Розвиток дитини

МОДУЛЬ 1

ПЕРЕДМОВА

З викладання пропедевтики педіатрії розпочинається вивчення педіатрії як науки про здорову і хвору дитину, причому пропедевтика педіатрії є не тільки вступом до клінічної педіатрії, але й ланкою, що зв’язує викладання теоретичних і клінічних дисциплін. Пропедевтика педіатрії, як навчальна дисципліна, закладає основи вивчення студентами педіатрії, допомагає формуванню умінь застосовувати знання з пропедевтики педіатрії в процесі подальшого навчання й у професійній діяльності. Кожен педіатр, сімейний лікар у своїй щоденній діяльності повинен бути не тільки повноцінним лікуючим лікарем, але і лікарем, який вміє попередити виникнення і розвиток захворювання. Для цього слід знати основи дієтетики, принципи організації догляду та раціонального режиму як для окремої дитини, так і для цілого колективу, основи виховання дітей. З цими аспекти діяльності педіатра студент вперше знайомиться при вивченні саме пропедевтики педіатрії.

У навчальному посібнику описані основні закономірності фізичного та нервово-психічного розвитку дітей різних вікових груп; клінічне значення вікових анатомо-фізіологічних особливостей дитячого організму; семіотику синдромів ураження різних систем та найбільш поширених захворювань дитячого організму; принципи раціонального вигодовування та харчування здорових дітей раннього віку згідно до сучасних тенденцій нутріціології. Оскільки програма дисципліни структурована на 3 модулі, до складу яких входять блоки змістових модулів, матеріал у посібнику представлено згідно з такою структурою нової програми з пропедевтики педіатрії.

Навчальний посібник складається зі змісту, передмови, основної частини та бібліографічного опису. Навчальний матеріал основного тексту посібника структуровано на розділи, назви яких відповідають назвам змістових модулів дисципліни «Пропедевтика педіатрії».

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1

ПЕДІАТРІЯ ЯК НАУКА ПРО ЗДОРОВУ І ХВОРУ ДИТИНУ

1. Актуальність теми.

Пропедевтика педіатрії розпочинає вивчення педіатрії в цілому як науки про здорову і хвору дитину. Наш предмет є не лише вступом до клінічної педіатрії, але і ланкою, що зв’язує викладання теоретичних і клінічних дисциплін.

Історія педіатрії тісно пов’язана зі змінами в долі дітей в процесі історичного розвитку суспільства. На всіх етапах історичного розвитку педіатрії в Україні праця провідних вчених в цій галузі є прикладом самовідданого служіння своїй професії для майбутніх лікарів.

Впровадження і використання досягнень медичної науки, нових прогресивних методів діагностики лікування та профілактики можлива при чіткій організації лікувально-профілактичної допомоги дітям, що забезпечуються її поетапною структурою, знаннями по забезпеченню санітарно-гігієнічного та протиепідемічного режимів медичних закладів, правильному трактуванні критеріїв здоров'я дитини, аналізі основних статистичних показників діяльності лікувально-профілактичних закладів.

2. Конкретні цілі

· Знати місце пропедевтики педіатрії в системі загальної медицини.

· Знати принципи організації лікувально-профілактичної допомоги дітям.

· Знати правила санітарно-гігієнічного та протиепідемічного режимів у дитячих лікувально-профілактичних закладах.

· Трактувати критерії здоров'я дитини.

· Аналізувати основні статистичні показники діяльності лікувально-профілактичних закладів.

· Інтерпретувати історичні етапи розвитку педіатрії в Україні.

3. Базові знання, вміння, навички необхідні для вивчення теми

(міждисциплінарна інтеграція).

Назва попередніх дисциплін	Отримані навички
Історія медицини	Історичні етапи розвитку медицини
Догляд за хворими	Медична етика та деонтологія в педіатричній практиці. Структура дитячих лікувально-профілактичних закладів. Забезпечення в них санітарно-гігієнічного та протиепідемічного режимів.
Медична психологія	Етичні та деонтологічні принципи роботи в медичних закладах.

4. Матеріали для самостійної роботи студента

(зміст теми)

Тема 1. Предмет і місце педіатрії. Основні етапи розвитку.

1. Історія педіатрії як науки тісно пов’язана зі змінами в долі дітей в процесі історичного розвитку суспільства. З розвитком середньовічної міської культури поступово виникало відчуття відповідальності за покинутих дітей. Так виникли перші притулки. Проте смертність в них була надзвичайно висока – 30-90%.

В ті часи медики не займались лікуванням дітей, оскільки панувала думка: найкращий лікар для дитини – няня.

Епоха відродження принесла з собою нове відношення до людини, зокрема до дитини. Поворотним пунктом в розвитку педіатрії слід вважати заснування в 1802 році в Парижі дитячої лікарні. Надалі такі заклади почали проявлятись в Відні, Лондоні, Санкт-Петербурзі. Через відсутність знань про основи харчування, гігієни, скупчення хворих - смертність залишалась дуже високою – 70%. Проте в цих закладах формувались основи сучасної педіатрії. Дослідження, розпочаті з клінічних спостережень, описів окремих синдромів замінилися на спроби знайти причини, намаганнями боротися з хворобами шляхом пошуку терапевтичних та профілактичних заходів.

На початку ХХ століття до спроб боротьби з інфекційними хворобами залучились спеціалісти в галузі харчування. Особлива увага надавалась гострим харчовим та метаболічним порушенням. Завдяки більш досконалому контролю над інфекційними хворобами педіатрична медицина почала звертати увагу на хвороби значно менше поширених серед дітей (вроджені вади розвитку, ендокринопатії, ревматизм). Протягом останніх десятиліть особлива увага надається поведінковим і спеціальним аспектам допомоги дітям, створення важливих програм скерованих на профілактику недбалого догляду та небезпечного поводження з дітьми.

Першим вченим-медиком в Україні були княгиня – Євкраксія -Зоя (1108-1172), яку за її подвижництво в народі називали «Добродією» один із її трактатів – «Про догляд за дитиною».

Протягом наступних 3 століть панування монголо-татарського іга розвитку медицини в Україні практично не було. Першим видатним українським лікарем і професором медицини став Юрій Дрогобич (1450-1494). Закінчивши Краківський Університет в 1476 році отримав в Болонському університеті ступінь доктора філософії та медицини. Два роки очолював цей університет. З 1488 року очолював одну із двох медичних кафедр Краківського університету. Його наукові праці дуже цінувались в Европі.

2. ХV століття на території України існували братські (шпиталі) та монастирські притулки, метою їх діяльності було опікування. В цей час зароджувалась цехова медицина. Чужинці високо оцінювали високий стан гігієни і зразковий догляд за дітьми в цей період.

В 1658 році український вчений Епіфаній Славиницький переклав трактат Андрія Везалія, а також написав великий твір «Громадянство звичаїв дитячих» про здорове виховання, що свідчить про поступовий розвиток педіатрії в Україні. В Львівському шпиталі працював Еразм Сикст (близько 15070-1635р). Українськими докторами медицини були Пилип Ляшковський (захистився в 1642 році), Роман Рилєєв, Іван Козак, Василь Юрський та ін.

В 1593 році в м.Замость (біля Львова) була відкрита Замойська Академія, яка через рік отримала права університету і серед них надавати вчений ступінь доктора медицини.

Першими викладачами були уродженці Львова Ян Урсин і Симон Бирковський, які в різні роки були її ректорами.

В 1615 році було засновано в Києві братську школу, яка в 1631 році переросла в колегіум заснований Петром Могилою, а згодом з 1701 року стала Києво-Могилянською академією, при якій в 1802 році відкрили медичний факультет. Випускники академії були Інокентій Гізель, І.А.Полетика, І.В.Руцький, Д.С.Самойлович, брати Шумлянські, Н.М. Амбодик-Максимович та ін.

В 1774 році у Львові з ініціативи доктора медицини, першого медика провінції Андрія Кропинського (1744-1783) була створена медична школа, що проводила навчання з хірургії. Школа проіснувала 100 років А.Кропинський написав трактати з спланхнології, про гострі гарячки, а також один із перших друкованих підручників з медицини в Україні «Опис хвороб».

3. У 1784 році у Львівському університеті, який існував з 1661 року, був відкритий медичний факультет. У 1795 році було відкрито декілька клінік, що значно покращило рівень викладання дисципліни. На жаль у 1805 році університет закрили, а медичний факультет був перетворений у дворічну медико-хірургічну школу. Насильницьке приєднання а України до Російської імперії на довгі роки в значній мірі негативно позначився на розвитку медицини на території України.

4. Першими організаторами педіатричних кафедр в Україні були професори В.Є.Чернов, І.В.Троїцький, І.В.Якубович.

В.Є.Чернов (1852- 1915) – вищу освіту отримав в Петербурзі, захистив дисертацію на тему «О всасывании жира взрослыми и детьми во время лихорадочных заболеваний и вне их». Став професором, був першим завідуючим першої кафедри дитячих хвороб Київського університету. В своїх унікальних лекціях доводив необхідність вивчення і глибокого знання педіатрії, демонстрував хворих, давав широкий матеріал з дитячих хвороб.

В столиці організував першу клініку дитячих хвороб, був одним із засновників Київської школи педіатрії, товариства лікарень для хронічно хворих дітей, активно працював в дитячій амбулаторній лікарні. Після себе залишив велику гідну плеяду педіатрів, як лікарів, так і вчених. Його спектр наукової діяльності був різноманітним: монографія по бронхоектазії, дослідженням хлорозу у дітей, обмін речовин, інфекційні хвороби, етіологія виразкової хвороби шлунка. Був ініціатором застосування в нашій країні антидифтерійної сирватки.

І.В.Троїцький (1854-1923) після закінчення медичного факультету Київського університету продовжив навчання у Петербурзі, Відні. Захистив докторську дисертацію «Материалы к учению об эпидемическом перикоронарите». А далі все своє життя присвятив розвитку педіатрії в нашій країні. З 1884 року працював в Київському університеті. Організував в столиці Товариство допомоги хворим дітям, а також амбулаторію безкоштовної видачі знезараженого коров’ячого молока.

З 1902 року працював професором Харківського університету, а з 1912 року очолив кафедру дитячих хвороб. В 1919 році заснував і до останніх днів працював першим завідувачем кафедри педіатрії Катеринославського медичного інституту.

Наукова праця: фармакологія дитячого віку, анте-натальна профілактика, дитячі інфекції, рахіт, історія педіатрії та ін. Організатор товариства лікарів-педіатрів, засновник педіатричної клініки в Харкові.

В.П.Якубович (1857-1933) – закінчив Петербурзьку медико-хірургічну академію, захистив докторську дисертацію на тему «Об псевдогипертрофии и прогрессивной мышечной атрофии у детей». Став першим завідувачем кафедри педіатрії медичного факультету Одеського університету в 1905 році, видав «Руководство к диагностике детских болезней и способам иследования детей».

Організатором та першим завідувачем кафедри педіатрії Львівського університету став у 1909 році Ян Рачинський (1865-1919). Вивчав особливості дієти при захворюваннях шлунково-кишкового тракту у дітей грудного віку. Праця про вплив сонячного світла на обмін кальцію та фосфору в кістковій тканині дітей актуальна і в теперішній час.

Франц Гроєр – завідувач кафедри педіатрії Львівського медичного університету, згодом Львівського медичного інституту з 1918 до 1946 року, перший директор Львівського інституту охорони материнства та дитинства. Наукові напрями: туберкульоз, кір, ендокринологія, дієтетика. Як поліглот та ерудит прославив інститут в медичних колах Європи та Америки, де часто виступав з лекціями.

С.І.Ігнатов (1899-1997) завідувач кафедри педіатрії Львівського медичного інституту. З 1950 року, перший декан педіатричного факультету, розширив базу педіатричної клініки. Основні напрями наукової роботи: неонатологія, захворювання шлунково-кишкового тракту, фармакотерапія.

В 1956 році при Львівському медичному інституті створена кафедра пропедевтичної педіатрії, яку очолив І.М.Руднев (1907-1970). Надалі завідувач кафедри факультетської, а згодом госпітальної педіатрії Київського медичного інституту. Наукова робота: ревматизм, вади серця, алергічні хвороби.

О.М.Хохол (1897-1964). З 1946 року стала завідувати кафедрою пропедевтики дитячих хвороб, яку щойно створили в Київському медичному інституті, була деканом педіатричного факультету. Наукова робота: особливості фізичного розвитку дітей в нормі на патології, вигодовування дітей, імунологічна реактивність, туберкульоз, ревматизм.

В.А.Белоусов (1895-1971). З 1938 року завідувач кафедри госпітальної педіатрії Харківського медичного інституту, був головою товариства дитячих лікарів в Харкові. Вивчав наступні проблеми: токсичний синдром, гострі респіра торні інфекції, туберкульоз, ревматизм, дитяча курортологія.

Ф.Д.Рум'янцев (1872-1951). Завідувач кафедри госпітальної педіатрії Київського медичного інституту. Наукова робота: питання профілактики, діагностики і лікування дитячих інфекційних захворювань.

Л.О.Фількінштейн (1874-1948). З 1925 року завідувач кафедри дитячих хвороб Київського медичного інституту. Більше 60 його наукових праць присвячені питанням вигодовуванням і харчування, патології дихальної системи. Він довго працював у притулку для підкинутих дітей, в чому проявив істинне покликання лікаря та гуманіста.

А.І.Скроцький (1886-1957) Прославив себе працею в інфекційній лікарні і клініці дитячих хвороб Одеського інституту на протязі 50 років. З 1915 року читав курс педіатрії, з 1928 року – завідувач кафедри і клініки дитячих хвороб Одеського медінституту. Вперше в країні застосував профілактику кору і ревматизму, створив першу грязелікарню.

П.М.Гудзенко (1914-1982). В 1965 році очолив кафедру факультетської педіатрії. Став видатним педагогом не тільки в Київському інституті, і для всіх студентів і лікарів країни. Був редактором і співавтором підручника «Детские болезни», що видавався декілька разів. Наукова робота: інфекції шлунково-кишкового тракту, туберкульоз. Автор понад 150 наукових праць.

В.Д.Чеботарьова (1922-2001). З 1960 року працювала на кафедрі пропедевтики дитячих хвороб. Завідуючою кафедри стала в 1969 році. Значну кількість досліджень присвятила питанням діагностики, перебігу, особливостей білкового та водно-електролітного обмінів, імунологічного стану, а також бронхолегеневих захворювань у дітей, перебігу та лікуванню грипу, ревматизм, пієлонефрити.

Б.Я.Резнік (1929-1997). В 1964 році очолив кафедру педіатрії Донецького медінституту, а з 1972 року – кафедри дитячих хвороб Одеського медінституту. Наукова робота: встановлення показів та протипоказів до профілактичних щеплень, проблеми кардіології, нефрології, гематології, пульмонології, вроджені та спадкові хвороби та ін. Автор 11 підручників та монографій. Автор 350 наукових праць.

В.М.Сидельніков (1928-1997). Надзвичайно поєднував педіатричну працю (практична охорона здоров'я, головний педіатр МОЗ України), педагогічну роботу в Київському медичному інституті,з 1971 року завідував кафедрою госпітальної педіатрії, був проректором з лікувальної роботи. З його ініціативи у клініці відкрились спеціалізовані відділення: алергологічне, кардіоревматологічне, реанімаційне. Наукова робота патологія дихальної і серцево-судинної системи. Співавтор монографії «Кардиология детского возраста» та підручник «Дитячі хвороби». Очолював редакцію журналу «Педіатрія, акушерство і гінекологія»

Розвиток сучасної педіатричної науки, формування Львівської педіатричної школи, організацію та удосконалення педіатричної служби завдячує плеяді відомих не лише в Україні, але і далеко за її межами Львівських вчених: С.К. Ткаченко, О.З. Гнатейко, Ю.С Коржинського та ін.

Шановні студенти!!! Кафедру пропедевтики дитячих хвороб з 1990 року очолює Гнатейко Олег Зиновійович (9.08.1943 Львів) професор, Академік АН ВШ України, Лауреат Державної премії, Заслужений діяч науки і техніки України, заслужений професор ЛНМУ.

Надзвичайно плідно поєднує наукову педагогічну та організаторську роботу. З 1980року, за сумісництвом директор Інституту спадкової патології АМН України, головний спеціаліст з медичної генетики МОЗ України (1985-2003р.), Голова правління медичних генетиків України.

Напрями наукових досліджень: проблеми дитячої нефрології, екопатології, епідеміологія та пренатальна діагностика вродженої та спадкової патології в Україні. Автор близько 400 наукових праць, 3-х авторських свідоцтв на винаходи. Підготував 26 кандидатів та 4-х докторів наук.

Тема 2. Організація лікуально-профілактичної допомоги дітям в Україні.

Структура лікувально-профілактичної допомоги дітям зумовлена етапністю обслуговування дітей.

І етап – дільничий лікар-педіатр.

ІІ етап – консультації спеціалістів вузького профілю і обстеження в діагностичних кабінетах.

ІІІ етап – стаціонарне обстеження і лікування в районних лікарнях.

ІV етап – обласні лікарні.

V етап – спеціалізовані центри.

Медична допомога дітям будується за територіально-амбулаторним принципом. Центр всієї роботи, що приводить до зниження захворювності і дитячої смертності – дільничий педіатр. Безперервне спостереження за розвитком дитини проводиться педіатром у вигляді диспансеризації, проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, організації лікувальної допомоги.

Для органзації спостереження за дітьми важливо оцінити сукупність морфо-функціональних особливостей організму у віковому розрізі, виділити групи здоров’я у відповідності до критеріїв здоров’я, визначити групи ризику.

Поняття ’’здоров’я’’ або норми – це динамічний комплекс морфологічних і функціональних особливостей організму, що зумовлює адаптацію і життєдіяльність дитини в оточуючому середивищі.

Індивідуальне теоретично можливе здоров’я – це стан повного соціального, біологічного та психічного благополуччя, коли функції всіх органів і систем організму людини врівноважені з навколишнім середовищем, відсутні будь-які захворювання, хворобливі стани та фізичні дефекти (за даними ВООЗ).

Індивідуальне фактичне здоров’я – це стан організму,при якому він може повноцінно виконувати соціальні та біологічні функції (навчання, виховання, відпочинок, робота, тощо).

КРИТЕРІЇ ЗДОРОВ’Я

Фізичний і нервово-психічний ровиток та їх гармонійність.

1. Функціональний стан основних систем.
2. Ступінь опірності і реактивності організму.
3. Наявність чи відсутність хронічної патології.

За станом здоров’я діти розподіляються на 5 груп:

І група здорові діти з відповідним фізичним і нервово-психічним розвитком;

ІІ група а) з обтяженим біологічним та несприятлевим сімейним анамнезом, але з нормальним фізичним та нервово-психічним ровитком, без функціоналних відхилень;

б) діти, з функціональними відхиленнями, які часто і тривало хворіють на респіраторні інфекції, з факторами ризику, реконвалесценти після тяжких захворювань;

ІІІ група діти з хронічними захворюваннями, вродженою паталогією, функціональними відхиленнями в одній системі або в органі в стані компенсації;

ІV група діти з хронічними захворюваннями, вродженими вадами розвитку в стані субкомпенсації;

V група діти з хронічною паталогією в стані декомпенсації

Особливої уваги вимагає диспансерний нагляд за дітьми з груп ризику. Група ризику – це діти, у яких в результаті дії несприятливих факторів – спадкових, біологічних або соціальних, переводу на штучне вигодовування – є умови для виникнення того чи іншого захворювання. Група підвищеного ризику – це діти, у яких є декілька несприятливих факторів одночасно.

Диспансеризація хворих дітей складається із активного динамічного спостереження за перебігом захворювання за індивідуальним планом для кожної дитини. При потребі дільничий педіатр залучає спеціалістів вузького профілю (ЛОР, стоматолог, невролог, окуліст, крадіолого, пульмонолог, ендокринолог, тощо), а також призначає додаткові лабораторно-діагностичні обстеження і організовує комплекс лікувально-оздоровчих заходів.

Профілактична робота скерована на зниження захворюваності і смертності дітей. Вона проводиться як із здоровими дітьми, так і з хворими дітьми.

Робота по вихованню здорової дитини починається із допологового патронажу в 22-23 тижні вагітності. На першому місяці життя дитина оглядається тільки вдома. Діти від одного місяця до року спостерігаються лікарем щомісяця або в дома або на прийомі в поліклініці.

Групи ризику для дітей першого року життя:

- по розвитку анемії,

- по виникненню рахіту,

- по виникненню дистрофії,

- по виникненню сепсису,

- по патології ЦНС,

- по соціальному ризику.

Діти із груп ризику, підвищеного ризику, ІІ, ІІІ, ІV, V груп здоров’я спостерігаються за індивідуальним планом в залежності від віку і діагнозу із своєчасним і систематичним лікуванням та оздоровленням.

Крім цього, профілактична робота включає організацію раціонального вигодовування, підготовку дітей до вступу в дитячі дошкільні заклади та школи, а також організацію та проведення профілактичних оглядів.

Основним документом диспансерного нагляду є історія розвитку дитини (форма 112/у), контрольна карта диспансерного нагляду (форма 30/у), карта обліку профілактичних щеплень (форма 63).

Лікувальна робота дільничого педіатра розподіляється на поліклінічний прийом і надання медичної допомоги вдома, будується по системі чергування: 1-1,5 роки в поліклініці, а потім 3-4 місяці в стаціонарі з повним звільненням від роботи в поліклініці. В поліклініці дільничний лікар організовує свою роботу по ковзному графіку. На прийомі він обслуговує дітей-реконвалесцентів після гострих захворювань, дітей з загостренням хронічної патології. Один раз на тиждень педіатр проводить прийом здорових дітей, особлива увага надається дітям першого року життя з оцінкою їх фізичного, психомоторного розвитку, контролем за вигодовуванням, режимом життя і вихованням. Більше 80% дітей, що звертаються до дільничного педіатра з приводу захворювань, починають і закінчують лікування в амбулаторних умовах. Педіатр обслуговує хворих дітей вдома за викликом (первинне відвідування) і активно – без виклику. Виклики можуть бути і повторні, що деколи свідчить про неефективну допомогу, призначену при первинному виклику.

Протиепідемічна робота педіатра включає планування і проведення профілактичних щеплень з попереднім оглядом дитини, контроль за щепленням, спостереження за інфекційними хворими, реєстрацію їх в санепідстанції, призначення протиепідемічних заходів у вогнищі інфекції (серед оточуючих людей), лікування і госпіталізацію при потребі, спостереження за реконвалесцентами, зняття їх з обліку.

Дільничий педіатр проводить велику санітарно-освітню роботу з батьками і дітьми. Кожна зустріч з родичами здорової чи хворої дитини носить елементи санітарної освіти, що стосується питань здорового способу життя (організації режиму, загартовування, вигодовування, тощо), профілактики різних захворювань, догляду за хворими дітьми, елементи надання невідкладної допомоги та інше. Існують також спеціальні форми санітрно-освітньої роботи. При кабінеті здорової дитини в дитячій поліклініці функціонують школи майбутньої матері та батька, які займаються за спеціальними програмами. Використовують наочні матеріали (стенди, набори дитячого одягу, предметів догляду за дитиною, іграшки, зразки продуктів для дитячого харчування), друковані матеріали (санітарні бюлетені, листівки, брошури, книжки, газети та журнали), виступи на радіо і телебаченні, зустрічі з батьками в дошкільних закладах та школах.

Оцінку роботи дільничного педіатра можна провести за допомогою основних показників:

1. Середня кількість дітей на дільниці (напівсума кількості дітей на 1 січня і 31 грудня біжучого року).

2. Навантаження на лікаря за 1 годину прийому в поліклініці і в дома.

3. Питома вага активних відвідувань вдома.

4. Частота грудного вигодовування – відношення дітей до 4 місяців, що годуються грудьми х 100, до кількості дітей, що досягли віку 1 року.

5. Індекс здоров’я - відношення дітей, що не хворіли на протязі першого року життя, х 100, до кількості дітей, що досягли віку одного року.

6. Рівень народжуваності – відношення числа живих новонароджених дітей за рік х 100, до чисельності населення.

7. Захворюваність – кількість вперше виявлених за рік хворих х 100, до кількості дитячого населення.

кількість дітей, що померли до 1 року

8. Смертність немовлят = -------------------------------------------^{_________________} х 1000

кількість дітей, що народилися живими

кількість дітей, що померли від 0 до 5 років

9. Смертність дітей від 0 до 5 років = ----------------------------------------------------------^__ х 1000

кількість дітей,

що народилися живими протягом 5 років

10. Кількість хворих на диспансерному обліку.

11. Розходження діагнозів поліклініки та стаціонару.

Робота лікаря-педіатра у стаціонарі:

- прийом хворих (за умови відсутності окремого функціонуючого приймального відділення)

- щоденний огляд хворих

- щоденне заповнення історії хвороби

- щоденний перегляд і корекція листків призначень

- розмова з батьками пацієнта на їх прохання та обов’язково при виписці

- обов’язкова присутність на ранкових конференціях

- виконання спеціальних маніпуляцій (переливання крові, довенне введення плазми, контрастних речовин, пункції, тощо)

- у день виписки заповнення епікризу (витягу з історії хвороби)

- проведення аналізу виконаної роботи безперервно

- підвищення своєї кваліфікації

Робота лікаря-педатра дошкільного закладу складається з:

- проведення огляду дітей, що поступили

- проведення планових профілактичних оглядів у відповідності з віком дітей та перед профілактичними щепленнями

- огляд дітей, що захворіли в дошкільному закладі

- призначення необхідних обстежень і лікування

- контроль складання меню

- контроль проведення фізичного виховання та загартовування

- приймання заходів по профілактиці захворювань

- ведення документації, регламентованої МОЗ України

- проведення занять з сестрами, вихователями та педагогами по дотриманню розпорядку дня дітьми, організації їх харчування, вимог по санітарно-гігієнічному та протиепідемічному режиму в групах

- гігієнічне виховання батьків

Робота лікаря у школі:

- організація своєчасного проведення диспансерного огляду школярів

- визначення медичної групи для занять фізичної культури

- професійна орієнтація дітей диспансерної групи

- контроль за виконанням протиепідемічних заходів

- огляд школярів перед профілактичними щепленнями

- проведення амбулаторного прийому в медичному кабінеті школи

- проведення санітарно-просвітницької роботи серед персоналу, учнів та батьків

Робота лікаря дитячого санаторію:

(лікар дитячого санаторію здійснює роботу залежно від профілю санаторію, віку дитини та пори року)

- організація розпорядку дня

- призначення збалансованого та різноманітного дієтичного харчування

- призначення лікувально-оздоровчих заходів з переважаючим використанням природних лікувальних факторів

- організація лікувальної фізкультури і масажу

- призначення при необхідності медикаментозного лікування

Основними структурними одиницями лікарні є: приймальне відділення, лікувальні відділення, відділення спеціальних видів лікування, відділення чи кабінет діагностичної служби, господарські підрозділи.

Робота приймального відділення відбувається в такому порядку: реєстрація хворих, лікарський огляд і санітарна обробка хворого, оформлення медичної документації, транспортування його у відділення.

Хворі поступають в лікарню по скеруванню дитячих поліклінік, диспансерів, швидкої допомоги. У невідкладних випадках хворі приймаються в лікарню без скерування. Чергова медична сестра приймального відділенння реєструє хворого в журналі, оформлює паспортну частину історії хвороби, вимірює температуру тіла.

Лікар збирає анамнез, оглядає хворого, ставить попередній діагноз, при необхідності надає невідкладну допомогу, визначає відділення в яке скеровується хворий. Проводиться санітарна обробка хворих з подальшим транспортуванням у відділення. Важкохворих супроводжує медична сестра, а іноді лікар. Хворі не повинні затримуватись у приймальному відділенні більше 30 хвилин. Пацієнтів з ознаками інфекційної хвороби ізолюють в спеціальні бокси.

Санітарна обробка хворих у приймальному відділенні проводиться з врахуванням важкості стану. В край важкому стані хворі скеровуються у реанімаційне відділення без санітарної обробки, яку проводять після покращення загального стану хворого. В приймальному відділенні хворі оглядаються на наявність педікульозу та карости. При знаходженні гнид проводиться відповідна обробка волосяної частини голови або голять волосся. Потім приймається гігієнічна ванна чи душ з температурою води 36-37 градусів. Для купання використовуються одноразові мочалки та різне мило.

Транспортування хворих у відділення.

Вид транспортування визначає лікар. Дітей перших двох років життя транспортують на руках. Діти старшого віку у задовільному стані можуть іти в супроводі медичного працівника. Деяких хворих доцільно доставляти в кріслі-каталці. Важкохворих транспортують на ношах, прилаштованих як спеціальний візок.

Протиепідемічний режим – це організація та проведення комплексу санітарно-гігієнічних заходів скерованих на профілактику і боротьбу з внутрішньо-лікарняними інфекціями.

В приймальному відділенні виконується:

· Огляд всіх хворих, що поступають для своєчасного виявлення інфекційного захворювання.

· Огляд шкіри, ротової порожнини, термометрія.

· Обробка меблів та предметів, з якими контактувала хвора дитина після ії огляду.

· Обстеження на педикульоз.

· Санітарна обробка хворих.

· Прибирання приміщень.

Забезпечення санітарно-гігієнічного режиму приміщень дитячих лікарень та дошкільних установ досягається забезпеченням наступних факторів:

- Температура в приміщенні повинна бути диференційованою, в залежності від призначень та віку дітей (в палатах для новонароджених дітей – 22-24◦С, для дітей грудного віку – біля 20◦С, в їдальні та ігровій кімнаті – 20-22◦С). Така ж температура повинна підтримуватись у ванній кімнаті та туалеті. В палатах для дітей старшого віку температуру необхідно підтримувати близько 18-20◦С.

- Палати повинні бути освітленими, об’єм приміщення на кожну дитину має сягати 20-30 мі.

- Приміщення дитячих установ повинні ретельно провітрюватись, кварцуватись та освітлюватись природним освітленням. Джерела штучного світла мають забезпечувати достатнє та рівномірне освітлення.

- Прибирання приміщень виконується вологим способом при відчинених вікнах, не менше двох разів на добу з використанням дезінфікуючих засобів (наприклад 0,5% р-н хлорного вапна). Паркетна підлога покривається пастою два рази в місяць, а щоденно, тричі на добу, підмітається щіткою, обгорнутою ганчіркою, зволоженою пастою або скипидаром.

- Панелі, підвіконники, вікна, двері світильники миються раз у місяць. Меблі, ліжка, батареї щоденно протираються і один раз на місяць миються. Килими щоденно чистять порохотягом і зволожують дезінфікуючим розчином. Після вибирання ганчірки замочують в 0,2% розчині хлорного вапна, полощуть в гарячій воді і висушують.

- Предмети для прибирання туалету повинні мати маркування і зберігатися лише в туалеті. Підлогу в туалеті миють гарячою водою з лугом і протирають ганчіркою, зволоженою 1% р-ном хлорного вапна. Ганчірки після прибирання туалету замочують в 0,2% розчині хлорного вапна на 2 год., потім полощуть і висушують. Після використання розчин замінюють.Унітази два рази на місяць миють щіткою з використанням 2% р-ну соляної кислоти, а потім змивають, та щоденно – лужним мильним розчином або 1% р-ном хлорного вапна.

- Судна, горщики після кожного використання миються проточною водою за допомогою щітки і замочуються на 30 хв. В 1% розчині хлораміну.

- Генеральне прибирання приміщень здійснюється один раз на тиждень по заздалегідь складеному графіку.

- Молодший медичний персонал повинен мати для роботи три халати: для роздачі їжі, для прибирання приміщень і для прибирання туалету.

5. Матеріали методичного забезпечення

Дата добавления: 2014-11-29