Антиінфляційна політика держави

Економічні та соціальні наслідки інфляції

Наслідки інфляції складні і різноманітні. Найбільші її темпи сприяють росту цін і норми прибутку. Високий рівень інфляції перетворюєтьсяу серйознуперешкоду для вироб­ництва, обумовлює економічну і соціальну напруженість у суспільстві.

Економічні та соціальні наслідки інфляції:

—інфляція дезорганізує господарства, наносить серйоз­ний економічний збиток як великому, так і малому бізнесу, насамперед через невизначеність ринкової кон'юнктури;

—заважає проведенню ефективної макроекономічної політики;

—нерівномірне зростання цін підсилює диспропорцію між галузями економіки, спотворюючи структуру спо­живчого попиту;

—ціна перестає виконувати свою головну функцію у ринковому господарстві – бути об'єктивним інфор­маційним сигналом;

—відбувається відтік капіталу у торгівлю;

—інфляція загострює товарний голод, підриває стимули до грошового обігу;

—прискорюється матеріалізація грошей, під час інфляції зростають ціни на нерухомість та товарно-матермальні запаси, тому домогосподарства та підприємства намагаються позбутися грошей і вклас­ти їх у нерухомість та товарні запаси;

—порушує функціонування грошово-кредитної системи, відроджує бартер;

—знецінює надходження від оподаткування, тим самим негативно впливає на фіскальну політику;

—підриває курс національної валюти;

—знижує мотивацію до інвестування, інвестиції стають ще більш ризикованими;

—знижує мотивацію до праці;

—зниження реальних доходівнаселення, насамперед це стосується осіб, які отримують фіксованіномінальні доходи (працівники бюджетних організацій, пенсіоне­ри, студенти ). Зміна реального доходу виражається приблизно у такому вигляді:

—реальний доход (%) = номінальний доход (%) – зрос­тання цін (%);

—знецінювання заощаджень населення, інфляція знецінює їх вартість;

—погіршенняумов життя тощо.

Основними формами стабілізації грошового обігу, що залежать від стану інфляційних процесів, є грошові реформи й антиінфляційна політика.

Антиінфляційна політика – комплекс заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією.

Дотепер сформульовано два основних напрямки, спря­мованих на зведення темпів інфляційних процесів до мінімального рівня: кейнсіанський та монетарний.

Кейнсіанська антиінфляційна політика полягає у стабілізації сукупного попиту, але досвід довів, що цього зама­ло для приборкання інфляції.

Існують кілька напрямків монетарної антиінфляційної політики:

Політика шокової терапії (активна політика) – ба­зується на різкому скороченні темпів зростання грошової ма­си, особливо прийнятна в умовах гіперінфляції, передбачає зменшення дефіциту бюджету за рахунок:

—скорочення витрат на соціальні програми;

—збільшення відсоткової ставки;

—зменшення податкових ставок;

—обмеження грошової маси тощо,

У результаті подорожчання кредиту підприємства бан­крутують, а низька податкова ставка заохочує сильні підприємства. Таким чином інфляція призупиняється.

Негативний наслідок цього методу полягає у зниженні добробуту населення.

Політика градуювання або поступових змін (адаптивна політика) – метод монетарного напрямку, що проявляється у пристосуванні до умов інфляції, у пом'якшенніїї негативних наслідків, полягає у поступовому зниженні темпів зростання грошової маси. Політика проводиться за рахунок:

—стабілізації інфляційних очікувань;

—поступового обмеження грошової пропозиції;

—індексації грошових доходів населення.

Ця політика дає позитивні результати за умови, що темп приросту грошової маси та рівня цін не перевищує 20% на рік.

Політика доходів — припускає контроль над цінами і зарплатою шляхом повного їх заморожування або встановлен­ня меж їх зростання, з соціальних мотивів цей вид антиінфляційної політики застосовується рідко, оскільки, по-перше, уповільнення зростання цін викликає дефіцит на деякі товари, по-друге, зростання цін стримується лише на визначе­ний час, а при скасуванні обмежень прискорюється.

Варіант анти інфляційної політики вибирають залежновід темпів інфляції та пріоритетів. Якщо ставиться мета при­боркати інфляцію за будь-яких умов, то паралельно викорис­товують кілька методів антиінфляційної політики.

Також при інфляції здійснюють грошові реформи.

Грошові реформи використовують для ліквідації зайвих грошей в обігу. Основними прийомами грошових реформ є:

Нуліфікація — оголошення про анулювання сильно знеціненої грошової одиниці і введення нової валюти. Напри­клад, нуліфікація була проголошена у Німеччині 1925 р., Угор­щині 1946 р., Україні 1994 р.

Ревальвація – процес збільшення вартості національної валютно-грошової одиниці порівняно з валютами інших країн.

Девальвація – процес офіційного зниження курсу національної валюти стосовно валют інших країн.

Деномінація – процес укрупнення національної грошо­вої одиниці шляхом обміну за встановленим співвідношенням старих грошових знаків на нові.

Отже, головним принципом боротьби з інфляцією є усу­нення джерел її походження. Оскільки об'єктивні причини ви­никнення інфляції існують, то повністю усунути її неможливо. Тому антиінфляційна політика полягає не у ліквідації інфляції, а у зниженні високих та утриманні стабільно низь­ких темпів передбачуваної інфляції.

Література: 1.с.134-152; 10.с.194-210; 16.с.366-389; 17.с.176-193. 1. с.115-132; 10.с.170-189; 16.с.402-418; 17.с.159-176;

Дата добавления: 2014-12-07