І. Психотехніки уважної поведінки

Активне слухання - означає увагу до клієнта в процесі взаємодії. Може відбуватись в формі нерефлексивного слухання (мінімальне мовне втручання, на зразок: „Так”, „Ага”, або „промовистими” невербальними реакціями або просто уважним мовчанням) або рефлексивного слухання (регулярне використання зворотнього зв”язку - короткі заохочувальні стимули - поточна репліка психолога, що промовляється ним під час мовлення клієнта і призначена для прояснення, уточнення смислу сказаного, на зразок: „Суперечка?”, „Жорстокий?”, виділення інтонацією певних слів, які акцентують моменти, наповнені психологічним смислом.)

Види:

- увага, зосереджена на вербальній формі комунікації (вербальний контекст);

- увага, зосереджена на невербальній формі комунікації: міміка, пантоміміка, жести, паралінгвістичний та екстралінгвістичний контекст;

- увага, зосереджена на суперечностях між вербальною та невербальною формами комунікації.

Функції:

1. Зосередження уваги на вербальному контексті:

- Я-твердження – це ключ до розгадки того, що важливо для клієнта;

- ключові слова (інтонаційний наголос на тому, що дійсно важливо, використання певних слів, семантично помилкових формулювань);

- індивідуальні вербальні стилі сприймання (візуальні, слухові, кінестетичні);

- дотримання теми (чи взагалі простежується тема, зміни теми і т.д.).

2. Зосередження уваги на невербальному контексті:

- контакт очей (розширення зіниць – як реакція зацікавлення і т.д.);

- мова тіла (поза, темп дихання, вираз обличчя, рух очей, жести рук, рух голови, положення кінцівок, швидкість і ритм рухів і т.д.);

- якості голосу (висота голосу, швидкість та ритм мовлення і т.д.).

- психологіяний простір особистості.

3. Зосередження уваги на суперечностях між вербальним та невербальним контекстом:

- виявлення суперечностей між різними формами невербальної поведінки (посмішка і стискання кулака);

- виявлення суперечностей між двома заявами (“мій син ідеальний, але він просто не поважає мене”);

- виявлення суперечностей між тим, що людина говорить, і тим, що вона робить (“це питання не хвилює мене” – говориться з почервонілим обличчям і стиснутими кулаками).

Рекомендації щодо застосування:

- зосередження уваги на тому, що говорить і переживає інша людина;

- блокування на час слухання зайвих думок і переживань;

- активне обдумування того, що говорить партнер, на основі безоціночного сприйняття та глибинного проникнення в сказане;

- запам”ятовування думок, фактів, які повідомляє людина, логіки її повідомлення;

- визначення логіки того, чому клієнт вважає себе правим.

Завдання: наведіть приклади використання техніки активного слухання консультантами різних теоретичних орієнтацій. На чому саме може зосереджуватися увага консультантів?

В нейро-лінгвістичному програмуванні (НЛП) використовується техніка калібрування (процес, за допомогою якого консультант здійснює підстройку до несловесних сигналів клієнта, які свідчать про особливості його актуального стану). Ця техніка вимагає сенсорної чутливості, тобто здатності помічати найдрібніші зміни в поведінці людини. Також, наприклад, використовується техніка підстройки (встановлення і підтримання рапорту з клієнтом упродовж певного проміжку часу шляхом вживання в його реальність через невербальні прояви, емоції, думки, побажання). Технологічно це виглядає як акуратне, ненав”язливе, часто завуальоване, приховане повторення основних поведінкових патернів клієнта (дихання, тілесного ритму і т.д.).

1. повторювати патерн поведінки в іншій половині тіла;

2. подрібнювати-укрупнювати – замість руху рукою, рухати пальцями або корпусом;

3. повторювати патерни через невеликий проміжок часу.

У всій своїй неповторності проблем є щось спільне, як людина представляє свої патерни поведінки іншій людині. Представники НЛП дійшли висновку, що людина має кілька способів сприйняття і репрезентації накопиченої нею інформації (візуальний, аудіальний, кінестетичний).

В клієнт-центрованій психотерапії К.Роджерса використовується поняття «емпатія», який першим вказав на визначальне місце емпатії в консультативному процесі і визначив її як одну з необхідних умов для терапевтичної зміни індивідуальності під час міжособистісної взаємодії консультанта з клієнтом. "Спосіб спілкування з іншими, що називається емпатією, багатогранний. Це означає увійти у суб'єктивний перцептивний світ іншого і відчути себе там як дома.Це означає бути чутливим до мінливих почуттів іншого". Роджерс відносить емпатію до наймогутніших терапевтичних засобів,оскільки вона "розкріпачує, стверджує, повертає відчуття належності до роду людського навіть самим заляканим пацієнтам". Емпатія - осягнення емоційного стану, проникнення в переживання іншої людини, вслухання у переживання особистості.

Отже, коли виникає емпатія, виникає і вплив - тимчасовий (він проявляється, наприклад, у використанні у процесі спілкування одних і тих же жестів, голосових інтонацій і у перейманні психічного стану іншої людини тощо) і загальний,більш стійкий (проявляється у перейманні однією людиною особистісного паттерна або ролі іншого).

Емпатія ґрунтується на вмінні правильно уявляти собі, що відбувається з іншою людиною, що вона переживає, до чого прагне, як сприймає і оцінює себе і навколишній світ. Виокремлюють такі види емпатії: 1) емоційна, в основі якої – механізми проекції і наслідування моторних та афективних реакцій іншого; 2) когнітивна базується на інтелектуальних процесах порівняння, аналогій тощо; 3) предикативна трактується як здатність до передбачення афективних реакцій іншого у конкретних ситуаціях.

Емпатичне слухання - система прийомів, за допомогою яких психолог-консультант, вислуховуючи сповідь клієнта, намагається якнайкраще зрозуміти його і його проблему, співпереживає, співчуває клієнту, ставлячи себе на його місце.

Гештальт терапія - підхід, який підкреслює єдність розуму, тіла і почуттів. Гештальт робить великий акцент на усвідомленні, аутентичності, конфронтації, зустрічі, теперішньому моменті, особистій відповідальності і прийнятті ризику. Ключове положення гештальту - ми є повністю відповідальними за нашу поведінку і досвід. Це відображає "молитва гештальтиста": "Я роблю своє і ти робиш своє. Я прийшов в цей світ не для того, щоб відповідалти твоїм очікуванням, а ти прийшов в цей світ не для того, щоб відповідати моїм. Ти - це ти, а я - це я, і якщо ми знайдемо один одного, це прекрасно. А якщо ні, то так тому і бути" (Ф.Перлз). Молитва гештальтиста більш точно відображає сильный акцент ГТ на особистісній незалежності, також, як на потребі індивіда більш повно переживати теперішній момент через підсилення усвідомлення того, про що він думає, що відчуває і робить під час взаємодії з іншими.

За гештальт-підходом невроз виникає тоді, коли індивід стає нездатним змінювати свій образ дій і засоби взаємодії з середовищем. Три важливих механізми, які визначають три типа невротичних характерів: ретрофлексія, інтроєкція і проєкція (виникають в різних життєвих обставинах і коріняться в різних фізіологічних функціях).

Зокрема, якщо Інтроєкція - це тенденція прийняти на себе відповідальність за то, що в дійсності є частиною середовища, то Проєкція - це тенденція зробити середовище відповідальним за те, що виходить з самої людини, ретрофлексія ("обертання в протилежний бік"). Ретрофлектор вміє проводити межу між собою і середовищем і проводить її найбільш чітко, - тільки проводить він її точно посередині себе самого. Інтроєкція проявляється в використанні займенника "я", коли реально мається на увазі "вони"; проєкція проявляється в використанні займенників "воно" або "вони", коли реально мається на увазі "я"; ретрофлексія проявляється у використанні рефлективного займенника "самому собі" або "самого себе" [Джон Энрайт. Позиция слушателя-терапевта. // Вестник РАТЭПП. — 1993, № 1-2.]

Запитання – звертання, спрямоване на отримання якої-небудь інформації, яке потребує відповіді. Це може бути «бачення» клієнтом проблеми, збір фактів, прояснення емоційного відношення клієнта до них, усвідомлення клієнтом джерел виникнення проблеми та шляхів її вирішення.

Види:

- відкриті – питання, на які не можна відповісти кількома словами. Вони заохочують інших людей розмовляти та забезпечують максимальною інформацією. Починаються словами „що”, „яким чином”, „чому”, „чи могли б ви” і т.д.;

- закриті – питання, на які можна відповісти кількома словами або реченнями. Вони сприяють зосередженню на інтерв”ю та отриманню інформації. Можуть бути дихотомічними з відповідями „так” або „ні” і альтернативними, які надають можливість вибору, який перераховується в питанні. Починаються словами „чи ви...” і т.д.;

- прямі – питання, в яких тема або проблема виражена відкрито (“Ви хотіли б перейти в новий колектив?”);

- непрямі – інтерес того, хто запитує, відкрито не виражений (“Якби вам була надана можливість вибору, кого б ви обрали до себе у відділ?”);

- особистісні – пряме звертання безпосередньо до клієнта (“Вас задовольняють такі умови?”);

- невизначені – питання на основі неозначеної форми дієслова (“Наскільки задовільними можна вважати умови у вашому колективі?”);

- риторичні – не потребують відповіді, але розраховані на те, щоб викликати нові запитання і вказати на невирішені проблеми (“Хіба можна вважати те, про що ви розповідаєте, злободенним явищем?”);

- переломні – утримують бесіду у визначеному руслі (“отже, як ви тепер уявляєте ваші подальші стосунки з цією людиною?”);

- рефлексивні – допомагають створити атмосферу взаєморозуміння, внести поправки (“Чи змогла я відтворити повну картину того, що відбувається?”);

- стратегічні – дають можливість клієнту подивитися на ситуацію з іншої позиції, нової точки зору (“Уявіть себе через 5 років. Ким ви себе бачите?”);

- приховані – питання вмонтовуються в речення і супроводжуються інтонацією не запитання, а роздуму. (“Не зайвим буде поговорити про риси характеру вашого чоловіка.”);

- прояснювальні - виклад головних ідей клієнта у вигляді питання, власного розуміння, більш ясне визначення і розуміння клієнтом його внутрішнього світу і його взаємодій із зовнішнім світом. (“Що ви маєте на увазі, коли говорите...?”, “Правильно я зрозумів, що...”, “Іншими словами, ви вважаєте...” і т.д.);

Функції:

- допомога розпочати інтерв¢ю;

- детальний розвиток і збагачення інтерв¢ю (пошук нових тем);

- встановлення конкретних фактів з життя клієнта;

- ефективна діагностика питання чи проблеми, що хвилює клієнта;

- керування способом відповіді клієнта за допомогою першого слова певних відкритих питань, наприклад: що? – викладення фактів, як? – обговорення процесу, послідовності або почуттів, чому? – обговорення причин, чи могли б ви? – дають змогу клієнту самостійно вирішувати - говорити йому про деякі речі, чи ні.

Небезпека:

- «бомбардування і підсмажування» – велика кількість запитань;

- запитання у вигляді тверджень, які мають вигляд порад (хоча в деяких випадках може бути корисною);

- запитання “чому” – примушують клієнта користуватися захистом;

- надто швидкий темп запитань;

- постановка одночасно декількох запитань (в одному питанні закладені інші питання);

- різні форми одного запитання;

- питання, які випереджають відповідь клієнта.

Дата добавления: 2014-12-07