Стилі педагогічного спілкування

Під стилем педагогічного спілкування розуміють індивідуально-типологічні особливості соціально-психологічної взаємодії викладача та слухачів.
Залежно від активності викладача у керівництві слухачами виділяють авторитарний, ліберальний і демократичний стилі спілкування.
1. Авторитарний. За такого стилю спілкування викладача сам вирішує всі питання життєдіяльності аудиторії, визначає кожну конкретну мету, виходячи лише з власних установок; суворо контролює виконання будь-якого завдання і суб'єктивно оцінює досягнуті результати. Цей стиль керівництва є засобом реалізації тактики диктату й опіки, і у випадку протидії слухачів владному тиску викладача, веде до конфронтації.
2. Ліберальний (поблажливий, анархічний). Такий стиль спілкування характеризується прагненням викладача не брати на себе відповідальність. Формально виконуючи свої обов'язки, викладач, що застосовує подібний стиль, намагається самоусунутися від керівництва колективом слухачів, уникає ролі вихователя, обмежується виконанням лише викладацької функції. Зазначений стиль є засобом реалізації тактики невтручання, в основі якої лежить байдужість і незацікавленість проблемами колективного життя. Наслідком такої позиції викладача є втрата поваги і контролю над слухачами, погіршення дисципліни, нездатність позитивно впливати на особистісний розвиток слухачів.
3. Демократичний стиль. За такого стилю спілкування викладач орієнтований на розвиток активності слухачів, залучення кожного до розв'язання спільних завдань. Основу керування в даному випадку складає опора на ініціативу аудиторії. Демократичний стиль - найбільш сприятливий спосіб організації реального співробітництва викладача і слухачів.
В.А. Кан-Калик пропонує розрізняти стилі педагогічного спілкування залежно від продуктивності їх виховного впливу.

1. Спілкування на основі захоплення спільною творчою діяльністю. В основі даного стилю - єдність високого професіоналізму викладача та його етичних поглядів. Адже захоплення спільним з слухачами творчим пошуком - результат не тільки комунікативної діяльності викладача, але значною мірою його ставлення до педагогічної діяльності в цілому.
2. Спілкування на основі товариської прихильності. Товариська прихильність - важливий регулятор спілкування взагалі і педагогічного зокрема. А.С. Макаренко стверджував, що викладач, з одного боку, повинен стати старшим товаришем і наставником, з іншого - співучасником спільної діяльності.
3. Спілкування-дистанція. Сутність його полягає в тому, що в системі стосунків викладача і слухачів запобіжником виступає дистанція. Проте й тут слід дотримуватися міри. Гіпертрофована дистанція веде до формалізації спілкування викладача і слухачів, перешкоджає створенню справжньої творчої атмосфери. Безперечно, дистанція повинна існувати. Проте вона має випливати із загальної логіки відносин викладача і слухачів, а не диктуватися викладачем. Дистанція виступає як показник провідної ролі викладача, будується на його авторитеті. Перетворення "дистанції" на домінанту педагогічного спілкування різко знижує загальний творчий рівень спільної діяльності викладача та слухачів. Це веде до формування між ними авторитарних стосунків, що зрештою негативно позначається на результатах виховання.
До спілкування-дистанції нерідко вдаються викладачі-початківці, які бояться слухачів і намагаються таким чином утвердити свій авторитет. Проте такий стиль спілкування, як правило, не досягає мети, оскільки дистанція не може бути підставою педагогічного авторитету.
4. Спілкування-залякування. Цей стиль спілкування, до якого іноді теж звертаються початкуючі викладачі, пов'язаний в основному з невмінням організувати продуктивне спілкування на основі захоплення спільною діяльністю. Адже таке спілкування сформувати нелегко, і молодий викладач нерідко йде по лінії найменшого опору, вибираючи спілкування-залякування чи дистанцію у крайньому їх прояві. Стосовно розвитку творчості або можливості здійснення саме виховного впливу на слухачів, а не просто ситуативного керування їхньою поведінкою даний стиль спілкування є безперспективним.
5. Спілкування-загравання - стиль, знову ж таки найбільш характерний для початкуючих викладачів і пов'язаний з невмінням організувати продуктивну педагогічну взаємодію. Цей стиль спрямований на те, щоб завоювати хибний, дешевий авторитет у слухачів, що суперечить вимогам педагогічної етики. Він відображає, з одного боку, намагання молодого викладача швидко встановити контакт з аудиторією, бажання сподобатися аудиторії, а з іншого - відсутність необхідної загальнопедагогічної та комунікативної культури, умінь та навичок педагогічного спілкування, досвіду професійної комунікативної діяльності. Побоюючись спілкування з аудиторією і одночасно бажаючи налагодити контакт з слухачами, викладач зосереджує увагу не стільки на змістовій стороні взаємодії, скільки на проблемах взаємин, які набувають гіпертрофованого значення.

3. Авторитет викладача

На думку психологів, авторитет с однією із форм влади - здатності однієї людини впливати на поведінку інших. Загалом у соціальній психології розрізняють шість форм влади: нормативна влада, влада примусу, влада винагороди, референтна влада, експертна влада, інформаційна влада. У спілкуванні з слухачами викладачі тією чи іншою мірою спираються на кожну з них.
В основі нормативної влади лежать владні повноваження, якими наділяє викладача його соціальний статус і роль. Маються на увазі не якісь абстрактні права, а засвоєні слухачами внаслідок соціалізації уявлення про соціальну роль викладача, про те, якою має бути його поведінка і, відповідно, яким чином вони, як слухачі, зобов'язані ставитися до нього. Соціальна роль "учня" вимагає виконувати вимоги і вказівки "вчителя", незалежно від його індивідуальних особливостей. Отже, нормативна влада не залежить від індивідуальних якостей викладача і визначається лише його соціальною роллю. Можна сказати, що нового, незнайомого викладача слухачі зустрічають і сприймають за його соціальною роллю і статусом.
Якщо одночасно із проявом в процесі взаємодії з слухачами своєї індивідуальності і втратою ореолу таємничості викладач не набуває інших джерел впливу, то єдиним важелем управління поведінкою слухачів (не виховання) стає влади примусу або покарання. Сила її залежить від впевненості слухачів у здатності й готовності викладача карати за порушення норм поведінки.
У розпорядженні викладача є ще одне джерело влади, яке використовується поряд із погрозами і покараннями, можливість задовольняти важливі для слухачів потреби. Воно лежить в основі влади винагороди.
Як покарання, так і заохочення, характеризуються досить слабким виховним потенціалом, їх вплив є переважно ситуативним, і поширюється лише на поведінку, яка постійно контролюється. Норми поведінки, дотримання яких викладач домагається виключно покараннями чи заохоченнями, мають для слухачів зовнішній, нав'язаний і нестабільний характер.
Референтна влада, на відміну від попередніх, формується в процесі міжособистісної взаємодії і ґрунтується на механізмі ідентифікації слухачів з людиною, яка викликає повагу, симпатію і довіру. Саме референтна влада лежить в основі педагогічного авторитету.
Викладачеві, який користується в слухачів авторитетом, немає потреби вдаватись до постійних вимог, зауважень, нотацій, а тим паче покарань. Слухачі добровільно, самостійно йдуть за очікуванням авторитетного викладача, прислухаються до його порад, оцінок і побажань. Критерієм справжньої авторитетності можна вважати збереження позитивного ставлення слухача до викладача після виходу з-під його нормативної влади, наприклад, після закінчення навчання. До цього часто буває важко розрізнити істинний авторитет та показну слухняність.
Отже, педагогічний авторитет - це не пов'язана з соціальний статусом, примусом і винагородами здатність викладача впливати на думки, почуття і поведінку слухачів.
Від чого ж залежить авторитет викладача, які фактори лежать в основі його формування? Окремі дослідники пов'язують формування авторитету з наявністю в викладача певних якостей, серед яких найчастіше називаються доброта, справедливість, глибоке знання предмету, розуміння слухачів, здатність стати на їх точку зору, чесність, відвертість, ерудиція, почуття гумору та ін. Однак практика і дослідження свідчать, що, по-перше, викладачі, які користуються авторитетом слухачів, далеко не завжди володіють перерахованими якостями, і, по-друге, не всі викладачі, яким з точки зору стороннього спостерігача властиві названі риси, є водночас авторитетними для слухачів. Це не означає, що між індивідуально-психологічними, особливостями викладача і його референтністю немає ніякого взаємозв'язку. Справа в тому, що авторитет викладача залежить не тільки і навіть не стільки від того, яким він є сам по собі, скільки від того, яким його уявляють слухачі. Тобто авторитетність викладача визначається потребами і цінностями слухачів, які його сприймають і оцінюють, не в меншій мірі, ніж якостями самого викладача. Немає викладача авторитетного взагалі. Те, що викличе захоплення і вплине на одних слухачів, може залишити байдужими інших, і навпаки. Через це один і той самий викладач матиме різну значимість для різних слухачів і неоднаковий потенціал виховного впливу. Крім того, референтність викладача для одних і тих самих слухачів також не може залишатися незмінною, оскільки в процесі вікового розвитку відбуваються постійні зміни у потребах, цінностях, інтересах та ідеалах слухачів.
Дуже подібною до влади авторитету, можливо навіть частковим її варіантом, є так звана влада експерта або знавця: її мають над нами і нашою поведінкою люди, яким ми приписуємо особливі, досконалі знання, вміння, здібності та інтуїцію в певній сфері життєдіяльності. Специфічною особливістю цього типу влади, що відрізняє її від референтної, є вузькоспеціалізований характер, вплив лише на ті дії та погляди, які входять до сфери компетентності експерта.
В цілому можна сказати, що експертна влада викладача проявляється головним чином в процесі навчання і рідко поширюється на сферу міжособистісних контактів і поведінку слухачів.
Нарешті в арсеналі викладача є інформаційна влада. Вона виявляє себе у тих випадках, коли викладач володіє інформацією, спроможною змусити слухача побачити наслідки своєї поведінки в новому світлі. Сутність інформаційної влади полягає у розкритті, поясненні слухачам причинно-наслідкових, логічних взаємозв'язків між їх діями, поглядами та реалізацією важливих для них потреб, цінностей. Слухач справді може змінити свою поведінку і погляди, якщо буде впевнений, що від цього в його житті станеться або не станеться щось значне, важливе.
Форми влади (впливу) залежно від наслідків їх застосування можна поділити на власне виховні і керуючі. До перших належать ті, в результаті яких відбуваються відносно стабільні зміни в мотиваційно-ціннісній сфері та поведінці слухачів: референтна, експертна, інформаційна. Якщо результатом впливу є лише ситуативні зміни психічного стану та поведінки вихованців в умовах постійного зовнішнього контролю з боку вихователя, то слід говорити про керуючі форми влади: нормативну, владу примусу і винагороди.

Дата добавления: 2014-12-07