Психотехніки впливу

Директива - чітка вказівка, які дії потрібно здійснити клієнту.

Види:

- прямі, на основі згоди (використовуються для тестування та провокування клієнта на зміни);

- парадоксальні, на основі протидії (для усвідомлення опору).

Функція:

- допомога клієнту у розумінні задачі і здійсненні певної дії.

Небезпека:

- занадто часте використання директив, які можуть призвести до автоматизації дій клієнта.

Рекомендації щодо застосування:

- використання відповідної мови тіла, інтонації голосу і контакту очей;

- вербальне висловлювання повинно бути зрозумілим і конкретним;

- кінцева перевірка чи були директиви почуті і обмірковані.

Завдання: наведіть приклади директив, що використовуються у різних теоретичних орієнтаціях

Парадоксальна інструкція: „Продовжуйте робити те, що ви робите... Повторіть свої дії (думки, вчинки), по меншій мірі, три рази”.

Рольова вказівка: „А зараз поверніться до цієї ситуації та програйте її”.

Гештальт-метод гарячого стільця: „Говоріть зі своїми батьками, ніби вони сидять в цьому кріслі. А зараз пересядьте в це крісло і відповідайте за них”.

Гештальт-невербальна поведінка: „Я помітив, що одна ваша рука стиснута, а інша розкрита. Нехай тоді одна рука поговорить з іншою”.

Вільні асоціації: „Запам”ятайте це почуття і розкажіть про пов”язані з ним асоціації зі спогадів дитинства” і т.д.

Лазарус А. створив еклектичний терапевтичний підхід, що сполучає у собі поведінковий системний аналіз і прагматичний вибір технік з холістичним поглядом на людину, названий ним мультимодальною терапією – ММТ. Не пропонуючи нову теорію психотерапії, ММТ забезпечує можливість интегративної оцінки проблем і ефективну стратегію для роботи з урахуванням унікальності і цілісностії людської особистості. «Особистість формується, підтримується і змінюється за допомогою безлічі процесів – класичного й оперантного обумовлювання, моделювання і наочного навчання, що явищ, які не можна спостерігати, таких як думки, почуття, образи і відчуття; несвідомі процеси, міжособистісні конфлікти, уникання і метакоммунікації” [Greenburg, 1982]

Основне поняття введеное Лазарусом для пояснення і терапії особистісних проблем – акроним BASIC I.D.(по перших буквах англійських букв) представляє модель для оцінки різних аспектів життя й особистості клієнта в рамках семи категорій:

B (вehavior) поводження: дії, реакції, звички;

A (affects) афекти: почуття, емоційні реакції;

S (sensations) відчуття: вплив візуальних, аудиальных, тактильних і т.п. стимулів;

I (imagery) уява: візуалізації, внутрішні образи, фантазії, символи;

C (сognitions) когнітивна сфера: думки, переконання, думки, цінності, мети;

I (interpersonal) міжособистісні відносини, взаємодія з іншими;

D (drugs/biology) фізіологія/препарати: дієта, фізичні навантаження, режим, прийом лік, уживання психоактивных речовин (у т.ч. у терапевтичних цілях).

Гештальтальтисти вважають, що особистість має всередині себе здібності до адаптивної самопідтримки, якщо вони хочуть дослідити, і, можливо, змінити унікальні і специфічні засоби, якими вони бачать, відчувають або інтерпретують реальність своїх особистих потреб в теперішній момент. Іншими словами, точне сприйняття себе і і того, що відбувається навкруги звільнить невід»ємну здатність індивіда задовольняти свої власні потреби.

Методика усвідомлення себе отримала назву «чищення цибулини». Якщо б терапевт мав в своєму розпорядженні тільки три питання, для успішної роботи, вони могли б бути такими: "Що ви робите?", "Що ви відчуваєте?" і "Чого ви хочете?" – По суті вони є пере формулюванням твердження "Зараз я усвідомлюю..." Можно збільшити кількість питань ще на два, додавши наступні: "Чого ви уникаєте?" і "На що ви очікуєте?" Вони явно є розгорткою перших трьох. І цих питань для терапевта може бути достатньо. Це початкові питання консультанта, покликані збільшити усвідомлення клієнта, – це засіб добратися до нього самого.

Раціонально-емотивна психотерапія А. Елліса базується на кількох принципах, які мають виключне значення:

- ви несете відповідальність за власні емоції та дії;

- ваші руйнуючі емоції та дисфункціональна поведінка – це продукт вашого ірраціонального мислення;

- ви можете вивчити більш раціональні способи реагування і на практиці зробити їх частиною вашої поведінки;

- ви зможете приймати себе таким, який ви є і бути більш задоволеним собою, якщо скоритаєтесь більш раціональними поглядами на життя.

А. Елліс створив ABН-теорію особистості. Де А - «активізуюча подія», В - вірування іраціональні чи раціональні, Н - емоційні або поведінкові наслідки. Пізніше АВН-теорія була розширена до ЦАВНДЭ (GABCDE) теорії, де:

Ц (G-goals) - цілі;

А (A-activating events) - активізуюча подія;

В (B-beliefs) - вірування, раціональні або і іраціональні;

Н (C-consequences) - наслідки, емоційні або поведінкові;

Д (D-disputing) - дискутування (обговорення) іраціональних вірувань;

Е (E-effective new philosophy) - ефективна нова філософія.

Логічні висновки - опис імовірних наслідків дії клієнта (негативних або позитивних).

Види:

- застереження (інформує клієнта про негативні можливості, що містяться в рішенні або дії, і про наслідки, до яких вони можуть привести);

- заохочування до ризику і спроби братися за нові завдання (стимулює до дії, показує позитивні результати можливого рішення чи дії);

- передбачення винагород (клієнту пропонується уявити собі позитивні результати чи винагороди за нову форму поведінки чи дії).

Функція:

- надання можливості клієнту усвідомити вплив його дій і полегшити прийняття рішення на майбутнє.

Небезпека:

- велика кількість застережень, які можуть привести до формування страху у клієнта;

- заохочування до ризику, який не є виправданим для вирішення даної проблеми;

Рекомендації щодо застосування:

- через навички уважної поведінки отримати переконання в тому, що ситуація зрозуміла вам так само як і клієнту;

- коли клієнти просуваються до рішень, заохочувати їх до міркувань щодо можливих позитивних і негативних результатів (за допомогою розпитування);

- наводити клієнтам інформацію як відносно позитивних, так і негативних наслідків будь-якого рішення чи дії. Якщо вони розмірковують лише про негативне, допомогти їм подумати і про позитвні моменти і навпаки;

- наводити клієнтам підсумок позитвних і негативних наслідків з позиції неоцінювання;

- дозволити клієнтам вирішувати і діяти самим.

Завдання: Поставте конкретні запитання стосовно позитивних і негативних наслідків, які може мати дана проблема. - підліток, який має намір вперше спробувати наркотики;

- молода жінка, яка має намір вперше зробити аборт;

- студент, який обмірковує одержання кредиту для навчання в університеті;

- чоловік, який був тільки-но звільнений з роботи через погані стосунки з колегами;

- клієнт, який приходить до вас із запізненням і не намагається співпрацювати з вами.

Саморозкриття – проговорення консультантом певних моментів власного досвіду. Структура саморозкриття складається з «я» - тверджень, що містять у собі три елементи: 1) особистий займенник «я»; 2) дієслово, що відображає певну модальність; 3) речення, яке об»єктивно описує те, що думає консультант, або те що відбулося.

Види:

- моменти власного досвіду, що стосуються поведінки;

- моменти власного досвіду, що стосуються емоційних переживань;

- моменти власного досвіду, що стосуються когнітивної сфери.

Функція:

- сприяння саморозкриттю клієнта і приклад моделей змін поведінки.

- демонстрація клієнту, що перед ним не тільки людина в професійній ролі;

- дозвіл випробувати виникаючі почуття (“Якби це відбулося зі мною, думаю, мене б це розлютило” або “Я почуваюся некомфортно від того, що ви часто незадоволені і не дозволяєте собі інші почуття”).

Небезпека:

- зміна ролей. Перед саморозкриттям консультанту варто поставити собі питання про його доречність (задоволення моїх потреб чи клієнта є причиною саморозкриття?);

- підрив віри клієнта в одержання допомоги, оскільки консультант ділиться своїми власними проблемами;

- питання клієнта щодо особи консультанта, що прямо не відносяться до вирішення проблеми (“Ви одружені?”, “У вас є діти?”, “Чому ви вирішили стати психологом?”);

- залежність клієнта від консультанта. Клієнт може розповідати консультанту речі, які, можливо, нікому не розповідав до цього часу. Засіб зберегти у відносинах баланс – періодично обговорювати самі відносини, що відбувається між консультантом і клієнтом. Завдання: Уявіть, що клієнт приходить до вас з кожною з проблем, наведених далі. Для кожної проблеми напишіть ефективне саморозкриття. Перед тим, як розпочати роботу, припустіть, що ви вже уважно вислухали клієнта і саморозкриття насправді доречне на цей момент.

“Я дійсно не можу порозумітися з чоловіками. Вони мене доводять до божевілля. Вони здаються мені самовпевненими самцями. Я відчуваю, що вони завжди дивляться на мене зверхньо. Як ви ставитесь до них?”

“Я боюсь і відчуваю себе невпенено у великих групах людей. Це здається неправильним. Що мені слід робити?”

“Я заклопотана стосовно того, як ви ставитесь до мене. Ви нагадуєте мені моїх батьків. Як ви насправді ставитесь до мене?”

Зворотній зв”язок - забезпечення точності інформації щодо того, як консультант або інші особи сприймають клієнта.

Види:

- повідомлення, як консультант сприймає партнера („Ваші жести зараз виражають більше, ніж слова”, „Ви дуже змінилися з часу нашої останньої зустрічі”);

- повідомлення про сприйняття самого себе, свого стану, що виник під впливом бесіди („Мене турбує, я ніяк не можу зрозуміти...”, „Я відчуваю зараз...”).

Функція:

- сприяння самодослідженню і самоперевірці клієнта.

Небезпека:

- сприймання клієнта на неадекватному рівні, можливо зворотній зв»язок, що не відноситься до сутності проблеми;

- захоплення своїми переживаннями, які виникли під час бесіди.

Рекомендації щодо застосування:

- описовість і безоціночність, звертає увагу клієнта на прояви його поведінки і закликає до їх дослідження, спрямований на той аспект поведінки, який клієнт може змінити;

- своєчасність, яка залежить від готовності клієнта вислухати його. Максимально корисний, коли виражається відразу, за тою або іншою реакцією клієнта;

- клієнт, що отримує зворотний зв¢зок, має бути в центрі уваги;

- зосередження уваги на сильних якостях клієнта або такому, стосовно чого клієнт може що-небудь вдіяти (зосередження на позитивних і сильних якостях клієнта);

- точність і конкретність (не діагноз);

- перевірка, як було сприйнято зворотній зв¢язок (“Чи правильно це звучить?”, “Як ви на це реагуєте?”, “Що для вас це означає?”);

- похвала і певні типи таких висловлювань (у вигляді зворотнього зв”язку), що підтримують, супроводжують позитивну оцінку клієнта. Негативні оцінки можуть бути продемонстровані через зауваження і певні типи покарання;

- найкращою формою зворотнього зв”язку є інформація передана в Я-висловлюваннях тобто представлена через переживання та сприйняття психолога, в манері, що повністю виключає навіть натяк на оцінку. Можна використати 4-компонентну структуру:

- Я бачу (чую, сприймаю) – опис фактів;

- Я відчуваю – формулювання своїх відчуттів, переживань;

- Я потребую – потреби, що породжуються за таких обставин;

- Тому я хотів би – прохання або опис бажаної перспективи.

- „Я бачу, що протягом останніх 10 хвилин нашої розмови, ви весь час мнете хустинку і відводите погляд. Я відчуваю ваше напруження і свою ніяковість, неначе я вриваюсь на територію, на яку ви не дуже б хотіли пускати. Мені хочеться розрядити напругу і сподіватися, що між нами буде більше довіри”.

Завдання: спробуйте надати зворотній зв»язок своєму партнеру, колезі, другу щодо його участі в певній колективній справі.

Інтерпретація - забезпечення клієнта альтернативною точкою зору щодо того, як можна розглядати життєві ситуації.

Види:

- встановлення зв'язків між нібито окремими твердженнями, проблемами або подіями (клієнту, що говорить про страх публічного виступу, низький рівень самооцінки і труднощі у відносинах з іншими людьми, вказують на взаємозв'язок проблем і вплив на їх виникнення неадекватних очікувань і домагань клієнта);

- акцентування на яких-небудь особливостях поведінки або почуттях клієнта (клієнт постійно відмовляється від роботи, хоча висловлює бажання працювати. Консультант може дати інтерпретацію: "Ви, здається, радієте можливості працювати, але, коли стикаєтеся з неминучими труднощами, тікаєте");

- інтерпретація засобів психологічного захисту, реакцій опору і переносу: (вищенаведений приклад - "Судячи з нашої бесіди, втеча є для Вас засобом боротьби зі страхом невдачі");

- погодження нинішніх подій, думок і переживань з минулим, допомога клієнту зрозуміти зв'язок теперішніх проблем і конфліктів з попередніми психотравмами.

Функція:

- сприяння спроможності клієнта усвідомлювати життєві ситуації і розглядати їх з альтернативних точок зору.

Небезпека:

- інтерпретація, яка показує суб»єктивно негативну оцінку консультанта;

- інтерпретація, яка закінчується порадою.

Рекомендації щодо застосування:

- небезпечно і шкідливо „розуміти” проблему клієнта до того, як він сам її зрозуміє;

- цінність визначається реакцією клієнта на інтерпретацію;

- хороші інтерпретації не бувають нейтральними;

- інтерпретації рідко бувають корисними, якщо не дають клієнту того, що він хоче отримати;

- за рахунок інтерпретацієї людина повинна отримати змогу двитися на себе з симпатією, відчувати себе нормальною і хорошою, щоб зуміти простити себе і виправити ситуацію.

Завдання: Спробуйте проінтерпретувати висловлювання, використовуючи знання про різні теоретичні концепції (психоаналіз, транзактний аналіз, когнітивно- біхевіоральий напрямок, раціонально- емотивну теорію, гуманістичний напрямок).

“Здається, я просто не можу порозумітися з чоловіками, вони доводять мене до божевілля. Здається, що вони такі круті і самовпенені. Я відчуваю, що вони завжди дивляться на мене зверхньо. Як ви ставитесь до них?”

“Я думаю про те, щоб спробувати гашиш. Так, мені тільки 13, але я багато де побував. Мої батьки дійсно протестуватимуть проти цього. Я не можу зрозуміти, чому вони проти. Мої друзі всі це роблять і, здається, почувають себе чудово”.

Інформація – надання певної інформації клієнту.

Види:

- надання інформації, яка відноситься до справи, як правило, про психологічні аспекти життя людини (інформація про особливості психологічного розвитку або емоційні реакції на які-небудь життєві події, зокрема пояснення вікових криз стурбованому батькові; інформація про стадії розвитку сім¢ї). Тут інформація виконує функцію нормалізації, дозволяє зрозуміти, що почуття і вчинки людей є природніми, а не патологічними реакціями;

- інформування про процес і умови консультування або психотерапії, при обговоренні і укладенні терапевтичного контракту;

- інформування з метою прояснення прихованих за питанням тривог, очікувань і бажань, оскільки звернені до консультанта питання часто є їх замаскованим вираженням.

Функції:

- звертання уваги клієнта на нові точки зору та інформацію;

- інформація дана у формі професійної рекомендації (професійний висновок, що випливає з психологічного аналізу викладених клієнтом фактів, продиктований як інтересами клієнта, так і можливостями й обмеженнями консультанта) - це спроба безпосередньо вплинути на людину, пропозиція клієнту визначеного способу поведінки;

- екстреність надання, коли клієнт знаходиться в кризовій ситуації, що загрожує життю, і в даний момент не в змозі приймати зважені рішення;

- «рецептурне» інформуваня, коли клієнт закритий для діалогу, а його дії несуть психологічні збитки рідним.

Небезпека:

- суб'єктивне почуття правильності, що може мати негативні наслідки для клієнта;

- відображення особистого інтересу консультанта, вирішення власних проблем.

- врахування факту, що люди не завжди використовують професійну інформацію, що їм пропонується, навіть усвідомлюючи її правильність;

- у деяких людей може сформуватися залежність від консультанта;

- люди можуть відчувати негативні почуття до консультанта, якщо дається інформація, яка недоречна в даному випадку;

- в деяких випадках, надаючи професійну інформацію клієнту, консультант „краде” в нього можливість щось для себе зрозуміти, уповільнює процес розвитку іншої людини.

- консультант не може надавати інформацію, яка знаходиться поза межами його компетенції, в цих випадках краще порадити відповідного спеціаліста.

Завдання: Поясніть автору висловлювання, про які психологічні механізми, явища, закономірності говориться у висловлюванні. Орієнтуйтеся на можливі варіанти відповідей.

1. «Він зовсім не цікавиться хлоп'ячими справами, у нього немає друзів серед хлопчиків, він весь час проводить з дівчатами, навіть шиє з ними» (про хлопчика 9 років).

Варіанти понять для пояснення: індивідуальні особливості; вікові особливості; ідеал людини; неповноцінність; ідентифікація.

2. «Вона неможлива дитина. Нікого не слухається» (про дівчинку 6 років).

Варіанти понять для пояснення: акцентуація характеру; темперамент; рівень розумового розвитку; психопатологія.

3. «Він краде і роздає вкрадене в класі» (про хлопчика 8 років).

Варіанти понять: комплекс неповноцінності; психологічна дистанція; інфантилізм; польова поведінка; структура дитячої групи; захисний механізм особистості.

4. «Він взагалі не може говорити на уроці. Встає і мукає, ледве слово видавить з себе» (про хлопчика 9 років).

Варіанти понять: невротизм; аутизм; довільність; рівень мовного розвитку; діалогічна мова.

5. «Він бреше і не червоніє» (про хлопчика 7 років).

Варіанти понять: емоційний розвиток; фантазія; Я- концепція; шизоідність, девіантність.

6. «Він на нас взагалі не звертає уваги» (про хлопчика 6 років).

Варіанти понять: інфантилізм; егоцентрична позиція; інтелектуальна незрілість; аутизм.

7. «Противний такий, все робить навпаки» (про хлопчика 3 років).

Варіанти понять: кризовий стан; емоційна тупість; інтелектуальне недорозвинення.

8. «Я божеволію, коли бачу, як вона пише» (про дівчинку 8 років).

Варіанти понять: функціональна незрілість; аграфія; дія сприйняття; просторове мислення.

9. «Мені легше на двох роботах відробити, ніж з ним уроки робити» (про хлопчика 10 років).

Варіанти понять: позиція батьків; відповідальність; Я- концепція; самоконтроль.

10. «Він завжди все намагається один робити, некомпанійська людина» (про хлопчика 12 років).

Варіанти понять: темперамент; аутизм; інтравертизм; невротизм; образ Я.

Отже, опанування консультативними психотехніками веде до опанування «мови» (Васьківська) консультативного процесу. Оволодіння «мовою» консультативного процесу дає відповідь на такі ключові питання консультування як: чи може консультант цілеспрямовано застосовувати техніки, щоб досягти певного впливу на клієнта? Чи вміє консультант добувати факти, відображати почуття, причинно-наслідкові зв»язки, що лежать в основі проблеми? Чи вміє консультант, використовуючи техніки уважної поведінки, техніки роботи з проблемою та техніки впливу, описати як клієнт бачить і відчуває світ? Чи може консультант, використовуючи техніки роботи з проблемою та техніки впливу задати нові перспективи для вирішення його ситуації? і т.д. Модифікація окремих загальних психотехнік консультування або інтеграція декількох технік, підкріплена власною теоретичною концепцією розв»язання психологічних проблем (надання соціально-психологічної допомоги), може приводити до створення специфічних технік консультування, як - спеціально організованого впливу, спрямованого на усвідомлення і/або зміну інтрапсихічних і інтерпсихічних засобів функціонування клієнта, типу втручання, що тісним чином пов'язаний з теоретичною концептуалізацією проблем клієнтів і стратегією, що випливає з неї. Потрібно зазначити, що така інтеграція або модифікація можлива лише за умови опанування базовими психотехніками, які були перераховані вище. Головною метою оволодіння основними техніками проведення консультативного процесу є створення власної психотехнічної концепції консультування, що можливо завдяки усвідомленню двох головних моментів розвитку власного особистого стилю надання допомоги: 1) проведення аналізу і розуміння власного підходу до надання допомоги; 2) дослідження різноманітних підходів до сфери надання допомоги.

Таке усвідомлення можливе на наступних рівнях:

- базовий рівень – засвоєння технік відпрацьоване на практиці і сприяє збереженню їх в пам»яті для подальшого майбутнього можливого використання;

- конкретно-операціональний рівень – використання техніки в реальності з усвідомленим передбачуваним результатом користі для клієнта;

- самокерований (операціональний) рівень – рефлексія використання окремої техніки, її доречності для клієнта та інтеграція технік із самоаналізом до просування в напрямку створення власного стилю консультування;

- діалектичний (взаємодіючий) рівень – повністю сформований власний стиль консультування та відповідна його трансформація відповідно до індивідуально-психологічних та культуральних відмінностей клієнта. Постійний розвиток через взаємодію з клієнтом, коли власний сформований стиль коригується у відповідь на їх потреби та набуває відповідну специфіку.

Усвідомлення індивідуального стилю вирішення проблеми клієнта, завдяки формуванню власної психотехнічної концепції надання допомоги відбувається завдяки процесу рефлексії. Рефлексія в її традиційному філософсько-психологічному розумінні – це здатність зосередитися на позиції спостерігача, дослідника або контролера стосовно свого тіла, своїх дій, свої думок. Рефлексія є по суті вихід мислення в іншу позицію - не завжди в надпозицію, тобто на новий рівень, але завжди в іншу позицію, тобто в позиційну відмінність.

Щедровицький Г. П. зазначає, що рефлексія є важливим моментом у механізмах розвитку діяльності, від якої залежать всі без винятку організовані діяльності, у тому числі сенс текстів і значення окремих знаків і виражень. Рефлексія розглядається у контексті діяльності і з точки зору засобів теорії діяльності, при цьому важливими представляються наступні аспекти: 1) рефлексія як процес і особлива структура у діяльності; 2) рефлексія як принцип розгортання схем діяльності. Щедровицький Г.П. стверджує, що функція рефлексії полягає в тому, щоб побудувати якісно нову діяльність, виділивши в ній якісь нові утворення, які могли б слугувати засобами побудови нових процесів діяльності. (8)

1. Щедровицкий Г.П. Очерки по философии образования - М.: Педагогический центр "Эксперимент", 1993.

При цьому опис діяльності дозволяє виділити рефлексивні дії та операції, а також конструювати засоби і техніки їх застосування на практиці (способи використання засобів). Центральним поняттям тут виступає схема так званого «рефлексивного виходу». Індивід виходить з минулою позиції діяча та переходить у нову позицію – зовнішню, по відношенню, як до минулих виконаних дій, так і по відношенню до майбутньої діяльності, яка проектується. Рефлексія проявляється в рефлексивній позиції, яка відрізняється від позицій мислення і розуміння, як різних способів организації самого миследіяння.

Існує чотири стандартних способи послідовного рефлексивного виходу:

- Якщо ми зустрічаємося з проблемною ситуацією в миследіянні, яка не може бути вирішена наявними засобами, ми виходимо в рефлексивну позицію. Крім того, ми можемо также використати експертне знанння.

- Якщо після першого рефлексивного виходу ми не змогли вирішити проблему, ми здійснюємо рефлексивний вихід в комунікацію, тобто в коллективну миследіяльність з приводу проблеми.

- Якщо після другого рефлексивного переходу ми не вирішили проблему, ми здійснюємо рефлексивний вихід в мислення і розуміння. Тобто ми ставимо питання: чого не вистачає нашому мисленню, що не так з нашим розумінням.

- Якщо після третього рефлексивного виходу ми не вирішили проблему, ми здійснюємо рефлексивний вихід в «мову». Тобто ми ставимо питання: що не так з нашою «мовою» опису-розуміння-мислення? (10)

- http://credonew.ru/content/view/464/30/

Узагальнюючи роль і місце рефлексії у вирішенні проблеми клієнта, можна сказати наступне:

- рефлексія є проявом високого рівня розвитку процесів мислення;

- рефлексія дозволяє людині свідомо регулювати, контролювати своє мислення як з точки зору його змісту, так і з позиції його засобів;

- рефлексія є фактором продуктивності діяльності мислення;

- рефлексія допомагає «ввійти» у хід вирішення задачі іншої людини, обміркувати його, «зняти» зміст у випадку необхідності внести корекцію чи стимулювати нове направлення рішення.

Роблячи аналіз проблемної ситуації клієнта можна виділити такі види рефлексії:

- ситуативну рефлексію (виступає у вигляді мотивувань та самооцінювання і забезпечує безпосереднє залучення суб’єкта у ситуацію, усвідомлення її елементів, аналіз того, що відбувається у даний момент, тобто відбувається рефлексія «тут і тепер»);

- ретроспективну рефлексію (застосовується для аналізу і оцінки результатів вирішення проблеми, рефлексивна робота направлена на більш повне усвідомлення, розуміння та структурування отриманого в минулому досвіду;

- перспективна рефлексія (включає в себе роздуми щодо подальшої діяльності, уявлення щодо діяльності, планування, вибір найбільш ефективних способів використання психотехнік). (6)

- Карпов А.В. Психология менеджмента: учебное пособие. – М.:Гардарики, 2003

Об»єктом аналізу може виступати:

- усвідомлення себе як консультанта (форма рефлексії, яка безпосередньо впливає на область сенситивної здібності людини);

- рефлексія образу діяльності (аналіз теорії та методології використання психотехнологій, які застосовує консультант для вирішення проблемної ситуації клієнта);

- рефлексія професійної діяльності (така форма рефлексії, яка включає в себе фіксацію рівня свого професійного розвитку і саморозвитку, що проявляється у здатності спеціаліста займати аналітичну позицію по відношенню до власної професійної діяльності).

Отже в професійній діяльності соціального працівника по вирішенню проблемних ситуацій клієнта, можна виділити такі основні функції рефлексії:

- забезпечення усвідомленого ставлення консультанта до вирішення проблеми клієнта, яке детермінує продуктивні та інноваційні якості творчого мислення;

- здійснення системної цілісної регуляції вирішення проблемних ситуацій, що проявляється в індивідуальному стилі діяльності;

- вплив на рівень професіоналізму, що проявляється у здатності консультанта до постійного особистісного та професійного самовдосконалення та творчого росту на основі самоаналізу та саморегуляції;

- підвищення продуктивності вирішення проблемних ситуацій;

- сприяння профілактиці професійного вигорання, професійної кризи;

Навчання технології вирішення проблемних ситуацій з метою формування власної психотехнічної концепції вирішення проблеми клієнта можливе лише за умов створення в групі рефлексивного середовища. Одне з визначень рефлексивного середовища дане Бізяєвою А.А. і Єрмаковою Г.Г. Під рефлексивним середовищем розуміють систему умов розвитку особистості, яка відкриває останній можливість самодослідження и самокорекції соціально-психологічних і професійних ресурсів. Основною функцією подібного роду середовища дослідники називають сприяння виникненню в особистості потреби в рефлексії. (3)

2. Бизяева А.А. Рефлексивные процессы в сознании и деятельности учителя: Автореф. дисс. … канд. психол. наук. - С.-Петербург. - 1993.

На думку Найдьонова М.І. і Найдьонової Л.А. рефлексивне середовище - це наявність повної (цілісної) групової рефлексії, як умови розвитку особистого творчого потенціалу та рефлексивної здатності для кожного учасника. Під терміном "створення рефлексивного середовища" розуміється цілеспрямована зміна свідомості особистості за допомогою рефлексивної технології. (13)

1. http://www.zdespomogut.su/content/0/read38.html

Процес становлення рефлексивного середовища можна представити як послідовність наступних дій:

- аналіз і співвіднесення потреб у нових знаннях та вміннях консультантів, в даному випадку соціальних працівників і можливостей їм навчитися;

- закономірне виникнення протиріччя між потребами і можливостями; включення механізмів рефлексії як засобу подолання мислительної кризи;

- побудова навколо себе рефлексивного середовища - від усвідомлення себе в середовищі до перетворення середовища через використання рефлексивних форм діяльності.

Проведений науково-теоретичний аналіз проблеми організації рефлексивного середовища дозволив виділити його основні особливості: рефлексивне середовище відповідає особистості, що в ньому розвивається; викладач і студент виступають в ролі суб»єктів; организація рефлексивного середовища носить соціально-особистісний підхід; в рефлексивному середовищі обов»язково повинно бути внутрішнє протиріччя або суб»єктивне утруднення; рефлексивне середовище моделююче, оскільки саме в ньому можливе переосмислення психотехнічних засобів вирішення проблеми; рефлексивне середовище варіативне - студент і викладач мають можливість будувати середовище на основе своїх потреб і у відповідності зі своїм напрямком розвитку; рефлексивне середовище передбачає вибір таких методик навчання, в яких наголос робиться не на зміст, а на способи діяльності викладача і студента; будь-яка діяльність суб»єктів рефлексивного середовища є креативною і дослідницькою. (11)

1. http://my.elvisti.com/nayd/publ/SPU96UP.pdf

Отже, створення власної психотехнічної концепції вирішення проблемних ситуацій має свою логіку розгортки, і першим кроком і основною її умовою є створення рефлексивного середовища, яке сприяє розвитку рефлексивної здібності. В мисленні - це наявність проблемної ситуації, занурення в проблемну ситуацію, а в діяльності - установка на кооперування, а не на конкуренцію в спілкуванні – відносини, які передбачають доступність власного досвіду людини для іншої і відкритість досвіду для самого себе.

Ще одним з важливих компонентів організації рефлексивного середовища є створення відносин співтворчості. Рефлексивне середовище пов» язане з творчим розкріпаченням, це система відносин, що розвивають і власне відносини, які розвиваються. Необхідною умовою є принцип психологічної рівності позицій. Мається на увазі ситуація двосторонньої взаємодії. Важливим є створення такого характеру взаємодії, який збуджує до творчого дослідження досвіду, звертає до самосвідомості, саморозвитку. (12)

1. http://www.psylib.ru/statyi/sbornik/psiugs.php

Одним з ефективних засобів розвитку особистісної рефлексії є формування у соціальних працівників продуктивної особистісної позиції по відношенню до себе і пошуку вирішення проблемної ситуації клієнта. Другим засобом є здійснення спеціальних форм рефлексивно -акмеологічного впливу, що спрямовано на інтенсивний саморозвиток, набуття професійної компетентності. Третій засіб полягає у використанні таких видів рефлексії, як самоспостереження, самоаналіз, самооцінку і самоконтроль. Четвертий – це вимога до наявності знань про теорію та технології вирішення проблемних ситуацій, робота над створенням цілісної картини свого власного стилю вирішення проблемних ситуацій.

Відкритим залишається питання впливу на клієнта психологічного консультування. Як відзначає Кори Г., існує кілька труднощів в оцінці процесу вирішення проблеми клієнта:

- консультанти в силу особистісних особливостей виходять у своїй роботі з різних передумов і використовують різні методи для досягнення цілей консультування, тому важко об'єктивно оцінити ефективність консультування.

- результати в значній мірі залежать від клієнтів, якщо їх активність під час консультування деструктивна або вони не дотримуються вимог консультування або відмовляються приймати на себе відповідальність за вирішення своїх проблем, то наслідки будуть негативні незалежно від зусиль консультанта.

- на результати консультування впливають невизначені фактори оточення;

- відсутність загальноприйнятих конкретних цілей і виділення тільки загальних напрямків роботи. Важко конкретно оцінити результати вирішення проблеми, як посилення самовираження або підвищення самооцінки. (9)

- Corey G. Theory and Practice of Counseling and Psychotherapy. 3rd Ed. - Monterey, Calif.: Brooks/Cole, 1986.

Нємов Р.С. зазначає, що результати консультування можуть проявлятися: об”єктивно (факти про зміни); суб”єктивно (позитивні зміни в переживаннях); зовнішньо (прояви поведінки); внутрішньо (глибинні зміни у клієнта). (3)

1. Васьківська С.В. Основи психологічного консультування: Навчальний посібник. – К.: Четверта хвиля, 2004.

2. Немов Р. С. Основы психологического консультирования: Учеб. для студ. педвузов. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999

Васьківська С.В., відмовляючись від контролю за особистістю та її життям, обмежує поняття про ефективність психологічної консультації рамками безпосередньої консультативної взаємодії. Критеріями ефективності в цьому випадку виступають:

- якість довірчого контакту – подолання комунікативного бар”єру, досягнення порозуміння;

- кількість інсайтів – нові думки та переживання, отримані клієнтом; конструктивна стимуляція - зняття психологічної напруги. (2)

Айві, Айві і Саймен-Даунінг виділяють такі основні ознаки ефективного консультування:

1. Інтенціональність. Скільки напрямів для розвитку клієнта може запропонувати консультант? Скільки можливостей з”'явилося у клієнта в процесі співробітництва?

2. Творчість у прийнятті рішень. Хто визначає хід консультування – клієнт чи консультант? Чи є позитивне бачення проблем? Чи є хоча б кілька альтернатив для дій? Наскільки легко/важко клієнт приймає рішення?

3. Можливість реалізації цілеспрямованого впливу на клієнта. Чи може консультант реалізувати цілеспрямований вплив на клієнта?

4. Вияви емпатії. Як проявляється індивідуальна та культурна емпатія? Чи став клієнт у процесі взаємодії більш лояльним до себе та інших?

5. Навички спостереження за клієнтом. Чи вміє консультант виділити суперечності та нівелювати їх у ході консультування? Чи помічає ключові слова та продуктивні моменти взаємодії?

6. Взаємодія „особистість-оточення”. Чи створює консультант відповідні умови для зростання і розвитку клієнта?

7. Інтеграція. Чи вміє консультант інтегрувати методи, техніки, якості, концепції у взаємодію, що здатна викликати позитивні зрушення в клієнта?

Вони ж виділяють ознаки продуктивного існування в контексті соціуму.

1. Можливість знаходити максимально більшу кількість варіантів поведінки при спілкуванні з самим собою і іншими.

2. Можливість застосовувати максимально більшу кількість варіантів понять, думок і вчинків з тим, щоб спілкуватися з можливо більшою кількістю людей і груп.

3. Здібність формулювати плани, діяти у відповідності з можливостями даного соціуму і рефлексувати свої вчинки. (1)

Загалом же відповідь на ефективність консультативної взаємодії лежить у такій аксіомі: „ЯКЕ консультування, КИМ проводиться найбільш ефективно для ДАНОГО індивіда і з ЯКОЮ метою, за ЯКИХ обставин?”(1)

Література:

1. Абрамова Г.С. Практическая психология. – М.: Академический проэкт, 2003.

2. Айви А. Психологическое консультирование и психотерапия. Методы, теории и техники:практическое руководство. – М.: 2000.

3. Айві А. Цілеспрямование інтерв»ювання і консультування: сприяння розвитку клієнта. – Навч. посібник. – к.:Сфера, 1998.

4. Бурлачук Л.Ф. Основы психотерапии. - М.: Алтейа, 1999.

5. Василюк Ф.Е. Семиотика психотерапевтической ситуации и психотехника понимания // Московский психотерапевтический журнал. М., 1996. - № 4.

6. Васьківська С.В. Основи психологічного консультування: Навчальний посібник. – К.: Четверта хвиля, 2004.

7. Джеральд Р. Уикс, Лучиано Л'Абат. Психотехника парадокса. Практическое руководство по использованию парадоксов в психотерапии. Методические материалы для слушателей курса «Психотерапия». Москва, 2002

8. Дилтс Р. Изменение убеждений с помощью НЛП/Пер. с англ. В.П. Чурсина. -- М.: Независимая фирма "Класс", 1997

9. Ильенков Э., Давыдова Г., Лекторский В. Взаимодействие // Философская энциклопедия. – М.: 1960. Т.1.

10. Калина Н.Ф. Лингвистическая психотерапия. К.: Ваклер, 1999

11. Кочюнас Р. Основы психологического консультирования и групповой психотерапии. 2-е изд. М.:Академический проэкт, 2003.

12. Петровская Л.А. Компетентность в общении: социально-оценочная система. М., МГУ, 1989.

13. Психотерапия / Под ред. Б.Д. Карвасарского. – СПб: Изд-во «Питер», 2000.

14. Роджерс К. Клиент-центрированная терапия. – М.: Рефл-бук, К.: Ваклер, 1997.

15. Рудестам К. Групповая психотерапия. Изд. 2-е. – М.: Прогресс, 1993.

16. Таланов В.Л., Малкина-Пых И.Г.Справочник практического психолога. – СПб.: Сова, М.: ЭКСМО, 2004.

17. Хансен Дж,, Стевик Р., Корнер Р.Взаимоотношения клиента и консультанта в процессе консультирования. Журнал практической психологи и психоанализа, №4, 2003.

18. Уолен С., ДиГусепп Р., Уэсслер Р. Рационально-эмотивная психотерапия / Пер. с англ. Общ. Ред. - М.: Институт гуманитарных знаний, 1997.

19. Файн С.Ф., Глассер П.Г. Первичная консультация: Установление контакта и завоевание доверия (пер. с англ. Дорошенко Е.В., Белопольского В.И.) - М: Когито-Центр, 2003.

20. Фанч Ф. Преобразующие диалоги: Учебник по практическим техникам для содействия личностным изменениям/ Пер. с англ.--Киев: Д. А. Ивахненко, 1997.

21. Ягнюк К.В. Анатомия терапевтического вмешательства:типология техник // Журнал практической психологии и психоанализа № 3, сентябрь 2000.

22. Brammer L. & Shostrom E. (1968). Therapeutic psychology. - Englewood Cliffs, N. J.: Prentice-Hall.

23. May R. (1967). The art of counseling. - New York: Abingdon Press.

Дата добавления: 2014-12-07