Проблеми та перспективи України на шляху міжнародної економічної інтеграції

Лісабонський договір був підписаний 13 грудня 2007 року.ратифікований всіма 27 країнами-членами і вступив у силу в грудні 2009 року. Його основними цілями є зробити ЄС більш демократичним, очікуванням європейських громадян на високі стандарти звітності, відкритості, прозорості та участі, і, зробити ЄС більш ефективним і здатним вирішувати глобальні виклики сучасності, такі, як зміна клімату, безпека та сталий розвиток. З 1 грудня 2009 року Європейський Союз набув права суб’єктності.

Етапи розширення ЄС.

Етапи розвитку ЄС.

1. Зона вільної торгівлі з 1957-1967 рр.

2. Митний союз з 1968-1986 рр.

3. Спільний ринок 1987-1992 рр.

4. Економічний і валютний союз 1993-2009 рр.

5. Після набуття чинності Лісабонською угодою ЄС взяв орієнтир на повну інтеграцію до Політичного союзу.

1973р. – Великобританія, Данія, Ірландія;

1981р. – Греція;

1986р. – Іспанія, Португалія;

1995р. – Швеція, Фінляндія, Австрія;

2004р. – Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Естонія, Латвія, Литва, Мальта, Кіпр;

2007р. – Болгарія, Румунія

Єдиний європейський акт (1986 р.) визначив стратегічний курс і практичну політику Європейського співтовариства на багато років уперед. Європейський акт консолідував і закріпив правову основу інтеграційної політики, подальший розвиток отримала його інституційна структура. Єдиний Європейський акт прийняв рішення про завершення формування єдиного внутрішнього ринку товарів, послуг, капіталу і робочої сили; закріпив пріоритетне положення науково-дослідницької й технологічної політики Співтовариства.

Втілення положень Єдиного акту у життя зумовило перехід євроінтеграційних процесів до наступного важливого етапу - укладення Договору про створення Європейського Союзу (Маастрихтський договір 1992 р.). Маастрихтський договір визначив наступні цілі ЄС: сприяння соціально-економічному прогресові, зокрема, шляхом утворення простору без внутрішніх кордонів, посилення економічного і соціального згуртування й утворення економічного та валютного союзу з введенням з часом єдиної валюти; утвердження ідентичності ЄС на міжнародній арені, зокрема, шляхом, проведення спільної зовнішньої політики й політики безпеки, у тому числі визначення з часом спільної оборони; посилення захисту прав та інтересів громадян країн-членів шляхом установлення громадянства Союзу й розширення тісного співробітництва у сфері юстиції та внутрішніх справ.

Амстердамський договір, підписано 2 жовтня 1997 р., набрав чинності з 1 травня 1999 року. Угодою було запроваджено спільну політику у судовій сфері, у сфері вільного пересування людей та охорони здоров’я, а також надання нових повноважень Європарламенту.

Ніццький договір підписано 26 лютого 2001 року набрав чинності 1 лютого 2003 року. Договір вніс зміни до механізму перерозподілу представницьких квот в інституціях ЄС з урахуванням майбутнього розширення ЄС. Договір в Ніцці, колишній Договір ЄЕС і Договір про ЄС, були об'єднані в один зведений варіант.

Не зважаючи на те, що Україна чітко задекларувала курс на інтеграцію до Європейського Союзу, що закріплено на законодавчому рівні, фактично й досі вона не є повноцінним учасником жодного економічного інтеграційного об’єднання ні на Сході, ні на Заході. Відтак, попри те, що Україна з року в рік нарощує обсяги зовнішньої торгівлі, її позиції в міжнародному розподілі праці залишаються слабкими. Національна економіка продовжує перебувати в «ніші» низькотехнологічного енергоємного виробництва. Вітчизняний експорт є слабко диверсифікованим і високо чутливим до світової кон’юнктури. Все це робить конкурентні позиції України на світовому ринку досить уразливими. Донині Україні не вдалося досягнути стабільного комплексного прогресу у відносинах з ЄС, не створено інституційних основ ефективного співробітництва та єдиного центру відповідальності за реалізацією політики європейської інтеграції, контролю якості виконання запланованих заходів.

Формування ефективної зони вільної торгівлі між Україною та ЄС можливе лише за умов реального прогресу ринкових перетворень у країні. Економічні трансформації мають супроводжуватися реформами в адміністративній та судовій системах, зміцненням інституту власності, вдосконаленням інвестиційного клімату.

Рекомендовані літературні джерела:

Основні: [2, 3, 4, 6, 7].

Додаткові: [10, 11,14, 17, 20, 26, 35, 36, 42 ].

Дата добавления: 2014-12-07