Норми та принципи українського правопису. Поняття про літературну мову

Поняття про літературну мову.

Тема 1. Вступ

1. Поняття про літературну мову, мовну норму та її стилістичні варіанти. Принципи українського правопису та пунктуації.

2. Стилі сучасної української літературної мови. Загальні вимоги до офіційно-ділового та наукового стилів мовлення.

Повторення: вживання апострофа та м’якого знака в українській мові.

СРС:

1) наголос в українській мові;

2) вживання апострофа та м’якого знака в словах іншомовного походження.

Вищою (зразковою) формою існування української мови, як і будь-якої національної мови, є літературна мова, яка характеризується обробленістю, багатим лексичним фондом, упорядкованою граматичною структурою, розвиненою системою стилів, поліфункціональністю. Основною ознакою літературної мови є наявність норм – історично усталених і соціально закріплених правил, обов'язкових для всіх носіїв літературної мови незалежно від соціальної, професійної, територіальної належності. Саме нормованістю протистоїть літературна мова іншим формам загальнонаціональної мови – діалектам, жарго­нам, просторіччю, які становлять усну некодифіковану сферу загальнонаціональної комунікації – народно-розмовну мову.

Норми охоплюють усі рівні мови.

Лексичні норми визначають можливості використання слів відповідно до семантичних відтінків, закономірностей лексичної сполучуваності.

Граматичні норми (морфологічні й синтаксичні) указують літературні форми слів, словосполучень і речень.

Орфографічні норми визначають правила написання слів.

Акцентуаційні норми відповідають за правильність наголошення слів, а орфоепічні норми – за правильність вимови.

Основні правила української орфоепії звучать так:

ü відсутнє акання (сосна, молоко, нога, голова, сирота);

ü голосні е, и в ненаголошених позиціях наближені до и, е (несу, село, вишневий, зелений);

ü дзвінкі приголосні в кінці складу або слова не оглушуються (дід, дуб, хліб, щоб, бабка, лягти, нижче); виняток для деяких слів з г: нігті (ніхті), легко (лехко), вогкий (вогкий), дьогтю (дьохтю), кігті;

ü звук о наближається при вимові до у перед наголошеним складом з у (кожух, зозуля, голубка);

ü звуки дж, дз вимовляються швидко, без паузи, як одна буква (дзеркало, кинджал, дзьоб, ходжу); не плутайте: пі дж ивитися…;

ü щ вимовляється як шч (щастя, щоб, щока, щирий);

ü твердо вимовляються всі шиплячі звуки: ніч, піч, ріж, плащ, чорт, курча, пом’якшуються вони тільки при подовженні: підніжжя, клоччя;

ü у закінченнях дієслів на - ться – як -цця, на -шся – як -сся (смієшся, працюється);

ü звук ґ вимовляється дзвінко (дзиґа, ґелґотати, ґрати, ґуля).

Стилістичні (стильові) норми визначають доцільність використання мовних одиниць різних рівнів у конкретній ситуації. Ними керується мовець, створюючи текст конкретного призначення. Так, пра­цівник міліції може сказати дружині: “ Вчора зі складу поцупили кілька японських телевізорів ”, але в протоколі напише: “ 17 липня зі складу було викрадено п'ять телевізорів фірми “Sony”. Стильова норма ґрунтується на загальнолітературній нормі й певною мірою відштовхується від неї.

Усе, що не відповідає нормі, належить до ненормативного мовлення. Так, нормативним є наголошення дієслівних форм нестú – неслá – несемó, а не нéсти – нéсла – несéмо; нормам літературної мови відповідає форма минулого часу ходили, поза літературною нормою залишаються діалектні форми минулого часу типу ходилисьмо, ходилисьте; тільки в художньому мовленні можливе вживання дієслівної форми 3-ї особи однини типу зна, дума, слуха замість нормативних знає, думає, слухає тощо.

Норми є необхідною умовою існування літературної мови. Вони забезпечують стабільність мови, збереження загальнокультурної спадщини і літературно-книжних традицій, підтримання зв'язку між поколіннями. “Якби літературна мова, - писав видатний філолог О.М. Пєшковський, - змінювалось швидко, то кожне покоління могло б користуватися лише літературою своєю та попереднього покоління. Але за таких умов не було б і самої літератури, бо література кожного покоління створюється всією попередньою літературою. Якби Чехов уже не розумів Пушкіна, то, напевно, не було б і Чехова. Надто тонкий шар ґрунту давав би надто слабке живлення літературним паросткам. Консерватизм літературної мови, об'єднуючи віки й покоління, створює можливість єдиної могутньої багатовікової національної літератури”.

Однак норми літературної мови не можна вважати застиглими: кожна мова розвивається, і разом з нею змінюються її норми. І на­слідком мовної еволюції є наявність варіантних форм. Адже мова розвивається і вдосконалюється дуже повільно, поступово; у розвинених літературних мовах норма лишається стабільною протягом багатьох десятиріч. Недаремно існує парадокс: “Мова розвивається, зали­шаючись сама собою”. Варіанти допомагають нам звикнути до нової норми, роблять зміну норм менш відчутною, підтримують спадкоєм­ність мовних навичок.

Сучасна українська мова має значну кількість варіантів на різних рівнях: на фонетичному (зáвждú, тúсячí, пóмúлка, нашвидкýрýч, жáлó), орфографічному (кел е х і кел и х, б а клажка і б о клажка), морфологічному (подарунок сину – подарунок синові, у синьому пальті – у синім пальті, у тому будинку – у тім будинку). Нормативні варіанти вимови, написання, форм слів, конструкцій тощо потрібно відрізняти від порушень норм, що кваліфікуються як мовні помилки.

Нормативним вважається таке мовне явище: 1) відповідає структурі мови; 2) регулярно відтворюється в процесі комунікації, підтверджується слововживанням авторитетних письменників, учених, освіченої частини суспільства; отримало суспільне схвалення і визнається нормативним.

Норми літературної мови фіксуються в правописі, підручниках і посібниках з української мови, словниках і довідниках. Це називається кодифікацією норм. У зв’язку з цим літературну мову також часто називають кодифікованою мовою.

Дотримання мовних норм – це основний критерій правильного мовлення, мовленнєвої культури людини. Поняття “культура мовлення” включає в себе й інші якості, як-от: багатство словника, уміння говорити точно, вживаючи слова у властивому їм значенні, здатність говорити просто, доступно, логічно, не порушуючи смислових зв'язків між частинами висловлювання, уміле використання виражальних і зображувальних засобів, доречність, добирання засобів залежно від мети і сфери спілкування. Але, зрештою, усі ці якості мовлення визначаються за відповідністю до норм – лексичних, граматичних, стилістичних та ін.

Правопис, або орфографія – це система правил, за допомогою яких забезпечується однакова передача мови на письмі, обов’язкова для всіх, хто пише цією літературною мовою.

Український правопис (1993 р. – останнє видання) у своїй основі фонетико-морфологічний, тобто переважають фонетичні написання, але значне місце посідають і написання, зумовлені морфологічною структурою слова.

Фонетичний принцип вимагає, щоб слово писали за його вимовою. Наприклад, будинок, дах, молоко, трава, тепло. Але при цьому ми обминаємо особливості вимови автора, тобто індивідуальні особливості. За цим принципом встановлено багато написань слів. А саме: а) у закритих складах – і: осінь, кінь, у відкритих – о, е: осені, коня; б) а замість о перед постійно наголошеним а(я): гаразд, кажан, хазяїн; в) жн, зн, сн, сл, замість ждн, здн, стн, стл та ін.: тижня, щасливий, виїзний; г) о замість е після шиплячих перед складами з твердими приголосними: жонатий, але женити, звечора, але вечеря; д) с замість префікса з перед к, п, т, ф, х: спитати, сходити, сформувати тощо.

Морфологічний принцип враховує будову слова, його значущі частини (корінь, суфікс, закінчення). Слід додержуватися однакового написання слова, незважаючи на те, що у вимові вживання цих частин може набувати іншого звучання. Наприклад, просьба (хоч вимовляється прозьба), бо в усіх споріднених словах перед голосними тут стоїть с: просити; село, бо села, широкий, бо широко тощо.

Історичне, або традиційне письмо: слова пишуться за традицією, як це склалося історично. Наприклад, щ иголь (шч), л и ман, к о мин, л е міш, л е вада, К и тай тощо.

Смислорозрізнювальний принцип: написання слів різниться за контекстом у залежності від їх значення. Наприклад, це по-нашому – по нашому подвір’ю; гарний перед святом Орел – орел належить до птахів-хижаків.

Тест № 1. Назвіть основні ознаки української мови як літературної.

1) відшліфованість

2) унормованість

3) поліфункціональність

4) стандартність

5) наявність писемної та усної форм вживання

6) наявність діалектів

Тест № 2. Правильна вимова звуків і звукосполучень – це норма:

1) орфографічна

2) орфоепічна

3) фонетична

4) акцентуаційна.

Тест № 3. Доберіть до поданих понять їх відповідники.

1) акцентуаційна норма 2) графічна 3) стилістична 4) орфографічна

а) правильне розташування розділових знаків б) вибір мовних елементів щодо умов спілкування в) передача звуків на письмі г) правильне написання слів д) вибір наголошеного складу серед ненаголошеного

Вправа 1. Розбийте подані слова у дві колонки за принципами українського правопису: небо, вода, багато, сонце, книжці, сорочці, безпечний, студентський, зшити, сфабрикувати, розписка, пшоно, вітчизна, качці.

Вправа 2. У поданому реченні з’ясуйте правопис слів на основі фонетичного, морфологічного, традиційного принципів, доведіть свою думку.

Хрущі над вишнями гудуть… Це бувало в ту пору, коли вишні в цвіту. Молоденькі вишеньки стоять тоді, мов до танцю зібралися: руки в боки, зелень-листочком прицяцькувалися, пучечками білих квіточок закосичились. А старші вишні в ті дні і ті вечори красуються, мов статечні молодиці в свято: по дві, по три зібравшись, багатозначно шепочуться про щось, лукаво усміхаються (О.Левада).

Вправа 3. Дайте відповідь на питання: які норми українського правопису ви знаєте; у чому полягають орфоепічні норми, поясніть на прикладах.

а)Із поданих слів випишіть ті, де буквосполучення дж,дз передають один звук: броджу, дзиґа, віджилий, дзенькати, кинджал, відженуть, підземний, відзвук, піджак, приїжджати.

б) Яка норма відповідає за правильне написання слів, визначте орфограми в поданих словах: тонна, сплав, в’яне, безмір, юннат, Шахтарське, Чилі, Грімм, портьєра, лляний, випускний, пріфікс, прірва, авжеж, дещо, бозна-де, влітку, до вподоби, часто-густо, аральський, м’яч.

Дата добавления: 2014-12-07