Особливості художньої культури

Образотворче мистецтво. Високого рівня розвитку в Україні в XV–XVI ст. досяг живопис. Поряд з фресками дедалі більшого розповсюдження набувають ікони, намальовані на дошках. Визначним твором живопису кінця XIII – початку XIV ст. стає ікона «Волинської Божої Матері».

В живописі XV ст. треба відзначити ікону «Спас Нерукотворний».

Високим рівнем художньої майстерності пронизана творчість маляра-іконописця Петра Ратенського з Волині, автора ікони «Богородиця» у Володимир-Волинському соборі.

В українському живописі героїчна лінія перепліталася з темою материнства. Поширення набуває образ Божої Матері, Богородиці як заступниці та захисниці від усього ворожого й нечистого. Типовою є ікона «Богородиця-Одигітрія», в якій відчувається вплив естетики ренесансу.

Простому народу близькими були також образи св. Миколая, св. Параскеви П’ятниці, архангела Михайла, а також св. Георгія.

Наприкінці XVI ст. формується тип нового художника, особистості культурної, освіченої та всебічно обдарованої. До них належать митці Федір Сенькович і Микола Петрахнович, творчість яких пов’язана з розписом іконостасів П’ятницької та Успенської церков у Львові.

Поряд з традиційним іконописом в ці часи в українському образотворчому мистецтві розвивається портретний живопис. На ті часи портрети (парсуни) нагадували ікони. Авторами їх були майстри-іконописці. Визначним є портрет Костянтина Корнякта живописця М.Петрахновича.

Декоративно-прикладне мистецтво цього часу відтворено у вишивці, килимарстві, гончарстві

Музика. Музична культура доби польсько-литовського панування продовжувала традиції Київської Русі. Розповсюджуються по всій Україні думи – літературно-музичні твори, які стали своєрідним літописом боротьби нашого народу проти іноземних загарбників.

Найбільш улюбленим музичним інструментом була бандура, яку поступово змінює кобза. Їй в козацькому середовищі надавалась перевага разом із сурмою, литаврами, цимбалами.

Широкого розповсюдження набули струнні й смичкові інструменти: скрипка, басоля (схожа на віолончель) та бас. Ансамбль з таких інструментів мав назву «троїста музика», без якого не обходилося жодне народне свято.

В українській культурі важливу роль відігравала музична освіта, яка поширювалась братськими школами. В церквах і монастирях при братствах були створені численні хорові колективи, виховувались співаки, регенти багатоголосного співу, вивчалась нотна грамота.

Таким чином, музика цього часу активно розвивалася і панувала у всіх сферах життя людини.

Архітектура. У XVI – першій половині XVII ст. в Україні значного розвитку досягло культове та цивільне будівництво. На ті часи чітко виділяються два типи споруд: оборонні замки та церкви. Переважна більшість архітектурних споруд, що мала оборонний характер, була побудована в романському стилі. Фортеці споруджували місцеві майстри, які враховували рельєф місцевості. Найяскравішим зразком фортеці-замку є Хотинська фортеця: 30-40 метрові башти, стіни досягають висоти дванадцятиповерхового будинку, товщина стін – 5-6 метрів. Фасад декорований орнаментом з червоної цегли, що нагадує народну вишивку.

Після звільнення від монголо-татарської залежності розпочинається активне спорудження церков та монастирів. В цій культовій архітектурі відбилися нові впливи Заходу – готичний стиль: церква Різдва Христова у Галичі, у Лаврському монастирі на Бойківщині, Вірменська церква у Львові.

Світське будівництво зазнало впливів ренесансного мистецтва Європи – прагнення до парадності та святковості, урочистості та помпезності. Зразком мистецтва архітектури XVII ст. стає Львів: будинки на майдані Ринок – «Чорна кам’яниця», каплиця Трьох Святителів, Успенська церква, що становлять унікальний архітектурний ансамбль.

Взагалі зовнішній вигляд світської споруди, з яскраво вираженими декоративними фасадами, втілював нові ідеали краси.

Таким чином, упродовж усього часу в українській духовній та художній культурі розвиваються і вдосконалюються традиції культури Київської Русі, трансформуються ідеї Ренесансу та Реформації, посилюється увага до емоційної сфери, психології людини, її душевного стану. Особливо це активізувалося в XVI ст., коли братства розгорнули культурницьку та просвітницьку діяльність. Набуток культури українського народу XIV – XVI ст. засвідчив її самобутність та сприяв подальшому розвитку.

Дата добавления: 2014-12-07