Методичні вказівки. Тема 9. Поняття, сутність та особливості адміністративного процесу

План

Тема 9. Поняття, сутність та особливості адміністративного процесу. Провадження у справах про адміністративні проступки.

Теми рефератів

Запитання і завдання

1. Поняття, ознаки та особливості адміністративної відповідальності.

2. Поняття, ознаки та склад адміністративного проступку.

3. Назвіть види об’єктів адміністративної відповідальності.

4. Які обов’язкові ознаки об’єктивної сторони?

5. Назвіть дві форми вини.

6. Адміністративна відповідальність юридичних осіб.

7. Назвіть правову основу юридичних осіб.

1. Інститут адміністративної відповідальності-важлива складова адміністративного права.
2. Тенденції становлення та розвитку адміністративно-деліктного права, як підгалузі адміністративного права.
3. Поняття, ознаки і склад адміністративного проступку.
4. Система і порядок накладання адміністративних стягнень.
5. Адміністративна відповідальність колективних суб’єктів, неповнолітніх.
6. Суб’єкти адміністративного проступку.

1. Поняття і принципи адміністративного процесу.

2. Поняття та види адміністративно-процесуальних норм, проблеми і перспективи їх систематизації.

3. Адміністративно-процесуальні відносини.

4. Види і структура адміністративного процесу.

5. Стадії адміністративного процесу, їх характеристика.

6. Учасники адміністративного процесу.

7. Адміністративна юстиція.

8 Поняття і правові засади провадження у справах про адміністративні проступки.

9 Стадії та етапи провадження у справах про адміністративні проступки, їх характеристика.

10 Учасники провадження у справах про адміністративні проступки та їх адміністративно - процесуальний статус.

11. Поняття і види доказів. Докази і джерела доказів. Поняття, сутність і предмет доказування у справах про адміністративні проступки.

12. Строки у провадженні. Органи, уповноваженні розглядати справи про адміністративні проступки.

Однією з особливостей адміністративного права є те, що воно, на відміну від інших галузей права (кримінального, цивільного), включає в себе як матеріальні, так і процесуальні адміністративні норми. Стан, коли адміністративне право має свої процесуальні форми, є об’єктивно зумовленим внутрішніми закономірностями права. При цьому під адміністративним правом слід розуміти сукупність принципів, за допомогою яких здійснюється вплив на адміністративні правовідносини шляхом прямого і безпосереднього закріплення форм власності, визначення порядку утворення та структури державних органів, встановлення правового статусу суб’єктів. Адміністративне процесуальне право - це сукупність адміністративних норм і принципів, що встановлюють процедуру здійцснення законних прав, свобод і обов’язків учасників адміністративних правовідносин. Маючи всі ознаки юридичного про­цесу, адміністративний процес характеризується рядом особли­востей:

а) це владна, цілеспрямована діяльність суб’єктів державної ви­конавчої влади;

б) владна діяльність суб’єктів державної виконавчої влади спря­мована на вирішення у відповідності до закону конкретних справ, підвідомчих цим органам;

в) владна діяльність органів виконавчої влади повно, детально, чітко регламентується адміністративним правом;

г) з точки зору процедури він є більш простим та економічним. Адміністративний процес можна розглядати як у „широко­му”, так і у „вузькому” розумінні. У першому випадку адміністративний процес включає в себе як юрисдикційні, так і процедурні провадження, які розглядаються і судами, і спеціально уповнова­женими органами виконавчої влади, в другому — тільки як про­вадження в справах про адміністративні проступки. Іноді, адміні­стративний процес, у вузькому розумінні, розгадають як юрис­дикційні провадження. Провадження, які складають структуру ад­міністративного процесу, можна класифікувати на два види: а) такі, що розглядаються у судовому порядку; б) такі, що розгляда­ються органами виконавчої влади. Останні, в свою чергу, поділя­ються на дві групи: юрисдикційні провадження та управлінські (процедурні) провадження. До юрисдикційних належать провад­ження про:

· адміністративні проступки;

· видворення іноземців за межі України;

· адміністративне оскарження;

· відшкодування шкоди, завданої громадянину певними видами державних органів;

· дисциплінарні проступки за нормами адміністративного пра­ва.

Провадженнями управлінського (процедурного) характеру є:

· видача спеціальних дозволів, ліцензій на здійснення окремих видів діяльності;

· реєстрація певних суб’єктів або видів діяльності;

· видача сертифікатів;

· здійснення контрольно-наглядової діяльності органами виконав­чої влади;

· виконання правил дозвільної системи;

· розгляд заяв і пропозицій громадян органами виконавчої вла­ди;

· атестаційне провадження.

Крім зазначених видів адміністративних проваджень, до змісту адміністративного процесу, а також до адміністративно-процесуаль­ного права входять певні загальні адміністративні процедури, що здійснюються всіма органами виконавчої влади в межах наданих їм повноважень і не мають прив’язки до вирішення конкретно виз­начених справ. З’ясуванню сутності адміністративного процесу значною мірою сприяє аналіз його принципів, тобто основоположних ідей, згідно з якими здійснюється адміністративно-процесуальна діяльність: за­конності; рівності громадян перед законом і органом, що розглядає справу; об’єктивної істини; охорони інтересів особи і держави; офі­ційності адміністративного процесу; гласності; здійснення процесу державною мовою і забезпечення права користуватися рідною мо­вою; презумпції невинності та правомірності дій громадян; швид­кості та економічності процесу; самостійності в прийнятті рішення.

Адміністративний процес здійснюється за стадіями, серед яких виділяють такі: стадію порушення адміністративної справи, ста­дію розгляду справи та прийняття рішення у справі, стадію оскар­ження чи опротестування прийнятого рішення, стадію виконання прийнятого рішення.

При вивчені даної теми слід звернути увагу на те, що адміністративно-процесуальні норми можна класифікувати за різними кри­теріями:

а) за видами проваджень — адміністративно-юрисдикційні та адміністративно-процедурні;

б) за змістом — на такі, що забезпечують: адміністративну правотворчість; оперативно-розпорядчу, право надільну діяльність; адмі­ністративну юрисдикцію; не відносяться до жодного із адміністра­тивних процесів;

в) за колом суб’єктів, на які розповсюджується дія норм — за­гальні для всіх суб’єктів; такі, що відносяться до суб’єктів влади; такі, що відносяться до суб’єктів, особисто зацікавлених у розгляді справи; такі, що відносяться до суб’єктів, які сприяють сторонам справи (перекладач, свідок та ін.).

На сьогоднішній день з 01.09.05 введений в дію Кодекс адміністративного судочинства України. Найчастіше і адміністративно-матеріальні, і адміністратив­но-процесуальні норми знаходяться в одних і тих же джерелах: КпАП України, законах України „Про державну службу”, „Держав­ну виконавчу службу”, „Про звернення громадян” та ін. Особливість адміністративно-процесуальних правовідносин, на відміну від більшості адміністративних правовідносин, полягає в тому, що вони є горизонтальними, тобто в їх межах забезпечується однаковий пра­вовий рівень всіх учасників. Проте, така рівність має місце до пев­ного часу — до винесення рішення у даній адміністративній справі. Слід зазначити й те, що саме в адміністративно-процесуальних пра­вовідносинах практично реалізуються матеріальні адміністративні норми. Організація адміністративних судів в Україні має відповідати двом основним критеріям: з одного боку, ці суди мають бути доступними для всього населення, а з іншого - їхня організація повинна мінімізувати можливості незаконного впливу з боку органів державної влади на суддів адміністративних судів при вирішенні справи.

Для України інститут адміністративної юстиції – явище не нове. Зараз можна виділити такі особливості адміністративної юстиції.

По-перше, здійснення судовими органами правосуддя в адміністративних справах. Адміністративна юстиція – це правосуддя, а не виконавча ділянка.

По–друге, процес розгляду адміністративних справ побудований на зразок загального судового: він є гласним, публічним,, має елементи змагальності. Таким чином, адміністрвтивна юстиція – це встановлений законом порядок розгляду й вирішення в судовій процесуальній формі справ, що виникають у сферідержавного управління між громадянами чи юридичними особами з одного боку та органами виконавчої влади й місцевого самоврядування (посадовими особами) – з іншого здійснювальний загальними або спеціально створеними для вирішення правових спорів судами..

Провадження в справах про адміністративні проступки (далі — провадження) є складовою адміністративного процесу і відноситься до адміністративно-юрисдикційних проваджень. Особливістю даного провадження є те, що воно найбільш повно врегульовано нормами матеріального і процесуального адміністративного права.

Правовою засадою провадження є КпАП України (який визначає загальні засади), інші кодекси та закони (які визначають особливості провадження щодо окремих категорій адміністративних про­ступків): МК України, Закон „Про боротьбу з корупцією” та ін. Особливу групу складають підзаконні нормативні акти, які конкре­тизують норми КпАП та законів щодо розгляду окремих видів адмі­ністративних справ: Правила розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства, Положення про порядок накладення штрафів на підприємства, установи, організації за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки (затв. пост. КМУ 14.12.1994 р.), Положення про порядок накладення штрафів за пра­вопорушення у сфері містобудування (затв. пост. КМУ від 14.04.1994р.), Положення про порядок накладення штрафів на підприємства, установи, організації за порушення нормативних актів про охорону праці (затв. пост. КМУ 17.09.1993 р.) та ін.

При уяснення сутності провадження в справах про адміністративні проступки слід звернути увагу на завдання, які стоять перед ним, а саме: своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне вияснення обставин кож­ної справи; вирішення кожної справи у відповідності до законодав­ства; забезпечення виконання постанови; виявлення причин і умов, які сприяють здійсненню адміністративних проступків, попереджен­ня проступків, виховання громадян у дусі дотримання законів.

Особливу увагу при вивченні даної теми слід звернути на пи­тання доказів та доказування. Доказами у справі можуть бути любі фактичні дані, на підставі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного проступку, винність особи в його вчи­ненні та інші обставини, що можуть мати значення для правильно­го вирішення справи. Від доказів слід відрізняти джерела доказів, що являють собою засоби збереження і передачі інформації, за до­помогою яких дана інформація залучається у провадження. Слід пам’ятати, що особливістю доказів є те, що вони повинні бути одер­жані в установленому законом порядку, в противному разі вони втрачають силу доказів.

В юридичній літературі докази класифікуються за різними кри­теріями, а саме: прямі і непрямі, обвинувачувальні і оправдувальні, першорядні і похідні. В залежності від джерела і форми докази можна класифікувати на: а) пояснення учасників (правопорушника, свідка, потерпілого та ін.), які приймаються в усній формі (наприклад, при порушенні правил дорожнього руху штраф накладається на місці без скла­дання протоколу про адміністративний проступок);

б) документи та речові докази, які є матеріальними носіями інфор­мації (протокол про адміністративний проступок, протокол особис­того догляду, покази технічних засобів, технічний паспорт, самогон та ін.).

Учасників провадження слід відрізняти від суб’єктів провад­ження. До перших відносяться: особа, що притягується до адмі­ністративної відповідальності, потерпілий, законні представники, адвокат, свідок, експерт, перекладач. Суб’єктами провадження є всі вище вказані учасники, перелік яких слід доповнити органом чи особою, що розглядає справу про адміністративний проступок (в юридичній літературі даний суб’єкт досить вдало називають „ліди­руючий суб’єкт”), тобто коло суб’єктів провадження ширше ніж коло учасників.

Всіх суб’єктів провадження можна розділити на декілька груп, а саме:

а) компетентні державні органи або посадові особи, які розгля­дають справу про адміністративний проступок, приймають акти владного характеру, складають правові документи (див. ст. ст. 218-244/8 КпАП України);

б) суб’єкти, які мають особисту зацікавленість у справі (особа, що притягується до адміністративної відповідальності, потерпілий, їх законні представники);

в) особи й органи, які сприяють здійсненню провадження, вияв­ленню об’єктивної істини (свідок, експерт);

г) інші особи та органи, що сприяють виконанню постанови у справі, профілактиці адміністративних проступків.

Здійснення провадження у справах про адміністративні про­ступки було б неможливим без спеціальних заходів адміністра­тивно-процесуального забезпечення, серед яких виділяються: ад­міністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей, ви­лучення речей та документів (ст. ст. 260-266 КпАП України). При вивченні даних заходів слід, зокрема, провести розмежування між адміністративним затриманням та доставлянням порушника. Не

дивлячись на схожість, вони відрізняються за такими ознака­ми:

а) доставляння являє собою примусове перепровадження особи в службове приміщення, а адміністративне затримання передбачає короткочасне обмеження свободи дій і пересування порушника;

б) закон чітко передбачає строк адміністративного затримання, стосовно доставляння зазначається, що воно повинно бути проведе­но у можливо короткий строк;

в) доставляння здійснюється більш широким колом осіб (ст. 259 КпАП України), ніж адміністративне затримання (ст. 262 КпАП України);

г) адміністративне затримання, на відміну від доставляння, оформ­ляється протоколом.

При вивченні даної теми слід особливу увагу звернути на роз­діли III і IV КпАП України.

Дата добавления: 2014-12-07