Методичні вказівки. Тема 1 Адміністративно правове забезпечення управління національної безпекою та обороною

Тема 1 Адміністративно правове забезпечення управління національної безпекою та обороною

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Теми рефератів

Запитання і завдання

1. 1.Назвіть нормативно–правове регулювання провадження у справах про адміністративні проступки.

2. Дайте загальну характеристику провадження у справах про адміністративні проступки?

3. В якій ст. КпАП України містить поняття доказів у справах про адміністративні правопорушення?

4. Чим відрізняються докази як фактичні данні від їх джерел у справах про адміністративні правопорушення?

5. Суб’єкти та стадії провадження у справах про адміністративні проступки.

6. В яких статтях КпАП є перелік органів уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення і на складання протоколу про адміністративні правопорушення.

7. Назвіть спеціальні норми, що регламентують порядок накладання окремих видів адміністративних стягнень.

8 Що таке поняття адміністративного процесу?

9 Назвіть специфічні риси адміністративного процесу.

10 азвіть відмінності адміністративного процесу від інших юридичних процесів.

11 дміністративно–процесуальні норми і адміністративно – процесуальні відносини.

12. На які дві групи діляться всі адміністративно – процесуальні норми?

13. Назвіть основні риси адміністративно – процесуальних відносин.

14. В чому полягають умови відмінності між матеріальними і процесуальними адміністративними правовідносинами?

15. Які основні принципи адміністративного процесу?

16. Яка структура адміністративного процесу?

1. Нормативно-правове регулювання провадження у справах про адміністративні проступки.

2. Загальна характеристика провадження у справах про адміністративні проступки.

3. Субєкти та стадії провадження у справах про адміністративні проступки

4 Адміністративно-процесуальне право, як самостійна галузь права України.

5 Стадії і принципи адміністративного процесу.

6 Критерії класифікації адміністративно-процесуальних норм.

7 Джерела адміністративно-процесуальних норм.

1. Поняття, сутність та правові засади управління національної безпеки.

2. Система органів управління національною безпекою та їх повноваження.

3. Організаційно правове забезпечення охорони державного кордону. Адміністративна відповідальність за порушення державного кордону.

4. Організаційно-правові засади управління державною безпекою. Контроль за органами державної безпеки.

5. Організаційно правові засади управління обороною.

6. Поняття та особливості військової служби.

В адміністративній науці зазначається, що національна безпе­ка досить складне, багатогранне, різнопланове поняття, яке вклю­чає в себе державну, економічну, екологічну, суспільну, оборонну, інформаційну та інші види безпеки. Таке широке розуміння на­ціональної безпеки зумовлює досить велику нормативно-правову базу щодо регулювання суспільних відносин у цій сфері, зокрема: закони: „Про державний кордон України”, „Про Прикордонні війська України”, „Про Службу безпеки України”, „Про держав­ний захист працівників суду і правоохоронних органів”, „Про ре­жим іноземного інвестування”, „Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб”, „Про Раду націо­нальної безпеки і оборони України”, „Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України”, „Про державну таємни­цю”, „Про захист населення і територій від надзвичайних ситу­ацій техногенного та природного характеру”, „Про участь грома­дян в охороні громадського порядку і державного кордону”, „Про Збройні Сили України”, „Про оборону України”, укази Президен­та: „Про затвердження Тимчасового положення про Раду націо­нальної безпеки і оборони України”, „Про контроль за діяльністю Служби безпеки України”; постанови КМУ: „Про державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ”, „Про затверджен­ня Положення про Цивільну оборону України”, „Про прикордон­ну смугу”, „Про прикордонний режим”, „Про контрольовані при­кордонні райони”, „Про заходи щодо підвищення кваліфікації посадових осіб і спеціалістів центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування з питань на­ціональної безпеки та оборони держави”; Інструкція про порядок передачі підрозділами Прикордонних військ України іноземних громадян та осіб без громадянства, що є порушниками законодав­ства України про державний кордон і правовий статус іноземців, приймання зазначених осіб органами МВС, їх утримання та вид­ворення за межі держави та ін. (див. рекомендовану літературу). Слід мати на увазі, що основні напрямки державної політики національної безпеки України визначені в Концепції (основах дер­жавної політики) національної безпеки України, схваленої поста­новою Верховної Ради України від 16.01.1997 р., а саме:

· у політичній сфері: створення механізму захисту прав грома­дян, запобігання та усунення спроб втручання у внутрішні спра­ви України;

· в економічній сфері: недопущення незаконного використання бюджетних коштів, контроль за експортно-імпортною діяльніс­тю;

· у соціальній сфері: виявлення та усунення причин, що призво­дять до різкого розшарування суспільства, вжиття своєчасних заходів щодо протидії кризовим демографічним процесам;

· у воєнній сфері: створення ефективних механізмів і проведення комплексних заходів щодо запобігання можливій агресії або воєнного конфлікту, локалізації та ліквідації їх наслідків, запо­бігання спробам та усунення порушень державного кордону і територіальної цілісності України;

· в екологічній сфері: впровадження та контроль за дотриман­ням науково обгрунтованих нормативів природокористування та охорони довкілля, контроль за станом навколишнього при­родного середовища;

· в науково-технічній сфері: вжиття комплексних заходів щодо захисту та розвитку науково-технічного потенціалу, виявлення та усунення причин науково-технологічного відставання;

· в інформаційній сфері: вжиття комплексних заходів щодо захис­ту свого інформаційного простору, виявлення та усунення при­чин інформаційної дискримінації України та ін. Для забезпечення національної безпеки функціонує велика кількість державних органів і організацій, такі як: Верховна Рада України, Президент України, Рада національної безпеки і оборони України, Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади (МВС, СБУ, Міністерство оборони та ін.), Збройні Сили України, Прикордонні війська України, Внутрішні війська МВС та ін., місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування, їх зав­дання та повноваження стосовно забезпечення національної безпеки визначені відповідними нормативно-правовими актами.

При вивченні даної теми необхідно уяснити, що важлива роль відводиться забезпеченню оборони країни.

Основними органами спеціальних служб безпеки є СБУ, Управ­ління державної охорони України, Державна охорона при МВС та Прикордонні війська України. Система, структура завдання, діяльність СБУ, права і обов’язки її органів регулюється Законом „Про Службу безпеки України та Указом Президента „Про конт­роль за діяльністю Служби безпеки України”.

Управління державної охорони України здійснює свою діяльність на підставі Закону „ Про державну охорону органів державної вла­ди України та посадових осіб”.

Важливу роль у забезпеченні охорони та оборони важливих дер­жавних об’єктів, супроводженні спеціальних вантажів, здійсненні пропускних режимів на охоронних об’єктах відіграють внутрішні війська МВС (див. Закон „Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України”).

Державний кордон України являє собою лінію, яка визначає межі сухопутної і водної території країни, а також повітряний простір над нею. Організаційно-правові засади охорони державного кордо­ну встановлені в законах „Про державний кордон України”, „Про Прикордонні війська України”, „Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону”, „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, постановах КМУ „Про прикордонну смугу”, „Про прикордонний режим”, „Про контрольовані прикордонні райони”, Інструкції про порядок передачі підрозділами Прикордонних військ України іноземних грома­дян та осіб без громадянства, що є порушниками законодавства Ук­раїни про державний кордон і правовий статус іноземців, прийман­ня зазначених осіб органами МВС, їх утримання та видворення за межі держави та ін. (див. рекомендовану літературу).

Слід мати на увазі, що чинне законодавство виділяє два види охорони державного кордону — політичний (покладається на При­кордонні війська) і санітарний (покладається на Державну санітар­но-епідеміологічну службу України) (більш детально див. вище­вказані нормативні акти).

При вивченні даного питання слід звернутися до навчально-ме­тодичного посібника С. Д. Поплінова „Організація управління в адміністративно-політичній сфері України”.

Слід мати на увазі, що оборона — це система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, на­уково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захис­ту у разі збройної агресії або збройного конфлікту.

Правовою основою оборони держави є Конституція України, за­кони: „Про оборону України”, „Про Збройні Сили України”, „Про загальний військовий обов’язок і військову службу”, „Про альтерна­тивну (невійськову) службу”, „Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав”, „Про Раду національної безпеки і оборони України”, „Про Статут внутрішньої служби Зброй­них Сил України”, „Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України”, „Про Стройовий статут Збройних Сил України”, „Про Ста­тут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України”, „Про правовий режим воєнного стану”, укази Президента „Про затверд­ження Тимчасового положення про Раду національної безпеки і оборони України”, „Про затвердження Положення про Міністер­ство оборони України”, Про затвердження Положення про Генераль­ний штаб Збройних Сил України, постанови КМУ „Про заходи щодо підвищення кваліфікації посадових осіб і спеціалістів централь­них та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого само­врядування з питань національної безпеки та оборони держави”, „Про затвердження Порядку реєстрації військових частин як суб’єктів господарської діяльності у Збройних Силах”, відповідні міжнародні договори та ін.

Верховна Рада України здійснює законодавче регулювання пи­тань сфери оборони (див. Конституцію України).

Президент України є Верховним Головнокомандувачем Зброй­них Сил України, головою Ради національної безпеки і оборони (див. Закон „Про Раду національної безпеки і оборони України”, Указ Президента „Про затвердження Тимчасового положення про Раду національної безпеки і оборони України”).

Повноваження КМУ у сфері оборони визначаються Законом „Про оборону України” (див. статтю 9).

Міністерство оборони України є центральним органом виконав­чої влади, який забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України (більш детально див. Закон „Про оборону України”, Положення про Міністерство оборони України”).

Слід мати на увазі, що головним військовим органом з плану­вання оборони держави, управління застосуванням ЗСУ, коорди­нації та контролю за виконанням завдань у сфері оборони органа­ми виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, військо­вими формуваннями є Генеральний штаб ЗСУ, повноваження якого визначаються Законом „Про оборону України”, Положенням про Генеральний штаб ЗСУ.

Управління у сфері оборони на місцях здійснюють місцеві дер­жавні адміністрації та органи місцевого самоврядування (див. закони „Про місцеві державні адміністрації”, „Про місцеве самовря­дування в Україні”, „Про оборону в Україні”).

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладається на Збройні Сили України. Функції, склад, правові засади їх організації, діяльності, дислокації, керів­ництва та управління визначаються Закон України „Про Збройні Сили України” в ред. від 5.10.2000 року.

Важливою складовою оборони України є Цивільна оборона, тоб­то державна система органів управління, сил та засобів, що ство­рюється для організації та забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, при­родного та воєнного характеру (див. Положення про Цивільну обо­рону України).

Студентам необхідно звернути увагу на військову службу, як вид державної служби, порядок проходження якої регулюється За­коном „Про загальний військовий обов’язок і військову службу” (в ред. від 18.06.1999 р.). При цьому слід мати на увазі, що для окремих громадян, віровчення яких не допускає користування зброєю та служби в збройних силах запроваджена альтернативна (невійсько­ва) служба (див. Закон „Про альтернативну (невійськову) служ­бу”).

Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про загальний військовий обов’язок і військову службу передбаче­на Законом „Про загальний військовий обов’язок і військову служ­бу” та статтями 210, 211, 211/1, 211/2, 211/3, 211/4, 211/5, 211/6 КпАП України.

При вивченні даного питання слід звернутися до навчально-ме­тодичного посібника С. Д. Поплінова „Організація управління в адміністративно-політичній сфері України”.

Дата добавления: 2014-12-07