Промислова санітарія. 2 страница

У пунктах навантаження й перевантаження на стрічкових конвеєрах слід передбачати:

загорожу борту на ділянці довжиною не менш як 5 м;

укриття для запобігання видуванню пилу;

пристрої для очищення від пилу й штибу неробочої вітки конвеєра.

В головних транспортних виробках, обладнаних стрічковими конвеєрами, рекомендується передбачати:

провітрювання з оптимальною за пиловим фактором швидкістю повітря 0,7-1,3 м/с;

укриття вантажної вітки конвеєра у виробках із швидкістю повітря понад 3 м/с.

5.4. У разі застосування зрошення на стрічкових конвеєрах необхідно передбачати автоматичне включення подавання води.

5.5. Не рідше одного разу на місяць треба проводити обмивання конвеєрних виробок і прибирання скупченого вугільного дрібняка й шламу. На шахтах, які розробляють пласти, небезпечні за вибухами пилу, обмивання повинно проводитися відповідно до вимог Інструкції із запобігання й локалізації вибухів вугільного пилу.

Для зниження пиловиділення під час роботи перекидувача і комплексів завантажувальних пристроїв повинні застосовуватися: укриття основних джерел пиловиділення, аспірація та очищення запиленого повітря.

Відведення запиленого повітря з укриттів перекидачів, вантажних пристроїв допускається проводити з використанням загальношахтної депресії. У такому випадку у виробці з вихідним запиленим вентиляційним струменем необхідно встановлювати водяні завіси з питомою витратою води 0,1-0,2 л/м³ очищуваного повітря.

18. Знепилювання вхідних та вихідних вентиляційних потоків

З метою знепилення повітряних потоків, що проходять гірничими виробками, повинні застосовуватися водяні та водоповітряні (туманоутворюючі) завіси, водоповітряні ежектори, засоби уловлювання та очищення від пилу повітряних потоків (пилоуловлюючі установки), лабіринтно-тканинні завіси.

У разі застосування туманоутворюючих завіс із метою безперервного зв'язування пилу інші види пиловибухозахисних завіс можуть не застосовуватися.

Витрата рідини для водяної завіси повинна прийматися такою, що дорівнює 0,1 л на 1 м³ повітря, що проходить під тиском 0,5 МПа, для туманоутворюючої завіси - 0,05 л на 1 м³ повітря, що проходить під тиском 0,3-0,4 МПа. Для водоповітряних ежекторів витрата та тиск води приймаються у відповідності до технічної характеристики ежектора.

Завіси для знепилювання повітряного потоку встановлюються на відстані не більш як 20.м від вікна лави у напрямку руху повітря.

Зрошувачі водяної або водоповітряної завіси встановлюються таким чином, щоб переріз виробки було повністю перекрито факелами розпиленої рідини.

На кожні 500 м³/хв. прохідного повітря встановлюється по одній завісі. У разі необхідності встановлення кількох завіс відстань між ними повинна дорівнювати 3-5 м.

Завіси повинні діяти протягом усього часу виймання вугілля або іншого технологічного процесу, що супроводжується пиловиділенням. Вмикання подачі води на завіси повинно проводитися під час запуску виймальної машини.

19. Організація робіт щодо боротьби з пилом та контроль якості застосовуваних заходів

Організація робіт щодо боротьби з пилом на шахті покладається на технічного керівника підприємства.

Виконання заходів щодо боротьби з пилом проводиться силами дільниць у закріплених за ними виробках. Окремі види робіт для різних дільниць можуть виконуватися дільницею профілактичних робіт із техніки безпеки.

Керівник виробничої дільниці разом із керівником дільниці ВТБ визначає потребу і складає заявку на обладнання, запасні частини, контрольно-вимірювальні прилади й матеріали для боротьби з пилом.

Механік дільниці повинен забезпечити технічне обслуговування й роботу обладнання для боротьби з пилом. Організація робіт щодо водопідготовки та водозабезпечення з метою пилоподавлення покладається на головного механіка шахти.

Контроль обладнання, що надходить на шахту, здійснюється енергомеханічною службою шахти відповідно до технічної документації.

Посадові особи під час виявлення порушень заходів із боротьби з пилом повинні вживати заходів щодо їх усунення.

Загальний контроль за виконанням протипилових заходів і станом засобів боротьби з пилом на шахті, а також організація контролю запилення повітря у підземних виробках покладаються на дільниці вентиляції й техніки безпеки.

Контроль якості заходів щодо боротьби з пилом містить:

- контроль за станом обладнання для пилоподавлення, який розподіляється на оперативний і періодичний;

- контроль концентрації пилу у повітрі відповідно до Інструкції з виміру концентрації пилу в шахтах та обліку пилових навантажень.

Оперативний (щозмінний) контроль здійснюється посадовими особами дільниці, у віданні яких знаходяться виробки, а також посадовими особами шахти і дільниці ВТБ під час відвідування виробок.

Періодичний контроль провадиться не рідше одного разу на місяць керівником дільниці ВТБ або його помічником разом із керівником виробничої дільниці (помічником або механіком дільниці).

Результати контролю та усунення порушень відображаються в книзі нарядів дільниці ВТБ.

Під час оперативного контролю контролюється стан обладнання для боротьби з пилом, справність його роботи, стан пожежно-зрошувальних трубопроводів та вибійних водопроводів.

У випадку виявлення під час оперативного контролю несправностей або невикористовування засобів боротьби з пилом, а також при порушенні технології проведення заходів знепилювання роботи у виробках повинні бути зупинені й вжиті заходи щодо усунення цих недоліків.

Під час періодичного контролю перевіряється відповідність фактичних параметрів використовуваних способів і засобів боротьби з пилом, зазначених у паспортах виїмкової дільниці, проведення та кріплення підземних виробок за допомогою контрольно-вимірювальних приладів (манометрів, лічильників-витратомірів, водомірів, вологомірів та ін.). У випадку виявлення порушень повинні бути дані приписи відповідним службам для їх усунення.

20.Вплив освітлення на безпечність робіт та продуктивність праці.

Серед факторів зовнішнього середовища, що впливають на організм людини в процесі праці, світло займає одне з перших місць. Під час здійснення будь-якої трудової діяльності втомлюваність очей, в основному, залежить від напруженості процесів, що супроводжують зорове сприйняття. До таких процесів відносяться адаптація, акомодація та конвергенція.

Адаптація — пристосування ока до зміни умов освітлення (рівня

освітленості).

Акомодація — пристосування ока до зрозумілого бачення предметів, що знаходяться від нього на неоднаковій відстані за рахунок зміни кривизни кришталика.

Конвергенція —здатність ока при розгляданні близьких предметів займати положення, при якому зорові осі обох очей перетинаються на предметі. Для створення оптимальних умов зорової роботи слід враховувати не лише кількість та якість освітлення, а й кольорове оточення.

При надмірній яскравості джерел світла та оточуючих предметів може відбутись засліплення працівника. Нерівномірність освітлення та неоднакова яскравість оточуючих предметів призводять до частої переадаптації очей під час виконання роботи і, як наслідок цього — до швидкого втомлення органів зору. Тому поверхні, що добре освітлюються і знаходяться в полі зору, краще фарбувати в кольори середньої світлості, коефіцієнт відбивання яких знаходиться в межах 0,3—0,6, і, бажано, щоб вони мали матову або напівматову поверхню.

21.Вимоги правил безпеки до освітлення робочих місць та виробок світильниками, що живляться від електричної мережі.

Світильниками, що живляться від елект­ричної мережі, у підземних умовах повинні освітлю­ватися із забезпеченням нормованих рівнів освітле­ності:

а) електромашинні, лебідкові та диспетчерські ка­мери, центральні підземні підстанції, локомотивні гаражі, медпункти, роздаточні камери вибухових ма­теріалів, підземні ремонтні майстерні;

б) транспортні виробки в межах приствольного двору;

в) приймальні майданчики стволів, уклонів та бремсбергів, роз'їзду в приствольних та дільничних відкатних виробках, ділянки виробок, де відбуваєть­ся перевантаження вугілля, пункти посадки людей у транспортні засоби та підходи до них;

г) привибійний простір стволів, сполучень та ка­мер під час проходки та прохідницькі підвісні помо­сти;

ґ) очисні виробки на пологих та похилих пластах, обладнані механізованими комплексами та струго­вими установками (світильниками, що входять до складу комплексу або установки);

д) електромашинні установки, що постійно обслу­говуються, пересувні підстанції та розподільні пунк­ти поза межами спеціальних камер;

є) виробки, обладнані стрічковими конвеєрами та підвісними крісельними дорогами, призначеними для перевезення людей;

є) людські хідники, обладнані засобами механізо­ваного перевезення людей.

Привибійний простір підготовчих виробок, що про­водяться із застосуванням прохідницьких комплексів або комбайнів, повинен освітлюватися вмонтованими у комплекс або комбайн світильниками.

Для живлення підземних освітлювальних установок повинна використовуватися напруга, не вища за 220 В.

Для ручних переносних світильників, що живлять­ся від іскробезпечних джерел, допускається напруга, не вища за 42 В.

22.Вимоги правил безпеки до освітлення робочих місць акумуляторними світильниками.

Акумуляторні світильники повинні бути запломбовані дротом діаметром, не меншим за 1 мм, і забезпечувати безперервне нормальне горіння три­валістю не менш як 10 годин. Світильники повинні обладнуватися двонитковими лампами.

Забороняється розкривати світильники в шахті.

Світильники та заряджувальні станції не рідше одного разу на місяць підлягають контрольній пе­ревірці механіком дільниці ВТБ.

Світильники, призначені для працівників дільниці буропідривних робіт, повинні бути виділені в окрему групу, для них не допускається режим са­мообслуговування. Світильники повинні обслугову­ватися працівниками лампової, які забезпечують по­стійний контроль їх справного стану.

23. Шахтні лампові, вимоги ПБ до іх обслуговування.

При кожній шахті або групі шахт повинна бути влаштована лампова, що розміщується у при­міщенні з негорючих матеріалів. Лампова в середині адміністративно-побутового комбінату повинна відділятися від решти будівлі стінами з негорючих матеріалів, у яких дозволяється влаштовувати отво­ри з металевими дверима.

Усі приміщення лампових повинні мати приплив­но-витяжну вентиляцію як загальну, так і місцеву.

Лампова повинна обладнуватися автома­тичними заряджувальними станціями, розраховани­ми на експлуатацію герметичних та доливних аку­муляторних батарей, а також мати тренувальну за­ряджу вальну станцію.

Заряджувальні станції в ламповій повинні бути встановлені таким чином, щоб струмоведучі частини були ізольовані або відгороджені. Допуска­ються відкриті контакти, призначені для приєднан­ня акумуляторних світильників до заряджувального пристрою, за умови, якщо напруга на них не переви­щує 24 В.

Для приготування розчину електроліту та заливання ним акумуляторів повинні застосову­ватися спеціальні пристрої, які запобігають розбриз­куванню або розливанню електроліту. Обслуговуваль-ний персонал повинен забезпечуватися захисними окулярами, гумовими рукавичками та фартухами. У приміщенні повинні бути нейтралізувальні розчини або порошки у разі опіків електролітом.

Основи пожежної профілактики.

1. Теоретичні основи горіння.

Горіння — це екзотермічна реакція окислення речовини, яка супроводжується виділенням диму та (або) виникненням полум'я і (або) свічення. Для виникнення горіння необхідна наявність горючої речовини, окислювача та джерела запалювання. Розрізняють два види горіння: повне — при достатній кількості окислювача, і неповне — при нестачі окислювача. Продуктами повного горіння є діоксид вуглецю, вода, азот, сірчаний ангідрид та ін. При неповному горінні утворюються горючі і токсичні продукти (оксид вуглецю, альдегіди, смоли, спирти та ін.). За швидкістю розповсюдження полум'я горіння поділяється на дефлаграційне (в межах 2—7 м/с), вибухове (при десятках і навіть сотнях метрів за секунду) і детонаційне (при тисячах метрів за секунду).

Горіння може бути гомогенним та гетерогеним. При гомогенному горінні речовини, що вступають в реакцію окислення мають однаковий агрегатний стан, наприклад газоподібний. Гетерогенне горіння, при якому одночасно утворюються потоки горючих газоподібних речовин, є одночасно й дифузним.

2. Різновидності горіння.

Вибух — надзвичайно швидке хімічне перетворення, що супроводжується виділенням енергії і утворенням стиснутих газів, здатних виконувати механічну роботу.

Детонація — це горіння, яке поширюється зі швидкістю кілька тисяч метрів за секунду.

Спалах — швидке згоряння горючої суміші без утворення стиснутих газів, яке не переходить у стійке горіння.

Займання — виникнення горіння під впливом джерела запалювання

Спалахування — займання, що супроводжується появою полум'я

Самозаймання — початок горіння без впливу джерела запалювання.

Самоспалахування — самозаймання, що супроводжується появою полум'я.

Тління — горіння без випромінювання світла, що, як правило, розпізнається з появою диму.

Залежно від внутрішнього імпульсу процеси самозаймання (самоспалахування) поділяються на теплові, мікробіологічні та хімічні.

Теплове самозаймання — виникає при зовнішньому нагріванні речовини на певній відстані (через повітря). При цьому речовина розкладається, адсорбує і в результаті дії процесів оксидування самонагрівається.

Мікробіологічне самозаймання відбувається в результаті самонагрівання, що спричинене життєдіяльністю мікроорганізмів в масі речовини.

Хімічне самозаймання виникає внаслідок дії на речовину повітря, води, а також при взаємодії речовин.

3.Небезпечні та шкідливі фактори, пов’язані з пожежами.

Токсичні продукти згорання становлять найбільшу загрозу для життя людини, особливо при пожежах в будівлях. Адже в сучасних виробничих, побутових та адміністративних приміщеннях знаходиться значна кількість синтетичних матеріалів, що є основними джерелами токсичних продуктів згорання. Вогонь — надзвичайно небезпечний фактор пожежі, однак випадки його безпосередньої дії на людей досить нечасті. Під час пожежі температура полум'я може досягати 1200—1400 °С і у людей, що знаходяться у зоні пожежі випромінювання полум'я можуть викликати опіки та больові відчуття.

Дим являє собою велику кількість найдрібніших часточок незгорівших речовин, що знаходяться у повітрі. Він викликає інтенсивне подразнення органів дихання та слизових оболонок (сильний кашель, сльозотечу).

Недостатність кисню спричинена тим, що в процесі горіння відбувається хімічна реакція оксидування горючих речовин та матеріалів.

Вибухи, витікання небезпечних речовин можуть бути спричинені їх нагріванням під час пожежі, розгерметизацією ємкостей та трубопроводів з небезпечними рідинами та газами.

руйнування будівельних конструкцій відбувається внаслідок втрати ними несучої здатності під впливом високих температур та вибухів.

Паніка, в основному, спричинюється швидкими змінами психічного стану людини, як правило, депресивного характеру в умовах екстремальної ситуації (пожежі).

4. Показники пожежовибухонебезпечності речовин та матеріалів.

Перш за все визначають групу горючості даної речовини. За цим показником всі речовини та матеріали поділяються на негорючі, важкогорючі та горючі.

Негорючі — речовини та матеріали не здатні до горіння на повітрі нормального складу. Це неорганічні матеріали, метали, гіпсові конструкції.

Важкогорючі — це речовини та матеріали, які здатні до займання в повітрі від джерела запалювання, однак після його вилучення не здатні до самостійного горіння. До них належать матеріали, які містять горючі та негорючі складові частини. Наприклад, асфальтобетон, фіброліт.

Горючі — речовини та матеріали, які здатні до самозаймання, а також займання від джерела запалювання і самостійного горіння після його вилучення. До них належать всі органічні матеріали. В свою чергу горючі матеріали поділяються на легкозаймисті, тобто такі, які займаються від джерела запалювання незначної енергії (сірник, іскра) без попереднього нагрівання та важкозаймисті, які займаються від порівняно потужного джерела запалювання.

Температура спалаху — найнижча температура горючої речовини, при якій над її поверхнею утворюються пари або гази, здатні спалахнути від джерела запалювання, але швидкість їх утворення ще недостатня для стійкого горіння.

За температурою спалаху розрізняють:

— легкозаймисті рідини (ЛЗР) — рідини, які мають температуру спалаху, що не перевищує 61 °С у закритому тиглі (бензин, ацетон, етиловий спирт).

горючі рідини (ГР) — рідини, які мають температуру спалаху понад 61 °С у закритому тиглі або 66 °С у відкритому тиглі (мінеральні мастила, мазут, формалін).

Температура спалахування — найнижча температура речовини, при якій вона виділяє горючі пари і гази з такою швидкістю, що після їх запалення виникає стійке горіння.

Температура самоспаяахування — найнижча температура речовини, при якій відбувається різке збільшення швидкості екзотермічних реакцій, що призводить до виникнення полум'янистого горіння. Температури спалаху та спалахування належать до показників пожежовибухонебезпечності лише рідин та твердих речовин.

5. Причини виникнення і класифікація підземних пожеж

Підземною пожежею називається будь-яке виникле в шахті горіння, тління або самозапалювання горючої речовини з виділенням тепла і газів. Підземні пожежі залежно від характеру виникнення розділяються на екзогенні і ендогенні.

Екзогенні пожежі викликаються зовнішніми джерелами теплового імпульсу.

Причини екзогенних пожеж в шахті:

недбале поводження з відкритим вогнем (куріння, недотримання запобіжних засобів при і автогенних роботах, електрозварювань, і ін.);

неправильна експлуатація електроустаткування;

недотримання правил ведення вибухових робіт і погана якість ВМ;

надмірне тертя рухомих частин машин і механізмів;

загоряння метану в вибоях і вироблених просторах.

Ендогенні пожежі виникають під дією внутрішніх джерел тепла, що утворюються унаслідок физико-хімічних процесів, породах, що відбуваються у вугіллі, вуглистих, сланцах, колчеданових і сірчаних рудах, схильних до самоокислювання і самозапалювання.

6. Засоби пожежогасінні і їх розміщення на проммайданчику шахти

Вода - один з найефективніших засобів пожежогасінні у зв'язку з її високими огнегасительнимі властивостями і малою вартістю. Пожежне водопостачання поверхні шахт може здійснюватися з господарсько-питного або технічного водопроводу і їх шахтного водовідливу.

Проектом протипожежного захисту шахти передбачається пристрій на поверхні шахт водоймища. Вода з водоймища подається за допомогою насосів по трубопроводу до пожежних кранів, встановлених у стовбура і у будівель, споруд і по водовідливних ставах, розташованих в стовбурі.

Мережа зовнішнього пожежника трубопроводу на проммайданчику шахти прокладається, як правило, кільцева з труб діаметром не менше 100 мм, що укладається в траншеї на глибину нижче за відмітку промерзання грунту. Огорожа води з трубопроводу проводиться через гідранти. Гідранти розташовуються уподовж доріг і проїздів на відстані не більше 100 м один від одного, не менше 5 м від стін будівель і не більше 2,5 м від проїжджої частини.

Окрім зовнішнього водопроводу влаштовується внутрішній водопровід, на якому встановлюються пожежні крани (спеціальні вентилі). До пожежних кранів за допомогою особливих гайок приєднуються пожежні рукави і стовбури. Пожежними кранами може користуватися не тільки пожежна команда, але і будь-який робочий: розвернувши рукав і відкривши вентиль, він може направити струмінь із стовбура на вогонь.

Усередині будівель може бути встановлено устаткування автоматичного гасіння вогню: спринклерний пристрій, дренчери.

Спринклерний пристрій складається з системи труб, наповнених водою. У ті, що розводять труби угвинчуються спринклерні головки, що мають розетки для розбризкування води. При пожежі від підвищення температури спринклери автоматично відкриваються, тоді вода у вигляді душу розливається над місцем вогню і гасить пожежу.

Дренчери влаштовуються для захисту будівель зовні від виниклої в сусідній будівлі пожежі. Вони нагадують по конструкції спринклери, але діють не автоматично. Дренчери зрошують стіни і вікна, схильні до впливу високої температури, при пожежі сусідньої будівлі.

Для гасіння пожеж в їх початковій стадії можуть бути використані пожежні відра. Для користування відрами у разі відсутності водопроводу слід мати наповнені водою бочки. Відра забарвлюються в червоний колір і мають напис «пожежні».

Для гасіння легкозаймистих рідин як первинний засіб застосовують пісок, який зберігається в спеціальних ящиках або відрах. Для подачі води використовують ручні насоси і гідропульти, мотопомпи і авто насоси. Вода до вогнища пожежі подається по всмоктуючих і викидних рукавах. До кінця викидного рукава приєднується стовбур, що служить для отримання компактної або розпорошених струменів, і також для управління цими струменями.

До первинних засобів пожежегасінні відносять вогнегасники різноманітних конструкцій. Вогнегасники ручні, пересувні і стаціонарні.

Вогнегасні речовини, що входять до складу зарядів вогнегасника, повинні бути простими, дешевими, не робити шкідливого впливу на прилади, що застосовуються для гасіння, бути безпечними і зручними в обігу, зберіганні і транспортуванні. Вогнегасні речовини сухі (порошкоподібні), пінні і газоподібні.

Один з вирішальних чинників для ліквідації пожеж - пожежна сигналізація, яка сповіщає про пожежу в його початковій стадії.

7. Протипожежні вимоги до розташування і пристрою будівель і споруд на поверхні шахт

При розміщенні будівель і споруд на проммайданчику шахти необхідно:

Орієнтувати будівлі і споруди з урахуванням переважаючого напряму вітру;

передбачати в будівлях і спорудах протипожежні зони;

дотримувати протипожежні розриви між будівлями і спорудами;

передбачати пристрій доріг і під'їздів до кожного окремого об'єкту шахти.

Найбільш пожаронебезпечні будівлі і споруди повинні бути розташовані з підвітряної сторони від інших, а також від стволів і інших виробок, по яких подається повітря в шахту, і на певному видаленні від них. Так, склад лісових матеріалів повинен знаходитися на відстані 80 м від стовбура і не менше 30 м від порідних відвалів. Виробничі і житлові будівлі забороняється розташовувати ближче 100 м від нижнього проектного контура порідного відвала, за винятком виробничих приміщень, пов'язаних з технологією роботи на них.

У промислових будівлях і спорудах значної довжини і ширини влаштовуються протипожежні перешкоди брандмауери (мал. 10), протипожежні зони стіни, що не згорають, і перекриття і інші конструкції, що не згорають, вогнестійка зона перекривають по вертикалі елементи, що згорають, споруди, роз'єднуючі конструкції елементів будівель, що згорають, і знижуючи небезпеку розповсюдження пожежі від однієї будівлі до іншої.

На шахтах протипожежні зони мають місце також при споруді естакад, переходів і галерей. Протипожежні зони повинні бути як в місці примикання їх до не вогнестійкої будівлі і споруди, так і на всьому протязі через кожні 100 м.

Мал. 11 Дія брандмауера при пожежі

Мал.12.Протипожежна зона

У місцях перетину галерей і естакад із залізничними коліями протипожежні зони повинні виступати від осі шляху в обидві сторони не менше ніж на 3 м.

Вугільні склади, вантажні бункери, збагачувальні фабрики крім пожежної небезпеки сильно забруднюють атмосферу. Тому їх розташовують з підвітряної сторони від адміністративно-побутового комбінату і стволів, що подають повітря в шахту, на відстані не менше 60 м.

В цілому проммайданчик шахти повинна розташовуватися по відношенню до найближчого селища (району) з підвітряної сторони і відділятися від меж житлового району санітарно-захисними зонами. Територія зони повинна бути упорядкована і озелена.

Проммайданчик шахти повинна мати не менше двох в'їздів з доріг загального користування. Між будівлями і спорудами залежно від їх вогнестійкості повинні бути протипожежні розриви необхідної ширини. При недостатній ширині розриву між невогнестійкими будівлями одна із стін їх в місці розриву робиться з негорючого матеріалу.

Для захисту будівель і споруд від прямих ударів блискавок влаштовуються громовідводи, що складаються з молнієпріємника, струмовідвода -провідника і заземлення. Громовідводи стрижньові, антенні і сітчасті.

8. Заходи пожежної безпеки на найбільш пожароопасних об'єктах поверхні шахт

Вугільні склади. Загоряння вугілля може бути як від самозагорання, так і від зовнішніх причин.

Майданчик, призначений для складування вугілля, повинен бути очищений від рослинних залишків, утрамбований або покритий худим бетоном. Тривале зберігання вугілля повинне бути тільки в штабелях обмеженої висоти, трапецієвидної форми і із закругленими верхніми брівками. Для обмеження доступу повітря вугілля в штабелях слід утрамбовувати. Між штабелями повинні бути проїзди шириною не менше 6 м і проходи шириною не менше 2 м. Від нижньої брівки укосу штабелю до осі залізничної колії повинне бути не менше 2,5 м. В цілях пожежної безпеки повинен бути безперервний контроль за температурою вугілля в штабелі. Для цього в різні точки штабелю вставляють труби із заглушеними нижніми кінцями. Якщо термометр показує 60^о С і більш, то потрібно вживати термінові заходи по зниженню температури (розвал вугілля, охолоджування його водою і ін.).

Склади лісових матеріалів. Лісові матеріали слід зберігати в штабелях. Висота штабелів допускається до 2 м при ручному укладанні і не більше 4 м при механізованій. Довжина штабелів не повинна перевищувати 100 м, а ширина - довжини колоди або двох стійок. Між штабелями повинні бути проїзди шириною не менше 4 м і проходи - не менше 1,5 м. Відходи від обробки лісових матеріалів (кора, тріска, тирса і ін.) потрібно систематично прибирати. Склад обладнався протипожежним водопроводом і щитами з протипожежним інвентарем.

Склади горючих рідин. Такі склади рекомендується влаштовувати в приміщеннях напівпідвального типа. Склад легкозаймистих рідин і змащувальних матеріалів звичайно складається з окремих сховищ і роздаточних приміщень. Змащувальні матеріали зберігаються в закритих металевих судинах (бочках), а горючі рідини в цистернах, поглиблених в землю. Склади повинні мати природну вентиляцію. Пролиті пальні і змащувальні матеріали негайно засинають піском або прибирають. Усередині кожного приміщення і на зовнішній стіні біля входу в склад повинні бути пінні вогнегасники і ящики з піском.

Склади кислот. Кислоти (сірчана, соляна, азотна) самі по собі не є горючими, проте від взаємодії їх з деревом і металами можуть бути пожежі. Тому склади кислот будують з негорючого матеріалу без застосування металів. Підлоги складу роблять з кислототривких матеріалів із стічними канавками. Зберігають кислоти в закритих скляних бутлях, встановлених в плетених корзинах з тирсою, стружками або соломою, просочених вогнезахисними речовинами (розчин хлористого кальцію, рідке скло і ін.).

Склади балонів з газами. Гази зберігаються в сталевих балонах в стислому (кисень, азот, водень) і в зрідженому (вуглекислота, аміак) стані. Балони із стислим і зрідженим газом можуть вибухнути при підвищенні в них тиску під впливом тепла, а балони із стислим газом - також унаслідок ударів, струсів і при втраті механічної міцності від корозії, зносу і втоми, металу корпусу і вентилів.

При витоках горючих газів в складі може утворитися вибухонебезпечна суміш їх з повітрям. Склади для зберігання наповнених балонів повинні добре провітрюватися (природно або штучно). Забороняється зберігати в одному відділенні складу балони з взаемонебезпечними газами. Порожні балони повинні зберігатися поза складом, в штабелях під навісами. Наповнені балони зберігають у вертикальному положенні в стелажах, кублах і інших пристроях, що виключають їх падіння.

Перевезення наповнених балонів проводиться з обов'язковим пристроєм прокладок між ними, з ковпаками, що нагвинчують, на вентилі.

Склади балонів з газами повинні мати первинні засоби пожежегасіння: вогнегасники, пісок і повсть.

Порідні відвали. Порідні відвали, що горять, можуть бути причиною виникнення пожеж в недалеко розташованих від них будівлях і спорудах і на вугільних пластах під ними, а також виділяти їдкий дим і отруйні гази, які можуть отруювати атмосферу в шахті. Крім того, порідні відвали можуть давати обвали, чому в значній мірі сприяють зливові дощі.

Дата добавления: 2014-12-07