Принципи оплати праці

Загальні положення з оплати праці

Кожен підприємець стикається з проблемою організації оплати праці, яка передбачає:

- визначення форм і систем оплати праці працівникам підприємства;

- розробку системи посадових окладів службовців і спеціалістів;

- розробку критеріїв і визначення доплат за окремі досягнення працівників і спеціалістів підприємства;

- обґрунтування показників і системи преміювання співробітників.

У діяльності з організації оплати праці підприємцю дуже рідко надається самостійність. Звичайно оплата праці регулюється і контролюється компетентними державними органами, що виражається, перш за все, у встановленні відповідного мінімуму заробітної плати, її обов’язковій індексації.

Окрім державних існують і інші обмеження для підприємців в питаннях оплати праці, зокрема ті, що витікають з колективних договорів, які укладаються між адміністрацією підприємства і трудовим колективом, з угод с профспілками тощо.

Але наявність законодавчих і інших обмежень не означає, що у підприємця немає можливостей щодо прояву ініціативи у питаннях оплати праці. Головне все ж залежить від нього.

Заробітна плата повинна безпосередньо залежати від якості і кількості праці. Визначальним елементом в оплаті праці є кваліфікація працівника, тобто його здатність виконувати роботу певної складності. Рівень кваліфікації працівника визначається трьома чинниками:

- загальною освітою;

- спеціальною (професійною) підготовкою;

- виробничим досвідом (стажем практичної роботи).

Перший принцип оплати праці - більш кваліфікований працівник повинен отримувати більше, ніж менш кваліфікований.

Кількість праці визначається тривалістю робочого дня, який визначається у законодавчому порядку. Звідси другий принцип оплати праці - більш тривала робота повинна й вище оплачуватися.

Третій принцип - рівень заробітної плати повинен бути таким, щоб робітник міг утримувати себе і свою сім’ю.

Четвертий принцип - підприємець повинен добиватися того, щоб заробітна плата стимулювала працівника досягати найвищих показників у праці. Від того, як працює кожен член трудового колективу, залежить стан всього підприємства. Безпідставно низька заробітна плата примушує працівника шукати іншого підприємця або інші джерела доходу.

Безпідставне завищення заробітної плати приводить до зростання собівартості продукції (робіт, послуг) і, відповідно, її ціни, що зменшує можливості маневру у конкурентній боротьбі і, в кінцевому рахунку, знижує прибутки підприємця.

П’ятий принцип передбачає поділ заробітної плати на дві частини: перша незмінна і гарантована, друга змінювана і залежна від отриманих особистих результатів у праці. Через зміни другої частини (звичайно, вона складає одну третину заробітку) можна стимулювати зростання продуктивності праці, підвищення якості, зменшення браку, економію сировини, суміщення професій, виконання робіт з планування, контролю, управління прямо на робочому місці (так зване вертикальне суміщення).

Залучати, утримувати та стимулювати робітників можна не тільки грошима, тобто не тільки прямими грошовими виплатами. Частину заробітної плати можна видавати у «натуральному вигляді», частину компенсувати непрямими (побічними) виплатами. Отримали розповсюдження такі заходи і форми, як оплата проїзду співробітників до місця роботи, безоплатне медичне обслуговування та лікування, надання оздоровчих і туристичних путівок, оплата витрат на утримання автомашин, що використовуються у службових цілях, безоплатне харчування тощо.

Дата добавления: 2014-12-07