Розвиток освітянської справи

Історична характеристика польсько-литовської доби та її вплив на культурний процес

План

ЛЕКЦІЯ №5

Становлення національної культури XIV ст. – I п. XVII ст.

Ключові поняття і терміни: азбука, академія, бакаляри, братства, «вільні науки», гравюра, графіка, дидаскали, міські цивільні школи, портрет – парсуна, псалтир, ренесансно-бароковий стиль, шляхта, церковнопарафіяльні школи, уставники.

1. Історична характеристика польсько-литовської доби та її вплив на культурний процес.

2. Розвиток освітянської справи.

3. Особливості художньої культури.

В середині XIII ст. могутня та сильна у минулому Київська держава занепадає. Галицькі і Волинські землі об’єднуються в єдине державне утворення – Галицько-Волинське князівство. Про головніші події, пов’язані з утворенням, розквітом і занепадом цього князівства розповідає така важлива культурна пам’ятка, якою є «Галицько-Волинський літопис».

Галицько-Волинське князівство наприкінці XIV ст. було включено до складу Польської держави. Водночас Волинь і Наддніпрянщина потрапили до складу Великого князівства Литовського.

Усе змінилося з приходом до влади польської шляхти. Згідно з Люблінською унією (1569), Польща значно розширила свої території. Саме з цього часу, з утворення Річі Посполітої починається агресивний наступ шляхетської Польщі на українську народність. Політика полонізації, яка спочатку мала економічний характер, згодом посилилася і в культурній галузі.

В Західній Європі ці часи іменуються епохою Ренесансу, тобто Відродження. І українська культура поступово включається в загальноєвропейський процес переходу до Відродження. В мистецтві України спостерігається перехід від готичного стилю (стиль середніх століть) до ренесансно-барокового.

Українська культура попередніх часів характеризувалась зверненням до релігійного мистецтва (фреска, мозаїка, іконопис, культові споруди тощо). В литовсько-польську добу культура спрямовується на поширення світського начала. На жаль, через певні несприятливі умови (відсутність цілісної національної державності та політичної єдності) зародки нового не переросли на Україні в розвинену культуру Ренесансу.

Культура кожного народу залежить насамперед від стану освіченості суспільства, зокрема від рівня розвитку шкільної освіти. У XIV-XVI ст. шкільництво на Україні досягло значних успіхів, успадкував традиції Київської Русі. Поширювачами освіти на Україні залишались монастирі та церкви. Водночас у зв’язку із зростанням ролі міст та міщанства в суспільному та культурно-освітньому житті важливе значення набувають міські цивільні школи.

Історичні джерела XVI ст. дають нам змогу говорити про наявність значної мережі шкільної освіти і про систему навчальних закладів.

У школах, що існували при монастирях, церквах, благодійних установах та в маєтках приватних державців, навчались діти не лише феодальної знаті і міщанства, а й селян та ремісників. Учні, що навчалися в школі, називалися «abecedariї». Ця назва походить від латинської мови, яка вивчалася в школі, починаючи з абетки – a, b, c, d і т.д. Учителі називалися «уставниками» або «наставниками», найчастіше – це дяки, які поряд з учителюванням у школі займали посади нижчих церковних служників-читців, співаків, відправників церковних треб (вінчань, хрестин, похорон тощо). Учителі мали досить гучну назву «бакаляра», або «baccalaures», що означає лауреат. Учитель з вищою освітою називався ще «дидаскал». Всі ці назви педагогів збереглися на Україні до кінця XVIII ст.

Шкільна наука в нижчих класах зводилась насамперед до навчання азбуки, читання і початкових правил арифметики. Навчання відбувалось тодішньою мовою українською і білоруською, як тоді говорили, мовою «руського письма».

Найосвіченішим станом тодішнього суспільства України було духовенство, що тримало в своїх руках школи й інші освітні та благодійні установи. Друге місце після духовенства займали жителі міст – міщани, або городяни. Значна кількість письменних людей була серед дворян, які на Україні, за польським зразком, називалися шляхтою.

У другій половині XV ст. становище шкільної освіти на Україні ускладнилося у зв’язку з активним наступом католицизму. Боротьба з католицизмом, як опорою польсько-литовського шляхетського панування, розгорнулась насамперед у галузі шкільної освіти.

Українці і білоруси прагнули зберегти національний характер школи з навчанням слов’яно-руською мовою. Утворилося в основному чотири центри шкільної освіти: Острог, Львів, Холм і Київ. На противагу православним школам католики продовжували відкривати свої католицькі школи: в Ярославлі, у Кременці, в Києві. Після Люблінської унії 1569 р. з’являються єзуїти, які засновують свої єзуїтсько-католицькі школи.

Зрадивши своєму народові, верхи українського суспільства – князі, магнати, шляхта, почали піддаватись польсько-католицькому впливу. Вони проголошували всі традиції минулого Русі застарілими, українську та білоруську мови витісняли з побуту та з школи, вважаючи їх «мужицькими».

У другій половині XVI ст. система шкільної освіти на Україні зазнає значних змін і перетворень у зв’язку з реформаційним протестантським рухом. Він був спрямований проти удержавленої католицької церкви з її великим феодальним землеволодінням. Протестанти звернули увагу на поширення своїх шкіл на Україні і на кращу постановку навчання та виховання молоді в них. Протестантське шкільне навчання було ближчим до життя і більш зрозумілим міському населенню. Протестанти вимагали навчання рідною мовою, хоча в школах панувала німецька і частково польська мови. Це знижувало популярність протестантських шкіл серед українців і білорусів, які прагнули до навчання слов’яно-руською мовою.

Хоч мережа католицьких і протестантських шкіл була досить широкою, проте розвиток освіти в середовищі українського народу відбувався в своїй основі в межах православ’я.

Визначне місце серед слов’яно-руських шкіл в останній третині XVI ст. посідала Острозька школа на Волині, яку сучасники називали академією. Засновником її був київський воєвода Костянтин Костянтинович Острозький. Острозька школа вищого ступеня – слов’яно-греко-латинська академія діяла на зразок польських

Вона вивчила й виховала могутню плеяду видатних політичних і культурних діячів України, серед яких відомий письменник-полеміст і пізніше ректор Острозької школи Герасим Смотрицький, його син, виученик школи, відомий учений-лінгвіст Мелетій Смотрицький та багато інших. У школі працювали вчителями відомі культурні діячі – Іоанн Княгницький, Демен Наливайко, відомий своїми патріотичними подвигами разом з братом Северином Наливайко у збройному повстанні проти польсько-шляхетського панування.

В Острозькій академії викладалися мови – грецька, латинська, польська, слов’яно-руська, а також граматика, діалектика, риторика, астрономія, логіка, музика та інші так звані «вільні науки».

Острозька школа була першою національною школою українців і білорусів, які використали досягнення тодішніх західноєвропейської і загальнослов’янської культур.

З освітянською справою пов’язана діяльність архімандрита Києво-Печерської лаври Петра Могили. У 1631 році він заснував Лаврську школу – «гімназіон», яка через рік, об’єднавшись з Київською братською школою, вона перетворилась на Києво-Могилянський колегіум. Це перший вищий навчальний заклад на Україні, який у 1701 році одержує статус академії. Петро Могила віддавав багато фізичних сил та матеріальних коштів на реставрування пам’ятників давнини.

Національно-визвольна та ідейно-культурна боротьба, а також боротьба в галузі шкільної освіти яскраво відбиті в діяльності міських православних братств, які були виразниками інтересів українських і білоруських міщан.

Перші українські братства виникли у Львові при львівських церквах наприкінці 30-х і в 40-х роках XV ст. Зразком існуючих братств було Львівське Успенське братство (1544), що утворилося при Львівській Успенській церкві. Про склад і завдання братства можна скласти уявлення з його статути, до якого входять широкі політичні та освітні функції.

Найголовнішим знаряддям братства в боротьбі проти шляхетської Польщі були утворюванні ними школи і друкарні. З самого початку Львівське братство розгорнуло також видавничу діяльність, використовуючи друкарню, створену російським друкарем Іваном Федоровим. У Львівській братській школі працювали відомі для свого часу педагоги: Арсеній – грек з Фесалії, відомий письменник і дидаскал Лаврентій Зизаній, письменник Кирило Транквіліон, мовознавець Памва Беринда.

Статутом Львівського братства керувались і інші подібні установи України, діяльність яких розгорнулась на початку XVII століття.

Дата добавления: 2014-12-07