Тема 9. Правовий режим використання та охорони земель

План

План

План

План

1. Загальна характеристика управління в галузі охорони довкілля.
2. Система державних органів управління в галузі охорони довкілля.
3. Функції управління в галузі охорони довкілля.

1. Загальна характеристика управління в галузі охорони довкілля.

Управління в галузі охорони довкілля — це підзаконна вико­навчо-розпорядча діяльність уповноважених державних органів і органів місцевого самоврядування, спрямована на забезпечення раціонального використання природних ресурсів, збереження та відновлення довкілля, забезпечення екологічної безпеки.

Організація управління у галузі охорони навколишнього при­родного середовища має свої особливості, які зумовлені специ­фікою об'єкта впливу. Управління в цій галузі повинно здійс­нюватись з урахуванням об'єктивно існуючих законів природи, специфіки природних процесів, тобто повинно мати справді еко­логічний (природоохоронний) характер. Необхідно також врахо­вувати взаємозв'язок і взаємодію природних ресурсів, передба­чати, що негативний вплив на один компонент природи прямо чи опосередковано може відобразитись на інших, тобто управ­лінська діяльність має носити комплексний характер. Разом з тим при здійсненні управління відбувається його диференціа­ція за видами природних ресурсів з метою врахування специфі­ки охорони і використання кожного з них.

Управлінська діяльність у галузі охорони навколишнього природного середовища базується на певних принципах, до яких належать: принцип законності, принцип плановості, принцип пріоритетності вимог охорони довкілля, принцип комплексно­го підходу до вирішення питань охорони довкілля та врахуван­ня об'єктної та територіальної специфіки, принцип гласності і залучення громадськості та інші.

Методами управління виступають методи примусу, обов'яз­кових вказівок, в тому числі прямих заборон, дозволів, економіч­ні (через матеріальну зацікавленість суб'єктів), ідеологічні (еко­логічне виховання, освіта) та інші способи та засоби вирішення поставлених завдань.

Управлінська діяльність може виражатись в правових (правотворчих, правоохоронних, правозастосовчих) та організацій­них (технічних, фінансових, регламентних) формах.

Зміст управління в галузі охорони довкілля складається з низки взаємопов'язаних управлінських функцій.

1. Система державних органів управління в галузі охорони довкілля.

Державне управління в галузі охорони довкілля можна поділяти на:

-- загальне, яке здійснюється державними органами загаль­ної компетенції;

-- спеціальне, яке здійснюється державними органами спе­ціальної компетенції.

До органів загальної компетенції відносяться органи держав­ної влади, на які поряд із загальними управлінськими повнова­женнями покладені і функції забезпечення екологічної безпеки (Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Респуб­ліки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого са­моврядування та їх виконавчі органи).

Компетенція Кабінету Міністрів України в галузі охорони навколишнього природного середовища закріплена в ст. 17 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», зокрема Кабінет Міністрів України:

-- здійснює реалізацію визначеної Верховною Радою Украї­ни екологічної політики;

-- координує діяльність міністерств, відомств, інших уста­нов та організацій України у питаннях охорони навколишнього природного середовища;

-- встановлює порядок розроблення та затвердження еколо­гічних нормативів, лімітів використання природних ресурсів, скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середо­вище, розміщення відходів;

-- приймає рішення про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;

-- керує зовнішніми зв'язками України в галузі охорони нав­колишнього природного середовища та інші.

Стаття 18 Закону «Про охорону навколишнього природно­го середовища» закріплює компетенцію в даній галузі Ради мі­ністрів Автономної Республіки Крим.

Повноваження місцевих держадміністрацій у галузі вико­ристання та охорони земель, природних ресурсів і охорони дов­кілля визначені в Законі України «Про місцеві державні адміні­страції» (ст. 21).

Органи місцевого самоврядування та їх виконавчі комітети наділені рядом функцій щодо забезпечення охорони довкілля, які передбачені ст. 19 Закону України «Про охорону навколиш­нього природного середовища» та деталізуються в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні»1 (пункти 34—38 ст. 26, ст. 33).

До органів спеціальної компетенції відносяться органи дер­жавної виконавчої влади, для яких здійснення функцій управлін­ня охороною і використання довкілля, є основним завданням. їх, в свою чергу, можна поділити на три такі групи:

1. Комплексні — ті, які виконують блок природоохоронних завдань щодо всіх природних об'єктів. Таким органом є Міні­стерство охорони навколишнього природного середовища України та його органи на місцях.

Правовий статус цього Міністерства визначений Положен­ням про нього, затвердженим Указом Президента України від 27.12.2005 р. На сьогодні його статус визначений також Поло­женням про Міністепрство охорони навколишнього природного середовища України, затвердженим постановою Кабінету Міні­стрів України від 02.11.2006 р.

2. Галузеві — забезпечують управління охороною і викорис­танням окремих природних об'єктів. Такими органами є:

-- щодо земель — Державний комітет України по земельних ресурсах (Держкомзем України) (Поло­ження про Державний комітет України по земельних ресурсах, затвердженого Указом Президента України від 14.08.2000 р.1);

-- щодо надр — Міністерство охорони навколишнього при­родного середовища України, про що було сказано вище. В скла­ді Мінприроди України створені урядові органи державного управління —Державна служба геодезії, картографії та кадаст­ру і Державна геологічна служба (постанова Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 р.). При Мінприроди України, діє також спеціалізована орга­нізація — Державна комісія України по запасах корисних копа­лин (ДКЗ).

Окремі функції в галузі управління надрами покладені та­кож на Державний комітет України з промислової безпеки, охо­рони праці та гірничого нагляду. Положення про Державний ко­мітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2006 р.4;

-- щодо лісів — Державний комітет лісового господарства України (Держкомлісгосп України). (Поло­ження про Державний комітет лісового господарства України, яке затверджене Указом Президента України від 14.08.2000 р.);

-- щодо вод — Державний комітет України по водному гос­подарству (Держводгосп України), (Положення про Державний комітет України по водному господарству, затвердженого Указом Президента Укра­їни від 14.07.2000 р.2);

-- щодо тваринного світу немає окремого спеціально ство­реного органу центральної виконавчої влади, а окремі функції по управлінню в цій галузі покладені на Державний комітет лі­сового господарства України (в галузі ведення мисливського гос­подарства) та Державний комітет рибного господарства України, утворений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 р.3 замість ліквідованого Державного департамен­ту рибного господарства, що діяв у складі Міністерства аграр­ної політики України;

-- щодо атмосферного повітря функції управління здійсню­ють Міністерство охорони навколишнього природного середо­вища України; Міністерство України з питань надзвичайних си­туацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобиль­ської катастрофи, зокрема діюча в його складі Державна гідро­ метеорологічна служба (постанова Кабінету Міністрів України від 15.07.2005 р.), Міністерство охорони здоров'я України, яке, зокрема, бере участь в розробленні та введенні в дію екологічних нормативів; Дер­жавна автомобільна інспекція Міністерства внутрішніх справ України, серед завдань якої є організація контролю за додер­жанням законів, інших нормативних актів з питань охорони нав­колишнього середовища від шкідливого впливу автомототранспортних засобів;

— щодо об'єктів природно-заповідного фонду урядовим ор­ганом державного управління виступає Державна служба запо­відної справи, яка діє в складі Міністерства охорони навколиш­нього природного середовища України (Положення про Держав­ну службу заповідної справи затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2001 р.2).

На місцях функції управління здійснюють відповідні тери­торіальні підрозділи центральних органів, наприклад державні управління охорони навколишнього природного середовища в об­ластях, містах Києві та Севастополі, статус яких регулюється Положенням, затвердженим наказом Мінприроди України від 16.06.2006 р.3.

3. Функціональні — виконують одну або декілька природо­охоронних функцій стосовно всіх природних об'єктів.

Це, зокрема, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорно­бильської катастрофи, Міністерство охорони здоров'я України, Державний комітет ядерного регулювання України та ін.

1. Функції управління в галузі охорони довкілля.

Функції управління в галузі охорони довкілля — це осо­бливі види діяльності за напрямами і змістом суб'єктів управ­ління, що є необхідні для організації охорони довкілля (або основні напрями діяльності відповідних суб'єктів щодо організації охоро­ни довкілля).

Як зазначається в ст. 16 Закону України «Про охорону нав­колишнього природного середовища», управління охороною нав­колишнього природного середовища полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, екологічної експе­ртизи, контролю, прогнозування, програмування, інформуван­ня та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.

До основних функцій в цій галузі можна віднести:

-- облік в галузі використання природних ресурсів і охоро­ни довкілля;

-- ведення державних кадастрів природних ресурсів;

-- просторово-територіальний устрій об'єктів природи;

-- розподіл та перерозподіл природних ресурсів;

-- екологічне прогнозування;

-- екологічне програмування;

-- моніторинг довкілля;

-- інформування про стан довкілля;

-- ліцензування і видача дозволів в галузі використання при­родних ресурсів;

-- лімітування в галузі використання і охорони довкілля;

-- екологічне нормування і стандартизація;

-- екологічний контроль;

-- екологічна експертиза та інші.

Контрольні запитання і завдання:

1. У чому полягають особливості державного управління в галузі охорони довкілля?

2. Яка мета реалізації функцій управління в галузі охоро­ни та використання довкілля?

3. На основі аналізу Положення про Міністерство охоро­ни навколишнього природного середовищі охарактери­зуйте його правовий статус.

4. Проаналізуйте повноваження Кабінету Міністрів Укра­їни в галузі охорони довкілля. Як вони співвідносяться з повноваженнями Міністерства охорони навколишнього природного середовища України?

5. Які існують галузеві органи державного управління у сфері використання і охорони природних об'єктів?

6. Дайте перелік основних функцій державного управлін­ня в галузі охорони навколишнього природного середо­вища.

7. У чому відмінність між «плануванням», «прогнозуван­ням» і «програмуванням»?

8. У чому суть і відмінність між гранично допустимими концентраціями (ГДК) забруднюючих речовин і гранич­но допустимими викидами (ГДВ) і скидами (ГДС) за­бруднюючих речовин?

9. Які види кадастрів природних ресурсів передбачені за­конодавством України?

10. У чому суть ліцензування і лімітування в галузі використання і охорони навколишнього природного середовища?

11. Які види екологічного контролю здійснюються в Украї­ні? Хто виступає їх суб'єктами?

12. На основі норм законодавства встановіть, до компетен­ції яких конкретно державних органів належить право припинення, зупинення чи обмеження діяльності підпри­ємств та інших об'єктів, у випадку порушення ними ви­мог екологічного законодавства..

13. Дайте порівняльний аналіз повноважень державних і гро­мадських інспекторів в галузі охорони навколишнього природного середовища.

14. Проаналізуйте Закон України «Про екологічний аудит» та визначте суть і порядок проведення екологічного аудиту.

15. Які функції управління прямо чи опосередковано спря­мовані на інформаційне забезпечення охорони довкілля?

16. Які форми участі громадськості в управління охороною навколишнього природного середовища передбачені за­конодавством України?

Тема 6. Правове регулювання екологічної експертизи

1. Поняття, мета, види екологічної експертизи.
2. Порядок проведення екологічної експертизи.

1. Поняття, мета, види екологічної експертизи.

Відповідно до ст. 4 ЗУ «Про екологічну експертизу » метою екологічної експертизи є запобігання негативному впливу виробничо-гос­подарської діяльності на стан навколишнього природного се­редовища та здоров'я людей, а також оцінка ступеня екологіч­ної безпеки господарської діяльності та екологічних ситуацій на окремих об'єктах і територіях. Основним завданням і суттю цієї діяльності є все ж таки не допустити, попередити можли­вий негативний вплив на довкілля, хоча, як буде сказано пізні­ше, наше законодавство допускає її проведення і щодо діючих об'єктів.

Поняття екологічної експертизи за­конодавчо визначено в ст. 1 Закону «Про екологічну експертизу, відповідно до якої екологічна експертиза — це вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці перед проектних, проектних та інших матеріалів чи об'єк­тів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійсню­ваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використан­ня і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Реалізація екологічної експертизи базується на визначених ст. 6 Закону певних базових положеннях — принципах екологіч­ної експертизи. До них належать:

-- гарантування безпечного для життя та здоров'я людей навколишнього природного середовища;

-- збалансованість екологічних, економічних, медико-біологічних і соціальних інтересів та врахування громадської думки;

-- наукова обґрунтованість, незалежність, об'єктивність, комп­лексність, варіантність, превентивність, гласність;

-- екологічна безпека, територіально-галузева і економічна доцільність реалізації об'єктів екологічної експертизи, заплано­ваної чи здійснюваної діяльності;

-- державне регулювання;

-- законність.

Детальніший аналіз екологічної експертизи може бути про­ведений шляхом класифікації її за різними критеріями на такі:

За суб'єктами проведення екологічної експертизи можна розрізняти; державну, громадську, інші види (наукову, міжна­родну).

Закон України «Про екологічну експертизу» в ст. 12 нази­ває їх формами екологічної експертизи.

За об'єктами експертизи розрізняються:

-- екологічна експертиза передпланових, передпроектних та проектних матеріалів по об'єктах і заходах, що підлягають реа­лізації на території України.

-- екологічна експертиза екологічних ситуацій, що склали­ся, та діючих об'єктів і комплексів, що мають значний негативний вплив на навколишнє природне середовище.

За необхідністю проведення експертизи розрізняються:

-- обов'язкова, яка відповідно до ч. З ст. 13 Закону України «Про екологічну експертизу» проводиться щодо видів діяльно­сті та об'єктів, які становлять підвищену екологічну небезпеку. Перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затверджений постановою Кабінету Мі­ністрів України від 27.07.1995 р.;

-- ініціативна,

За часом і процедурою розгляду розрізняються:

-- первинна екологічна експертиза, що здійснюється в за­гальному порядку;

-- вторинна (додаткова), яка може призначатись у випадку оскарження висновків первинної екологічної експертизи за рі­шенням відповідних рад, органів державної екологічної експер­тизи, інших органів, що приймали рішення про проведення еко­логічної експертизи (ст. 44 Закону).

2. Порядок проведення екологічної експертизи.

Порядок проведення державної екологічної експерти­зи регулюється розділом 6 Закону України «Про екологічну експертизу» та рядом підзаконних нормативно-правових актів, зокрема Порядком затвердження інвестиційних програм і про­ектів будівництва та проведення їх комплексної державної екс­пертизи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2002 р.1, Порядком передачі документації на держав­ну екологічну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31.10.1995 р.2.

Проведення екологічної експертизи згідно з ст. 33 Закону України «Про екологічну експертизу» передбачає три стадії: підготовчу, основну, заключну.

У процесі підготовчої стадії відбувається перевірка наявності та повноти матеріалів на об'єкти екологічної експертизи та ство­рення еколого-експертних комісій. Документи на експертизу по­даються замовником згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31.10.1995 р. «Про порядок передачі документації на державну екологічну експертизу». Державна екологічна екс­пертиза видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, проводиться після оголошення замовни­ком через засоби масової інформації заяви про екологічні на­слідки діяльності і подання еколого-експертним органам комп­лекту документів з обґрунтуванням оцінки впливу на навколи­шнє природне середовище. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про екологічну експертизу» заява про екологічні наслідки діяльності повинна містити відомості про: а) заплановану діяль­ність, мету і шляхи її здійснення; б) суттєві фактори, що впли­вають чи можуть впливати на стан навколишнього природного середовища з урахуванням можливості виникнення надзвичай­них екологічних ситуацій; в) кількісні та якісні показники оцін­ки рівнів екологічного ризику запланованої діяльності, а також заходи, що гарантують впровадження діяльності відповідно до екологічних стандартів і нормативів; г) інформування громад­ськості щодо запланованої діяльності, її мету і шляхи її здійс­нення. У матеріалах оцінки впливу на навколишнє природне се­редовище запланованої чи здійснюваної діяльності, як зазначає ст. 36 Закону України «Про екологічну експертизу», обґрунто­вуються її доцільність та способи реалізації, можливі альтерна­тивні варіанти рішень, характеристика стану навколишнього природного середовища території, види та рівні впливу на ньо­го в нормальних і екстремальних умовах, можливі зміни його якісного стану, еколого-економічні наслідки діяльності, заходи щодо зменшення рівня екологічного ризику і забезпечення ви­мог екологічної безпеки.

На другій (основній) стадії відбувається опрацювання, ана­ліз, дослідження, оцінка поданих матеріалів щодо ступеня еко­логічної безпеки об'єктів.

На заключній стадії відбувається узагальнення окремих екс­пертних досліджень, підготовка висновку екологічної експерти­зи та подання його заінтересованим органам і особам.

Висновок державної екологічної експертизи складається з вступної (протокольної), констатуючої (описової) та заключної (оціночно-узагальнюючої) частин.

Висновок може бути трьох варіантів:

-- документація погоджується (оцінюється позитивно);

-- документація повертається на доопрацювання;

-- документація є не прийнятною з природоохоронної точки зору, відхиляється від погодження.

Як зазначається в ст. 39 Закону України «Про екологічну експертизу», позитивні висновки державної екологічної експер­тизи після затвердження їх спеціально уповноваженим цент­ральним органом виконавчої влади з питань охорони навко­лишнього природного середовища чи його органами на місцях є підставою для відкриття фінансування проектів і програм чи ді­яльності. Реалізація проектів і програм чи діяльності без пози­тивних висновків державної екологічної експертизи забороня­ється.

Висновки державної екологічної експертизи дійсні три роки.

Відповідно до ст. 44 Закону допускається оскарження вис­новків державної екологічної експертизи, а до ст. 46 — також оскарження рішень, прийнятих на підставі цих висновків (на­приклад, про будівництво об'єкта).

Порядок проведення громадської екологічної експертизи де­тально не регламентується, але в загальному, він відповідає тим характеристикам, які передбачені для проведення державної екс­пертизи.

Контрольні запитання і завдання:

1. У чому основна мета і суть екологічної експертизи?

2. Які види екологічної експертизи передбачені законодав­ством?

3. Що виступає об'єктами екологічної експертизи?

4. Які особливості проведення екологічної експертизи дію­чих об'єктів?

5. Що являє собою оцінка впливу запроектованої діяльнос­ті на навколишнє природне середовище? Який порядок її розробки?

6. Яке правове значення, структура і термін дії позитивного висновку державної екологічної експертизи?

7. Які, на вашу думку, можливі варіанти проведення гро­мадської екологічної експертизи?

8. Який порядок фінансування проведення державної і гро­мадської екологічної експертизи?

9. Які підстави і порядок оскарження висновку державної екологічної експертизи?

10. Проаналізуйте статті 44—46 Закону України «Про еко­логічну експертизу» на предмет того, хто відповідно до цього закону має право оскаржувати висновки експер­тизи та рішення прийняті на їх підставі.

11. У чому полягає відмінність між екологічним контролем, екологічним аудитом та екологічною експертизою?

Тема 7. Економічний механізм забезпечення охорони навколишнього природного середовища

1. Суть та система економічного механізму забезпечення охорони навколишнього природного середовища.

2. Характеристика елементів економічного механізму забезпечення охорони навколишнього природного середовища.

1. Суть та система економічного механізму забезпечення охорони навколишнього природного середовища.

Правове регулювання екологічних відносин здійсню­ється з використанням адміністративних та економічних мето­лів впливу. При цьому економічні методи на відміну від адміні­стративних здійснюють вплив на майнові, економічні інтереси природо користувачів та інших суб'єктів, які займаються госпо­дарською діяльністю, що особливо актуально в умовах ринкової економіки. Економічні методи є досить ефективним способом формування екологічно значимої, правомірної поведінки, однак ступінь їх ефективності значною мірою залежить від стану еко­номічного розвитку держави. Застосування економічних методів повинно бути розумним. У випадку значного збільшення плат­ності природокористування можна задушити економіку, викли­кати спротив з боку підприємців. Економічні й адміністративні методи впливу не є альтернативними чи взаємозамінними. Вони повинні взаємодіяти і доповнювати один одного.

Суть економічного методу полягає в застосуванні соціально-економічного впливу на юридичних і фізичних осіб, діяль­ність яких пов'язана з впливом на довкілля. Ідеальна модель економічного механізму полягає в тому, щоб закріпити в право­вих нормах такі умови взаємодії платежів, зборів, податків, при яких підприємцю значно вигідніше виконувати всі вимоги за­конодавства про охорону довкілля, ніж порушувати їх.

Значення економічного механізму вирішення проблем охо­рони довкілля має два основних аспекти. Функціонування еко­номічного механізму, по-перше, є джерелом фінансування захо­дів по охороні довкілля, акумулювання грошових засобів; по-дру­ге, здійснює реальний вплив на природо користувачів і інших господарюючих суб'єктів — юридичних і фізичних осіб, стиму­люючи їх до виконання екологічних вимог, які містяться в зако­нодавстві.

Правової регламентації в Україні цей інститут вперше набув у 1991 р. з прийняттям Закону України «Про охорону навколиш­нього природного середовища», який вміщує самостійний роз­діл X «Економічний механізм забезпечення охорони навколиш­нього природного середовища». Стаття 41 Закону містить пере­лік економічних заходів забезпечення охорони довкілля, а саме:

-- взаємозв'язок усієї управлінської, науково-технічної та гос­подарської діяльності підприємств, установ та організацій з ра­ціональним використанням природних ресурсів та ефективніс­тю заходів по охороні навколишнього природного середовища на основі економічних важелів;

-- визначення джерел фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

-- встановлення лімітів використання природних ресурсів, скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середо­вище та на утворення і розміщення відходів;

-- встановлення нормативів збору і розмірів зборів за вико­ристання природних ресурсів, викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище на утворення і роз­міщення відходів та інші види шкідливого впливу;

-- надання підприємствам, установам і організаціям, а також громадянам податкових, кредитних та інших пільг при впрова­дженні ними маловідхідних, енергоресурсозберігаючих тех­нологій та нетрадиційних видів енергії, здійсненні інших ефективних заходів щодо охорони навколишнього природного се­редовища;

— відшкодування в установленому порядку збитків, завда­них порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Таким чином, економічний механізм забезпечення охорони дов­кілля — це система економіко-правових засобів впливу, які забез­печують формування системи фінансування, природоохоронних заходів через стягнення зборів за використання природних ресур­сів та забруднення довкілля, інших надходжень, стимулювання природоохоронної діяльності суб'єктів шляхом встановлення фі­нансових та інших матеріальних пільг та гарантій.

2. Характеристика елементів економічного механізму забезпечення охорони навколишнього природного середовища.

До економічного механізму забезпечення охорони дов­кілля можна включити наступні елементи.

1. Збори в галузі використання природних ресурсів і охоро­ни навколишнього природного середовища. В систему цих зборів входять:

а) збір за спеціальне використання природних ресурсів (ст. 43 Закону України «По охорону навколишнього природ­ного середовища»). Цей збір встановлюється на основі нор­мативів збору і лімітів використання окремих природних ре­сурсів.

Конкретні розміри зборів визначаються окремими норма­тивно-правовими актами по кожному природному ресурсу.

б) збір за забруднення навколишнього природного середови­ща (ст. 44 Закону України «Про охорону навколишнього при­родного середовища»). Порядок встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стяг­нення цього збору затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01,03.1999 р2 Збір справляється за:

-- викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин;

-- скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти;

-- розміщення відходів.

До суб'єктів доводяться ліміти викидів і скидів. Збір за ски­ди та викиди в межах лімітів відноситься на витрати виробниц­тва, а за перевищення лімітів стягуються з прибутку;

в) збір за погіршення якості природних ресурсів (ст. 45 За­кону України «Про охорону навколишнього природного середо­вища»). Він повинен справлятись за зниження родючості грун­тів, продуктивності лісів тощо, і має бути встановлений Кабіне­том Міністрів України, але на сьогодні порядок його сплати ще не прийнято.

2. Система фінансування заходів охорони довкілля. Відповід­но до статей 42, 47 Закону України «Про охорону навколиш­нього природного середовища» в Україні фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища здійсню­ється за рахунок Державного бюджету України, республікансь­кого бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюдже­тів, коштів підприємств, установ та організацій, фондів охорони навколишнього природного середовища, добровільних внесків та інших коштів. Для фінансування заходів щодо охорони нав­колишнього природного середовища утворюються Державний, республіканський Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища

3. Заходи економічного стимулювання, які визначені ст. 48 Закону України «Про охорону навколишнього природного се­родовища.

4. Екологічне страхування, яке може бути добровільним, обо­в'язковим чи інших видів, як зазначено в ст. 49 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Поря­док його здійснення регулюється загальними нормами про стра­хування і не достатньо враховує специфіку екологічних відно­син. Спеціальним актом в цьому плані є затверджені постано­вою Кабінету Міністрів України від 16.11.2002 р. Порядок і правила проведення обов'язкового страхування цивільної від­повідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бу­ти заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної не­безпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єк­ти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного і санітарно-епідеміологічного характеру.

Контрольні запитання і завдання:

1. У чому суть і мета встановлення економічного механізму в галузі охорони навколишнього природного середовища?

2. Які елементи входять в структуру економічного механіз­му в галузі охорони навколишнього природного середо­вища?

3. У чому суть збору за забруднення навколишнього при­родного середовища? Чим він регулюється?

4. У чому суть встановлення лімітів в галузі охорони і вико­ристання навколишнього природного середовища? Яка діяльність підлягає лімітуванню?

5. У чому суть збору за спеціальне використання природ­них ресурсів? Якими нормативно-правовими актами ре­гулюється порядок зборів за спеціальне користування над­рами, водами, лісами, тваринним світом?

6. Які види заходів економічного стимулювання охорони довкілля передбачені законодавством?

7. Які, на вашу думку, найбільш ефективні заходи економіч­ного стимулювання природоохоронної діяльності? Які можливі нові види таких заходів?

8. Який статус Державного фонду охорони навколишнього природного середовища?

9. Які особливості відносин екологічного страхування?

Тема 8. Юридична відповідальність за порушення еколого – правових норм.

1. Загальна характеристика юридичної відповідальності.

2. Екологічне правопорушення: поняття, особливості, склад.

3. Види юридичної відповідальності за екологічне правопорушення.

1. Загальна характеристика юридичної відповідальності.

За загальним правилом порушення правових норм, не виконання визначених ними приписів тягне за собою засто­сування заходів юридичної відповідальності. Порушення норм екологічного права, заподіяння шкоди довкіллю теж передбачає застосування заходів юридичної відповідальності. Юридична відповідальність є одним з основних елементів правового забез­печення охорони довкілля.

Таким чином, юридична відповідальність за екологічні правопорушення є комплексним міжгалузевим інститутом екологіч­ного права і характеризується тим, що, по-перше, має особливу підставу — екологічне правопорушення, а, по-друге, передбачає застосування санкцій кримінально-правового, адміністративно­го, цивільно-правового, дисциплінарного характеру до осіб, що вчи­нили екологічне правопорушення.

При аналізі юридичної відповідальності в теорії права виді­ляють її двохаспектне розуміння: позитивна (перспективна) та негативна (ретроспективна) юридична відповідальність. Анало­гічна позиція присутня і щодо юридичної відповідальності в га­лузі екологічних відносин. Ретроспективна еколого-правова від­повідальність — це форма юридичної відповідальності в галузі екології, яка передбачена законодавством і застосовується за вже скоєні екологічні правопорушення, неправомірну дію чи безді­яльність. Під активною (позитивною) відповідальністю стосовно екологічного права розуміють правомірну екологічно спрямова­ну діяльність, яка передбачає виконання і дотримання юридич­но встановлених заходів відповідальності наперед, за майбутні негативні наслідки екологічної діяльності, як компенсацію за такі. Однак, як вірно зазначається в літературі, позитивна від­повідальність — це загально соціальна відповідальність, яка не збігається з юридичною як особливою правовою категорією, що склалася у зв'язку з необхідністю покарання порушників пра­вових вимог.

Власне юридична відповідальність у галузі охорони навколиш­нього природного середовища проявляється в застосуванні до по­рушника еколого-правових вимог компетентними державними органами у встановленому законом порядку заходів державно-владного характеру, що проявляються у позбавленні, обмеженні порушників певних особистих чи майнових благ. Під юридичною відповідальністю за порушення екологічного законодавства слід розуміти відношення між державою в особі спеціально уповно­важених органів у галузі охорони навколишнього природного се­редовища, правоохоронних органів, інших уповноважених суб'єк­тів і особою (фізичною чи юридичною), яка вчинила екологічне правопорушення, по застосуванню до порушника відповідного покарання. Сутність такої відповідальності полягає в несприят­ливих для порушника екологічних вимог наслідках у межах, уста­новлених екологічним законодавством за правопорушення в галузі екології.

Відповідальність за екологічні правопорушення виконує ряд функцій, що базуються на загальних функціях юридичної відпо­відальності:

-- охоронну, що спрямована на забезпечення захисту, недо­торканності прав та законних інтересів суб'єктів екологічних від­носин;

-- компенсаційну, спрямовану на відшкодування втрат при­родного середовища і шкоди, заподіяної здоров'ю людини;

-- превентивну, що забезпечує попередження нових право­порушень та виховання у правопорушника і інших осіб поваги до закону;

-- каральну, що полягає у покаранні особи, яка вчинила еко­логічне правопорушення.

2. Екологічне правопорушення: поняття, особливості, склад.

Основною підставою юридичної відповідальності є правопорушення.

Поняття, ознаки, склад екологічного правопорушення базу­ються на загальних характеристиках правопорушення. Зокрема, ознаками екологічного правопорушення, як і будь-якого, можна визначити наступні:

-- з об'єктивної (зовнішньої) сторони воно проявляється у вигляді дії чи бездіяльності. В екологічних правовідносинах це досить часто невиконання встановлених законодавством обо­в'язків, недотримання заборон, екологічних вимог тощо;

-- за соціальними наслідками ця поведінка є соціально шкід­ливою чи небезпечною, тобто спричиняє чи може спричинити шкоду нормальному функціонуванню суспільних відносин. Еко­логічне правопорушення порушує нормальні природні відноси­ни взаємодії природи і суспільства по забезпеченню раціональ­ного використання і охорони природних об'єктів;

-- за психологічною ознакою, як і інші правопорушення, та­ке діяння має свідомо-вольовий характер, є винним (хоча у ви­падку заподіяння шкоди джерелом підвищеної екологічної не­безпеки цивільно-правова відповідальність власника цього дже­рела настає незалежно від наявності його вини);

-- за юридичною ознакою — це протиправне діяння, тобто за­боронене правовою нормою;

-- за наслідками правопорушення породжує виникнення пра­вовідносин по застосуванню до правопорушника заходів юри­дичної відповідальності.

Як зазначається в літературі, екологічне правопорушення характеризується в першу чергу такими рисами, як екологічна спрямованість, екологічна небезпека, екологічна протиправність.

Сутність екологічної спрямованості правопорушення полягає в тому, що поведінка правопорушника спрямована на негативну зміну стану навколишнього природного середовища, порушен­ня правового режиму природних ресурсів. Екологічна небезпека включає не лише ймовірність порушення екологічних інтересів суспільства, але й підвищену небезпеку для існуючих екологіч­них зв'язків у самих екосистемах. Екологічна протиправність по­лягає в повному або частковому невиконанні вимог, ігноруванні правил, закріплених нормами екологічного законодавства.

Не вдаючись до детального аналізу наведених вище ознак, хотілося б підкреслити, що головна ознака, яка дозволяє відме­жувати екологічне правопорушення від інших (в тому числі тих, які пов'язані з природними об'єктами) і дає підстави визнавати його самостійним видом в системі правопорушень, полягає в за­подіянні ним шкоди природі, природним об'єктам, екосистемам (а через них і людині).

Склад екологічних правопорушень традиційно містить чотири елементи:

1) об'єкт,

2) об'єктивна сторона,

3) суб'єкт,

4) суб'єк­тивна сторона.

Отже, екологічне правопорушен ня — це винне, протиправне діяння (дія чи бездіяльність), що посягає на екологічний правопорядок, спричиняє шкоду навколишньому природному середовищу або створює реальну загрозу заподіяння такої шкоди і тягне за собою застосування заходів юридичної відповідальності.

Екологічні правопорушення можна класифікувати за різни­ми видами:

— за характером санкцій:

а) екологічні злочини,

б) екологічно-адміністративні правопорушення,

в) дисциплінарні правопорушення,

г) цивільно-правові правопорушення;

— за об'єктами посягання:

а) правопорушення в галузі охороні земель,

б) правопорушення в галузі охороні надр,

в) правопорушення в галузі охороні лісів,

г) правопорушення в галузі охороні вод тощо;

— за способом спричинення шкоди:

а) забруднення навколишнього природного середовища,

б) нераціональне використання природних ресурсів,

в) пошкодження і знищення природних об'єктів,

г) погіршення якості природних об'єктів та ін.

— за інститутами екологічного законодавства:

а) порушення в галузі права власності на природні об'єкти,

б) порушення в галузі природокористування,

в) порушення в галузі екологічної експертизи,

г) порушення норм екологічної безпеки,

д) порушення екологічних прав громадян та інші.

3. Види юридичної відповідальності за екологічне правопорушення.

У системі різновидів юридичної відповідальності за екологічні правопорушення розрізняють: кримінальну, адміні­стративну, цивільно-правову, дисциплінарну відповідальність.

Кримінальна відповідальність у галузі екології регулюється Кримінальним кодексом України і застосовується у випадку вчи­нення екологічних злочинів.

Адміністративна відповідальність — це вид юридичної від­повідальності, що найчастіше має місце в сфері природокорис­тування та охорони навколишнього середовища. Перелік екологічних адміністративних правопорушень міститься в главі 7 КУпАП «Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання при­родних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури».

За своїми об'єктивними ознаками адміністративне правопо­рушення зовні схоже зі злочином, однак основним критерієм їх розмежування є ступінь небезпеки діяння, тяжкість заподіяних наслідків.

Дисциплінарна відповідальність за екологічне правопору­шення регламентується ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» і Кодексом законів про працю України.

Цивільно -правова відповідальність у галузі охорони навко­лишнього природного середовища полягає у покладанні на пра­вопорушника обов'язку відшкодувати потерпілій стороні май­нову чи моральну шкоду, заподіяну в результаті порушення еколого-правових вимог, і передбачену Цивільним кодексом Укра­їни, Однак відносини по використанню об'єктів природи не є тотожними майновим, цивільно-правовим відносинам. їх спе­цифіка зумовила особливості правового регулювання відносин по відшкодуванню шкоди, заподіяної природним об'єктам, що проявилось у встановленні особливого порядку відшкодування такої шкоди і стало підставою для обґрунтування в наукових джерелах існування самостійного виду відповідальності за еко­логічні правопорушення — матеріальної відповідальності.

Контрольні запитання і завдання:

1. Які особливості інституту юридичної відповідальності за екологічні правопорушення?

2. В яких випадках може допускатись одночасне застосування заходів юридичної відповідальності і заходів економічного механізму охорони довкілля?

3. Порівняйте порядок сплати зборів за забруднення довкіл­ля (як елемент економічного механізму) та відшкодування шкоди заподіяної негативним впливом на довкілля (в по­рядку юридичної відповідальності) за критеріями підстав застосування, суб'єктів, розмірів, порядку стягнення ви­плат тощо.

4. Яка основна характеристика екологічного правопорушен­ня визначає його «екологічну спрямованість» і відрізняє від інших — «не екологічних»?

5. Які особливості елементів складу екологічного правопо­рушення?

6. Коли і за яких підстав може застосовуватись дисциплі­нарна відповідальність в екологічних відносинах?

7.На основі аналізу норм КпАП України визначте перелік органів, уповноважених розглядати справи про адміні­стративні правопорушення в галузі охорони довкілля.

8. Які екологічні протиправні діяння віднесені КК Украї­ни до злочинів у галузі охорони довкілля? Чим відрізня­ються екологічні злочини від інших екологічних право­порушень?

9. Яка особливість визначення розмірів шкоди, заподія­ної об'єктам природи? Яким чином ця особливість про­являється в правових нормах?

10. Що представляють собою затверджені такси чи методи­ки, які використовуються для визначення розміру збит­ків, заподіяних об'єктам природи?

11. Ознайомтесь з нормативно-правовими актами, що вста­новлюють такси розрахунку розмірів відшкодування, у випадках заподіяння шкоди об'єктам природи, чи затвер­джують методики розрахунку збитків

Дата добавления: 2014-12-07