Форми і методи державного регулювання економіки

Державне регулювання економіки здійснюється унаступних формах:

- бюджетно-податкова або фіскальна політика;

- кредитно-грошова політика;

- адміністративно-економічна політика;

- цінова політика;

- соціальна політика.

Бюджетно-податкове (фіскальна політика) регулюванняпов'язане з функціонуванням державних фінансів, формуванням держав ного бюджету та державними витратами і спрямоване на реалізацію цілей соціально-економічного розвитку країни.

Кредитно-грошове регулювання— діяльність держави, спрямована на забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою та регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки.

Адміністративно-економічне регулюванняпередбачає заходи адміністративного та економічного характеру, спрямовані на створення умов для функціонування ринкової системи і реалізації соціальних цілей суспільства (демонополізація, роздержавлення, приватизація, макроеконо-мічне планування і програмування, формування системи економічних, екологічних та соціальних стандартів і нормативів, регламентування зовнішньоекономічної діяльності).

Цінове регулювання — вплив держави на ринкове ціноутворення шляхом законодавчих, адміністративних чи судових заходів з метою проведення кон'юнктурної та структурної політики, приборкання інфляції, стимулювання виробництва, його модернізації, посилення конкурентоздатності національної економіки, пом'якшення соціальної напруги тощо.

Соціальна політика – це політика соціального захисту мало захищених верств населення та безробітної частини населення, спрямована на підтримку нормального рівня життя.

Основні методи державного регулювання економіки.

Методи державного регулювання економіки— це сукупність способів, прийомів та засобів державного впливу на соціально-економічний розвиток країни. Вони поділяються на прямі і непрямі методи регулювання.

Прямі методи, за допомогою яких держава безпосередньо втручається в економічні процеси. Прямі методи можуть здійснюватися у таких формах: держконтракт, держзамовлення, субсидії, субвенції, дотації, прямі витрати уряду, встановлення фіксованих цін, валютних курсів, ліцензування, встановлення дер­жавних стандартів і нормативів тощо.

Держконтракт і держзамовлення — це угоди між державою і суб'єктами господарювання щодо виготовлен­ня певного товару чи виконання певного виду послуг з ме­тою задоволення соціально-економічних потреб споживача, стимулювання виробництва дефіцитного товару, в тому числі на експорт, розвитку пріоритетних галузей і виробництв, впровадження нових технологій, виконання міжнародних угод та задоволення соціальних потреб суспільства.

Субсидія — форма цільової фінансової або матеріаль­ної допомоги держави окремим суб'єктам економіки (га­лузям, регіонам, фірмам, банкам, фізичним особам, напри­клад, житлові субсидії для населення).

Субвенція — форма грошової чи матеріальної допомо­ги, що надається державою в екстремальних ситуаціях (сти­хійне лихо, війна, економічні кризи тощо).

Дотація — різновид субсидій: асигнування, доплата з державного бюджету з метою збалансування бюджетів ниж­чих рівнів.

Ліцензування — дозвіл державних органів на право займатися певним видом діяльності, в тому числі експорт­но-імпортними операціями тощо.

Фіксовані ціни на товари і тарифи на послуги — державне закріплення цін на деякі товари і тарифи на по­слуги на певному рівні.

Державні стандарти і нормативи — встановлення єдиних вимог, норм якості, хімічного складу, фізичних вла­стивостей, ваги, розмірів, кількості тощо.

Адміністративні заходи державної влади – заборони, дозвіл або примус (укази, розпорядження, ліцензування, встановлення фіксованих цін, валютних курсів, введення економічних, харчових, фармацевтичних, соціальних, екологічних стандартів і нормативів, контроль за виконанням законів, указів, розпоряджень тощо, санкції за порушення та ін.)

Непрямі методи державного регулювання економіки – це сукупність опосередкованих засобів державного впливу на діяльність суб’єктом економіки на основі проведення певної кредитно-грошової, фіскальної або соціальної політики.

Непрямі методи найчастіше проявляються як економічні методи державного регулювання економіки.

Економічні методи державного регулювання економіки – це створення державою фінансових чи матеріальних стимулів, здатних впливати на економічні інтереси суб’єктів господарювання і зумовлювати їхню поведінку (ставка податків, облікова ставка, митний тариф, норма амортизації тощо).

Державний сектор економіки й державне підприємництво як спосіб реалізації економічних функцій держави

Специфічним інструментом ДРЕ є державний сектор економіки – комплекс господарських об'єктів, які повністю або частково належать центральним чи місцевим органам державної влади і використовуються державою для виконання нею економічних, соціально-культурних і політичних функцій.

Об'єкти державної власності виступають:

– матеріальною основою функціонування держави як політичного інституту (майно парламенту, органів державного управління, збройних сил, міліції, монетний двір, пошта тощо);

– економічною базою для підприємницької діяльності держави: (промислові й сільськогосподарські підприємства, галузі, центральний банк, залізниці тощо).

Державне підприємництво — це господарська або інша підприємницька діяльність державних підприємств з вироб­ництва матеріальних благ та надання послуг суб'єктам еко­номіки (приватним підприємствам і населенню).

Підприємства державного сектору оцінюються за кри­теріями мікро- і макроекономічної ефективності.

Форми державних підприємств та їх особливості:

Бюджетні підприємства:

- підпорядковані міністерству, входять у систему адміністративного управління;

- не завжди прибуткові;

- фінансуються за рахунок дежбюджету, не мають зовнішніх джерел фінансування (кредит, випуск акцій, облігацій).

Державні корпорації

- підприємства з правом господарської самостійності;

- держава є власником, а право управління передане трудовим колективам;

- форма роботи з державою — контрактна на конкурентних засадах із застосуванням тендерів.

Змішані акціонерні товариства:

- поєднують переваги приватного і державного підприємництва;

- можливе вирішення макроекономічних завдань на конкурентних засадах;

- комерційна основа господарської діяльності;

- деяким товариствам держава може встановлювати плани, які розробляються спільно з адміністрацією підприємства.

Мікроекономічна ефективність державних підприємств відображає рівень їхньої рентабельності. Макроекономічна ефективність характеризує ступінь виконання державним сектором певних соціально-еконо­мічних функцій (завдань):

– реалізація цілей економічної політи­ки держави стосовно ринкового реформування країни. За допомогою державного сектору економіки вирішуються проблеми:

– забезпечення національної безпеки і цілісності економіки;

– забезпечення збалансованого і стабільного розвитку національної економіки;

– підвищення конкурентоздатності національної економіки, забезпечення позитивних зрушень (позитивних екстерналій);

– соціалізація економіки (сприяння зайнятості і соціальній орієнтації економіки), виробництво суспільних товарів і благ;

– створення ефективних умов для розвитку приватного сектору економіки;

– екологічного характеру;

– розвитку регіонів.

Дата добавления: 2014-12-07