Поняття договору найму (оренди) 3 страница

Наймач самостійно здійснює використання транспортного засобу у своїй діяльності і має право без згоди наймодавця укладати від свого імені договори перевезення, а також інші договори відповідно до призначення транспортного засобу.

Наймач зобов'язаний підтримувати транспортний засіб у належному технічному стані. Витрати, пов'язані з використанням транспортного засобу, в тому числі зі сплатою податків та інших платежів, несе наймач.

Страхування транспортного засобу здійснюється наймодавцем. Порядок страхування відповідальності наймача за шкоду, яка може бути завдана іншій особі у зв'язку з використанням транспортного засобу, встановлюється законом.

Наймач зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані у зв'язку із втратою або пошкодженням транспортного засобу, якщо він не доведе, що це сталося не з його вини. Наймач зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану іншій особі у зв'язку з використанням транспортного засобу, відповідно до гл.82 ЦК.

У ст.805 ЦК визначені особливості найму транспортного засобу з екіпажем, який його обслуговує. Управління та технічна експлуатація транспортного засобу, переданого у найм з екіпажем, провадяться його екіпажем. Екіпаж не припиняє трудових відносин з наймодавцем. Витрати на утримання екіпажу несе наймодавець.

Екіпаж транспортного засобу зобов'язаний відмовитися від виконання розпоряджень наймача, якщо вони суперечать умовам договору найму, умовам використання транспортного засобу, а також якщо вони можуть бути небезпечними для екіпажу, транспортного засобу, прав інших осіб. Законом можуть встановлюватися також інші особливості договору найму транспортного засобу з екіпажем.

6.Протягом трьох останніх десятиліть значно зросла у світі популярність лізингу. Замість того, щоб позичати гроші для покупки літака, комп'ютерів, реактора або супутника, компанії беруть це в лізинг. Авіа- та залізничні компанії беруть у лізинг величезну кількість обладнання. Багато фірм беруть у лізинг своє ж майно, а магазини — будинки і склади.

Зростає інтерес до лізингу, збільшується кількість лізингових угод, що укладаються в Україні. Завдяки фінансовим та іншим перевагам, меншому ризику багато фірм віддають перевагу лізингу істотної частини свого майна, ніж власності на нього.

Поширеність лізингу пояснюється, зокрема, низкою його переваг порівняно зі звичайним володінням майном. Зокрема орендар одержує можливість використання дорогої новітньої техніки без великих початкових капітальних вкладень, прискорення темпів відновлення основних фондів. Відокремлення права власності від права користування засобами виробництва дозволяє орендареві (підприємцю) здійснювати розширення і модернізацію виробництва, не витрачаючи коштів на придбання у власність техніки, а обмежуючись лише оплатою на вигідних умовах її оренди.

Орендарям немає необхідності попередньо накопичувати значні власні кошти та одержувати банківські кредити. Для лізингу залучається не позиковий капітал, а обладнання, що не є власністю підприємства, не оподатковується податком на основні кошти.

Лізинг особливо привабливий для дрібних і середніх фірм, оскільки дає їм можливість не тільки оперативно провести реконструкцію виробництва, а й спрямувати зекономлені фінансові кошти на інші цілі. Лізинг полегшує доступ підприємців до високих технологій, дозволяє оперативно замінити застарілі зразки техніки на прогресивне обладнання.

Лізингом вправі займатися будь-які юридичні або фізичні особи, що мають кошти для інвестування. Однак зазвичай такі опера ції здійснюють спеціалізовані компанії (фінансові інститути) лізингові фірми або великі банки. Нерідко лізингові фірми є дочірніми товариствами великих комерційних банків, що полегшує їм доступ до кредиту і забезпечує ефективну діяльність. Для комерційних банків лізинг привабливий тим, що дає їм змогу одержувати додатковий прибуток. Це можливість вигідного вкладення вільних коштів під орендний відсоток.

Зростання значення в останні роки лізингових угод викликало необхідність його законодавчого регулювання.

На відміну від ЦК 1963 р., який не передбачав договору лізингу, в ЦК 2003 р. (ст.806-809) містяться загальні правила щодо лізингу.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює договір лізингу, є Закон "Про лізинг".

Поняття договору. Згідно зі ст.806 ЦК договір лізингу — це договір, за яким одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій (лізингоодержувачу) в користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг) або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг) на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

У Положенні Національного банку України від 28 вересня 1995 р. №206 "Про кредитування" лізинг визнаний кредитною операцією, видом кредиту, у той час як у Законі "Про оподаткування прибутку підприємств" — як господарська операція.

Відповідно до визначення, наданого у Законі, лізинг — це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням та погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Лізинг здійснюється за договором лізингу, який регулює правовідносини між суб'єктами лізингу.

Визначення лізингу, а також його видів — фінансового та оперативного — у Законі "Про лізинг" більш точні, ніж у Законі "Про оподаткування прибутку підприємств", однак вони не є безперечними.

Якщо у ст.1 Закону лізинг визначений як підприємницька діяльність, то у ст.4 цього ж Закону види лізингу (фінансовий і оперативний), а також його форми визначаються як договори лізингу. Зрозуміло, що якщо загальне поняття "лізинг" визначається як підприємницька діяльність, то його види не можуть визначатися як договори лізингу, оскільки лізинг, визначений як підприємницька діяльність, не є договором, а лише опосередковується ним.

Тим самим неточність визначення правових дефініцій у Законі створює внутрішню його суперечливість. Розбіжності ж між визначеннями тих самих понять у Законі "Про лізинг" і Законі "Про оподаткування прибутку підприємств" викликають труднощі у практиці застосування відповідних норм та потребують узгодження.

Види лізингу. Одним із видів лізингу відповідно до Закону є фінансовий лізинг, що визначений як договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної на день укладення договору.

Після закінчення строку договору фінансового лізингу об'єкт лізингу, переданий лізингоодержувачу згідно з договором, переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

За кордоном фінансовий лізинг одержав переважний розвиток. У 1988 р. в Оттаві була прийнята Конвенція з міжнародного фінансового лізингу.

Прикладом застосування фінансового лізингу може бути таке. Предметом лізингу були два пасажирських літаки виробництва СІЛА (Боїнг-747), що купувалися австралійською авіакомпанією. Дев'ять японських лізингових фірм придбали корпуси літаків і перепродали їх для наступного лізингу спеціально створеній для цієї операції англійській лізинговій компанії. Вона закупила в іншої англійської компанії двигуни для цих літаків, отримавши при цьому інвестиційну знижку. Складені з закуплених частин літаки були продані об'єднанню з кількох австралійських банків, що передали їх у лізинг австралійській авіакомпанії для експлуатації.

Відповідно до ч.1 ст.1 Конвенції з міжнародного фінансового лізингу, що була підготовлена УНІДРУА, під міжнародним фінансовим лізингом розуміють угоду, згідно з якою одна сторона (лізингодавець) відповідно до специфікації та умов, схвалених іншою стороною (лізингоодержувачем), укладає договір поставки з третьою стороною (постачальником), відповідно до якого лізингодавець придбаває промислову установку, засоби виробництва або інше обладнання і вступає в договір лізингу із лізингоодержувачем, надаючи йому право використання обладнання в обмін на періодичні платежі.

Міжнародний фінансовий лізинг з точки зору юридичного змісту являє собою операцію, у якій беруть участь три сторони, послідовно пов'язані між собою договорами. Згідно з Конвенцією фінансовий лізинг має місце за наявності двох угод. Лізингодавець (лізингова фірма), базуючись на отриманому від орендаря описі (специфікації) предмета майбутньої оренди, укладає угоду про його постачання (купівлю) і стає власником майна. Умови цієї угоди мають бути схвалені майбутнім орендарем у тій мірі, у якій це стосується його інтересів. За другою, лізинговою угодою, лізингодавець передає лізингоодержувачеві придбане ним майно для використання.

У міжнародній практиці лізингова фірма, отримавши від банку висновок про платоспроможність клієнта (майбутнього лізингоодержувача), вирішує питання про надання йому лізингових послуг, укладає з ним договір і замовляє постачальникам необхідне майно. Причому вибір постачальників, умови постачання, характеристики засобів виробництва є прерогативою орендаря.

Відмінні риси фінансового лізингу, відповідно до Конвенції з міжнародного фінансового лізингу:

а) орендар визначає обладнання і вибирає постачальника самостійно, не покладаючись на знання і досвід лізингодавця;

б) придбане лізингодавцем обладнання, пов'язане з лізинговою угодою, яку, як це відомо постачальнику, або вже укладено, або буде укладено між лізингодавцем та лізингоодержувачем;

в) лізингові платежі розраховуються, виходячи з умов амортиза ції всієї або істотної частини вартості обладнання, що є предметом лізингу.

Вважається, що договір міжнародного фінансового лізингу являє собою угоду, яка використовується виключно у підприємницькій сфері, внаслідок чого цей договір завжди платний, а його учасники є професійними учасниками торгового обігу.

Другим видом лізингу згідно з Законом є оперативний лізинг, що визначається як договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 90 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної на день укладення договору.

Після закінчення строку договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу.

Оперативний лізинг — це короткострокове здавання в оренду машин, приладів, апаратури. Він вигідний у тому випадку, якщо технічні засоби потрібні час від часу для проведення яких-небудь робіт.

Відмінність між фінансовим і оперативним лізингом відповідно до законодавства можна визначити за двома критеріями: строком лізингу і кількістю учасників відносин лізингу.

Форми лізингу:

1) зворотний (поворотний) лізинг — це договір лізингу, який передбачає придбання лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому в лізинг.

У міжнародній практиці ця форма лізингу одержала назву "ліз-бек" (поступка-оренда). Власник обладнання передає його лізинговій фірмі й одразу ж одержує його на умовах лізингу. Такий лізинг доцільний у тому випадку, якщо вартість обладнання дуже велика і вимагає значних фінансових ресурсів;

2) пайовий лізинг — це здійснення лізингу за участю суб'єктів лізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може перевищувати 80 відсотків вартості набутого для лізингу майна;

3) міжнародний лізинг — це договір лізингу, що здійснюється суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або у разі якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.

Вважаємо, що даний в Законі перелік форм лізингу не вичерпний. У міжнародній практиці також розрізняють, наприклад, компенсаційний лізинг ("бай-бек"), коли орендна плата за користування обладнанням оплачується зустрічними поставками продукції, виготовленої на ньому.

За зворотністю вкладення коштів лізинг підрозділяють на:

1) лізинг із повним відшкодуванням витрат — сума лізингових платежів містить у собі усі витрати лізингодавця (включаючи відсотки за кредит), а також прибуток лізингодавця;

2) лізинг із неповним відшкодуванням витрат — відшкодовується лише частина витрат лізингодавця, у зв'язку з чим після закінчення строку лізингу лізингодавець має або передати об'єкт лізингу іншим особам, або продовжити договір лізингу з лізингоодержувачем, або продати об'єкт лізингу за ціною, що забезпечує покриття частини витрат, що залишилися, і одержання прибутку.

Також розрізняють:

1) лізинг непрямий — лізингодавець придбаває предмет лізингу у постачальника спеціально для того, щоб передати його в лізинг лізингоодержавачу;

2) лізинг прямий — постачальник, що є одночасно, як правило, виробником предмета лізингу, передає цей предмет у міжнародний лізинг лізингоодержувачу, тобто постачальник є одночасно лізингодавцем.

Залежно від розподілу ризиків та обов'язків стосовно предмета лізингу розрізняють:

1) повний міжнародний лізинг — обов'язок щодо підтримки предмета лізингу (його технічного обслуговування і ремонту), а також ризики лежать на лізингодавцеві;

2) чистий міжнародний лізинг — всі обов'язки і ризики стосовно предмета лізингу несе лізингоодержувач.

Предмети (об'єкти) лізингу. Згідно зі ст.807 ЦК предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Не можуть бути предметом договору лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, а також інші речі, встановлені законом.

Норми Закону, що визначають об'єкт лізингу, можна поділити на три групи.

Перша з них містить загальне правило щодо того майна, яке може бути об'єктом лізингу. Вона встановлює, що об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, у тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо), вільний обіг якого на ринку не заборонений і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду) — ч.1 ст.2.

Друга норма містить спеціальні обмеження щодо державного майна — майно, що знаходиться в державній власності, може бути об'єктом лізингу лише за погодженням з органом, який здійснює управління цим майном у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.2 ст.2).

Третя норма має заборонний характер, передбачаючи вичерпний перелік майна, яке не може бути об'єктом лізингу (при цьому у Законі "Про лізинг" міститься посилання на Закон "Про оренду державного та комунального майна").

Не можуть бути об'єктами лізингу: об'єкти оренди державного майна, визначені у ст.4 Закону "Про оренду державного та комунального майна", крім окремого індивідуально-визначеного майна державних підприємств; земельні ділянки та інші природні об'єкти (п.3 ст.2 Закону).

Суб'єкти лізингу. Закон містить істотне обмеження щодо сторін у договорі лізингу — ними можуть бути лише суб'єкти підприємництва.

Суб'єктами лізингу відповідно до ст.3 Закону є:

— лізингодавець — суб'єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;

— лізингоодержувач — суб'єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;

— продавець лізингового майна — суб'єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та(або) продає власне майно, яке є об'єктом лізингу.

Форма договору. Відповідно до ч.1 ст.6 Закону договір лізингу укладається у формі багатосторонньої угоди за участю лізингодавця, лізингоодержувача, продавця об'єкта лізингу або двосторонньої угоди між лізингодавцем і лізингоодержувачем.

Хоча в зазначеній нормі вжите поняття "форма", однак йдеться власне не про форму договору, а про види угод (багатостороння або двостороння), у яких може бути виражений договір лізингу.

Згідно з п.2 ст.6 Закону договір лізингу має бути укладений у письмовій формі та відповідати вимогам законодавства України. Відповідно до роз'яснення в Інформаційному листі Вищого арбітражного суду України від 23 березня 1998 р. №01-8/104 "Про Закон

України "Про лізинг", недотримання такої форми має наслідком визнання договору лізингу недійсним.

Порядок укладення договору. Закон не передбачає спеціальної процедури укладення і вступу в дію договору лізингу, на відміну від договорів оренди державного і комунального майна, а також договору оренди землі. Однак цей Закон передбачає обов'язкову реєстрацію договору лізингу у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку у разі, якщо об'єктом лізингу є державне майно або договір пайового лізингу передбачає залучення державних коштів чи для забезпечення виконання лізингового договору надаються державні гарантії.

Порядок реєстрації договорів лізингу затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1998 р. №913.

Реєстрацію договору лізингу проводять безоплатно міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, в управлінні яких знаходиться державне майно, що є об'єктом лізингу, або вони є розпорядниками державних коштів, що залучаються за договором пайового лізингу, або надають державні гарантії для забезпечення виконання договору лізингу. Незареєстрований договір лізингу є недійсним у випадках, зазначених у п.1 цього Порядку.

Строк договору. Особливістю договору лізингу є те, що строк цього договору залежить від його виду і мінімальна тривалість строку дії договору визначається з урахуванням строку амортизації вартості об'єкта лізингу.

Так, в результаті укладення договору фінансового лізингу лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної на день укладення договору.

У результаті укладення договору оперативного лізингу лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 90 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної на день укладення договору.

Закон "Про лізинг" не вказує ніяких інших, крім зазначених, спеціальних вимог щодо строку договору лізингу, надаючи сторонам можливість визначення строку дії договору за їх домовленістю відповідно до вимог Закону. Істотні умови договору:

— найменування сторін;

— об'єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його

поставки;

— строк, на який укладається договір лізингу;

— розмір, склад та графік сплати лізингових платежів, умови їх перегляду;

— умови переоцінки вартості об'єкта лізингу згідно з законодавством;

—умови повернення об'єкта лізингу в разі банкрутства лізингоодержувача;

— умови страхування об'єкта лізингу;

— умови експлуатації та технічного обслуговування, модернізації об'єкта лізингу та надання інформації щодо його технічного стану;

— умови реєстрації об'єкта лізингу;

— умови повернення об'єкта лізингу чи його викупу після закінчення дії договору;

— умови дострокового розірвання договору лізингу;

— умови надання відомостей про фінансовий стан лізингооде жувача;

— відповідальність сторін;

— дата і місце укладення договору (ст.7 Закону). Слід вважати, що цей перелік не є вичерпним, оскільки в ст.7

Закону передбачено, що за згодою сторін у договорі можуть бути передбачені й інші умови.

Згідно з Інформаційним листом Вищого арбітражного суду України "Про Закон України "Про лізинг" у разі виникнення спору, пов'язаного з виконанням договору лізингу, господарський суд з урахуванням вимог ЦК і ст.7 Закону, що містить перелік істотних умов договору лізингу, може визнати договір неукладеним, якщо з'ясується, що сторонами не досягнуто угоди за всіма цими умовами.

Лізингові платежі. У Законі міститься поняття не "орендна плата", а "лізингові платежі", що виходячи зі змісту ст.16 Закону, є ширшим, ніж "орендна плата". Відповідно до ч.1 ст.16 Закону лізингоодержувач за користування об'єктом лізингу вносить періодичні лізингові платежі. Величина періоду, за який вноситься лізинговий платіж, встановлюється за договором лізингу і може бути нерівномірною.

Лізингові платежі включають:

— суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості об'єкта лізингу, що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж;

— суму, що сплачується лізингодавцю як відсоток за залучений ним кредит для придбання майна за договором лізингу;

— платіж як винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

— відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем;

— інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

Закон "Про лізинг" надає сторонам свободу у визначенні розмірів, способів, форм і термінів внесення лізингових платежів і умов їх перегляду, вказуючи, що це визначається в договорі лізингу за домовленістю сторін відповідно до вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів. Водночас Закон встановлює, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати передбачені договором лізингу платежі, а також, що лізингові платежі відповідно до законодавства відносяться на валові витрати виробництва та обігу лізингоодержувача.

Права та обов'язки сторін. Права та обов'язки лізингодавця встановлені у ст.11 Закону.

Лізингодавець має право:

1) здійснювати за власний рахунок контроль за умовами експлуатації та цілеспрямованим використанням об'єкта лізингу лізингоодержувачем згідно з умовами договору лізингу, вимогами та інструкціями продавця щодо експлуатації об'єкта лізингу, а також відповідно до законодавства України;

2) вимагати повернення у безспірному порядку майна, переданого в лізинг, якщо лізингоодержувач не сплатив лізингові платежі протягом двох чергових строків;

3) вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків, завданих внаслідок його дій або бездіяльності, відповідно до умов договору.

Лізингодавець зобов'язаний:

1) передати належне йому на праві власності майно в користування лізингоодержувачу або за дорученням лізингоодержувача відповідно до його вибору та визначеної ним специфікації укласти договір купівлі-продажу майна з відповідним продавцем і передати майно в користування лізингоодержувачеві. Таким чином, обов'язки лізингодавця з надання майна лізингоодержувачу, передбачені в Законі, відрізняються від передбачених у ЦК.

Особливості передачі об'єкта лізингу визначені у ст.9 Закону. Передача об'єкта лізингу лізингодавцем лізингоодержувачу здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі лізингу.

Майно, передане за договором фінансового лізингу, зараховується на баланс лізингоодержувача з зазначенням, що це майно взято у фінансовий лізинг. Майно, передане за договором оперативного лізингу, залишається на балансі лізингодавця із зазначенням, що це майно передано у лізинг, та зараховується на позабалансовий рахунок лізингоодержувача із зазначенням, що це майно одержано у лізинг;

2) не втручатися у вибір лізингоодержувачем продавця майна та У визначення специфікації об'єкта лізингу;

3) набуваючи майно для лізингоодержувача, повідомити продавця про те, що майно призначене для передачі в лізинг конкретній особі;

4) своєчасно та у повному обсязі виконувати взяті на себе зобов'язання перед лізингоодержувачем щодо утримання об'єкта лізингу (ремонт, технічне обслуговування тощо) відповідно до умов договору.

Обов'язки лізингодавця щодо утримання об'єкта лізингу ширші ніж ті, що сформульовані у ЦК для звичайної оренди. Крім того, У Законі визначається відмінність між обов'язком щодо утримання об'єкта лізингу і понесенням витрат на утримання лізингового майна.

При фінансовому лізингу усі витрати на утримання об'єкта лізингу, пов'язані з його страхуванням, експлуатацією, технічним обслуговуванням і ремонтом, несе лізингоодержувач, якщо інше не передбачено договором лізингу. При оперативному лізингу усі витрати на утримання об'єкта лізингу, крім витрат, пов'язаних із його експлуатацією і відновленням використаних матеріалів, несе лізингодавець, якщо інше не передбачено договором лізингу;

5) прийняти об'єкт лізингу від лізингоодержувача після закінчення строку договору лізингу, якщо об'єкт не буде викуплено лізингоодержувачем.

Стаття 12 Закону визначає права та обов'язки лізингоодержувача.

Лізингоодержувач має право:

1) відмовитися від прийняття об'єкта лізингу, який не відповідає умовам договору, затримувати належні лізингодавцю платежі до усунення ним виявленого порушення умов договору за умови попереднього повідомлення лізингодавця.

Якщо з вини лізингодавця у строки і на умовах, визначених у договорі лізингу, не передано лізингоодержувачу об'єкт лізингу, лізингоодержувач має право вимагати від лізингодавця передачі зазначеного об'єкта та відшкодування збитків, завданих затримкою передачі, або у встановленому порядку вимагати розірвання договору та відшкодування збитків, завданих йому невиконанням умов договору лізингу (ст.9 Закону).

Це правило подібне до сформульованого у ЦК правила стосовно найму, однак відрізняється від нього тим, що воно прямо вказує на вину лізингодавця як необхідну умову застосування наслідків ненадання майна лізингоодержувачу;

2) вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих внаслідок його дій або бездіяльності при виконанні договору лізингу, відповідно до умов договору;

3) пред'являти продавцеві об'єкта лізингу всі права та вимоги, що випливають із договору купівлі-продажу цього майна, зокрема щодо його якості та комплектності, строків передачі, гарантійних ремонтів тощо. Однак лізингоодержувач не має права припиняти дію договору купівлі-продажу між лізингодавцем і продавцем або змінювати його умови.

Лізингоодержувач зобов'язаний:

1) прийняти та належним чином користуватися об'єктом лізингу, утримувати його відповідно до погоджених сторонами умов договору, згідно з якими його було передано, з урахуванням природного зносу і змін стану майна;

2) своєчасно та в повному обсязі за погодженим з лізингодавцем графіком виплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору;

3) у разі несплати лізингових платежів протягом двох чергових строків на вимогу лізингодавця повернути йому об'єкт лізингу;

4) у зазначені договором лізингу строки відповідно до його умов надавати лізингодавцю відомості про технічний стан об'єкта лізингу та свій фінансовий стан, доступ для перевірки об'єкта лізингу та умов його експлуатації;

5) у разі, якщо він не реалізує своє право викупу об'єкта лізингу та не продовжить строк його використання після припинення дії договору, повернути об'єкт лізингу лізингодавцю у стані, зазначеному в договорі.

Пункт 3 ч.1 ст.11 і п.2 ч.1 ст.12 Закону встановлюють право лізингодавця та лізингоодержувача вимагати відшкодування збитків, заподіяних внаслідок дій або бездіяльності контрагента за договором при виконанні умов договору. Згідно з інформаційним листом Вищого арбітражного суду України "Про Закон України "Про лізинг" відшкодування збитків має здійснюватися на підставі та у розмірах, визначених ЦК. Сторонами можуть бути погоджені додаткові умови щодо майнової відповідальності за невиконання або неналежне виконання договору лізингу, і такі умови, що не суперечать чинному законодавству, повинні враховуватися судом при вирішенні спорів.

Відповідно до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості здійснюється у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 1999 р. №1172, у такому порядку стягнення заборгованості здійснюється за договорами лізингу, що передбачають у безспірному порядку повернення об'єкта лізингу. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал договору лізингу; б) завірена лізингодавцем копія рахунку, надісланого лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення.

Припинення договору. Закон "Про лізинг" не містить спеціальних правил, що стосуються припинення або розірвання договору лізингу. Отже, до нього можуть бути застосовані загальні правила ЦК щодо припинення договору оренди (майнового найму), якщо це не суперечить сутності договору.

Дата добавления: 2014-11-29