Галузь науки 2 страница

· комплексне розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямків економічної та соціальної політики, досягнень у галузі науки і техніки та охорони довкілля;

· встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності, незалежно від форм власності і видів діяльності;

· інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

· співробітництво і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками) між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці;

· міжнародне співробітництво в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці.

Для реалізації цих принципів було створено Національну раду з питань безпечної життєдіяльності при Кабінеті Міністрів України, Держпромгірнагляд та його територіальні органи, Фонд соціального страхування від нещасних випадків, Національний науково-дослідний інститут охорони праці, навчально-методичний центр Держнаглядохоронпраці. Розроблені та реалізуються національна, галузеві, регіональні програми покращення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища. В обласних та районних державних адміністраціях діють відповідні ради з безпечної життєдіяльності, а в центральних та міських органах виконавчої влади функціонують підрозділи, що займаються питаннями охорони праці.

Гарантії прав на охорону праці

Права на охорону праці під час укладання трудового договору. Умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорону праці.

Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих чинників, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівників на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Права працівників на охорону праці під час роботи. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Працівник має право відмовитись від дорученої роботи, якщо створилася вироб­нича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточу­ють, або для виробничого середовища чи довкілля.

Права працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці. Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги та компенсації, що надаються в порядку, передбаченому законодавством.

Забезпечення працівників спецодягом, іншими засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами. На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби.

Згідно з колективним договором роботодавець може додатково, понад встановлені норми, видавати працівникові певні засоби індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці цього працівника вимагають їх застосування.

Відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров'я працівників або у разі їх смерті. Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до законодавства України.

Роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати потерпілим та членам їх сімей додаткові виплати відповідно до колективного чи трудового договору.

Обов'язкові медичні огляди працівників певних категорій. Роботодавець зобов'язаний за свої кошти забезпечити фінансування та організувати проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року.

За результатами періодичиних медичних оглядів у разі потреби роботодавець повинен забезпечити проведення відповідних оздоровчих заходів.

Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок позачерговий медичний огляд працівників:

· за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення стану його здоров'я пов'язано з умовами праці;

· за своєю ініціативою, якщо стан здоров'я працівника не дозволяє йому виконувати свої трудові обов'язки.

Закон України «Про охорону праці» містить також положення щодо охорони праці жінок, повнолітніх та інвалідів, організації охорони праці на виробництві та її стимулювання, нормативно-правових актів з охорони праці, державного управління охороною праці, відповідальності за порушення законодавства про охорону праці, які розглянуті під час висвітлення відповідних питань у наступних підрозділах підручника.

1.1.3. Соціальний захист потерпілих на виробництві

У більшості промислово розвинутих країн державна соціальна політика базується на солідарній основі та на суспільній думці про те, що потерпілі на виробництві повинні мати право на особливі переваги в соціальному захисті.

Враховуючи вищезазначені обставини та враховуючи міжнародний досвід був розроблений і набув чинності з 1 січня 2001 року Закон України «Про загально­обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на вироб­ництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатнос­ті». Цей Закон гарантує право громадян на соціальний захист, яке проголошується Конституцією України (ст. 46), зокрема в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Окрім того, він створює правове поле, фінансові й організаційні механі­зми для успішного розв'язання триєдиного завдання: запобігання нещасним випадкам і професійним захворюванням, відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виро­бництві, компенсації потерпілим матеріальних збитків внаслідок ушкодження здоров'я.

Основними принципами соціального страхування від нещасного випадку Закон проголошує:

· обов'язковий порядок страхування всіх працівників, а також учнів та студентів навчальних закладів, коли вони набувають професійних навичок;

· сплату страхових внесків тільки роботодавцями;

· формування та витрачання страхових коштів на солідарній основі;

· своєчасне та повне відшкодування шкоди потерпілим;

· надання державних гарантій застрахованим у реалізації їх прав;

· диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві;

Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків – некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту. Схема управління Фондом наведена на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Схема управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків

Управління Фондом здійснюють правління та виконавча дирекція Фонду. До скла­ду правління включаються представники держави, застрахованих працівників і роботодавців - по 15 осіб від трьох представницьких сторін. Правління Фонду спря­мовує і контролює діяльність виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів; щорічно, а також у разі потреби, заслуховує звіти директора виконавчої дирекції Фонду про її діяльність. Робочими органами виконавчої дирекції є управління в Автономній Респу­бліці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відділення в районах та містах обла­сного підпорядкування.

Виконання статутних функцій та обов'язків Фонду щодо запобігання нещасним випадків та профзахворювань покладається на страхових експертів з охорони праці.

Беручи участь у реалізації державної політики в галузі соціального захисту людей праці Фонд здійснює такі основні послуги та виплати:

· повністю відшкодовує шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні: допомогу в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю; одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого; втрачений заробіток у разі тимчасової непрацездатності; пенсію по інвалідності; пенсію у зв'язку з втратою годувальника; грошову суму за моральну шкоду;

· організовує поховання померлого, оплачуючи пов'язані з цим витрати;

· організовує лікування потерпілих, їх перекваліфікацію, працевлаштування осіб з відновленою працездатністю;

· надає допомогу інвалідам у вирішенні соціально-побутових питань, організовує їх участь у громадському житті тощо.

Однак діяльність Фонду не обмежується лише реабілітаційними заходами щодо потерпілих на виробництві та виплатою їм відповідних компенсацій. Фонд здійснює також заходи, спрямовані на запобігання нещасних випадків, усунення загрози здоров'ю працюючих, у тому числі:

· надає допомогу підприємствам і організаціям у створенні та реалізації ефек­тивної системи управління охороною праці;

· перевіряє стан профілактичної роботи та охорони праці на підприємствах;

· бере участь: у розробленні та реалізації національної та галузевих програм поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища; у здійсненні наукових досліджень у сфері охорони та медицини праці; у навчанні, підвищенні рівня знань працівників, які вирішують питання охорони праць; у розробленні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці; у розслідуванні групових нещасних випадків, нещасних випадків із смертельними наслідками та з можливою інвалідністю, а також професійних захворювань;

· виконує інші профілактичні заходи.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків може відмовити у страхо­вих виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо нещасний випадок згідно із законодавством не визнаний пов'язаним з виробництвом або якщо мали місце:

· навмисні дії потерпілого, спрямовані на створення умов для настання страхово­го випадку;

· надання роботодавцем або потерпілим Фонду соціального страхування від нещасних випадків свідомо неправдивих відомостей про страховий випадок;

· вчинення застрахованим умисного злочину, що призвів до настання страхового випадку.

Нагляд за діяльністю Фонду соціального страхування від нещасних випадків здійснює наглядова рада, до складу якої у рівній кількості входять представники держави, застрахованих працівників і роботодавців.

Державний нагляд у сфері страхування від нещасного випадку здійснюють спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади. Спрямовує і координує роботу зазначених органів з цих питань Кабінет Міністрів України.

1.1.4. Основні положення законодавства про працю

Основні положення законодавства про працю, що регулюють трудові відносини всіх працівників відображені в Кодексі законів про працю України (КЗпП). Розглянемо деякі з них.

Громадяни України мають право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, причому оплата праці повинна бути не нижче встановленого державою мінімального розміру. Держава забезпечує рівність трудових прав усіх громадян.

Працівник реалізує право на працю шляхом укладання трудового договору.

Трудовий договір - це угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт.

Трудовий договір може заключатись на:

· невизначений строк (безстроковий);

· визначений строк, встановлений за погодженням сторін;

· час виконання певної роботи.

Роботодавець не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.

До початку роботи роботодавець зобов'язаний:

· роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу та про права працівника на пільги та компенсації за роботу в таких умовах;

· ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором;

· визначити працівникові робоче місце, забезпечити необхідними для роботи засобами;

· проінструктувати працівника з питань охорони праці, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

У процесі трудової діяльності працівників роботодавець зобов'язаний:

· правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці;

· забезпечити трудову і виробничу дисципліну;

· неухильно додержуватись законодавства про працю і охорону праці;

У свою чергу працівник зобов'язаний:

· своєчасно і точно виконувати законні розпорядження роботодавця;

· виконувати доручену йому роботу особисто, не передоручати її виконання іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством;

· працювати чесно і сумлінно;

· додержуватись трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативно-правових актів з охорони праці;

· дбайливо ставитись до майна роботодавця.

Роботодавець має право відсторонити працівника від роботи у разі:

· появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;

· відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

· в інших випадках, передбачених законодавством.

З метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та роботодавця між ними укладається колективний договір. Від імені працівників (трудового колективу) право укласти колективний договір надається, як правило, профспілковому комітету підприємства. Термін дії колективного договору один рік. Серед інших питань до колективного договору включаються питання охорони праці. Сторони, які підписали колективний договір, щорічно в строки, передбачені договором, звітують про його виконання.

Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Така перерва не включається в робочий час. Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку. Працівники використо­вують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи.

1.1.5. Нормативно-правові акти з охорони праці

Нормативно-правові акти з охорони праці (НПАОП) – це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання.

Нормативно-правові акти з охорони праці призначені для уточнення, поглиблення та конкретизації положень законодавчих актів з питань охорони праці, а також регламентації вимог безпеки щодо виробничого середовища, трудового процесу, виробничого устаткування, знарядь праці, засобів захисту працюючих, порядку ведення робіт тощо.

Опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування чинних НПАОП здійсню­ється за участю Держпромгірнагляду, профспілок і Фонду соціального страхування від нещасних випадків та за погодженням з іншими органами державного нагляду за охороною праці.

Нормативно-правові акти з охорони праці переглядаються в міру впровадження досягнень науки і техніки, що сприяють поліпшенню безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, але не рідше одного разу за десять років.

З метою машинної обробки та систематизації обліку нормативно-правові акти з охорони праці повинні кодуватися відповідно до структурної схеми, наведеної на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Схема кодування (позначення) НПАОП

Вид економічної діяльності (група, клас) у коді НПАОП установлюється відповідно до державного кваліфікатора ДК 009-96 (код КВЕД). якщо нормативно-правовий акт поширюється на всі або кілька видів економічної діяльності, зазначається код 0.00.

Види НПАОП (в уніфікованій формі для однакового застосування) мають таке цифрове позначення:

Правила – 1 Переліки – 2 Норми – 3 Положення – 4

Інструкції – 5 Порядки – 6 Інші – 7

У зв'язку з тим, що в новій редакції Закону України «Про охорону праці» термін «нормативно-правові акти з охорони праці» (НПАОП) замінив термін «державні нормативні акти про охорону праці» (ДНАОП), то у літературі та більшості чинних документів з питань охорони праці поки що вживається старий термін.

Серед нормативно-правових актів з охорони праці важливе місце посідають державні стандарти Системи стандартів безпеки праці (ГОСТ ССБТ) колишнього СРСР.

Останні застосовуються на території України до їх заміни іншими нормативно-правовими актами, якщо вони не протирічать чинному законодавству України. Відповідно до Угоди про співробітництво в галузі охорони праці, укладеної керівниками урядів держав СНД, стандарти ССБТ надалі визнаються Україною як міждержавні стандарти за узгодженим переліком, що переглядається в міру необхідності з урахуванням національного законодавства держав СНД та результатів спільної роботи, спрямованої на удосконалення Системи стандартів безпеки праці.

Вимоги щодо охорони праці регламентуються також Державними стандартами України з питань охорони праці, Будівельними нормами та правилами, Санітарними нор­мами, Правилами улаштування електроустановок (ПУЕ), нормами технічного проекту­вання та іншими нормативно-правовими актами, виходячи із сфери їх дії.

1.1.6. Нормативні акти з охорони праці підприємств

Власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи розроб­ляють на основі НПАОП і затверджують власні положення, інструкції або інші нормативні акти з охорони праці, що діють у межах підприємства, установи, організації. Відповідно до розроблених рекомендацій Держпромгірнагляду щодо опрацювання і затвердження роботодавцем нормативних актів з охорони праці, які діють на підприємстві, до основних таких нормативних актів підприємства належать:

· Положення про систему управління охороною праці на підприємстві;

· Положення про службу охорони праці підприємства;

· Положення про комісію з питань охорони праці підприємства;

· Положення про роботу уповноважених трудового колективу з питань охорони праці;

· Положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці;

· Положення про організацію і проведення первинного та повторного інструк­тажів, а також пожежно-технічного мінімуму;

· Наказ про порядок атестації робочих місць щодо їх відповідності до норматив­них актів з охорони праці;

· Положення про організацію попереднього і періодичного медичних оглядів працівників;

· Положення про санітарну лабораторію підприємства;

· Інструкції з охорони праці для працюючих за професіями і видами робіт;

· Загальнооб'єктові та цехові інструкції про заходи пожежної безпеки;

· Перелік робіт з підвищеною небезпекою.

Виходячи із специфіки виробництва та вимог чинного законодавства роботодавець затверджує нормативні акти із вищезазначеного списку та інші, що регламентують питання охорони праці.

1.1.7. Відповідальність за порушення законодавства з охорони праці

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» за порушення законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об'єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністратив­ної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законом.

Дисциплінарна відповідальність полягає у накладанні на винного працівника дисциплінарного стягнення. Відповідно до ст. 147 КЗпП встановлено такі дисциплінарні стягнення: догана, звільнення з роботи. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення. Право накладати дисциплінарні стягнення на працівника має орган, який користується правом прийняття на роботу цього працівника, а також органи вищого рівня. Дисциплінарне стягнення може бути накладене за ініціативою органів, що здійснюють державний і громадський контроль за охороною праці. За кожне порушення може бути застосоване лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення роботодавець повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, попередню роботу працівника.

Дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня виникнення проступку. До застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від працівника, що провинився, письмового пояснення. Якщо працівник не надав такого пояснення у визначений термін, то дисциплінарне стягнення може бути накладене на основі наявних матеріалів. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Якщо протягом року з дня накладання дисциплінарного стягнення працівника не було піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення. Протягом строку дисциплінарного стягнення заходи заохочення до працівника не застосовуються.

Адміністративна відповідальність накладається на посадових осіб, винних у порушеннях законодавства про охорону праці у вигляді грошового штрафу. Право накладати адміністративні стягнення з причин, зазначених у Законі України «Про охорону праці» мають службові особи Держпромгірнагляду. Розміри та види штрафів, що можуть бути накладені службовими особами Держпромгірнагляду, визначаються чинним законодавством. Максимальний розмір штрафу не може перевищувати п'яти відсотків місячного фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю. Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягай на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.

Матеріальна відповідальність включає відповідальність як працівника, так і роботодавця. У ст. 130 КЗпП зазначається, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству (установі) через порушення покладених на них обов'язків, у тому числі, і внаслідок порушення вимог охорони праці. Матеріальна відповідальність встановлюється лише за пряму дійсну шкоду і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству (установі) винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди. Матеріальна відповідальність може бути накладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. Роботодавець несе матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду працівникові незалежно від наявності вини, якщо не доведе, що шкода заподіяна внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Кримінальна відповідальність настає, якщо порушення вимог законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці створило небезпеку для життя або здоров'я громадян. Суб'єктом кримінальної відповідальності з питань охорони праці може бути будь-яка службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, а також громадянин – власник підприємства чи уповноважена ним особа. Кримінальна відповідальність визначається в судовому порядку.

1.2. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ ПРАЦІ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ НА ВИРОБНИЦТВІ

1.2.1. О ргани державного управління охороною праці, їх компетенція і повноваження

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» державне управління охороною праці в Україні здійснюють:

· Кабінет Міністрів України;

· департамент промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду у складі МНС України (Держпромгірнагляд);

· міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

· Рада міністрів Автономної республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

Закон містить норми прямої дії, що визначають обов'язки, права та повноваження кожного з цих органів.

Компетенція Кабінету Міністрів України в галузі охорони праці. Кабінет Міністрів України:

· забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці;

· подає на затвердження Верховною Радою України загальнодержавну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

· спрямовує і координує діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо створення безпечних і здорових умов праці та нагляду за охороною праці;

· встановлює єдину державну статистичну звітність з питань охорони праці.

З метою координації діяльності органів державного управління охороною праці створюється Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем'єр-міністр України.

Держпромгірнагляд має такі основні повноваження:

· здійснює комплексне управління охороною праці та контроль за виконанням функцій державного управління охороною праці відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

· розробляє за участю всіх зацікавлених сторін загальнодержавну програму поліп­шення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і контролює її виконання;

· бере участь у розробленні проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів з охорони праці та промислової безпеки;

· координує роботу відповідних органів виконавчої влади та самоврядування, підприємств, інших суб'єктів господарювання у сфері безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, промислової безпеки, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення та об'єктами підвищеної небезпеки;

· здійснює в установленому порядку державний нагляд за додержанням законо­давства з охорони праці та промислової безпеки;

· організовує виконання робіт щодо науково-технічної підтримки державного нагляду у сфері охорони праці та промислової безпеки.

Рішення, прийняті Держпромгірнаглядом у межах його компетенції, є обов'язковими для виконання всіма міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману працю.

Для реалізації покладених на Держпромгірнагляд завдань утворюються його територіальні управління.

Повноваження міністерств та інших центральних органів виконавчої влади в галузі охорони праці:

· проведення єдиної науково-технічної політики в галузі охорони праці;

· розробка і реалізація галузевої програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища;

· здійснення методичного керівництва діяльністю підприємств галузі з охорони праці;

· укладання з відповідними галузевими профспілками угоди з питань покращення умов і безпеки праці;

· участь в опрацюванні та перегляді нормативно-правових актів з охорони праці;

· організація навчання і перевірки знань з питань охорони праці;

· створення у разі потреби аварійно-рятувальних служб, здійснення керівництва їх діяльністю;

· здійснення відомчого контролю за станом охорони праці на підприємствах галузі. Для координації, вдосконалення роботи з охорони праці і контролю за цією роботою в міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади створюються структурні підрозділи з охорони праці.

Дата добавления: 2014-12-07