ІІ. Психотехніки роботи з проблемою

Конфронтація – вказівка на протиріччя в розповіді клієнта у відносинах, думках, вчинках. Може бути дана у формі переповідання, рефлексії почуттів або інтерпретації. Більшість психологічних теорій спрямовані на аналіз невідповідностей. Психоаналітики говорять про аналіз полярностей і несвідомих конфліктів; гештальт-терапевти аналізують „розщеплення”; клієнтоцентрована терапія розмірковує про аналіз змішаних почуттів; раціонально-емотивна – про необхідність вивчати когнітивні викривлення і т. д.

Види:

- протиріччя між двома твердженнями;

- протиріччя між вербальною та невербальною поведінкою;

- протиріччя між двома формами невербальної поведінки;

- протиріччя між твердженням і контекстом.

Функції:

- розпізнавання неузгодженостей і змішаних повідомлень;

- робота в напрямку подолання неузгодженостей і змішаних повідомлень – надання зворотнього зв¢язку;

- звернення уваги клієнта на ухил від обговорення деяких проблем.

Небезпека:

- конфронтація не використовується як покарання клієнта за неприйнятну поведінку. Це не засіб вираження консультантом ворожості;

- конфронтація не призначена для руйнування механізмів психологічного захисту клієнта. Її призначення - допомога клієнту розпізнати засоби, якими він захищається від усвідомлення реальності. Перед застосуванням техніки конфронтації консультант має відповісти на питання:

ü як глибоко вкорінилися і наскільки довго діють механізми захисту клієнта?

ü які мотиви особистості приховуються за психологічним захистом?

ü наскільки «захист» необхідний для успішної адаптації?

ü До чого приведе руйнування психологічних механізмів захисту?

- конфронтація не використовується для задоволення потреб або самовираження консультанта.

Рекомендації щодо застосування:

- клієнт висловлює очевидно нелогічне твердження («В цій організації немає жодної людини, з якою можна було б поговорити.»);

- клієнт наговорює на себе («Мені ніколи нічого не вдавалося. Я завжди був невдахою, починаючи з раннього дитинства.»);

- клієнт уникає певних питань (“У мене все гарно… зовсім гарно…Насправді мені цікаво і чого я тут сиджу і розмовляю з вами?”).

Завдання :Прочитайте наступні тексти. Виявіть помилки в семантиці висловлювань, які наведені нижче та поставте відповідне питання для з»ясування значення. В дужках наведені можливі варіанти питань.

Гріндер Д., і Бендлер Р. (НЛП) ідентифікували три типи розбіжностей в побудові речень:

Викреслення. Поверхові речення, наприклад, „Я боюсь”. На питання типу „Кого або чого ви боїтесь? З якої причин? В яких ситуаціях? Чи відчуваєте ви страх зараз?” відповіді зазвичай не отримуються. Завдання психолога розгорнути репрезентативну картину утруднень, „заповнити викреслене”.

Викривлення. Речення, які викривляють реальну картину того, що відбувається, наприклад, „Він робить з мене психа”, в той час як істина полягає в тому, що людина, яка „робить безумним іншого”, відповідальна тільки за свою поведінку. Більш правильним було б речення „Я серджуся, коли він робить це”.

Надузагальнення. Клієнт робить глобальні висновки, не маючи достатньої інформації, наприклад, коли депресивного клієнта запитали, що його змушує сумувати, він відповів: „люди”.

А. Елліс - раціонально-емотивна терапія (РЕТ) - поділив ірраціональні судження на чотири головні категорії:

1. Судження “повинен” (must). Це такі судження, які вказують на те, що хто-небудь (або що-небудь) повинно бути не таким, яким воно є, наприклад: “Я повинен виграти гру”, “Він повинен бути люб¢язним по відношенню до мене”.

2. Судження “жахливо”. Судження про те, що все жахливо, тому, що все не так, як слід було б бути, наприклад: “Буде жахливо, якщо я не здам іспит”.

3. Судження “належить, слід” (should, have to). Судження, які відображають нездатність людини витримати світ, якщо він відрізняється від того, яким йому “належить” або “слід” бути. Наприклад, “тобі слід більше займатись музикою тоді ти станеш гарним музикантом”.

4. Судження-оцінки. Судження, які принижують особистість – власну або тієї людини, через яку ситуація стала не такою, якою їй “належить” або “слід” бути. Наприклад: “Він жахлива людина, і повинен бути покараний, тому що не приїхав вчасно”.

У концепції транзактного аналізу Е. Берна особистість розглядається як сукупність особливих станів Его, що виявляються у специфічних станах свідомості і зразках поведінки. За допомогою структурного аналізу автор виділяє три основних Его-стани.

"Батько"стан, скопійований зі справжніх батьків чи інших авторитетних у дитинстві особистостей. Крім моделі ролі батька, він містить багато інших стереотипів і автоматизованих форм поведінки, відбиваючи традиції, цінності, норми і правила. "Батько" уособлює функції контролю над дотриманням норм і розпоряджень (які людина запозичує, часто некритично, протягом життя), а також заступництва і турботи. Це по суті актуалізація моральної сфери особистості.

"Дитина"частина особистості, що збереглася від справжнього дитинства, яка містить афективні комплекси, пов'язані з ранніми дитячими враженнями і переживаннями. Цей стан може бути у двох формах: як природна "Дитина", що є джерелом інтуїції, творчості, спонтанних спонукань і радості; як пристосована залежна "Дитина", що змінює поведінку під впливом "Батька" (може бути слухняною чи, навпаки, примхливою). Це за сутністю актуалізація емотивної сфери особистості.

"Дорослий"стан, у якому здійснюється переробка інформації та її імовірнісна оцінка для ефективної взаємодії з навколишнім світом; демонструються тверезість, незалежність і компетентність. "Дорослий" контролює дії "Батька" і "Дитини", будучи посередником між ними. Це по суті актуалізація раціональної сфери особистості.

У різних життєвих ситуаціях, насамперед у процесі спілкування з іншими людьми, особистість зазвичай перебуває в одному з трьох Его-станів, що у даний момент активізований. Однак можливе і поєднання двох Его-станів, або, точніше, "зараження" (контамінація) одного стану іншим. Таким механізмом зараження Берн пояснює різні випадки особистісних патологій і відхилень аж до психічних захворювань. За допомогою розробленого Берном методу психотерапії можна здійснювати "знезаражування" (деконтамінацію) Эго-стану "Дорослого", досягати його автономності з наступним відновленням "Я справжнього".

За допомогою концепції Эго станів можна розглядати процес міжособистісної взаємодії. Елементарна одиниця спілкування, що складається з транзакційного стимулу й реакції, називається трансакцією. За допомогою своєї концепції Берн вивчає і більш складні форми поведінки людини "ігри" чи "серії наступних одна за одною прихованих додаткових транзакцій з чітко визначеним і передбачуваним результатом", а також життєві сценарії, що лежать у їх основі. За допомогою психологічних ігор люди часто неусвідомлено компенсують свої особистісні проблеми. Берн створив власну теорію і типологію ігор і сценаріїв. Таким чином транзактний аналіз присвячений аналізу невідповідних трансакцій в інтра та інтер взаємодії.

- Я не розумію. (Чого саме ви не розумієте?);

- Я пропоную йому кращий варіант (Кращий чим? Кращий ніж що?);

- В житті жінки більш практичні. (Хто це сказав?);

- Він вважає себе розумнішим. (Розумнішим за кого? В чому?);

- Діти змушують мене їх карати. (Як саме вони змушують вас їх карати?);

- У них я не отримав визнання. (Що б ви хотіли, щоб вони визнали?);

- Мені не вистачає впевненості. (В чому саме вам необхідна впевненість?);

- Я повинен турбуватися про нього. (Що станеться, якщо ви не зробите цього?);

- Вона погана подруга, бо завжди відстоює лише свої інтереси. (Якщо я не відстоюю свою думку, то я хороший товариш?);

- Ви запитуєте, значить, ви не знаєте відповіді? (Чи завжди, коли ви запитуєте, у вас теж немає відповіді?);

- Якщо не прийшов вчасно на роботу, - значить безвідповідальна людина. (Чи насправді пов”язані безвідповідальність як стійка риса особистості та запізнення на роботу?);

- Його експерименти зі свою зачіскою просто дістали мене. (Як ЙОГО зачіска може ТЕБЕ „дістати”?);

- Вона не турбується про мене. (Що саме в її поведінці змушує тебе так думати?);

- Ви ж бачите, що саме я відчуваю. (Як саме ви переконались, що я БАЧУ, як ви себе почуваєте?);

Парадокс - створення незвичної перспективи, заклик до альтернативного, парадоксального сприйняття ситуації і нового способу реагування. Парадокс може виступати у якості „відображення значення”, конфронтації, інтерпретації та будь-якої іншої техніки.

Види:

- переформулювання – реакція з негативної перевизначається як така, що виконує позитивну функцію;

- припис або розпорядження, які напевне не можуть сприйнятися („продовжуйте і далі робити вашого сина хворим і безпомічним, бо це єдиний засіб згуртувати вашу сім”ю”);

- стримування кожного разу, коли клієнт буде виявляти ознаки змін. Під час стримування формуються потенції для відмови від неконструктивної взаємодії і попереджуються передчасні розчарування, що можуть спровокувати агресію.

Функції:

- дозвіл – консультант дозволяє клієнту проявляти подібні форми поведінки;

- передбачення – консультант передбачає, що симптоми клієнта з”являться знову;

- зміна пропорцій – консультант провокує клієнта на посилення симптомів або ж відноситься до них більш серйозно, ніж клієнт;

- перевизначення – консультант по-новому визначає або інтерпретує симптоматичну поведінку, надаючи їй позитивного значення;

- практика – консультант просить клієнта удосконалити або збагатити симптоматичну поведінку;

- поштовх до міркувань про позицію, яка раніше не підлягала сумнівам;

- стимул до відкритого вираження своїх почуттів.

Небезпека:

- використання гумору, коли це може викликати негативні переживання у клієнта;

- використання гумору, коли клієнт може сприймати його як знущання;

- нелогічність використання парадоксу.

Завдання: Знайдіть у висловлюванні іншої людини підстави для парадоксальної інструкції, сформулюйте її. Спробуйте обґрунтувати необхідність саме цього методу впливу.

1. «До кого я вже тільки не зверталася. Ви - моя остання надія. Я вже все перепробувала: і, знаєте, визнаю, била його і лаяла всіма словами, які знаю, і можу дитині сказати. Нічого не допомагає, він тільки гірше стає. Тільки гірше, всі на нього скаржаться»

2. «Ми вже розходилися три рази, але потім усякі квартирні обставини знову штовхали нас один до одного. Я його бачити не можу, ми з ним тижнями не розмовляємо, нам не нудно один без одного. Іноді ми навіть забуваємо, що сьогодні не бачилися.

Так все важко».

З. «Ми все випробували, більше нічого придумати не можемо. Набридло уже все це - погана поведінка, погана успішність. У школу б не ходила більше взагалі».

4. «Я звикла до порядку, а він усе робить абияк. Я виправляю, а він не зважає на мої зусилля, знову все псує, немов би навмисно».

З¢ясування значення проблеми – виділення певної теми в розповіді клієнта та смислу (значення) проблеми. Значення – це психологічні конструкції, що лежать в основі організації досвіду людини, і відіграють роль рушійних сил її поведінки. Значення групують думки і почуття в більш структуровані утворення: цінності, переконання, мало усвідомлювані стимули до дій, смислотворчі процеси.

Види тем:

- тема – клієнт;

- тема - оточення клієнта;

- тема - взаємні стосунки консультанта і клієнта;

- тема - консультант (саморозкриття, вираження почуттів консультанта);

- тема - культура, середовище (питання моралі та релігії; правові питання; статеві проблеми; економічні питання; питання здоров¢я; питання освіти і кар¢єри; етнічні та проблеми, пов»язані з культурою, соціальні проблеми).

Для кожної теми може бути визначена велика кількість значень, важливо з»ясувати, що саме цікавить клієнта найбільше, що є стрижнем проблеми.

Функції:

- пошук прихованих думок і почуттів (значень), що лежать в основі переживань;

- полегшення інтерпретації клієнтом власних життєвих переживань;

- сприяння клієнтам у дослідженні своїх цінностей і цілей життя;

- розуміння глибинних аспектів переживання клієнта.

Небезпека:

- спрямовування перебігу бесіди у невідповідне сутності проблеми русло.

Рекомендації щодо застосування:

Запитання, зміст яких орієнтується на значення:

“Що для Вас це значить?”

“Який сенс ви цьому надаєте?”

“Які цінності лежать в основі ваших вчинків?”

“Чому це важливо для вас?”

Завдання: Наведіть приклади техніки «з»ясування значення» проблеми консультантами різних теоретичних орієнтацій. На чому саме може зосереджується увага? (Наприклад, В.Франкл використовував техніку модифікації основних настанов, К.Роджерс техніку роботи з почуттями).

Дата добавления: 2014-12-07