Суспільного виробництва. Товар і гроші

1. Форми організації суспільного виробництва. Виникнення, розвиток та форми товарного виробництва.

2. Товар і його властивості. Вартість та ціна.

3. Походження, суть, функції та види грошей. Рівняння грошового обігу.

1. Упродовж історії людство використовувало дві основні форми організації суспільного виробництва: натуральну і товарну. Історично першою виникла натуральна форма виробництва. Натуральною називають форму організації виробництва, за якої продукти праці виробляються для задоволення власних потреб. Виробництво ґрунтувалось на ручній праці, примітивних знаряддях праці і традиційних методах виробництва. Основною сферою виробництва було сільське господарство. Здебільшого натуральним було господарство первісних общин, патріархальних селянських сімей, латифундій у рабовласницьких державах та ін. Натуральна форма організації виробництва ще збереглася в окремих країнах Азії, Африки та Латинської Америки. Натуральне виробництво було малоефективним. У процесі розвитку людства натуральну форму організації виробництва витіснила товарна форма виробництва.

Товарне виробництво передбачає виготовлення продуктів для обміну на ринку. Воно виникло в результаті суспільного поділу праці, економічної відокремленості виробників та необхідності обміну продуктами праці.

Суспільний поділ праці – це спеціалізація виробників на виробництві певних видів продукції чи виконанні певних операцій. З часів існування людства відбулося три великі суспільні поділи праці: відокремлення скотарства від землеробства, виокремлення ремесла, відокремлення торгівлі від виробництва.

Необхідною умовою виникнення товарної форми виробництва є економічна відокремленість людей як власників ресурсів і окремих благ. Економічна відокремленість означає, що економічні ресурси і вироблені життєві блага перебувають у власності окремих людей або їх груп.

На перших етапах товарного виробництва товари безпосередньо обмінювали один на інший, а пізніше, з появою грошей, обмін відбувався у формі купівлі-продажу. Товарна форма виробництва пройшла тривалий шлях розвитку і стала поширеною в більшості країнах світу.

Товарне виробництво у процесі розвитку перебувало в формах: простого товарного виробництва і капіталістичного товарного виробництва.

Просте товарне виробництво ґрунтується на одноосібній або сімейній власності на засоби виробництва та особистій праці виробника, для нього характерні незначні обсяги випуску товарів.

У процесі розвитку простого товарного виробництва здійснювалось нагромадження капіталу в окремих товаровиробників, що призвело до виникнення капіталістичного товарного виробництва (II пол. ХІХ ст.). Його характерна відмінність – це використання праці найманих робітників. Розвиток товарного виробництва, який супроводжувався впровадженням у життя досягнень науки і техніки, концентрацією і централізацією виробництва, призвів до створення монополій.

Монополія – це велике підприємство (або об’єднання підприємств), яке виробляє значну частку певного виду продукції. Це дає йому можливість встановлювати монопольно високу ціну на ринку і одержувати монопольно високий прибуток.

Розрізняють наступні форми монополістичних об’єднань: картель, трест, синдикат, концерн, конгломерат.

Картель – це об'єднання кількох підприємств однієї галузі, які домовляються між собою про обсяги виробництва, умови збуту, цінову політику та ін. з метою отримання монопольного прибутку. Учасники картелю зберігають виробничу, комерційну, юридичну та фінансову самостійність.

Синдикат – це об'єднання юридично самостійних підприємств, які втрачають комерційну самостійність, оскільки збут виробленої продукції здійснюється спільним збутовим органом.

Трест – це об'єднання підприємств однієї або кількох технологічно пов'язаних галузей в єдиний виробничо-господарський комплекс з централізованим управлінням. Учасники тресту втрачають юридичну, виробничу та комерційну самостійність і стають пайовиками. На суму вкладеного в об’єднання капіталу учасники тресту отримують акції чи паї тресту, що дає їм можливість отримувати частину прибутку об’єднання.

Концерн – це об’єднання підприємств на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників. Підприємства централізовано здійснюють науково-технічну, інвестиційну, фінансову, зовнішньоекономічну та ін. види діяльності.

Конгломерат – це об'єднання підприємств різних галузей, не пов’язаних виробничо-технологічними зв’язками, головно з метою зменшення ризиків від ринкових коливань.

Монополізація виробництва витіснила із багатьох ринків конкуренцію, призвела до порушення ринкової рівноваги, що зумовило необхідність державного втручання в економічні процеси. У процесі розвитку товарного виробництва у розвинутих країнах сформувалася сучасна ринкова економіка.

2. Результатом товарного виробництва є товар – продукт праці (річ або послуга – благо), який виготовляють не для власного споживання, а для продажу. Товар має дві основні властивості: споживну вартість і мінову вартість.

Споживна вартість – це здатність товару задовольняти потреби людей.

Мінова вартість (або вартість) – це здатність товару обмінюватися на інші товари у певному співвідношенні. Обмін товарами здійснюється відповідно до їхньої вартості, яка визначається витратами на їхнє виробництво. Проте на пропорції при обміні товарами, а отже, і на їхні ціни впливають також інші чинники (зокрема – попит і пропозиція).

Ціна – це кількість грошей, яку сплачують за придбаний товар чи послугу. Виходячи з умов, які формуються на ринку, ціна може суттєво відхилятися від вартості товару.

Залежно від способу формування ціни можуть бути ринковими та адміністративними. Ринкові ціни формуються в процесі взаємодії попиту і пропозиції на ринку. Ціна, за якої попит на товар дорівнює його пропозиції, називається рівноважною. Адміністративні ціни встановлює державний орган.

3. На початку розвитку товарного виробництва один продукт безпосередньо обмінювали на інший. Такий обмін називають бартером. Однак бартерний обмін з часом ускладнювався. Це призвело до появи грошей. – посередника в обміні товарів, який допомагав здійснювати обмін товарами. Гроші – специфічний товар, який виконує роль загального еквівалента в процесі обміну товарів.

Спочатку роль грошей виконували різноманітні товари (товарні гроші), які мали свою внутрішню вартість. З часом роль загального еквівалента стали виконувати лише благородні метали – золото і срібло. Зручність їх використання зумовлювалась значною вартістю, можливістю поділятися на частинки, добре зберігатися та бути однорідними.

На зміну грошам із благородних металів прийшли паперові гроші. Паперові гроші вперше були випущені в Китаї у ХІІ ст., а в Європі вони появилися в ХVII ст. Паперові гроші не мають внутрішньої вартості.

Сутність грошей відображається у їхніх функціях:

1) міра вартості – за допомогою грошей визначається вартість товарів та їхня ціна;

2) засіб обміну – гроші є посередником між продавцем і покупцем;

3) засіб нагромадження – з допомогою грошей можна накопичувати багатство.

Кількість грошей, потрібних для обігу в національній економіці, визначається на основі рівняння обміну Ірвіна Фішера (1911 р.):

M×V = P×Q,

де М – кількість грошей в обігу; V – швидкість обігу грошей; P – рівень цін на товари і послуги; Q – кількість товарів і послуг, запропонованих на ринку.

Швидкість обігу грошей показує, скільки разів грошова одиниця переходить з рук у руки за деякий проміжок часу (як правило, за рік).

З кількісного рівняння обміну можна визначити кількість грошей, необхідних для обігу:

M = P×Q / V.

Отже, кількість грошей залежить від фізичного обсягу виробленого продукту, рівня цін на товари і послуги та швидкості обігу грошей.

Виділяють два основні види грошей:

1) готівкові (банкноти і розмінні монети);

2) безготівкові (чеки, векселі, кредитні картки, безстрокові і строкові вклади (депозити) та ін.).

Банкнота – це паперові гроші, які випускає в обіг центральний банк.

Чек – це грошовий документ встановленої форми, що містить беззаперечну вказівку власника поточного рахунку банкові сплатити зазначену суму конкретній особі.

Вексель – це цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов’язання боржника сплатити власнику векселя визначену суму грошей у встановлений термін.

Електронні гроші (кредитні картки, картки для банкоматів, електронні перекази та ін.) – це умовна назва грошових коштів, які використовуються їхніми власниками на основі електронної системи банківських послуг.

Дата добавления: 2014-12-07