації та кооперації, а й практично неможлива. Таким чином поняття с/г не можна зводити до простої суми нац. економік не меншою мірою його суть визначається зв'язком між нац. госп., який забезпечує їхню реальну єдність на основі міжнародного поділу праці науково-технічної виробничої кооперації. В міжнародній торгівлі валютних і кредитних відносин, тобто міжнародними ек. відносинами.

Міжнародні економічні відносини - являють собою систему госп. відносин між різними країнами світу. Елементами цієї системи є міжнародне науково-технічне і виробниче співробітництво; вивіз капіталу і міжнародний кредит; світова торгівля; міграція робочої сили; міжнародні валютні відносини. Особливості розвитку сучасного господарства є:

1 Прагнення до цілісності, єдності світового господарства.

2 Вплив НТР на процес утворення єдиного світового господарства, оскільки завдяки впливу розширюються можливості міжнародного транспорту. Створюються єдині телекомунікаційні системи і широке застосування комп'ютерної техніки.

3. Поглиблення міжнародного поділу праці, міжнародної спеціалізації і кооперації.

4. Відбуваються створення великої кількості міжнародних економічних організацій.

Структура світового господарства:

- міжнародна виробничо-інвестиційна сфера;

- міжнародні науково-технічні відносини;

- світовий ринок та світова торгівля;

- міжнародний рух капіталів;

- міжнародні валютні відносини;

- міжнародна міграція робочої сили;

- міжнародна транспортна система та зв'язок;

- міжнародна інформаційна система.

Світове господарство - система, що має багато складних структур.

Структура - внутрішня будова системи та сукупність стійких зв'язків у ній, що забезпечують її цілісність.

Кожна система має цілу множину структур. Наприклад, в географії господарства розрізняють такі прості структури, як галузеву, суспільну, політичну, функціональну, територіальну тощо, а також складні структури - соціально-економічну, функціонально-господарську, територіально-господарську та інші.

З-поміж численних структур світового господарства найважливішими є соціально-економічна, функціонально-господарська та територіальна. Під соціально-економічною структурою розуміють співвідношення економічних укладів і систем власності, характер взаємодії держави і приватного капіталу, розстановку політичних та економічних сил у державах та в світі в цілому. (нужно проверить)

№ 42

Сучасні форми міжнародного економічного співробітництва.

В сучасних умовах міжнародне співробітництво України відбувається в таких основних формах:

1.науково-технічне співробітництво;

2.взаємовигідна міжнародна торгівля (зовнішня торгівля);

3.надання кредитів і позик, в тому числі і безвідплатних;

4.створення спільних підприємств;

5.спеціалізація і кооперування виробництва;

6.торгівля технологіями, або спеціалізація на виробництві комплектуючого обладнання;

7.спільна участь зацікавлених країн у розробці багатих природних ресурсів;

8.іноземні інвестиції як найважливіша форма стимулювання розвитку економіки країни;

9.міжнародний туризм;

10.культурні зв’язки між країнами світу.

 

 

Сучасний розвиток світового господарства супроводжується розвитком різних форм міжнародного співробітництва, що являють собою систему техніко-економічних, організаційно-економічних і виробничих відносин між економічними суб’єктами різних країн.

1.міжнародна торгівля;

2.міжнародний рух капіталів;

3.міжнародна міграція робочої сили;

4.міжнародний обмін технологіями;

5.міжнародні валютні відносини;

6.міжнародні кредитні відносини.

На сучасному етапі міжнародних економічних відносин вирішальну роль відіграє міжнародна торгівля. Міжнародна торгівля – це торгівля між країнами, яка складається із імпорту та експорту товарів і послуг. Вона створює велику кількість переваг, що стимулюють економічний розвиток окремих країн, сприяє поширенню нових ідей та технологій. Завдяки їй держави отримують можливість імпортувати продукцію, яку вони не

виробляють самі.

В сучасних умовах господарювання важливою формою міжнародних економічних відносин стає міжнародний рух капіталу (експорт капіталу). Головною причиною вивозу капіталу є його відносний надлишок і монополізація національного ринку, що не гарантує його прибуткового застосування. Тому капітал спрямовується за кордон у пошуках більш високого прибутку. Вивіз капіталу здійснюється в таких основних формах: прямі інвестиції,

портфельні інвестиції, середньо- та довгострокові кредити позичкового капіталу.

Прямі інвестиції – це форма експорту капіталу, яка дає можливість прямого контролю за іноземними підприємствами та компаніями. Вивіз капіталу в розмірах, що не дають право прямого контролю, веде до створення портфельних інвестицій. Позичковий капітал вивозиться у вигляді міжнародних позик, що надається як державами, так і міжнародними

кредитними організаціями.

Міжнародна міграція робочої сили проявляється в еміграції (виїзд за кордон) та імміграції (приїзд з-за кордону). Основними факторами, що зумовлюють еміграцію робочої сили є: нерівномірність нагромадження капіталу; перенаселення, яке викликає безробіття в одних країнах та недостача дешевої робочої сили в інших.

Міжнародний обмін технологіями (міжнародні науково-технічні відносини) – продаж готових товарів, комплексного устаткування для виробництва, а також патентів, ліцензій, ноу-хау. Така форма міжнародного співробітництва має двояку мету: по-перше, технології продаються як звичайний товар, а по-друге, продаж технологій використовується як ефективний засіб конкурентної боротьби на світовому ринку.

Міжнародні валютні відносини – це повсякденні зв’язки між приватними особами, фірмами, банками на валютних та грошових ринках з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних та валютних операцій.

Міжнародні кредитні відносини – це надання в масштабі світового господарства валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, строковості й платності. Суб’єктами (кредиторами і позичальниками) міжнародних кредитних відносин виступають банківські та промислові корпорації, державні організації, міжнародні й регіональні

фінансово-кредитні інститути.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-12-07; Просмотров: 448; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.009 сек.