Тема 5. Методи та інноваційні технології навчання. Комп’ютерна підтримка навчального процесу

Інформаційні технології визначаються як системи збору, накопичення, зберігання, пошуку, обробки та подання інформації. Нові інформаційні технології (НІТ) – це технології, засновані на використанні комп’ютерів та телекомунікаційних засобів і передбачають можливість одержання нової інформації, нового знання.

Методи навчання – це упорядковані способи взаємопов’я­заної роботи викладача і студентів, спрямовані на розв’язання навчальних завдань і досягнення кінцевої мети навчання. Методом навчання також вважають систему послідовної взаємодії тих, хто навчає, і тих, що навчаються, спрямована на організацію засвоєння змісту освіти. Загальнопедагогічними функціями ме­тодів навчання є освітня, розвиваюча, виховна, мотиваційна, контрольно-корекційна.

У процесі підготовки студентів вищої школи широко застосовуються ме­тоди активного навчання. Серед них: дидактичні ігри, крос­ворди, аналіз конкретних ситуацій, розв’язання проблемних задач, метод «мозкової атаки» (генерування ідей), колективне навчання в малих групах тощо.

Використовуються також словесні методи в поєднанні з унаочненням, що дозволяє не лише формувати знання, надавати інформацію, а й забезпечувати сприйняття та засвоєння тем і розділів, які вивчаються, спостереження процесів, моделей, макетів тощо.

Вибір методів навчання викладачі здійснюють залежно від змісту навчання, організаційної форми, конкретної мети заняття на основі дидактичних і методичних знань, власного досвіду тощо. Методи навчання спрямовані на активізацію пізнавальної діяльності студента, посилення мотивації у навчанні, стиму­лювання розумової праці на основі індивідуального підходу до кожного студента.

Сучасні вимоги до фахівця стосуються не тільки його про­фесійної кваліфікації, а й комплексу соціально-психологічних якостей. Психологічна підготовка ґрунтується на принципах активного проблемного навчання з використанням методів і засобів, які здатні збагачувати знання студентів, формува­ти творче, нестандартне мислення, розвивати пізнавальні інте­реси. Якнайповніше реалізувати ці вимоги можна при комбіну­ванні традиційних, інформативних і нових соціально-психологіч­них методів, а саме: дискусійних методів, ігрових методів, тренінгу тощо.

Для засвоєння знань на різних рівнях їх застосування необхідні також інші методи – репродуктивний, евристичний, дослідницький. Знання, повідомлення викладача в цих методах виступають не як продукт, а як засіб, включений у способи діяльності, тому вони глибше засвоюються, виявляючи свої аспекти. Метод може відігравати як визначальну, так і допо­міжну роль, виступаючи засобом реалізації іншого методу. Кожен із методів передбачає особливий вид навчальної діяльності викладача і пізнавальної діяльності студентів.

Традиційні методи навчання не можуть повністю за­довольнити вимоги, які висуваються до процесу підготовки випускника. Важливо зорієнтувати нові педагогічні тех­нології на досягнення головної мети – підготовку висококва­ліфікованого спеціаліста, застосовуючи вдосконалені традиційні методи навчання та інноваційні освітні технології, комп’ютерні технології.

Для модульної технології характерним є оптимальне засто­сування методів і прийомів навчання, коли студенти, викори­стовуючи вже раніше набуті знання, вміють їх застосовувати в навчальній діяльності. У рамках модульної технології доцільно застосовувати методи у поєднанні залежно від конкретної мети модуля, а саме:

- інформаційно-рецептивний;

- пояснювально-ілюстративний;

- проблемного навчання;

- дослідницький.

Методи навчання є носіями функцій навчання. Виділяють такі загально педагогічні функції методів навчання: освітня, виховна, розвиваюча, спонукальна (мотиваційна), організуюча.

У навчальному процесі використовуються комп’ютерні навчальні програми, електронні видання навчального призначення, аудіо- та відео-навчальні матеріали, комп’ютерні мережі, мережа Іnternet та ін.

Навчальні комп’ютери і тренажери передбачають безпосе­редній контакт викладачів і студентів у процесі навчання. Ком­п’ютери необхідно використовувати як у лекційному викладі, так і в позааудиторній самостійній роботі. Їх застосовують для самопідготовки, само­контролю та при підготовці до заліку, іспиту, для індивідуальної позааудиторної роботи, що сприяє формуванню необхідних умінь та навичок.

Комп’ютерні навчальні програми – програмні засоби навчального призначення, які дають можливість:

– індивідуалізувати підхід і диференціювати процес навчання;

– контролювати студента, діагностувати та виправляти помилки;

– забезпечувати самоконтроль, самокорекцію пізнавальної діяльності;

– скорочувати час навчання, виконуючи трудомісткі розрахунки;

– демонструвати візуальну навчальну інформацію;

– моделювати й імітувати процеси та явища;

– проводити експерименти, досліди в умовах віртуальної реальності;

– підвищувати мотивацію та цікавість до навчання, використовуючи ігрові ситуації; допомагати в прийнятті оптимальних рішень.

Електронні видання навчального призначення відрізняються від інших варіантів навчальних видань тим, що передбачають дещо іншу організацію навчального матеріалу, наявність інтерфейса, гіпертексту, мультимедіа тощо.

Переваги електронних видань:

– компактність зберігання інформації у пам’яті комп’юте­ра чи на дискеті;

– гіпертекстові можливості, мобільність, тиражованість;

– можливість оперативного внесення змін та доповнень;

– зручність у пересиланні електронною поштою.

Це може бути автоматизована навчальна система, яка по­єднує в собі дидактичні, методичні та інформаційно-довідкові матеріали з навчальної дисципліни, а також програмне забез­печення, яке можна комплексно використовувати для само­стійного одержання та контролю знань.

Аудіо- та відеонавчальні матеріали записуються на магнітні носії, аудіо- та відеокасети й можуть бути надані тому, хто навчається, за допомогою магнітофона, відеомагнітофона чи лазерних компакт-дисків.

Комп’ютерні мережі – засоби навчання, які містять різну інформацію та сукупність комп’ютерів, з’єднаних між собою каналами зв’язку.

Глобальна мережа Internet єінтегральним засобом, який ши­роко використовується в навчанні. Оскільки Internet стає одним з найпотужніших джерел інформації і засобом спілкування мільйонів людей, то підвищується його роль як одного з факторів мотивації у навчанні. Широко використовуються матеріали електронних довідників, словників, матеріалів дистанційних курсів, що почали з’являтися у відкритому доступі. Застосування сучасних інноваційних технологій дозволяє зберегти й опрацювати необмежену кількість різнорідної інформації (звукової, графічної, текстової та відео), компонувати її у зручному вигляді.

Інтернет-підручник має ті ж самі якості, що й електрон­ний (комп’ютерний) підручник, та ще й надає можливість ти­ражування практично без носія; версія підручника є в мережі Internet, і доступ до неї можливий для бажаючих через свій браузер.

Комп’ютерні й телекомунікаційні технології суттєво змінюють викладацьку діяльність, місце й роль викладача в навчальному процесі, його основні функції. Це дозволяє суттєво модернізувати навчальний процес і підвищити ефективність освіти шляхом управління процесом викладання. Розширення комп’ютерних дисциплін і використання комп’ютерних технологій у навчанні настійливо вимагає перерозподілу лекційних і практичних занять у бік збільшення останніх.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ (ЗМ) 2.

Тема 6. Самостійна робота студентів: сутність, організація, контроль

Самостійна робота ( СРС ) – це форма управління та самоуправ­ління самостійною діяльністю студентів. Роль самостійної роботи в умовах сучасних педагогічних тех­нологій значно зростає. Прищеплення вмінь і навичок самостійної роботи майбутніх фахівців – найважливіше завдання вищої школи. Самостійна робота – одна з головних умов глибокого і міцного оволодіння знаннями, формування переконань, вона розвиває творчу активність студента, зв’язує його знання і вміння з практикою. Мета самостійної роботи студентів двоєдина: форму­вання самостійності як риси особистості й засвоєння знань, умінь, навичок.

Самостійна робота студентів – це одна з організа­ційних форм навчання, яка регламентується робочим навчаль­ним планом. Зміст самостійної роботи визначається в робочій програмі кожної дисципліни з орієнтацією на вимоги освіт­ньо-кваліфікаційної характеристики фахівця.

Навчальний матеріал, передбачений для самостійного опра­цювання та опанований студентом, піддягає підсумковому кон­тролю нарівні з матеріалом, який опрацьовується під час навчаль­них занять.

Для ефективного виконання СРС з боку навчального закла­ду необхідні:

* планування, організація і контроль СРС;

* створення необхідних умов для СРС (бібліотека, читаль­ний зал,

комп’ютерні класи тощо);

* проведення консультацій із самостійної роботи;

* виконання норм бюджету часу студента;

* навчально-методичне забезпечення СРС;

* розробленням завдань і контроль за їх виконанням;

* складання графіків СРС;

* розміщення стендів з інформацією про зміст завдань, контроль СРС тощо.

Самостійна робота студентів – це органічна частина навчального процесу, отже, в організації цієї роботи важли­вим є принцип комплексного підходу. СРС нерозривно пов’язана з розвитком мислення студентів.

Провідним принципом системи поступового навчання є навчання на високому рівні інтелектуальних труднощів. СРС ставить перед студентами високі інтелектуальні завдання, ви­конання яких вимагає певних зусиль.

Види самостійної роботи різноманітні: слухання лекцій та їх конспектування, робота з книгою (підручником, навчальним посібником, довідником тощо), підготовка доповідей, звітів, рефератів, розв’язування задач, виконання розрахунково-графічних і лабораторних робіт, переклади, підготовка і проведення різних експериментів, участь у роботі наукових гуртків і в дослідженнях кафедри, курсові й дипломні проекти тощо. У практиці ВНЗ склались різноманітні форми цієї роботи.

Важливим принципом СРС є індивідуалізація, тобто са­мостійна робота має бути організована як індивідуальна робо­та кожного студента. Для цього викладач має враховувати вікові й психологічні можливості кожного студента, наявність знань, умінь і навичок, рівень пізнавального інтересу.

Принцип поступового переходу від контролю СРС з боку викладача до взаємо- і самоконтролю. Крім того, організація самостійної роботи на нових засадах докорінно змінює взає­мини між викладачем і студентом: вони мають стати стосунка­ми між колегами – старшим і молодшим.

Планування СРС є одним з головних напрямів роботи ка­федр і циклових методичних комісій. Вихідними даними для планування СРС на кафедрі є стан­дарти освіти за спеціальністю.

Самостійна робота студентів планується:

– в навчальному плані (або стандарті освіти);

– в робочій програмі;

– в плані навчально-методичної роботи кафедр.

У навчальному плані зазначено кількість годин на роботу з кожної дисципліни. У робочих програмах з усіх дисциплін має бути перелік пи­тань, які виносяться на самостійне вивчення, визначаються форми контролю.

Організація самостійної роботи студентів складається з кількох етапів.

Дата добавления: 2014-12-07