Рівень стандарту 3 страница

(105 год. 3 год. на тиждень)

(Резерв часу для вчителя – 4 год.)

Мовленнєва змістова лінія

№ п\п	Кіль- кість годин	Зміст навчального матеріалу	Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів
		Відомості про мовлення Повторення вивченого про текст, його структурні особливості, загальні мовні засоби міжфразного зв’язку в тексті (практично). Повторення вивченого про стилі мовлення. Поняття про публіцистичний стиль. Складний план власного висловлювання (практично). Різновиди читання. Ознайомлювальне читання (практично). Повторення вивченого про типи мовлення. Особливості побудови опису зовнішності людини і процесу праці, роздуму дискусійного характеру. Жанри мовлення: оповідання, замітка, розписка, особливості їх побудови.	Учень: розпізнає текст, його структурні особливості, загальні мовні засоби міжфразного зв’язку в тексті (службові і вставні слова, єдність видо-часових форм дієслів-присудків, займенники, числівники); визначає ситуацію спілкування, стилі мовлення (розмовний, художній, науковий, офіційно-діловий, публіцистичний); типи (розповідь, опис зовнішності людини, процесу праці, роздум дискусійного характеру); жанри (оповідання, замітка, розписка), особливості їх побудови.
		Види робіт Сприймання чужого мовлення: Аудіювання (слухання-розуміння ) текстів діалогічного і монологічного характеру, що належать до таких стилів: художнього, наукового, офіційно-ділового, публіцистичного, розмовного; типів: розповідь, опис, роздум (в т.ч. опис зовнішності людини, процесу праці); жанрів мовлення: оповідання, стаття, нарис, замітка, п’єса, казка, пісня, легенда, переказ, байка, загадка, прислів’я, приказки (об’єднані певною темою). Читання мовчки текстів діалогічного і монологічного характеру, що належать до таких стилів: художнього, наукового, офіційно-ділового, публіцистичного, розмовного; типів мовлення: розповідь, опис (в т.ч. опис зовнішності людини, процесу праці), роздум; жанрів: оповідання, стаття, нарис, замітка, п’єса, казка, пісня, легенда, переказ, байка, загадка, прислів’я, приказки (об’єднані певною темою). Ознайомлювальне читання (практично).	Учень: розуміє з одного прослухування фактичний зміст незнайомого тексту, тему та основну думку (тривалість звучання художнього тексту – 6-7 хв., інших стилів (у т.ч. публіцистичного) – 5-6 хв.); уміє прогнозувати зміст висловлювання за формулюванням те­ми, поданим планом; виокремлює ключові слова і записує їх по ходу слухання; визначає основну і другорядну інформацію, причинно-наслідкові зв’язки, зображувально-виражальні особливості в текстах (складніших порівняно з попередніми класами); складає простий план почутого; оцінює прослухане, співвідносячи його із задумом мовця, своїм життєвим досвідом; читає мовчки відповідно до їхнього віку незнайомітексти різних стилів, типів і жанрів мовлення зі швидкістю 120-210 слів за хв.; користується з певною метою залежно від мовленнєвої ситуації ознайомлювальним видом читання (відшуковує потрібну інформацію, читаючи заголовки, назву, анотацію, початок, кінцівку, окремі фрагменти тексту, орієнтується в його композиції, виділяє ключові слова, основну і другорядну інформацію, ділить текст на змістові частини, максимально повно охоплює відібраний матеріал); складає складний план прочитаного; визначає причинно-наслідкові зв’язки, зображувально-виражальні особливості тексту; оцінює прочитане з погляду змісту, форми, авторського задуму і мовного оформлення.
		Відтворення готового тексту: Виразне читання вголос художніх, науково-популярних, публіцистичних текстів, що належать до таких жанрів мовлення, як оповідання, п’єса, стаття, нарис, замітка, переказ, легенда, байка, вірш, пісня, прислів’я, усмішки (вивчення деяких напам’ять або близько до тексту).	Учень: виразно читає вголос знайомі тексти (складніші порівняно з попередніми класами) різних стилів, типів і жанрів мовлення з достатньою швидкістю (80-120 слів за хв.), плавно, з гарною дикцією відповідно до орфоепічних та інтонаційних норм, виражає з допомогою темпу, тембру, гучності читання особливості змісту, авторський задум; оцінює прочитаний уголос текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення.
		Перекази (навчальні і контрольні ) за простим і складним планами. Говоріння: Докладний переказ розповідного тексту художнього стилю з елементами опису зовнішності людини. Докладний переказ тексту пуб-ліцистичного стилю мовлення. Стислий переказ тексту наукового стилю. Письмо: Докладні перекази розповідного тексту з елементами опису зовнішності людини і тексту-роздуму в художньому стилі. Стислий переказ розповідного тексту з елементами опису процесу праці в художньому стилі.	Учень: пере­казує докладно і стисло (усно і письмово) прослухані і прочитані тексти художнього, наукового і публіцистичного стилів мовлення обсягом (для докладного переказу 200-250 слів, стислого – в півтора рази більше), підпорядковуючи висловлювання темі та основній думці, з дотриманням комунікативного завдання, композиції, мовних, стильових особливостей та авторського задуму, за самостійно складеним простим і складним планами; оцінюєтекст з погляду його змісту, форми, авторського задуму і мовногооформлення.
		Створення власних висловлювань: Діалогічне мовлення: Діалог, який доповнює почутий або прочитаний текст, його розігруваннявідповідно до запропонованої ситуації спілкування, пов’язаної з характеристикою людей; діалог дискусійного характеру.     Монологічне мовлення: Твори (навчальні і контрольні) за простим і складним планами. Говоріння: Твір-опис зовнішності людини в художньому стилі. Твір-опис процесу праці за власними спостереженнями наукового стилю. Твір-роздум дискусійного характеру публіцистичного стилю. Письмо: Твір-опис зовнішності людини за картиною в художньому стилі. Твір-опис процесу праці за власними спостереженнями в художньому стилі. Твір-оповідання за поданим сюжетом. Замітка дискусійного характеру в газету в публіцистичному стилі. Ділові папери. Розписка.	Учень: складає діалог за зразком, поданим початком або закінченням, діалоги до монологічних текстів, доповнює відсутні репліки в поданому діалозі; розігрує діалог (орієнтовно 8-10 реплік для двох учнів) відповідно до запропонованої ситуації спілкування, досягаючи комунікативної мети, аргументуючи висловлені тези, спростовуючи помилкові висловлювання співрозмовника; дотримується норм української літературної мови та правил спілкування; висловлює особисту позицію щодо обговорюваної теми, добираючи цікаві, переконливі аргументи на захист своєї позиції, даючи влучну, дотепну відповідь з використанням прислів’їв і приказок; оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовногооформлення; складає усні і письмові твори (вказаних у програмі видів) за простим і складним планами, обираючи відповідний ситуації спілкування стиль мовлення (розмовний, художній, науковий, публіцистичний, офіційно-діловий), типи мовлення (в т. ч. описи зовнішності людини і процесу праці, роздум дискусійного характеру); жанри мовлення (оповідання за поданим сюжетом, замітка, розписка); мовні засоби відповідно до задуму висловлювання, стилю, типу і жанру мовлення; збирає та систематизує матеріал для твору; додержує вимог до мовлення та основних правил спілкування; помічає і виправляє недоліки у власному і чужому мовленні; оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення.
Міжпредметні зв'язки. Письмова характеристика літературного героя; елементарний аналіз змісту і художніх засобів твору-живопису про подвиг людей; передача динаміки дій (образотворче мистецтво).

Мовна змістова лінія

№	Кіль- кість годин	Зміст навчального матеріалу	Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів
		Вступ. Мова – скарбниця духовності народу	Учень: знає,якуроль відіграє мова у збереженні духовних надбань народу; уміє аргументовано довести своє твердження з теми уроку;
		Повторення та узагальнення вивченого. Розділові знаки у вивчених синтаксичних конструкціях. Частини мови. Вивчені групи орфограм.	Учень: розставляєправильно розділові знаки у простому і складному реченнях віповідно до вивченими правилами; знаходить у реченні вивчені частини мови, орфограми; доводить приналежність слова до частини мови, обґрунтовує написання орфограми; виправляє допущені помилки; складає прості і складні речення; читає й переказуєтексти з різними видами речень.
		Морфологія. Орфографія. Дієслово: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Форми дієслова: неозначена форма, особові форми, дієприкметник, дієприслівник, безособові форми на -но, -то (загальне ознайомлення). Неозначена форма (інфінітив) та особові форми. Доконаний і недоконаний види дієслова. Часи дієслова. Теперішній час. Минулий час. Зміна дієслів у минулому часі. Майбутній час. Дієслова І і ІІ дієвідмін. Дієвідмінювання дієслів теперішнього і майбутнього часу. Способи дієслів (дійсний, умовний, наказовий). Творення дієслів умовного способу і наказового способу. Безособові дієслова. Способи творення дієслів. Правопис дієслів. Не з дієсловами (повторення). Правопис -ться, -шся в кінці дієслів (повторення). Букви е, и в особових закінченнях дієслів I і II дієвідмін (повторення). Буква ь у дієсловах наказового способу. Внутрішньопредметні зв’язки Лексикологія і фразеологія. Уживання дієслів-синонімів, антонімів у переносному значенні; засвоєння найуживаніших фразеологізмів (в т.ч. приказок і прислів’їв), крилатих висловів, до складу яких входять дієслова. Фонетика. Орфоепія. Вимова дієслів на –шся, -ться.Чергування приголосних у дієсловах. Синтаксис. Уживання дієслова в ролі різних членів речення. Культура мовлення і стилістика. Засвоєння дієслівних словосполучень з керованим залежним словом. Уживання одних способів дієслів чи форм певного часу замість інших. Текст (риторичний аспект). Складання висловлювань у художньому стилі з дієсловами у 2 ос.однини; ділових паперів (інструкція) з дієсловами у 3 особі множини. Міжпредметні зв’язки: метафора, уособлення (література).	Учень: знає загальне значення дієслова, його морфологічні ознаки, синтаксичну роль; знаходитьдієслово в реченні;визначаєйого форми, граматичні ознаки, належність дієслова до певної дієвідміни, засоби творення видових пар дієслів; правильно вимовляєдієслова і пише їх з вивченими орфограмами; аргументуєнаписанняорфограм; знаходить і виправляєдопущені помилки на вивчені орфографічні правила, а також помилки у формі залежного слова; використовуєправильно форми дієслів у мовленні; аналізуєвипадки використання дієслів із стилістичною метою, визначаючи їх виражальні можливості; конструюєречення з дієсловами в усіх часах і особових формах, у т.ч. в переносному значенні; редагуєтексти щодо заміни повторюваних дієслів синонімами, уживання одних дієслів одного способу замість інших; бере участьу розігруванні діалогів відповідно до запропонованої ситуації спілкування, використовуючи з комунікативною метою дієслова у формі одного часу і способу замість іншого; складаєусні чи письмові висловлювання на певну соціокультурну тему, викори-стовуючи виражальні можливості дієслова, у т.ч. висловлювання у художньому стилі з дієсловами у 2 ос.однини; ділові папери (інструкцію) з дієсловами у 3 особі множини.
		Дієприкметникяк особлива форма дієслова: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Активні та пасивні дієприкметники. Творення активних і пасивних дієприкметників теперішнього і минулого часу. Дієприкметниковий зворот. Безособові дієслівні форми на -но, -то. Правопис дієприкметників. Правопис голосних у закінченнях дієприкметників. Відокремлення комами дієприкметнико-вих зворотів (після означуваного іменника).	Учень: знає значення дієприкметника, його морфологічні ознаки, синтаксичну роль; відрізняєдієприкметник від прикметника; знаходитьу реченнідієприкметник і дієприкметниковий зворот, безособові дієслівні форми на -но, -то; визначає дієприкметники активного і пасивного стану; засоби їх творення; пише правильно дієприкметники з вивченими орфограмами;
		Правопис голосних і приголосних у суфіксах дієприкметників. Н удієприкметниках та нн уприкметниках дієприкметникового походження. Не з дієприкметниками. Внутрішньопредметні зв’язки Лексикологія і фразеологія. Дієприкметникові синоніми, антоніми; фразеологізми (приказки і прислів’я), крилаті вислови, до складу яких входять дієприкметники. Синтаксис. Уживання дієприкметників і дієприкметникових зворотів у ролі другорядних членів речення. Культура мовлення і стилістика. Побудова речень з дієприкметниковими зворотами; синоніміка складних і простих речень з дієприкметниковими зворотами. Синоніміка речень активного і пасивного стану. Уживання в мовленні безособових форм на -но, -то. Текст (риторичний аспект). Створення текстів-описів з уживанням дієприкметників і дієприкметникових зворотів. Міжпредметні зв’язки: Використання дієприкметників як засобу творення образності (література); використання дієприкметників у наукових текстах (історія, географія, біологія, фізика).	правильно розставляє розділові знаки при дієприкметниковому звороті; пояснює орфограми в дієприкметнику і пунктограми; знаходить і виправляєв реченні помилки на вивчені орфографічні, граматичні і пунктуаційні правила; правильноінтонує речення здієприкметниковими зворотами; складає речення з дієприкмет-никовими зворотами; проводить їх заміну підрядним реченням; використовує дієприкметники, дієприкметникові звороти, форми на –но, -то,а такожфразеологізми, крилаті вислови, до складу яких входять дієприкметники, у власних висловлюваннях, зокрема в текстах-описах на певну соціокультурну тему.
		Дієприслівник як особлива форма дієслова: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Вид і час дієприслівників. Дієприслівники недоконаного і доконаного виду, їх творення. Дієприслівниковий зворот. Правопис дієприслівників. Коми при дієприслівниковому звороті й одиничному дієприслівникові. Не з дієприслівниками. Внутрішньопредметні зв’язки Лексикологія і фразеологія. Дієприслівникові синоніми й антоніми. Найуживаніші фразеологізми (у т.ч. приказки й прислів’я) з дієприслівниками і дієприслівниковими зворотами. Синтаксис. Дієприслівники і дієприслівникові звороти в ролі другорядних членів речення. Культура мовлення: Правильне вживання дієприслівників у власному мовленні, дотримання інтонації в реченнях з дієприслівниковим зворотом. Текст (риторичний аспект). Використання дієприслівників та дієприслівникових зворотів для зв’язку речень у тексті. Міжпредметні зв’язки: використання дієприслівника для створення образності (художня література); використання дієприслівника в наукових текстах (історія, географія, біологія, хімія, фізика, математика).	Учень: знає: загальне значення, мор-фологічні ознаки, синтаксичну роль дієприслівника; знаходить дієприслівник, дієприслівниковий зворот у реченні; відрізняє дієприслівник від дієприкметника; визначає граматичні ознаки дієприслівника; пишеправильно дієприслівники з вивченими орфограмами; розставляєрозділові знаки у реченнях з дієприслівником і дієприслівниковим зворотом; виправляєпомилки у вживанні і правописі дієприслівників; правильно інтонуєречення з дієприслівниковими зворотами; конструює прості речення з дієприслівниками і дієприслів-никовими зворотами, замінює їх складними реченнями з підрядними обставинними; читає й переказує тексти з дієприслівниками та дієприс-лівниковими зворотами; складає монологи і діалоги, використовуючи виражальні можливості дієприслівників і дієприслівникових зворотів.
		Прислівник загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди прислівників(практично). Ступені порівняння прислівників. Способи їх творення. Правопис прислівників Букви н та нн у прислівниках. Не і ні з прислівниками. И та і в кінці прислівників. Правопис прислівників на -о,-е, утворених від прикметників та дієприкметників. Написання прислівників разом і через дефіс. Написання прислівникових словосполучень типу: раз у раз, з дня на день... Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія і фразеологія. Прислівники – синоніми й антоніми; прислівники – омоніми до іменників з прийменниками. Фразеологізми й крилаті вислови з прислівниками Синтаксис. Прислівник у ролі головних і другорядних членів речення. Культура мовлення і стилістика Правильне наголошування прислівників. Використання прислівників як засобу зв’язку речень у тексті і засобу підсилення виразності мовлення. Текст (риторичний аспект). Використання прислівників у текстах художнього і публіцистичного стилів. Міжпредметні зв’язки. Bикористання прислівників у художніх і наукових текстах (література, історія, географія, біологія, хімія, фізика).	Учень: знаєзагальне значення, морфологічні ознаки, синтак-сичну роль прислівника; знаходить прислівники у реченні, відрізняючи їх від омонімічних і паронімічних частин мови; визначає його граматичні ознаки; уміє утворювати ступені порівняння, практично засто-суватиправила правопису; правильно наголошує прислівники; помічає і виправляє помилки у правописі прислівників; аналізує і визначаєроль прислівника в художніх і наукових текстах; складаєречення з прислівниками і мікротексти, використовуючиприслівник для зв’язку речень у тексті; створюєусні і письмовівисловлювання на певну соціокультурну тему, викори-стовуючи прислівник як виражальний засіб мовлення.
		Прийменникяк службова частина мови. Прийменник як засіб зв’язку в словосполученні. Непохідні і похідні прийменники. Правопис прийменників Написання похідних прийменників разом, окремо і через дефіс. Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія і фразеологія. Прийменники-синоніми й антоніми. Синтаксис. Прийменниково-іменникові конструкції в ролі членів речення. Культура мовлення і стилістика. Особливості вживання деяких прийменників з іменниками. Прийменники-синоніми як засіб милозвучності мови (в-у, з-зі-із-зо). Текст (риторичний аспект). Вживання прийменника в мовленні для відтворення логічних зв’язків. Стилістичне вживання повтору прийменника в народнопоетичній творчості. Міжпредметні зв’язки. Використання прийменниково-іменникових конструкцій у художніх та наукових текстах (література, історія, географія, фізика, хімія).	Учень: знаходить прийменники в реченні; відрізняє їх від сполучників і часток; правильно поєднуєз іменниками; вмієзастосовувати правила правопису прийменників; знаходить і виправляєпомилки в їх правописі; аналізує тексти щодо правильності вживання прийменників з відмінковими формами іменників; складає речення з різноманітними прийменниково-іменниковими конструкціями; редагує тексти щодо правильності вживання прийменникових засобів милозвучності мовлення.
		Сполучник як службова частина мови. Уживання сполучників у простому і складному реченнях: сполучники сурядності і підрядності. Правопис сполучників. Написання сполучників разом і окремо. Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія і фразеологія. Сполучники-синоніми й антоніми, фразеологізми і крилаті вислови із сполучниками. Синтаксис. Сполучник як засіб зв’язку однорідних членів речення, частин складносурядного і складнопідрядного речення. Культура мовлення і стилістика. Використання в мовленні сполучників-синонімів. Текст (риторичний аспект). Використання сполучників для зв’язку речень у тексті і як засобу створення антитези. Міжпредметні зв’язки: Використання похідних складених сполучників у наукових текстах (історія, географія, біологія, хімія, фізика, математика).	Учень: знаходить сполучники в реченні; відрізняєїх від прийменників і часток; називає групи сполучників за функцією в простому і складному реченнях; правильно пише сполучники; помічає і виправляє помилки в їх написанні; правильно аналізує наукові тексти щодо функції в них похідних складених сполучників; використовує сполучники у власних висловлюваннях відповідно до функціонального призначення, складаючи прості та складні речення; редагує речення, доцільно замінюючи сполучники синонімічними.
		Частка як службова частина мови. Розряди часток за значенням. Правопис часток. Написання часток -бо, -но, -то, -таки. Не і ні з різними частинами мови (узагальнення). Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія і фразеологія. Частки синоніми та антоніми. Фразеологізми і крилаті вислови із частками. Синтаксис. Частка у спонукальних і окличних реченнях. Культура мовлення. Виразне читання речень із частками. Текст (риторичний аспект). Використання часток для підсилення виразності мовлення. Міжпредметні зв’язки: Використання часток як виражального засобу в художніх творах (література).	Учень: знаходитьчастки в реченні, відрізняє від інших службових частин мови; визначаєчастки за їх роллю у реченні; правильно пишечастки; знаходить і пояснює орфограми в частках за допомогою правил; самостійно знаходитьі виправляєпомилки в правописі; аналізуєтексти щодо використання в них часток як виражального засобу; складає речення з модальними частками; редагує текстищодо правильності вживання модальних часток; створює висловлювання,правильно вживаючи частки.
		Вигукяк особлива частина мови. Правопис вигуків. Дефіс у вигуках. Кома і знак оклику при вигуках. Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія і фразеологія. Найуживаніші фразеологізми (в т.ч. приказки і прислів’я) з вигуками. Синтаксис. Вигук у ролі головних і другорядних членів речення. Культура мовлення. Правильне читання речень з вигуками. Текст (риторичний аспект). Використання вигуків для надання висловлюванню експресії і виразності. Міжпредметні зв’язки: використання вигуків як засобу виразності в художніх творах (література).	Учень: знаходитьвигуки в реченні; відрізняєїх від часток; правильно пише вигуки з орфограмами і розставляє розділові знаки при них; пояснюєнаписання вигуків з орфограмами і пунктограмами; аналізуєтексти щодо ролі в них вигуків; виразно читає тексти з вигуками; доречно використовуєвигуки у власному мовленні.
		Узагальнення й систематизація вивченогопро частини мови, їх правопис і використання у мовленні.	Учень: визначаєв реченні всі частини мови, називаючиїх граматичні ознаки; правильнопише і пояснюєорфограми; самостійно помічає і виправляє помилкив писемному й усному мовленні.

Соціокультурна змістова лінія

Орієнтовний зміст навчального матеріалу	Орієнтовні вимоги до вмінь
Cфери відношень	Тематика текстів	Теми висловлювань учнів
Я і українсь- ка мова і література. Я і національна історія і культура (звичаї, традиції, свята, культура взаємин, українська пісня).   Я і ми (родина, класний колектив, народ, людство).   Я і мистецтво (традиційне і професійне). Я і рідна природа.   Я як особистість	Мова – скарбниця духовності народу. Походження терміну „Україна”. Формування української народності. Наш край в період становлення нації. Наші предки – слов’яни. Письмові відомості про них, їх заняття, поселення. Слов’яни на території нашої місцевості. Київ – місто Кия. Матеріальна культура. Народна медицина українців. Музичні народні інструменти. Традиції і святкування в Україні. Народні обряди. Родинні традиції. Взаємини між чоловіком і жінкою та іншими членами родини. Сімейний бюджет. Видатні українські імена. Дружба. Друзі мої і друзі моєї сім’ї. Моральні цінності: доброта, людяність, чесність, гідність, порядність, скромність, щедрість тощо. У світі прекрасного. Шевченко – художник. Українські кобзарі. Храми і парки – культурні скарби України. Людина і природа. Різноманітність рослинного і тваринного світу на Землі. Необхідність охорони і збереження природи. Екологічна культура людини. Покликання людини: пізнавати істину, творити добро, примножувати красу.	„Мова – скарбниця духовності народу”. “Мандрівка в минуле”. “Вісники старовини”. “В етнографічно-му музеї”. “Відгомін минулого”.   “Моє родовідне дерево”. “Краса взаємин”.   “Національні герої”. “Сузір’я славетних”. “Справжній друг”. “Краса зовнішня і внутрішня”. “Прекрасне в моєму житті”. “Роль природи в житті людини”. “Мій обов’язок перед природою”.   “Мій життєвий вибір”.	Учень: сприймає, аналізує, оцінює прочитані, вивчені чи почуті соціокуль- турні відо-мості про Україну й світ і добирає й використо- вує ті з них, які необхідні для досягнен- ня певної комуніка- тивної мети.

Діяльнісна (стратегічна) змістова лінія

Види умінь	Вимоги до загальнонавчальних досягнень учнів
Організаційно- контрольні.	Ученьсамостійно чи з допомогою вчителя: усвідомлює і визначає мотив і мету власної пізнавальної і життєтворчої діяльності; плануєдіяльністьдля досягнення мети, розподіляючи її на етапи; здійснює намічений план; оцінює проміжні і кінцеві результати, робить відповідні корективи.
Загальнопізна- вальні	Ученьсамостійно чи з необхідною допомогою вчителя: аналізує мовні та позамовні поняття, явища, закономірності; порівнює, систематизує, узагальнює, конкретизує їх; робить висновкина основі спостережень; виділяє головне з-поміж другорядного; моделюємовні та позамовні поняття, явища, закономірності.
Творчі	Ученьсамостійно: уявляєсловесно описані предмети і явища, фантазує на основі сприйнятого; прогнозуєподальший розвиток певних явищ; переносить раніше засвоєні знання і вміння в нову ситуацію; помічає і формулює проблемив процесі навчання і життєтворчості; усвідомлює будовупредмета вивчення; робить припущення щодо способу розв’язання певної проблеми; добирає аргументидля його доведення; спростовуєхибні припущення і твердження.
Естетико-етичні	Учень: помічає й цінує красув мовних явищах, явищах природи, у творах мистецтва, у вчинках людей і результатах їхньої діяльності; спроможнийкритично оцінювати відповідність своїх вчинків загальнолюдським моральним нормам, усувати помічені невідповідності; виявляє здатністьпоставити себе на місце іншої людини; готовий великодушно прощатиобрази з боку знайомих і незнайомих; намагається творити добрословом і ділом.

8-й клас

(70 год, 2 год. на тиждень)

(4 год. – резерв годин для використання на розсуд вчителя)

Мовленнєва змістова лінія

№ п\п	Кіль- кість годин	Зміст навчального матеріалу	Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів
		Відомості про мовлення Повторення відомостей про мовлення, текст, стилі і типи мовлення. Різновиди аудіювання: ознайомлювальне, вивчальне, критичне. Вивчальне читання (практично). Особливості побудови опису місцевості, пам'я­ток історії і культури. Жанри мовлення: оповідання, повідомлення, тематичні виписки, конспект прочитаного, протокол, особливості їх побудови.	Учень: розрізняє такі поняття, як види, форми мовлення, вимоги до мовлення; різновиди аудіювання, читання (вивчальне), складові ситуації спілкування; текст, його основні ознаки, структуру, види зв’язку речень у тексті, загальні мовні засоби міжфразного зв’язку (повторення і узагальнення знань); визначає стилі (розмовний, художній, науковий, офіційно-діловий, публіцистичний), сферу їх використання, типи (розповідь, опис місцевості, пам’яток історії і культури, роздум) і жанри мовлення (оповідання, повідомлення, тематичні виписки, конспект, протокол).
		Види робіт Сприймання чужого мовлення: Аудіювання (слухання-розуміння) текстів, що належать до стилів: розмовного, художнього, офіційно-ділового, публіцистичного, наукового; типів: розповідь, опис (в т.ч. опис місцевості, пам’яток історії і культури), роздум; жанрів мовлення (оповідання, стаття, повість, п’єса, нарис, замітка, вірш, байка), різноманітні жанри фольклору. Різновиди аудіювання – ознайомлювальне, вивчальне, критичне (практично). Читання мовчки текстів, що належать до стилів: розмовного, художнього, офіційно-ділового, наукового, публіцистичного; типів: розповідь, опис (в т.ч. опис місцевості, пам’яток історії і культури), роздум; жанрів мовлення (оповідання, стаття, повість, п’єса, нарис, замітка, вірш, байка), різноманітних жанрів фольклору. Вивчальне читання.	Учень: розумієфактичнийзміст, тему та основну думку висловлювань інших людей з одного прослуховування (розповіді, лекції, повідомлення, радіо- і теле­передачі та ін.), слідкуючи за особливостями їх змісту і мовного оформлення (тривалість звучання художнього тексту 7-8 хв., інших стилів – 6-7 хв.); визначає причинно-наслідкові зв’язки, зображувально-виражальні особливості в текстах, складніших, ніж у попередніх класах; користується з певною метою залежно від мовленнєвої ситуації різновидами слухання: ознайомлювальним (розуміє загальний зміст повідомлення), вивчальним (усвідомлює всі елементи почутого і запам’ятовує їх, розрізняє основну і другорядну інформацію), критичним (визначає власне ставлення до змісту); визначаєзображувально-виражальні особливості тексту (помічає мовні засоби, що забезпечують зв’язність тексту), формулює висновки щодо сприйнятого, оцінює прослухане, співвідносячи його із задумом мовця, своїм життєвим досвідом); складає простий і складний плани почутого; читає мовчки незнайомий текст, складніший і довший, ніж у попередніх класах (швидкість читання – 130-240 слів за хв.); користується з певною метою залежно від мовленнєвої ситуації вивчальним різновидом читання (глибоко проникаючи в зміст тексту, розуміє взаємозв’язок, послідовність його композиції, максимально повно охоплює нову інформацію, визначає основне і другорядне, причинно-наслідкові зв’язки між явищами); робитькороткі записи (план, тематичні випис­ки, конспект) у процесі читання; ставить самостійно запитання під час читання і шукає на них відповідь; оцінює прочитане з погляду змісту, форми, авторського задуму і мовного оформлення.
		Відтворення готового тексту: Виразне читання вголосхудожніх, наукових, публіцистичних, діловихтекстів, що належать до таких жанрів мовлення: стаття, оповідання, повість, нарис, п’єса, замітка, легенда, байка, вірш, пісня, прислів’я і приказки (вивчення деяких напам’ять або близько до тексту). Перекази (навчальні і контрольні) за складним планом. Говоріння: Стислий переказ розповідного тексту з елементами опису місцевості в художньому стилі. Вибірковий переказ розповідного тексту з елементами опису пам'яток історії та культури в науковому стилі. Стислий переказ тексту публіцистич-ного стилю (у тому числі на основі прослуханих радіо - і телепередач). Письмо: Стислий переказ розповідного тексту з елементами опису місцевості в художньому стилі. Вибірковий переказ розповідного тексту з елементами опису пам'яток історії та культури в публіцистичному стилі.. Докладний переказ тексту художнього стилю із творчим завданням. Конспектування як різновид стислого переказу прочитаного науково-навчального тексту; тематичні виписки.	Учень: виразно читає вголос знайомі (складніші, ніж у попередніх класах) і незнайомі тексти різних стилів, типів, жанрів мовлення, з достатньою швидкістю (80-120 слів за хв.), відповідно до орфоепічних та інтонаційних норм, виражаючи з допомогою темпу, тембру, гучності читання особливості змісту, стилю тексту, авторський задум; оцінює прочитаний вголос текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення; пере­казує докладно, вибірково і стисло (усно чи письмово) прослуханий і прочитаний тексти художнього, наукового і публіцистичного стилів мовлення обсягом (для докладного переказу 250-300 слів, стислого і вибіркового – в 1,5-2 рази більше), підпорядковуючи висловлювання темі та основній думці, дотримуючись композиції, мовних, стильових особливостей та авторського задуму; складає самостійно складний план, конспект, тематичні виписки; знаходить і виправляє недоліки в змісті, побудові і мовному оформленні висловлювання; оцінює текст з погляду його змісту, форми, авторського задуму і мовногооформлення.
		Створення власних висловлювань: Діалогічне мовлення: Діалог, складений на основі радіо- чи телепередач, дібраних запитань за текстом, як обмін думками, повідомлення, відповідно до створеної в класі ситуації спілкування, пов’язаної із життєвим досвідом учнів, дискусійного характеру, його розігрування в різних стилях мовлення.	Учень: складаєдіалог (орієнтовно 10-12 реплік для двох учнів) як обмін думками, повідомлення на основі самостійно дібраних запитань за текстом, прослуханих радіо – і телепередач, що містять розповідь чи роздум дискусійного характеру; додає чи змінює окремі репліки діалогу відповідно до зміненої ситуації спілкування; підтримує діалог, використовуючи репліки для стимулювання, формули мовленнєвого етикету, демонструючи певний рівень вправності у процесі діалогу (стислість, виразність, доречність тощо), дотримуючись норм української літературної мови;
		Монологічне мовлення: Твори (навчальні і контрольні) за складним планом. Говоріння: Твір-опис місцево­сті (вулиці, села, міста) на основі особистих спостережень і вражень у художньому стилі. Твір-опис пам'яток історії і культури за картиною в публіцистичному стилі. Повідомлення на тему про мову, що вима­гає зіставлення і узагальнення матеріалу в науково­му стилі. Письмо: Твори-описи місцево­сті (вулиці, села, міста), пам'яток історії і культури на основі особистих спостережень і вражень у художньому стилі.. Твір-оповідання на основі почутого (з обрамленням). Твір-роздум на морально-етичну чи суспільну теми в публіцистичному стилі. Ділові папери. Протокол.	обирає самостійно аспект запропонованої теми,висловлюючи особисту позицію щодо її обговорення, добираючи цікаві, переконливі аргументи на захист своєї позиції, у тому числі і з власного життєвого досвіду, змінюючи свою думку в разі незаперечних аргументів іншого; оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовногооформлення; складає усні і письмові твори (зазначених у програмі видів) за складним планом, обираючи відповідний ситуації спілкування і комунікативного завдання стиль мовлення (розмовний, художній, науковий, публіцистичний, офіційно-діловий), використовуючи різні типи мовлення (в тому числі опис місцевості, пам'яток історії і культури, роздум на морально-етичну чи суспільну теми) і жанр мовлення (оповідання з обрамленням, протокол); додержує основних вимог до мовлення та правил спілкування; знаходить і виправляє недоліки в змісті, побудові і мовному оформленні власного і чужого висловлювання; оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовногооформлення.
Міжпредметні зв'язки. Роздуми з еле­ментами аналізу художнього твору, письмова порів­няльна і групова характеристики літературних героїв (література); роздуми на суспільну тему (історія).

Мовна змістова лінія

Дата добавления: 2014-12-07