Теорії соціальної стратифікації і мобільності

Соціальні розходження пов'язані з економічним розшаруванням, нерівним станом соціальних груп у трудовій сфері або професійному престижі, описується категоріями «нерівність», «клас», «статус», «шари», «престиж». Вони відображають соціально-економічну структуру суспільства.

СТРАТИФІКАЦІЯ-(страта- слой, шар -гелог.) означає розшарування, диференціацію суспільства на нерівні за соціальним станом в соціальній ієрархії групи. Чим вище стан, тим більше і пільг, і привілеїв, і можливостей і навпаки. У сучасному суспільстві виділяють множину шарів (страт) за різними ознаками. Тим самим суспільство стає подібне пирогові з багатьма шарами.

МОБІЛЬНІСТЬ- це характеристика суспільства з погляду

можливості переміщення індивідів і соціальних груп у цілому по

соціальних східцях або піраміді. Приклади: Американська мрія - з вуличного чистильника взуття - в Президенти міжнародної корпорації. Третій стан у результаті буржуазної революції стал панівним класом.

Ієрархічна система сучасного суспільства не має жорсткості якала була раніше. Формально усі громадяни мають рівні права займати будь яке положення у структурі. Різко виросла соціальна мобільність, але вона не привела до розмивання ієрархічної системи.

Соціальна мобільність - це можливість змінити своє становище, перейшовши в інший шар або всією групою зайняти більш вигідне положення.

Мал.1

Розрізняють «вертикальну мобільність» = «ліфт»

і «горизонтальну мобільність» = «автобус»,

а також «спадну» і «висхідну».

Крім того, вивчається мобільність «міжгенераційна» (положення щодо батьків, дедусів і бабусь). Наприклад, дослідження польських переселенців у США трьох поколінь Ф. Знаненцького за особистими документами (листами, щоденниками).

Генераційна мобільність -зміни соціального стану на протязі життя однієї людини.Серйозність таких процесів виявлена в прикладному дослідженні причин самогубства в Нью-Йорку.

Петерим Сорокін зробив великий внесок у розробку теорії мобільності. Він першим запропонував оцінювати соціальні системи з точки зору ступеня соціальної мобільності для особистостей і груп, порівнюючи США, Великобританію й Індію (де були залишки кастової системи). У результаті суспільства оцінюються як “закриті”, “жорсткі” або “відкриті”.

Показниками вертикальної мобільності прийняти:

· Дистанція – кількість ланок, на яки змінилося положення інди­віду або групи (нормальної вважається дистанція в 1-2 ланки вверх або вниз).Чаще применяється до міжгенераційною мобільності

· Об’їм мобільності- загална кількість осіб яки змінили свой стан за окремий період часу.Так за 80-90р.р. з низшего середнего класу до висшего середнего переместилося: 9% англійців, 7% япон-ців и 10% американців, тоди як у французів, немців, датчан та іта-лійців мобільность нижче (об’їм склал тільки 1-2%).

· Коефіцієнт мобільності- поділяється на коєфіціент виходу з шару, який відлуняє соціальну динамику суспільства та коефіці­ент входу в соціальний шар,який показує напрямок мобільності та ступень відкритості верхнихпрошарків для виходців знизу.

· Диференційна мобільність- кількість перемещений по окремим стратам та класам.

· Масштаб мобільності – загальна кількість перемещений по всем прошаркам.

К видам мобільності також відносять організовану мобільность- зміна положення індівидами та соціальними групами під керівництвом з боку держави (боротьба з бідносттю,переселення в більш благопріятні умови,зміна законодавства на більш ліберальне та демократичне,економічні реформи і інш.). Структурна мобільність-

Це переміщення як обїективний наслендок трансформацій і змін в структурі суспільства (перехід к нової соціальної системі,як зараз к постіндустріальному суспільству).

Історія людства знає чотири великих стратифікаційні системи: рабство, касти, стани і класи. Вони розрізняються ступенем мобільності й обмеження в правах дискримінованих груп. Однак класи існували в багатьох соціальних системах, поряд із більш складною стратифікацією.

Класи і соціально-класова структура суспільства. Класи,у першу чергу, виражають нерівність економічних можливостей і прав розпоряджатися результатами своєї і чужої діяльності (власністю), що зв'язано з нерівністю прибутків, умов праці, освіти і багатьма іншими ознаками. Основний великий розподіл за матеріальним станом на бідних, багатих і середній клас або середні шари. Як показало дослідження, соціальне розшарування дуже стійке. За 200 років у США пропорції (квоти) найбідніших і найбагатіших залишалися майже незмінними, хоча змінювалися кількісні параметри віднесення до ціх шарів. У 1972 р. президент Джонсон оголосив “Війну бідності”. За 10 років, завдяки різним держ.соціальним програмам, число бідних і бездомних істотно скоротилося.

Однак після закінчення цієї програми вже через три роки пропорції повернулися до колишніх цифр з яких починали. В Україні зараз також прийнята “Програма боротьби з бідністю”. Одна з її форм - адресна допомога малозабезпеченим і житлові субсидії.

На відміну від докладної багатопрофільної структури,

класовий розподіл дає загальну картину.

К.Маркс виділяв класи на основі відношень

власності на засоби виробництва. Богаті і незаможні Вищий

для кожної формації дають свої

парні антогоністичні класи. Середній

Однак, сьогодні існують

корпоративна, колективна власність,

акціонування, робітники - нерідко власники

акцій своїх підприємств.

В.І.Ленін додав ще ознаки для виділення класів: Мал.2

Ø Місце в системі суспільного виробництва

Ø Власність на засоби виробництва

Ø Роль в організації праці і керування

Ø Спосіб і розмір одержання суспільного багатства

Ці критерії застосовані також для диференціації внутрішньокласових розходжень і шарів.

Макс Вебер запропонував три критерії, якими користуються дотепер. Кожний показник є узагальненням більш приватних ознак.

Ø Доступність до багатства (прибуток,майно,акції)

Ø Статус, престиж (оцінка в суспільстві)

Ø Доступність влади (у широкому змісті, не тільки політичної)

Статус - положення особистості в суспільстві (бізнесмен, сту-дент і т.д.).Термін був введений Генрі Мейном. Він зауважив, що статеві, вікові, етнічні,професійні розходження цінуються в суспільстві по-різному і людина оцінюється не стільки за особистими якостями, скільки за посадою або станом. Вона одержує статус (значимість) у їхніх очах залежно від своїх соціальних ознак. На ставлення до людини з боку інших людей впливають хто вони: чоловіки або жінки, національні і расові меншості, молоді або старі,- їхні представники оцінюються і шануються по різному. Існує дискримінація, негативні стереотипи масової нерівності, що призводять до нерівного статусу.

Виділяють “уроджений статус” (стать, каста, етнос,соц. походження) і “набутий, досягнутий статус” (освіта, кваліфікація, досягнення,посада й ін.),- усе чого людина домоглася сама на прозі життя. Кожна людина одночасно володіє декількома статусами,тому що належить одночасно до декількох соціальних груп і спільнот. Статуси можуть суперечити один одному. Наприклад, жінка на роботі керівник,але підлегла у сім'ї або випускник престижного вузу працює посудомийкою в барі. Така ситуація називається неузгодженість або рольовий конфлікт.

З статусом тісно пов'язаний “престиж”- соціальне визнан­ня, оцінка людей за їхнім статусним впливом і матеріальним положенням. Престиж - це вираження поваги і пошани (суб΄єктивна характеристика), а статус-об'єктивна. Професор Академії мистецтв-фігура більш шановна в суспільстві, ніж голова мафіозного клану, хоча він багатший.

Уорнер у 1949 р. першим почав вивчати престиж посад у великих організаціях (10 більш “вигідних і менше вигідних”) і репутації (престиж професії - аптекар, хазяїн бару, учитель, священик, лікар і ін.) у малих містах. На підсумкову оцінку престижності впливають стиль і якість життя (рівень споживання), знання, доступ до інформації й прийняття рішень, авторитет, рівень культури.

Трайман (1977 р.), узагальнюючи дослідження 85 вчених у 53 країнах світу за останні 20 років, виявив схожість в оцінках питання престижу професій, що можна звести до чотирьох основ:

Ø Подібність у потребах, подібна структура виробництва, система поділу праці і професійна структура різних країн схожа

Ø Специфічний розподіл праці, пов'язаний з стосунками власності: одні володіють великими матеріальними ресурсами і контролюють їхнє використання (“нові” у СНД, не ті в кого були гроші і власність, а ті, хто міг розпоряджатися і прихопити собі ресурси держави)

Ø Нерівний доступ до ресурсів (у т.ч. до інформації) - нерівна влада. У кого влада - у того більше прибутки - він купує власності усе більше. Ті, хто має владу, має і привілеї. Пр.: Номенклатура в СРСР - складна кастова система пільг і привілей по рангах.

Ø Оскільки влада і привілеї завжди вище цінуються, то професії з ними пов'язані: фінансист, бізнесмен, менеджер, експерт, - оцінюються як більш престижні.

Звідси існує і суб'єктивна самооцінка – ідентифікація з тією або іншою групою,соціальним шаром; або бажання належати, перейти в інший шар, що стимулює мобільність.

Якщо класова структура доіндустріальних суспільств була дуже стійкою, що відображало традиційність і консерватизм громадського життя, то в індустріальному суспільстві класові бої і зміни соціальної структури пов'язані з руйнацією багатьох перепон (станових, релігійних, національних). Схема відображає нестійкість і нестабільність політичного громадського життя того часу.

Введення такого критерію як рівень життя вело к тому, що в відповідності з ним можна було відокремить формально безмежну кількість слоїв населення з різними рівнем добробуту. А відносно до соціально-професійного статусу і престижу професій дозволено дета­лі­зувати класово-стратифікаційну структуру. Так з явилась нові стра­тифікаційні прошарки (Гидденс,1998):

1. у найвищому класі - топ менеджерів та адміністраторів і крупних комер­сантів;

2. у середньому класі - спеціалістів; дрібних бізнесменів; техніків та працівників виконуючих управляючі функції («білі комірці»), працівників підприємств, висококваліфікованих робітників («сині комірці»), малокваліфікованих робітників;

3. у вищому - нижчому класі – некваліфікованих робітників;

4. у найнизшому класі –безробітні, люди «соціального дна» та злочинні елементи.

Социальная структура США на початку 70-х р.р.складала таку картину (Кастельс,1988):

За об'єктивними і суб'єктивними показниками 0,1% вищий

професія, пов'язана з нею освіта, престижность, низький

попит на ринку праці, 5-7% вищий

прибуток, майно, рівень і якість життя, вищий

втруктура споживання, інтереси і форми 15 % середній

дозвілля, стиль і спосіб життя. Всі ці показники низький

в сукупності служать критеріями вмикання 30 % середній

в ту або іншу соціальну групу. НТП ХХ століття 36% вищий

змінив соц.структуру роздробивши внутрішнюкласові низький

групи і зблизивши міжкласові розходження. 12% низький

Брати Ленські,Ерік Олін Райт, Френк Паркі,Уорнер низький

і ін. ввели нові поняття: “сірі комірці”- кваліфіко-

вані робітники фізичної праці, при повній механізації Мал.3

або автоматизації; “білі комірці”- висококваліфіковані робітники, зайняті працею на стику розумового і фізичного,

потребуючі средньо-спеціальної освіти або бакалаврату. Ці зміни стосуються і міста, і села. Зникають селяни з ручною працею. Є фермери -власники і сільськогосподарські робітники.Їхня праця механізована і частково автоматизована.

Некваліфіковані, малокваліфіковані і висококваліфіковані працівники, зайняті в сфері високих технологій (Дослідження Галіані, 1981 р.), дуже відрізняються статусом і оплатою, способом життя робітників. Змінюється в цілому структура зайнятості при переходідо постіндустріальногосу суспільства. Кількість працівників із сфери матеріального виробництва переміщюється в сферу послуг і масових комунікацій, дозвілля й освіти. Працівники останніх сфер не відносять себе до робочих, вони службовці, співробітники і керівники. “Білі комірці”, що модернізують виробництво і суспільство, більше солідарні з власниками і лояльні до хазяїв, одержуючи за підтримку більш високу зарплату. Тиск профспілок і усвідомлення самими капіталістами вигідності підтримки високої купувельної спроможності населення (“концепція соціально відповідального бізнесу”), забезпечує стабільність, запобігає затаварюванню і кризі.

Так соціальні програми на фабриці й у суспільстві є вигідні. Здоров'я працівників і їх знання-теж капітал фірми. Звідси великі внески і витрати на підвищення кваліфікації персоналу, страховки, путівки, оплату лікування і відпочинку работників, забезпечення їх безкоштовно харчуванням, дитячими установами, кредитами на житло. Звідси робітники можуть забезпечити стерпний рівень життя і дати освіту своїм дітям. Звідси зниження класових протистоянь і в дії концепція “класового партнерства і солідарності” 80-90 р.р. ХХ ст.

Однак, за прогнозами (80 р.р.) до 2010 р. соц.структура США буде подібна гантелі (Кастельс,1988). Чисельність вищих вищих класів зросте до 3%, нижчих вищих до 22 %, середніх обидві групи скоротяться до 5%, вищих нижчих виросте до 45%, нижчих нижчих до - 20%.Тобто динаміка спадаюча. От вона - ціна прогресу. Вимиватися будуть середні шари. Частка з них піде нагору, винахід-ники нових технологій, менеджери, консруктори, експерти, унікальні фахівці у своїй галузі. Інших замінять автомати і роботи, оргтехніка витісняє працівників розумової праці (службовців). Вони підуть у працівники, у нижчі шари.

В Україні в результаті зміни власності (приватизація) і типу економічної системи також відбулися серйозні зміни структури суспільства. Надбагаті (“нові”) складають за даними соціологів 0,1%, середній клас – не більш 30% (2008), і він ділиться на три підгрупи, інші шари - 70% - бідні, які також поділяються на 3 страти.Верхній прошарок бідних – люди,доходи яких на 1 особу в родині дорівнюють прожитковому минимуму.Змінюється профессійна структура в зв’язку з переходом до інформаційного суспільства та ринкової економиці.

Згідно з данніми опитування Українського інституту соц. Дослід­женнь ім.Яременко (грудень 2008) доходи на 1 особу в родині до 200грн. мали - 1% опитуваних; від 200 до 500грн.-11%; 500-1000 грн.мали 43%опитуваних;більш.1000-35%.(Ми вважаемо що зря зупи­ни­лися на 1тис. доходу, бо середня зарплатня в тої час складала 1.800грн, тому ми бачимо долі нищих, бідних та малозабес­печенних, але нет ні середнього класу, ні висщого. Більш точна шкала вимірю-вання стратифікації в Україні така: Ледве зводимо кінці із кінцями, іноді не хватає на їжу - 35,2%; На їжу хватає, але покупка одежі та взуття викликає труднощі -36,5%; В цілому на життя хватає, крім покупки дорогої побутової техники-22,9%; Матеріальних труднощів з покупками не має, за виключенням авто або нерухомості, житла-3.2%; Ніяких матеріальних складностей не маємо-1,1%;Важко відповесті-1.1% (опитування ін-та ім.Горшеніна 24-28 лютого 2009). Доцільний коефіцієнт (доходи найбагатіших до найбідніщих) в Україні неведо-мий, за відсутністтю правдивих декларацій доходів підприємців,та теневої зарплатні. Але у олфіційне задекрларованих доходів у 2007р. розрів складал 46 разів проти 6-12 разів в странах Заходу (ж. Корес­пондент.3.04.2009,с.18).

Нові елементи соц.структури в Україні, що з'явилися в результаті перебудови: комівояжери (коробейники), лоточники, бізнесмени, комерсанти, банкіри, управлінська бюрократія, рядові чиновники, фермери, пайовики, дрібні акціонери, дрібні власники, кваліфіковані і некваліфіковані робітники, (включаючи промисловість і сільське господарство, держ. і не держ. сектор), наукова і інженерно-технічна, гуманітарна інтелігенція, службовці різного рангу і складності праці, учні, студенти, військові, пенсіонери, безробітні і бездомні, „раби”, рекетири, проститутки і сутенери, соціальне дно - маргінали: БОМжі, злочинці, наркомани….

В Україні можно визначати основні проблеми пов’язані з явними та латентними конфліктами. Перша проблема феномена бід­ності (працюющих бідних). Друга проблема звязана з перерозподілом собственності. Отсюда конфлікти між громоданами та владою, інсти-тутами суспільства які не можуть створити умови для оптімаль ної житедіяльності людей. Частка продуктивного населення не може знайти себі місця в инертной єкономіці та мігрує в інши страни, а внутрі єліти назріває статусні та єкономічни конфликті, яки переростають в політичні. В массової свідомості суспільство поділяється на дуже заможних та бдних, причому богатство оттутожнюється з владою. Сучасна ситуація динамічних соціокультур­них змін в україн­ському суспільстві потребує нових дослідженнь. Змінюється розподіл і концентра­ція економічного, культурного, символічного капіталів серед різних соціальних груп порівняно з періодом радянських часів. Змінюється характер освіти, технологічна база і форми влас­ності закладів культурно-дозвіллєвої сфери, ціннісні орієнтації молодого покоління, формуються нові статусні групи з відмін­ними стилями життя, відбувається реконфігурація соціокуль­турних ідентичностей. Ці радикальні зміни обумовлені як трансформаційними соціоекономіч­ними, політичними, соціо-культурними перетвореннями у країні, так і формуванням пев­них елементів "ін формаційного суспіль­ства", "суспільства спо­живання" в контексті глобаліза­ційних процесів

Трансформація суспільства породжуєвелику кількість маргіналів. “ МАРГІНАЛ” = проміжний. Людина з однієї групи, класу вийшла, а в іншій не потрапила, або мислить і живе за старими навичками. Напр.колишні сільські жителі в місті. Це вихідці зі свого шару або культури, а до іншої так і не звиклі. Вони не мають кореніння, системи цінностей, зразків і ідеалів. Тому здатні на все. Маргінальні шари - соц. основа бунтів і популістів у полі­ти­ці. Також маргінальна молодь: вже не діти,а ще не дорослі.

Т.Парсонс запропонував свій комплексний критерій соц. страти-фікації суспільства:

Ø «надання» індивіду якостей, зв'язаних із визначеною роботою або статусом (напр., вимоги до рекламного агента);

Ø «виконання» -порівняння індивіда з іншим кандидатом на роботу або колегами, що він може в порівнянні з іншими (відпові­дальність,компетентність, уміння,їхній внесок у загальну справу);

Ø «володіння» - наявність матеріальних цінностей, талантів, культурних досягнень, майстерності в їхньому сполученні (що він робить)

Дата добавления: 2014-12-07