Тема 3. Теорія і практика мистецького процесу другої половини ХХ – першого десятиріччя ХХІ століття

Структурні елементи сучасного мистецтва: «зовнішній світ», суспільство, час, автор, твір, глядач. Сучасність як світоглядна категорія. Сучасне мистецтво – мова, мислення, спосіб «виробництва дійсності» та «сенсова» практика, що перебуває по іншу сторону дискурсу, занурення у реальність, в межах якого творчість розуміється як іронічна інтерпретація, антинормативне, антиавторитарне переосмислення традицій, матеріалів, прийомів, форм тощо. Концепти модернізму (новаційність, індивідуальність, глибинність, елітарність, екзистенціальність, креативність тощо) та постмодррнізму (віртуальність, комунікативність, хаотичність, колективність, колажність та еклектизм, гібридизація, маргінальність, відкритість, стильова строкатість тощо), що співіснують в сучасному мистецтві практично паралельно, обумовлюючи його полістилізм.

«Сфера візуального» та її відмінність від «сфери образотворчого». Концепти мови сучасних візуальних мистецтв: «патерн бачення» (З. Алфьорова), медіальність, концептуалізація, гібридизація, «Я-проектування». Техніка як «перевага усвідомленого вільного порядкування естетичними засобами всупереч традиціоналізмові, під покровом якого те порядкування набуло зрілості» (Т. Адорно). Арт-техніка/практика як основоположний елемент «самоопису» автора у візуальному мистецтві (за З. Алфьоровою).

Осмислення різниці в трактуванні термінів «авангард», «неоавангард» та «трансавангард» щодо сучасного мистецтва порушує проблему присутності/відсутності естетичного ідеалу в ново-художньому творі. Мова сучасного мистецтва: засоби художньої виразності, змістовність, сенсовість, текстуальність. Контекстуальність мистецтва. Контекстне мислення в пластичних та візуальних мистецтвах. Візуальні мистецтва як поле битви смислів, соціальних позицій та інтелектуальних конструктів. Контекст в сучасних мистецтвах як інтелектуальна службова програма, що регулює відносини з дійсністю, як дискурсивний та проектно-аналітичний метод вбудовування бачень, пізнавальних явищ і форм у систему діючих цінностей, знань і методів, що відображає розуміння суті речей та явищ, що склалася. Контекстний світогляд. Базові види контексту (природний, суспільний, особистісний, часовий, культурний, художній).

Порушуючи проблему функціонування в межах візуальних мистецтв художника як філософа, провокатора, інтерпретатора, куратора слід звернутися до етимології самого терміну (за О.Раппапортом, Ожеговим) та осмислити, що в різні епохи цей «той, хто творить», одночасно виступаючи і учасником буття і його спостерігачем, по-різному це буття відбиває – то як ремісник, що виступає провідником прийнятих естетичних ідеалів, то як автор-деміург, в якого жадання втілити свій дар, креативність постає головним життєвим принципом, а творчість є способом бути. В межах сучасного мистецького процесу «художник» – феномен, який позначає і генія, і аутсайдера (за Т. Сільваші). Він генерує унікальне приватне бачення, візуалізує власну точку погляду на сьогодення реалії. Його мета – бути реалізованим творячи себе самого. Він перестає бути «рабом серед інших рабів, втлумачуючи іншим рабські уявлення як треба бачити світ, як треба думати і відчувати» (О. Якимович), виступаючи медіумом, що однаково осібно чи то веде розмову з Богом, чи то констатує реальність. Маніфест та декларація виступають засобами словесної верифікації його «обраності», осібності та унікальності його арт-практики/техніки.

Таким чином, якщо сучасне візуальне мистецтво можна визнати візуалізацією сенсів оточуючої нас реальності (вищої та побутової), то при виборі мови його творець якраз і має перш за все орієнтуватися на ті матеріали та засоби виразності, що здатні якнайповніше відбити наше теперішнє. Тобто мова сучасних мистецтв має бути не стільки спрямованою до констатації фактів, як націленою на їх переживання. Принципи «конструювання реальності», який пропонує «роботу з формами» замість «роботи по створенню форм», постає основоположним засобом швидкого реагування в межах візуальних мистецтв, де «формо-творчість» змінюється «актами демонстрацій» (В. Хофман). Якщо раніше (ще навіть в модернізмі) форма, за В. Кандинським, поставала «зовнішнім виразом внутрішнього стану», то у візуальних мистецтвах «внутрішня змістовність» мистецького артефакту проявляється через «оформлене в рамки життя» – акцію чи проект. Поглиблення розуміння вказаної трансформації можливе через осмислення того факту, що художня мова, будучи засобом висловлювання, в першому випадку є засобом передачі інформації (візуалізація інформації), а в іншому – обраним з можливих прийомом вияву сенсу, природи явища, що «фіксується в (обраному) матеріалі». Причому матеріалом чи прийомом може стати в прямому смислі «будь-що», якби тільки воно стало в нагоді при переході від об’єктивного аналізу дійсності до інтуїтивного осягнення першопричини.

Далі слід осягнути, що вибір матеріалу чи прийомів візуалізації прямо залежить від типу дійсності – соціально-політичної, побутової чи абсолютної. Зрозуміло, що «абсолютна дійсність» вимагатиме екзистенційних чи містичних форм виразу (як, наприклад, візуалізація внутрішніх сенсів через «містичні шари» живописних площин в нефігуративному живопису), в той час як «побутова дійсність» правитиме до «переживання події» більш натуральними засобами. Аналізуючи мистецтво як «соціальний текст» в першу чергу згадуємо про соц-арт, що означився в межах радянського мистецького середовища як своєрідний прояв «іншого», та мистецтво концептуалістського ассамбляжу (наприклад, І. Кабаков). В його інсталяціях (як то «Комунальна квартира» чи «Туалет») образи функціонують як «соціальні об’єкти», що упізнаються в межах відповідного «культурного поля». Цікавим в контексті аналізу подібного роду артефактів постає осмислення влучності вибору варіанту мови – чи то як мови- «гри», чи то як мови-«події», в яких підвищені комунікативні функції «точки переживання» (в прямому сенсі, оскільки глядач/споживач бере участь та інтерпретує пережите) заміщують «точки погляду» (як фіксації погляду впритул до ілюзорної точності).

Артефакт, художній об’єкт та мистецькій твір.Мистецтво акцій. Проблема актуальності в сучасному мистецтві пов’язана з розумінням сенсу «випарування смислів». Зважання на неминучу зміну «культурного поля» чи «картини світу» обґрунтовує і необхідність реконструкції можливих шляхів виникнення задуму, ідей та, як наслідок, нового «тезаурусу бачення», модерних арт-технік/практик.

Проект в сучасному мистецтві. Виставки і проекти. Сучасне мистецтво і арт-дизйн: межі неможливого. Інтерактивність візуального мистецтва.

Проблема копії та оригінала в сучасні культурі (підробка, дублікат, репліка, рімейк, імітація, репродукція).

Фігуративність та абстрактність: протилежності чи паралелі?

Автор ≠ координатор ≠ куратор ≠ глядач ≠ мистецтвознавець ≠ критик: система координат сучасного мистецького процесу. Історія мистецтва та сучасна мистецька історіографія: «мала історія» чи спеціальна дисципліна? Галереї сучасного мистецтва. Мистецтво і комерція: мистецтво як товар.

Під час вивчення матеріалу теми слід скласти конспект, звернувши особливу увагу на проблему, поставлену в завданнях №3,4 для самостійної роботи студента-заочника:

СРС №3. Структура та зміст сучасного художнього твору та мистецького об’єкту

1. Естетичний нігілізм як категорія потворного в сучасному мистецтві.

2. Концепти постмодернізму в сучасному мистецтві (на прикладі конкретних творів, акцій, проектів, об’єктів).

3. Нефігуративне мистецтво ХХ століття: основні напрямки, шляхи їх розвитку та проблеми художньої мови.

Рекомендована література:

1.Абстракція чи пошук закономірності (Міжнародний виставковий проект в межах фестивальної програми “Мистецтво на межі століть”): Каталог. – Х.: Харківська міська художня галерея ім. Васильківського, 2003.

2. Бажанов Л, Турчин В. Абстрактное искусство: Опыт переосмысления // Советское искусствознание. – Вып. 27. – М.: Советский художник, 1991. – С. 96 – 120.

3. Бажанов Л, Турчин В. К суждению об авангардизме и неоавангардизме // Советское искусствознание’ 77. – Вып. 1. – М.: Советский художник, 1978. – С. 16 – 54.

4. Барабанов Е. Ресурс этического: между эстетизацией и утопией // http://xz.gif.ru/numbers/57/barabanov/

5. Батракова С. Реальность ирреального // Западное искусство. ХХ век. Образы времени и язык искусства. – М., 2003. – С. 4 – 39.

6. Бём Г. В круге действительности: об основах абстрактного искусства после 1945 года // Собрание Л. Шёнберг: Каталог выставки. – Мюнхен, 1989. – С. 39 – 57.

7. Бобринская Е. Сомнительная сущность искусства // http://xz.gif.ru/numbers/54/somnitelnaya

8. Великанов А. Если ты такой актуальный, то почему такой неадекватный? / http://xz.gif.ru/numbers/55/5/

9. Вышеславский Г. Современное искусство = «актуальное» искусство? // Terra incognita – 2001. – № 9. – С. 3.

10. Ильин И. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. – М.: Интрада, 1996. – 255 с.

11. Ковылина Е. Нравится или не понимаю? //http://xz.gif.ru/numbers/55/25/

12. Кравченко Т. Постмодернізм – це принципово не модернізм // Слово і час. – 1999. – № 3. – С. 60 – 61.

13. Манин В. В поисках здравого смысла // Творчество. – 1990. – № 7. – С. 21 – 25.

14. Мархайчук Н. Безпредметна творчість та абстракціонізм в контексті розвитку українського радянського мистецтва першої половини ХХ століття // Традицій та новації у вищій архітектурно-художній освіті. – 2008. – № 1-3. – С. 53 – 62.

15. Мархайчук Н. Вітчизняний нефігуративний живопис 60-х – 70-х як явище нонконформізму // Дизайн-освіта 2005: Тенденції розвитку та інтеграція в європейський освітній простір: Зб. матеріалів. – Х.: ХДАДМ, 2005. – С. 78 – 81.

16. Мархайчук Н. Вплив змін, що відбулися в мистецькому мисленні вітчизняних живописців, на становлення нефігуративного дискурсу (кінець 80-х – початок 90-х) // Вісник ХДАДМ: Зб. наук. пр.– Х.: ХДАДМ, 2003. – № 3. – С. 46 – 60.

17. Мархайчук Н. Класифікація напрямів нефігуративного дискурсу України 90-х рр. ХХ ст. // Теорія і практика матеріально-художньої культури: 3-я електронна наук. конф. проф.-викл. складу ХДАДМ: Зб. матеріалів. – Х: ХДАДМ, 2003. – № 3. – С. 92 – 94.

18. Мархайчук Н. Нефігуративні твори як «відкритий твір» (на прикладі концепції ненаративності) // Вісник ХДАДМ: Зб. наук. пр.– Х.: ХДАДМ, 2005. – № 1. – С. 101 – 107.

19. Наков А. Беспредметный мир (абстрактное и конкретное искусство): Пер. с фр. – М.: Искусство, 1997. – 416 с.

20. Петрова О. Метафізика українського нефігуративу на межі ХХ- ХХІ ст. // Петрова О. Мистецтвознавчі рефлексії: Історія, теорія та критика образотворчого мистецтва 70-х років ХХ ст.- поч. ХХІ ст.: Зб. ст. – К.: Вид. дім «КМ Академія», 2004. – С. 62 – 71.

21. Райхман Дж. Постмодернизм в номиналистской системе координат: появление и распространение одной категории культуры // Flesh Art. –200?. – С. 50 – 53.

22. Раппапорт А. Девяносто девять писем о живописи. – М.: Новое литературное обозрение, 2004. – 344с.

23. Рудик Г. Основні напрями розвитку абстрактного живопису: історичний огляд // Наукові записки НаУКМА. – К.: НаУКМА, 1999. – Т. 13. – С. 69 – 78.

24. Светлой памяти постмодерна посвящается...Михаил Эпштейн и Валерий Савчук // http://xz.gif.ru/numbers/64/epshtein-savchuk/

25. Сильваши Т. “чистая живопись” [Текст] // Современное визуальное искусство. – 2003. – № 1. – С. 9.

26. Сільваші Т., Титаренко О. Ненаративний живопис // Український класичний авангард і сучасне мистецтво: Міжнародний ART фестиваль, Київ, 1-4 червня 1996. – К.: Асоціація галерей України, 1996. – С. 132 – 143.

27. Сільваші Т., Титаренко О. Перше Бієнале нефігуративного живопису // ІІІ Міжнародний арт – фестиваль у Києві. – Оденсе, 1998. – С. 8 – 28.

28. Титаренко О. Маленькі нотатки щодо української нефігуративності // Мистецтво України ХХ століття. – К.: Асоціація галерей України, 1998. – С. 152 – 181.

29. Фонтана Л. Белый манифест 1946 года. Фрагменты // Собрание Ленца Шёнберг: Каталог выставки «Европейское движение в изобразительном искусстве с 1958 года по настоящее время». – Мюнхен: Эдицион Канц, 1989.

30. Хофман В. Основы современного искусства. Введение в его символические формы / Пер. с нем.А. Белобратова. – СПб: Академический проект, 2004. – 560 с.

Дата добавления: 2014-12-07