Початок літературно-критичної діяльності П. Куліша

Пантелеймон Олександрович Куліш (1819–1897) дебютував як прозаїк і поет на початку 1840 років (в альманахах М. Макси­мовича«Киевлянин» і Є. Гребінки «Ластівка»), а відтак після трирічного заслання до Тули (1847–50) здобув незаперечний авторитет як етнограф і видавець, опублікувавши два томи «Записок о Южной Руси» (1856, 1857), перший в Україні історичний роман «Чорна рада» (1857). Розмаїта творча і видавнича діяльність П. Куліша природньо за тих умов зумовила і власне літературно-критичні виступи в російських журналах і в українському альманасі «Хата».

Витоки його літературного критицизму містилися не тільки в суспільно-культурній ситуації, в якій П. Кулішформувався як людина, а й у його характері, темпераменті і способі життя. Канва його життя (за М. Зеровим), що було «неспокійним, баламутним, невпорядкованим»24(за Ю. Шевельовим), здатність до постійного самоаналізу, ретроспекції стали основою аналітичності і пафосності його писань, що мали практичну спрямованість: Куліш завжди прагнув на когось впливати. За влучним спостереженням Ю. Шевельова-Шереха, «аналітичність не перешкоджала щирості пафосу, щирість і напруга пафосу не виключали аналітичності»25. А це і є внутрішньою схильністю до літературної критики як практичної публічної діяльності. Проаналізувавши весь корпус епістолярної спадщини Куліша у зв’язку з його різножанровою творчістю і розмаїтою діяльністю, цей же дослідник дійшов справедливого висновку: «В усьому цьому Куліш не тільки аналітик, а і провідця, організатор, прокладач шляху... Він пропонує, він застерігає, він кличе, радить, наказує, вимагає, втручається, картає, загрожує. Як ветхозавітний пророк, він один знає правду, путь спасіння і майбутнє. Але він також і вчитель...»26.

З таким темпераментом і наставленням, маючи серед найближчих приятелів М. Костомароваі Т. Шевченка,прагнучи державної кар’єри в центристській шовіністичній імперії із збереженням власної національної само­ідентичності, Кулішне міг обминути літературної критики і мав право навіть 1859 року твердити, що «нашої» критики ще немає» (ХІЛК-I. — С. 258).

П. Кулішвнутрішньо освоював і засвоював засади «естетичної критики» (саме цим терміном він часто оперував), коли компонував-стилізував «епопею» Україна» за грецькими зразками, але в стилі українських дум, коли писав ідилію «Орися», коли оснащував етнографічно-фольклорні матеріяли «Записок о Южной Руси» численними примітками, коментарями, коли переписував по-російськи україномовну «Чорну раду», коли писав численні листи. Тому його статті — «Взгляд на малороссийскую словесность по случаю выхода в свет книги «Народні оповідання» Марка Вовчка» (Вестник Європы, 1857, т. 12), «Григорій Квітка й його повісті. Слово на новий вихід Квітчиних повістей» (СПб., 1858), «Переднє слово до громади. Погляд на українську словесність» (написано 1859, опубліковано 1860 року в альманасі «Хата») виявили вже сформованого критика, який в журналі «Основа» працював, так би мовити, на професійній основі.

Місце і роль П. Кулішаокресленого періоду влучно схарактеризував свого часу М. Зеров: «Куліш — центральна засада у вивченні українського письменства 40–60-х рр. Поет і прозаїк, етнограф і критик, видавець, літературний ініціатор, — він причетний до всіх помітних літературно-громадських заходів 40-х рр. і відіграє головну роль наприкінці 50-х – на початку 60-х»27.

Таким чином, протягом двадцяти років ХIХ століття (з 1840 по 1859) літературна критика на етнічних українських землях функціонувала в естетичній свідомості освіченої верстви як важливий чинник літературного процесу, усвідомлювалася в поняттях «істинна критика», «строга критика», «естетична критика» у зв’язку з засадами романтизму. Її основними діячами були представники старшого покоління культурних діячів (М. Максимович),молодші вихідці з харківської школи романтиків (М. Костомаров,А. Мет­лин­ський), колишні члени «Руської трійці» (І. Вагилевич, Я. Головацький) і сформований в атмосфері київських братчиків П. Куліш. Розпочало журналістсько-критичну діяльність наймолодше покоління галичан (К. Климкович, Ф. Гарасевич, Є. Згарський), що виявить більшу активність в наступне десятиліття. Основною ферментуючою силою української літературної критики були доля української мови і творчість Т. Шевченка.

Примітки

1. Цит. за: ФедченкоП. М. Матеріяли з історії української журналістики. Вип. I. — К.: Вид-во Київ ун-ту, 1959. — С. 394.

2. Там само.

3. Там само.

4. Історія української літератури ХIХ ст. — Кн. 1. — С. 355.

5. Южный русский сборник. — Харьков, 1848. — С. 6–7.

6. Докладнішу стислу характеристику західноукраїнських видань цього періоду див. у «Літературознавчому словнику-довіднику» (К., 1997).

7. Див.: МаксимовичМ. Письма о философии Е. П–вой. — М., 1833. — С. 6 (Цит. за: Історія української літературної критики. — С. 63).

8. БілецькийЛ. Основи української літературно-наукової критики. — С. 47.

9. Див.: Історія української літературної критики. — С. 65.

10. Там само.

11. Там само. — С. 64.

12. Див.: Галичанин. Литературный сборник. — Львів, 1863. — Кн. 1. — Вип. 2. — С. 113.

13. Цю статтю цитуємо за ХІЛК-I, вказуючи в тексті сторінку за цим виданням.

14. Ластовка. Сочинения на малороссийском языке. Собрал Е. Гребенка. — СПб., 1841.

15. Цит. за: Історія української літературної критики. — С. 110.

16. Див.: Киевская старина. — 1905. — Кн. 6. — С. 239.

17. Кирило-Мефодіївське товариство. — Т. I. — К., 1990. — С. 105.

18. Белинский В. Г. Полн. собр. соч. — Т. 12. — М., 1956. — С. 440.

19. ГарасевичФ. Слово о Русі і єї становищі політичеськім// Дневник Руській. — 1848. — №8.

20. ДрагомановМ. Шевченко, українофіли й соціалізм// Вибране. — К.: Либідь, 1991. — С. 327.

21. Див.: Гром’як Р. Повість «Художник» як вияв естетичних поглядів Т. Шевченка// Гром’як Р. Давнє і сучасне. — Тернопіль, 1997. — С. 91–100.

22. Цит. за: ФедченкоП. М. Літературна критика на Україні першої половини ХIХ ст. — К.: Наукова думка, 1982. — С. 293.

23. Див.: НахлікЄ. Пантелеймон Куліші «Руська трійця» (До проблеми ідеологічних шукань серед української інтеліґенції ХIХ ст.). — Львів, 1994. — С. 7.

24. ШевельовЮ. Кулішевілисти і Куліш у листах // Юрій Шерех. Третя сторожа. — К.: Основа, 1993. — С. 59.

25. Там само. — С. 55–56.

26. Там само. — С. 55.

27. ЗеровМ. Твори: У 2-х томах. — Т. 2. — К.: Дніпро, 1990. — С. 185.

А. Джерела для текстуального опрацювання.

1. МаксимовичМ. О стихотворениях червонорусских // ХІЛК-I. — С. 115–120.

2. ВагилевичІ. Замітки о руській літературі // Там само. — С. 150–155.

3. КостомаровМ. Обзор сочинений, писаных на малороссийском языке // Там само. — С. 194–210.

4. КулішП. Григорій Квітка й його повісті // Там само. — С. 278–293.

Дата добавления: 2014-12-07