Наука та освіта за часів козацької держави

Козацтво як явище культури

План

ЛЕКЦІЯ №6

Українська культура за часів козацького гетьманства.

Ключові поняття і терміни: козацтво, «мандрівні учителі», українське бароко, портретне малярство, кобзар, козак-бандурист, станковий живопис, «троїста музика», духовна музика (канти, псалми, партесні співи), народний театр (вертеп, балаган, райок), шкільна драма, кріпацький театр, Емський указ.

1. Козацтво як явище культури.

2. Наука та освіта за часів козацької держави.

3. Особливості українського бароко.

4. Історичне значення козацької доби для культурного розвитку.

Козацтво – це особлива сторінка українського минулого, його вплив на культурний процес та ментальність народу важко переоцінити. З точки зору визначення цього поняття, козацтво – це збірна назва козаків в Україні з XV – XVI ст. З XVIII ст. до 1917 р. – частина населення Лівобережної України, а також окремий військовий стан у царській Росії.

З історії України відомий той факт, що національна революція 1648-1676 рр. призвела до створення української держави. Частина її Лівобережної території (Гетьманщина) на правах автономії проіснувала у складі Російської імперії до початку 80-х рр. XVIII ст. Революція, яку очолив Б.Хмельницький, сприяла розвитку культурного процесу.

Культура другої половини XVII – XVIII ст. була пов’язана, насамперед, з культурними орієнтирами Київської Русі. Головними соціальними верствами, що забезпечували тоді національно-культурний розвиток, виступали міщани, духовенство, козацтво. Завдяки їм продовжувалась діяльність братств як головних осередків культурного життя. Духовенство породило таке явище в Україні, як «мандрівні учителі», у ролі яких виступали дяки. Вони переходили з місця на місце та навчали дітей. Часто посада дяка при церкві була поєднана з посадою шкільного учителя. Учні церковних шкіл нерідко самі робилися дяками-учителями.

Іншим осередком збереження національно-культурних основ було Запорізьке військо. У цій народній армії була сформована військова школа, яка формувала у людині такі якості, як стійкість, мужність, відданість, хоробрість, вірність стриманість, терплячість, сміливість тощо. Всі козаки вважали себе товаришами та братами, мали рівні права, підкорялися волі громади, суворій дисципліні та авторитету обраної влади. Такі порядки визначали характер козацького життя на всіх контрольованих козаками територіях.

Усе це сприяло духовному піднесенню народу, яке яскраво віддзеркалилося у подальшому розвитку науки, освіти, мистецтва.

Після переходу Східної України під верховенство Москви визначним культурним центром залишається Київ, в якому виникає ціла мережа церковно-приходських шкіл та ліцеїв. Одним із провідних вищих навчальних закладів була Києво-Могилянська академія, створена у 1632 р. за ініціативою Петра Могили як колегіум і перетворена у 1701 році за сприянням гетьмана Івана Мазепи в академію. Вона стала центром вітчизняної освіти, науки і культури, духовним центром України впродовж майже двох століть, її порівнюють з такими національними святинями й світочами знань, як Оксфорд у англійців, Сорбона у французів, Карлів університет у чехів, Ягеллонський університет у поляків.

У цьому культурно-освітньому осередку вивчалися чотири мови – слов’янська, латинська, грецька і польська. Крім того, тут викладали арифметику, геометрію, музику, риторику, граматику, філософію. Пріоритет у навчанні віддавався гуманітарним наукам.

Із середовища викладачів і випускників академії вийшли відомі церковні і суспільні діячі: І.Галятовський (талановитий проповідник, професор риторики), Д.Туптало (церковний проповідник та освітній діяч), Ф.Прокопович (вчений-енциклопедіст), Г.Грабянка (автор козацьких літописів), І.Гізель (професор філософії), Л.Баранович (церковний діяч і письменник), композитори М.Березовський, Д.Бортнянський та Артем Ведель тощо. З Києво-Могилянською академією пов’язане ім’я видатного філософа та письменника того часу Г.С.Сковороди. Саме тут розвивалася українська літературна мова і традиція, створювався професійний театр.

До середини XVIII ст. академія була вищою школою і для духовної, і для світської української інтелігенції. Найбільшого процвітання цей учбовий заклад зазнав за часів гетьмана І.Мазепи. За зразком Києво-Могилянської академії у містах Чернігові, Переяславі, Бєлгороді, Харкові були засновані колегіуми та семінарії.

З цими колегіумами підтримував зв'язок Львівський університет, який був відкритий у 1661 році грамотою польського короля Яна Казимира.

Деякий час Києво-Могилянська академія користувалася заслуженою славою. Але поступово становище змінилося – вона перетворюється в духовний заклад. Все більше світської молоді охолоджується до академії і переходить до інших навчальних закладів.

Через 175 років вимушеної перерви, у 1992 році академія відродилась, почала нове, друге життя під назвою Міжнародний університет «Києво-Могилянська академія». Це – перша недержавна вища школа в Україні, яка в навчальному процесі орієнтується на світовий рівень.

У другій половині XVIII ст. народна освіта в Україні поступово занепадає внаслідок соціального пригноблення селян. Більшість шкіл, особливо на Лівобережній Україні, припинило своє існування.

Дата добавления: 2014-12-07