Поняття і класифікація основного капіталу підприємства

Основний капітал - головна складова частина національного багатства країни. Вартісним виразом виробничих фондів підприємства є основні і оборотні фонди.

Основний капітал ( основні фонди підприємства ) - це засоби праці, які функціонують у виробничому процесі тривалий час (понад один рік), не змінюючи при цьому своїх форм і розмірів, мають вартість, не меншу від встановленої державою межі, і переносять її на вартість готової продукції поступово, шляхом амор­тизаційних відрахувань.

Основні фонди поділяються на виробничі і невиробничі.

Основні виробничі фонди функціонують у сфері матері­ального виробництва підприємства.

Основні невиробничі фонди не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва, задовольняючи соціальні (побутові, житлові, культу­рні, медичні) потреби працівників підприємства: житловий фонд, будинки відпочинку, медичні заклади, заклади гро­мадського харчування, спортивні установи та ін.

2. Класифікація основних фондів за виробничим призначенням

Залежно від функцій, що виконують засоби праці у ви­робничому процесі, вони класифікуються за виробничим призначенням і поділяються на такі групи:

1.Будівлі - корпуси цехів, адміністративно-господарсь­кі побудови, склади, кладові тощо.

2. Споруди - інженерно-технічні об'єкти: нафтові і га­зові свердловини, насосні станції, тунелі, очисні споруди, мости, стволи шахт, водонапірні башти та ін.

3.Передавальні пристрої - засоби, за допомогою яких передаються всі види енергії (електричної, механічної, теп­лової) від машин-двигунів до робочих машин: електроме­режі, паро-, водо-, газо-, нафтопроводи.

4.Машини і обладнання поділяються на:

• силові машини і обладнання (котли, дизелі);

• робочі машини і обладнання (верстати, преси, агрегати);

• вимірювальні та регулюючі прилади та пристрої, лабо­раторне обладнання;

• обчислювальна техніка.

Найважливіша складова - робочі машини і обладнан­ня; вони безпосередньо впливають на предмети праці, змі­нюючи їх.

5.Транспортні засоби - враховуються засоби внутріцехового, міжцехового, міжзаводського транспорту: теплово­зи, вагони, автомобілі, тягачі, електрокари, автонавантажу­вачі тощо.

6. Інструмент - механізовані та ручні інструменти всіх видів, вимірювальні, ріжучі, а також різного роду присто­сування - лещата, патрони, кондуктори та ін.

7.Виробничий інвентар - інвентарна тара, контейнери, загорожі машин, стелажі, робочі столи.

8.Господарський інвентар - предмети канцелярського і господарського призначення - канцтовари, меблі, предмети протипожежного призначення, засоби забезпечення сані­тарного стану тощо.

3. Виробнича структура основних фондів, чинники, що впливають на неї

Виробнича (технологічна) структура основних фондів - це співвідношення різних груп основних фондів у їх загаль­ній вартості. Часто цю структуру розглядають як співвід­ношення активної і пасивної частини основних фондів.

До активної частини належать основні фонди, що бе­руть безпосередню участь у виробничому процесі (машини, устаткування, інструменти, прилади, пристрої вимірювання тощо).

До пасивної частини (будівлі, споруди) належать основ­ні фонди, що забезпечують нормальні умови для здійснен­ня процесу виробництва.

Прогресивною є така структура основних фондів, де част­ка активної частини зростає.

4. Облік і оцінка основних фондів

Облік основних фондів здійснюється в натуральній і вартісній формах.

Натуральні показники (площа, об'єм, потужність, продук­тивність обладнання, кількість одиниць обладнання тощо) використовуються при визначенні виробничої потужності, розробці балансів обладнання, для удосконалення складу ос­новних фондів і т. д.

Вартісна форма обліку необхідна для визначення роз­мірів амортизації, калькулювання собівартості продукції.

Оцінку основних фондів здійснюють залежно від:

моменту проведення оцінки;

стану основних фондів.

Залежно від моменту проведення оцінки вартість основ­них фондів визначається як:

1. Первісна вартість - це фактична вартість основ­них фондів на момент їх придбання і взяття на баланс.

Первісна балансова вартість об'єкта основних фондів (В„) може бути в загальному вигляді представлена формулою:

де: Ц - ціна обладнання, грн.;

З - збори, мита, непрямі податки, грн.,

С - витрати на страхування ризиків, грн.;

М - витрати на установку, монтаж і доведення до необ­хідного стану основних фондів, грн.

2. Відновна вартість - це вартість відтворення основ­них фондів у сучасних умовах виробництва. Вона вра­ховує ті самі витрати, що і первісна вартість, але за сучас­ними цінами і включає результати переоцінки основних фондів (індексацію первісної вартості), що проводиться за рішенням уряду.

Відновну вартість основних фондів (В_в) можна предста­вити:

де: ∆ П_п - середньорічний процент приросту продуктивності праці в країні за час використання основних фондів;

t - кількість років експлуатації основних фондів до мо­менту визначення відновної вартості.

У Національних стандартах бухгалтерського обліку в Україні виділений ще один вид оцінки основних фондів - справедлива вартість — цепервісна вартість основних фондів, одержаних в обмін. Вона дорівнює сумі, за якою цей об'єкт може бути обмінений в разі здійснення угоди між заінтересованими і компетентними незалежними сто­ронами.

Справедливу вартість ще називають реальною вартістю основних фондів.

Залежно від стану основних фондів вони оцінюються за:

1. Повною вартістю (первісною або відновною балан­совою вартістю).

2. Залишковою вартістю, яка визначається як різниця між вартістю, за якою об'єкт основних фондів був взятий на баланс підприємства, повною вартістю та сумою зно­шення.

Залишкова вартість основних фондів на час їх вибуття з експлуатації, спричиненого зношенням, називається лікві­даційною вартістю. За цією вартістю підприємства можуть реалізувати основні фонди, списати, передати на баланс іншому підприємству.

Залишкову вартість основних фондів можна представи­ти формулами:

де: В_п, В_в - відповідно, початкова первісна і відновна варто­сті, грн.

5. Види і показники зношування основних фондів

У процесі експлуатації основні фонди піддаються зно­шуванню.

Зношування -це втрата основними фонда­ми своєї вартості. Розрізняють два види зношування - фізичне і моральне.

Фізичне зношування -це втрата основними фондами своїх споживчих властивостей, внаслідок чого вони перестають задоволь­няти вимогам, які до них ставляться.

На фізичне зношування впливають дві групи чинників:

1) якість самих основних фондів (визначається доскона­лістю конструкції виробу, дотриманням технологічної дис­ципліни у процесі його виготовлення, якістю комплектую­чих та матеріалів);

2) умови експлуатації основних фондів (ступінь заван­таження, якість і своєчасність технічного догляду та ремон­тів, режим роботи, захищеність від впливу вологості, тиску тощо).

Фізичне зношування основних фондів може бути усув­не, яке ліквідовується шляхом проведення ремонтів різної складності, аж до капітальних, та неусувне, яке призводить до повного руйнування основних фондів та їх ліквідації.

Мірилом фізичного зношення є коефіцієнт фізичного зношування основних фондів (К_{фіз.знош}), який можна обчис­лити:

де: В_{кап.рем} - вартість капремонтів обладнання від початку служби, грн.;

А_сум - сума амортизаційних відрахувань від початку служби (сума зношування), грн.;

0 < К_ф.знош ≤1.

Фізичне зношування у відсотках можна обчислити за формулою:

де: Т_ф, Т_н - відповідно фактичний та нормативний строк служби обладнання, роки.

Моральне зношування -це передчасне (до закінчення строку фізичної служби) обезцінення основних фондів, викликане або здешевленням відтворення основних фон­дів (моральне зношування першого роду), або використанням більш продуктивних за­собів праці (моральне зношування другого роду).

Моральне зношування І роду викликане підвищенням продуктивності праці у тих галузях, які виготовляють засо­би праці; виробництво у них відбувається з меншими затра­тами і вони дешевшають.

Мірилом морального зношування І роду є коефіцієнт морального зношування І роду (К_{мор.знош}).

Його можна обчислити:

Моральне зношування ІІ роду - це часткова втрата ос­новними фондами своєї вартості в результаті появи нових, більш досконалих і продуктивних засобів праці. В такому випадку старі основні фонди перестають задовольняти по­треби споживачів, їх використання стає економічно невигід­ним. Величина цього зношування буде різною у різних спо­живачів даного виду основних фондів і тому немає мож­ливості врахувати величину морального зношування II роду. Цей вид зношування можна частково усунути шляхом мо­дернізації основних фондів.

Загальний коефіцієнт зношування основних фондів (К_{зшош.заг}) визначається:

6. Поняття амортизації основних фондів, норми амортизації

Процес відшкодовування зношування основних фондів здійснюється шляхом амортизації.

Амортизація -це перенесення вартості ос­новних фондів на вартість новоствореної продукції з метою їх повного відновлення. Фактично амортизація означає списання протягом кількох років експлуатації балансо­вої вартості основних фондів. Амортизаційні відрахування відносяться на витрати вироб­ництва і з них формується амортизаційний фонд підприємства, який і використовується для відновлення основних фондів.

Норма амортизації - це річний відсоток відшкодування вартості зношеної частини основних фондів.

Норма амортизації (Н_а) визначається із залежності:

де: В_л - ліквідаційна вартість основних фондів, грн.;

Т_сл - термін служби основних фондів (амортизаційний період), років.

Норми амортизації повинні бути економічно обґрунто­ваними і при їх розрахунку має бути правильно визначений термін корисної експлуатації основних фондів. Він встанов­люється підприємством при зарахуванні засобів праці на баланс і призупиняється на період реконструкції, модерні­зації, добудови, консервації.

7. Методи амортизації основних фондів

Для здійснення економічно вигідного процесу нарахування амортизації важливо правильно вибрати метод амортизації.

Прямолінійний (рівномірний) метод передбачає щорічне перенесення на собівартість продукції однакової частини вартості основних фондів протягом усього термі­ну їх служби.

Сума амортизації (А) визначається як добуток первісної балансової вартості об'єкта основних фондів та норми амортизації (Н_а):

Цей метод має той недолік, що перенесення вартості ос­новних фондів здійснюється рівномірно, а використовую­ться вони нерівномірно (поломки, простої, неповне заван­таження тощо).

З метою пожвавлення процесу відтворення основних фондів та захисту нагромаджених амортизаційних сум від знецінення підприємствам дозволено здійснювати при­скорену амортизацію основних фондів. Ці методи да­ють змогу протягом першої половини терміну корисного використання основних фондів відшкодувати 60-70% їх вартості в результаті застосування підвищених норм амор­тизації.

Метод зменшення залишкової вартості передбачає визначення амортизації, за яким річна сума амортизації ви­значається як добуток залишкової вартості основних фон­дів на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми аморти­зації, яка визначається за формулою:

де: п - термін корисного використання основних фондів (Т_сл), років.

Суть методу прискореного зменшення залишкової вартості полягає в тому, що річна сума амортизації визна­чається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нара­хування амортизації та річної норми амортизації, яка вико­ристовується при рівномірному нарахуванні амортизації, і подвоюється (Н_{а підв.}).

Для визначення норми амортизації для будь-якого t-го року (Н_аt_.) служби устаткування за цим методом можна ско­ристатися формулою:

де: Н_{а.підв .} - підвищена (подвоєна) норма амортизації, %;

t - рік служби устаткування, за який нараховується амортизація.

Кумулятивний метод характеризується більш високи­ми нормами амортизації в першій половині амортизаційно­го періоду і поступовим їх зниженням у другій половині. Визначення річних сум амортизації цим методом здійснює­ться в декілька етапів:

1. Додаються числові значення років служби об'єкта основних фондів; наприклад, при шестирічному терміні служби:

1+2 + 3 + 4 + 5 + 6 = 21-кумулятивне число.

2. Утворюються дроби типу

3. Обчислюються річні суми амортизації як добуток вар­тості, яка амортизується, і кумулятивного коефіцієнта.

При використанні цього методу за першу половину тер­міну експлуатації основних фондів замортизовується більш як 65% їх вартості.

Виробничий метод амортизації передбачає, що річна сума амортизації визначається як добуток фактичного річ­ного обсягу продукції (робіт, послуг) (Q_факт) та виробничої ставки амортизації (С_А):

де: Q_план - загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити із використанням об'єкта основних засобів, грн.

Підприємства в Україні можуть застосовувати норми і методи нарахування амортизації основних фондів, передба­чені податковим законодавством. Згідно з чинним законо­давством амортизаційні відрахування обчислюються окремо за кожною із трьох згаданих груп основних фондів. Суми амортизації звітного періоду визначаються множенням ба­лансової вартості групи основних фондів на початок звіт­ного періоду (Б_Пі) на відповідну норму амортизації:

де: Б_П(і-1) - балансова вартість групи основних фондів на початок періоду, що передував звітному, грн.;

П_(і-1) - сума витрат на придбання основних фондів, їх ка­пітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію та інші види поліпшень протягом періоду, що передував звітному, грн.;

В_(і-1) - сума виведених з експлуатації основних фондів протягом періоду, що передував звітному, грн.;

А_(і-1) - сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному, грн.

Метод амортизації обирається підприємством самостій­но із врахуванням очікуваного способу отримання економіч­них вигід від його використання, він може переглядатись у разі зміни очікувань від використання основних фондів.

8. Ремонт основних фондів, види ремонтів та їх фінансування

Ремонт основних фондів -це відновлення фізичного зношування окремих конструк­тивних елементів (вузлів, деталей) і під­тримання основних фондів у працездатно­му стані протягом всього терміну їх служби.

За економічним змістом ремонти поділяються на:

• поточний;

• капітальний;

• відновний.

Поточний ремонт породжується випадковими полом­ками, що принципово не впливають на нормальне викорис­тання основних фондів. Він має характер дрібних налаго­джувальних робіт, не відновлює основних фондів, а лише підтримує в робочому стані, тому не є формою їх відтво­рення.

Капітальний ремонт породжується закономірним зно­шуванням основних фондів і направлений на відновлення їх початкових експлуатаційних характеристик. Він є однією із форм відтворення основних фондів. Під час капітального ремонту основні фонди демонтують, замінюють або віднов­люють вузли, конструктивні елементи. Цей вид ремонту доволі складний, потребує значних коштів і трудових за­трат; здійснюється через порівняно великі проміжки часу.

Відновний ремонт - особливий вид ремонту основних фондів, що породжується їх зруйнуванням внаслідок стихій­них лих, тривалої бездіяльності.

На практиці розмежувати ремонтні роботи за економічними ознаками досить важко, оскільки неможливо знайти чітку межу між самим ремонтом і відтворенням, затратами на збереження і затратами на відновлення. Тому в основу поділу ремонтів на види кладуть організаційно-технічні ознаки: складність, періодичність, обсяг робіт, місце прове­дення ремонту тощо.

За цими ознаками ремонти поділяються на:

• капітальний (повна розбірність агрегатів, заміна пев­них вузлів, проводиться у спеціалізованих цехах, часто су­проводжується модернізацією);

• середній (проміжний між капітальним і малим, розбір­ність основних фондів сягає близько третини, проводиться частіше, ніж капітальний);

• малий (часткова розбірність, виконується на місці ос­новними робітниками, або робітниками ремонтних служб, заміні підлягають не більше 15% деталей, найменший за обсягом і складністю).

Загальна вартість ремонтів (В_рем) певного виду облад­нання за рік обчислюється за формулою:

де: В_{зам.елем} - вартість замінюваних елементів на проведення ремонтів, грн./рік;

В_{зар.плат} - витрати на заробітну плату при проведенні ре­монтів, грн./рік;

Витрати на поточний ремонт є постійними і віднос­но рівномірними протягом всього періоду експлуатації ос­новних фондів. їх відносять до поточних витрат і включа­ють у собівартість продукції.

Витрати на капітальний ремонт є значно більшими і одноразовими. Вони визначаються заздалегідь і відносяться на собівартість продукції рівномірно протягом ремонтного циклу, тобто періоду між двома послідовними капітальни­ми ремонтами. Витрати на капітальний ремонт, які забезпе­чують поліпшення стану основних фондів (продовжують термін служби, підвищують продуктивність), збільшують балансову вартість основних фондів.

Витрати на відновний ремонт фінансуються за раху­нок державного резервного фонду і за характером та обся­гом робіт його відносять до капітального будівництва.

9. Розширене відтворення основних фондів

Просте відтворення основних фондів забезпечується амортизаційними відрахуваннями, а розширене - шля­хом здійснення технічного переоснащення, реконструкції та розширення діючого підприємства і нового будівни­цтва.

Технічне переоснащення передбачає здійснення захо­дів щодо впровадження нової техніки і технології на окре­мих дільницях, механізації і автоматизації виробництва, заміни застарілого обладнання, які здійснюються згідно з планом технічного розвитку підприємства без розширення виробничих площ.

Реконструкція - це суттєве технічне вдосконалення і оновлення основних фондів, перелаштування виробництва; здійснюється за єдиним проектом раз у 5-10 років.

Розширення підприємства - це спорудження других і наступних черг, додаткових виробничих комплексів, цехів, комунікацій, допоміжних і обслуговуючих виробництв на території підприємства.

Нове будівництво - будівництво підприємства, цеху, корпусу на нових будівельних майданчиках за окремим за­твердженим проектом; передбачає розширення виробничих площ, значне збільшення потужності.

10. Показники використання основних фондів підприємства

Ефективність використання основних фондів харак­теризується рядом показників, які поділяються на загальні і часткові.

Основним із загальних показників використання основ­них фондів є фондовіддача (Ф_в):

де: Q - обсяг товарної (валової, чистої) продукції підпри­ємства за рік, грн.;

S_сер - середньорічна вартість основних фондів підприєм­ства, грн.

Оберненим показником до фондовіддачі є фондоємкість (Ф_м):

Фондоозброєність праці (Ф_о) обчислюється за форму­лою:

де: Ч - середньоспискова чисельність промислово-виробни­чого персоналу, чол.

Середньорічна вартість основних фондів (S_сер) обчислю­ється за формулою:

де: S_поч - вартість основних фондів на початок року, грн.;

S_вв - вартість введених протягом року основних фон­дів, грн.;

Т_вв - кількість місяців до кінця року, протягом яких функціонуватимуть введені основні фонди;

S_вив - вартість виведених з експлуатації основних фондів протягом року, грн.;

Т_вив - кількість місяців до кінця року з моменту виве­дення з експлуатації основних фондів.

Частковими показниками використання основних фон­дів є:

v коефіцієнт екстенсивного завантаження устаткування (К_екст)

v коефіцієнт інтенсивного завантаження (К_інтегр);

v коефіцієнт інтегрального використання основних фондів (К_зм))

v коефіцієнт змінності роботи обладнання (К_зм). по групі обладнання цеху визначають:

К_екст по групі обладнання цеху визначають:

де: Ф_д, Ф_н - дійсний і номінальний фонд часу роботи облад­нання за певний період, відповідно, год.

де: Ф_к - календарний фонд часу, дні;

В, С - вихідні і святкові дні;

t_зм - тривалість зміни, год.;

З_зм - кількість змін роботи обладнання на добу.

К_екст на робочому місці обчислюється:

де: т - кількість видів деталей, що обробляються на робочому місці;

t - норма часу на одну деталь і- го виду, н-год.;

N_і - обсяг випуску деталей і- го виду, шт.

К_інт по групі обладнання обчислюється:

де: t_факт - фактично витрачений час на виготовлення одиниці продукції,

н-год.;

t_норм - технічно обґрунтована норма часу на одиницю продукції, н-год.

К_інт на робочому місці визначають:

де: t_маш.; - машинний час обробки однієї деталі і- говиду, н-год.;

Коефіцієнт змінності обчислюється:

де: В_зм - кількість відпрацьованих верстато-змін;

В_д - кількість відпрацьованих верстато-днів;

Ф_д - дійсний фонд часу роботи всього обладнання, год.;

Ф_д - дійсний фонд часу роботи всього обладнання при однозмінній роботі, год.

Крім показників екстенсивного та інтенсивного викори­стання устаткування важливе значення мають показники використання виробничих площ і споруд, коефіцієнти онов­лення та вибуття основних фондів.

Найважливішими серед них є:

v коефіцієнт завантаження виробничих площ цеху;

v показник зняття продукції з 1 м² виробничої площі;

v пропускна здатність резервуарів, водонапірних башт тощо.

11. Показники руху основних фондів підприємства

Для характеристики руху основних фондів на підприєм­стві використовуються показники:

1) коефіцієнт оновлення (К_онов):

де: S_К - вартість основних фондів на кінець року, грн.;

2) коефіцієнт вибуття (К_виб):

12. Напрямки поліпшення використання основних фондів підприємства

Основними напрямами поліпшення використання основних фондів підприємств є:

1) зменшення кількості недіючого устаткування, виведен­ня з експлуатації зайвого та швидке залучення у виробни­цтво невстановленого устаткування;

2) скорочення та ліквідація внутрішньозмінних простоїв шляхом підвищення рівня організації виробництва, підви­щення коефіцієнта змінності роботи обладнання;

3) підвищення якості ремонтного обслуговування основ­них фондів;

4) удосконалення виробничої структури основних фон­дів;

5) модернізація діючого устаткування, машин і меха­нізмів;

6) швидке освоєння проектних потужностей, введення в дію нових технологічних ліній, агрегатів, устаткування;

7) економічне стимулювання раціонального використання основних фондів.

Список використаної літератури:

Дата добавления: 2014-12-07