Основи філософського вчення про розвиток

Тема№9

VI

ІІІ.

ІІ.

І.

“Як можлива людина зі своєю свідомістю у цьому світі”?

Духовне життя людини – це сам процес життя. Різні аспекти духовного життя вивчають різні науки: психологія, нейрофізіологія, кібернетика та інші; по своєму осмислюють його мистецтво і релігію.

Філософію духовне життя людини цікавить з точки зору ролі його у вирішенні питання про місце людини у світі.

У широкому розуміння поняття “духовне життя” вживають як синонім свідомості, і навпаки. У цьому контексті, свідомість як ознака психічного життя – це сукупність образів, переживань, спонукань які виникають у людській життєдіяльності і певним чином впливають на неї.

Вважається, що з усіх живих істот, відомих нам сьогодні, лише людина має свідомість, а тому цілком правомірним є вважати свідомість, найвищою формою і результатом розвитку буття (об’єктивної реальності), його атрибутом, і відображенням.

Свідомість людини є інформаційним відображенням, носієм його є мозок. Саме тому свідомість виступає як програма, що керує діяльністю людини. Звідси за класичним гегелівським підходом свідомість – це мислення, а мислення зводиться рефлексії, самосвідомості. Отже, свідомість – буття.

Інформаційне відображення – основна властивість свідомості. Вона проявляється як:

· властивість універсальності – показує, що людина, в принципі, може відображувати будь-які речі та їх властивості;

· властивість об’єктивності – свідомість спроможна відображувати речі такими як вони є насправді?

· творчість – оскільки універсальне та об’єктивне відображення потрібне значною мірою для того, щоб перетворювати світ, самого себе, пристосовуючись до світу та його змін.

· опосередкованість мовою – мова допомагає усвідомити світ, власну діяльність у ньому. Свідомість без мови неможлива, мова виконує багато функцій, а саме:

1. позначає предмет, явище чи дію;

2. є засобом мислення, виразу змісту знання;

3. виражає ідеальний зміст свідомості;

4. є засобом спілкування людей, обміну інформацією;

5. є засобом управління поведінкою людини, колективів;

6. перевіреність практикою.

До філософських проблем свідомості належить проблема її походження. Існують різні концепції походження свідомості; серед них найбільш авторитетними є:

· релігійна концепція – свідомість є Божим даром.

· еволюційна концепція – свідомість є наслідком розвитку насіння життя (“сперми”), яке знайшло сприятливі умови на Землі (теорія “панспермії”).

· трудова концепція – свідомість виникла у наслідок розвитку праці та її форм і проявів.

· субстанційна концепція – свідомість є виявом духу (ідеї) світового розуму (нусу), або інтелекту.

На основі розгляду концепції її походження свідомості виділяють такі провідні чинники виникнення та функціонування свідомості.

· Загально-космічний.

· Трансцендентальний, тобто свідомість має здатність продукувати абсолютні, еталонні виміри сущого.

· Інформаційний.

· Природно – біологічний.

· Психічний.

· Соціальний.

· Культурно-історичний.

· Антропологічний.

· Індивідуально-особистісний.

Свідомість властива полі-структурність. Кожна із її структур, як з тих що знайдені, так і з тих що ще належить відкрити, відображає одну із численних її граней.

Виділяють такі основні структурні елементи індивідуальної свідомості.

· Компоненти, які необхідні для програми, що керує людською діяльністю:

1. знання – інформаційне відображення об’єкта (речі).

2. цінності – мотивація дії і вчинків.

3. норми – синтез знань і цінностей в уяві суб’єкта.

· Рівні які необхідні для відпрацювання програми діяльності і поведінки. Рівні свідомості тісно взаємопов’язані між собою.

Керує програмною діяльністю людини, опираючись на певні знання і цінності.

Синтез усвідомленості та підсвідомості. Це рівень для вирішення творчих завдань і саморозвитку. На основі надсвідомості розвивається ще більш зверхній рівень – самосвідомість, де відбувається становлення нових цінностей, знань, норм, якостей і форм.

2.2. Схема рівнево-компонентної структури.

Рівні	компоненти
Знання	Цінності	Норми
Підсвідомість	Підсвідома інформація про світ	Підсвідомі цінності, орієнтація	Підсвідомі неформальні настанови.
Усвідомленість	Виразні знання	Усвідомленні цінності	Усвідомленні норми
Надсвідомість	Вироблення нових знань, рефлексія знань	Вироблення нових цінностей, рефлексія цінностей	Вироблення нових норм, рефлексія норм

Висновок до схеми: На кожному рівні формуються розвиваються і функціонують знання, цінності та норми.

Суспільною свідомістю називають – сукупність характеристик свідомості, що є спільним, для певної соціальної групи або суспільства в цілому.

Суспільна свідомість постає в житті суспільства в чотирьох аспектах:

· Як відображення об’єктивної реальності (дійсності);

· Як керування діяльністю суспільства;

· Як створення програм, що спроможні керувати діяльністю суспільства;

· Як самостійне духовне життя.

Рівново-компонентна структура суспільної діяльності (В основу таблиці покладено вчення З. Фройда “Про людину в натовпі”).

Рівні Компоненти	Стихійний	Усвідомлений
Цінності	Суспільна психіка – рівень духовного відображення суспільних відносин.	Ідеологія, або цінності необхідні в наступних поколіннях.
Знання	Повсякденні	Наукові
Норми	Такі, що формуються стихійно на грунті суспільної психології та повсякденних знань	Ідеологічні і науково обгрунтовані (система суспільної свідомості, що відповідає системі надбудов – суспільних відносин).

Проблема вибору: «свобода – необхідність»

Пропонується студентам зробити власний аналіз думки російського поета. Чи можна проводити аналогії з українським сьогоденням?  

«Вы правы, мудрые народы,

К чему свободе вольный клич,

Стадам не нужен дар свободы,

Их должны резать или стричь,

Наследство им из года в годы

Ярмо с гремушками да бичь»

А.С.Пушкин.

Завдання для самоконтролю.

1. Що відображають наступні схеми:

а)

б)

Множина усього

 

Множина єдиних

єдене  

в)

Знання; цінності; норми

1. Назвіть основні властивості свідомості.
2. Яке ваше ставлення до спроби введення в Україні кількох державних мов крім української?
3. Назвіть основну відмінність між структурами індивідуальності та суспільної свідомості.

План

I. Історичні форми діалектики. Принципи, закони, категорії.

II. Зв’язки детермінації.

III. Альтернативи діалектики.

I.

Етимологічно “діалектика” (з грецького) означає розмова, бесіда, обмін думками, зіткнення суджень, діалог, майстерність розумової поведінки.

Вперше діалектику як мистецтво захисту або спростування того чи іншого твердження, через зіставлення його з іншим, йому протилежним твердженням, використав Сократ. Цей прийом був основою його методології пізнання світу.

Першим, хто спробував пояснити процеси утворення та розвитку буття (світу), вважається, з того що знає історія, давньогрецький філософ Гераклід з Ефесу: Він бачив першооснову Всього у Вогні, що спалахує, та затухає у наслідок зіткнення протилежних речей, явищ; вони породжують, суперечність – універсальне джерело розвитку руху.

З тих часів діалектика поступово концентрується у науково-теоретичний спосіб мислення, методологію філософського мислення.

Одним з найбільших доробків у цій царині стали вчення, Гегеля та його варіанту у трактуванні К. Маркса.

Гегель: Свідомість буття.

Маркс: Буття Свідомість.

Наразі під діалектикою вважають – науку про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства, людини та її мислення.

Як і будь-яка система Д. поділяється на структурні складові: принципи, закони і категорії.

Принципи – загальні та універсальні настанови, критерії, які визначають смисл, роль та участь усіх понять і суджень в процесі пізнання.

Найбільш авторитетними принципами є:

· Тотожності мислення і буття;

· Принцип всезагального розвитку;

· Принцип всезагального зв’язку;

Закони – це синтез явищ, зв'язок, загальний смисл і порядок існування; іншими словами – це стійкі, необхідні, повторювальні зв’язки, властивості та відношення між явищами, їх протилежними сторонами та їх властивостями.

Введення в наукову практику законів належить Г. Гегелю:

· Закон саморозвитку;

· Закон взаємного переходу кількісних змін у якісні;

· Закон заперечення – заперечення.

Категорії – форма усвідомлення в поняттях загальних методів ставлення людини до світу. До найбільш авторитетних категорій відносять: світ, буття, простір, рух, матерія, зміст, форма, порожнеча, причина, наслідок, кількість, якість тощо.

Дата добавления: 2014-12-07