Ресурсний потенціал міста

Основною економічною функцією міста у широкому змісті є реалізація економічних потреб населення та суб’єктів господарювання завдяки виробництву товарів та послуг. Тому, з точки зору суспільного виробництва, економічний потенціал міста – це сукупність ресурсних (природно-ресурсні, трудові, інвестиційні та інноваційні ресурси), організаційних, а також управлінських можливостей, актуалізація (використання) яких забезпечує ефективне виробництво товарів та послуг.

Глобальною функцією міста є задоволення потреб населення, які мають складну історично сформовану структуру, починаючи від біологічних та матеріальних, закінчуючи більш витонченими, такими як екологічні, соціальні, духовні. Діалектика росту потреб полягає у тому, що їх задоволення породжує нові потреби, та нові можливості для їх задоволення. Зовнішньою формою прояву суспільних потреб є інтерес до розвитку продуктивних сил, збільшенню продуктивності праці та вдосконаленню виробничих відносин, що складає вирішальний критерій історичного прогресу людства. Виробничі відносини як ядро мають економічні відносини (виробництво, обмін, розподіл, споживання), що формують зміст інших соціальних відносин та в цій функції виступають як системоутворюючий фактор. Безумовно відношення розподілу – це не тільки економічні, а і глибоко соціальні відносини, тому вдосконалення виробничих відносин не має суперечити соціальному та екологічному напрямкам розвитку.

Однак, у сукупності усіх суспільних та особистих потреб провідна роль належить інтересам у системі суспільного виробництва. Тому, розвиток економічної сфери суспільства є основою його поступального прогресивного розвитку і виступає базовим аспектом дослідження міського розвитку. Отже, якщо дотримуватися пріоритетності розвитку економічної сфери, зовнішньою формою прояву суспільних потреб виступає інтерес до розвитку економічного потенціалу (далі - ЕП) міста.

Дослідження економістами ресурсних можливостей соціально-економічних систем (далі - СЕС) формує ресурсну концепцію розвитку. За словами Салій І.М. ресурсна концепція в сучасних умовах для України є найбільш актуальною та ефективною, вона розглядає місто, населений пункт насамперед як усвідомлену управлінську діяльність жителів із раціонального та ефективного використання, відтворення і примноження економічного потенціалу, економічного комплексу міста, в складі якого визначальним є ресурсний підкомплекс. За ресурсною концепцією місто розглядається як велике підприємство, керівництво та працівники якого здатні впливати на належні їм ресурси, розвиваючи їх, з цілю підвищення конкурентоздатності.

Безперервність процесів функціонування та розвитку ресурсного потенціалу (далі - РП) обумовлює необхідність розгляду їх взаємозв’язку. Базуючись на визначенні розвитку у філософському словнику, у якому цей процес безвідносно до конкретних систем трактується як незворотна, цілеспрямована, закономірна зміна матеріальних та ідеальних об’єктів, пропонується розвиток РП розглядати як синергетичний ефект поєднання зазначених властивості. Цю думку також розділяє Мельник Л.Г., який відзначає, що тільки одночасна наявність трьох вказаних властивостей виділяє процеси розвитку серед інших змін. Логічним продовженням думки Мельника Л.Г. є твердження Раєвнєвої О.В. щодо взаємовідносин властивостей розвитку як процесу. Вона вказує на те, що властивість закономірності виступає результатом прояву необоротності та спрямованості; при тому, що необоротність розвитку системи підтримується змінами зовнішнього середовища, спрямованість характеризується результатом дії внутрішнього середовища, а закономірність відображає засоби та способи поведінки системи в залежності від впливу зовнішнього середовища на досягнення поставленої мети розвитку.

Окрім зазначених властивостей, що характерні процесу розвитку РП, його зміст дещо обмежується, а саме враховується тільки еволюційний характер розвитку та не виділяється революційний. Виходячи з парадигми теорії економічного розвитку систем, еволюційний процес розвитку характеризується лізисними (плавними) кількісними і якісними перетвореннями елементів системи, що не змінюють кардинально її склад і структуру.

Постійне зростання потреб потребує безупинного пошуку шляхів їх задоволення за допомогою підвищення кількості та якості складових РП. Потреба у розширеному виробництві є результатом постійного зростання потреб, тому усі економічні закономірності, які відповідають управлінській компоненті ЕП мають створювати умови для реалізації зазначених закономірностей РП.

Місто з характерними йому територіальними умовами функціонування, історією розвитку має власні ресурсні можливості, що в результаті породжує нерівномірність розвитку українських міст. Закономірність неухильного зростання продуктивності реалізується при постійному підвищенні якості ресурсів, якими володіє місто, що в результаті призведе до задоволення потреб, які постійно збільшуються. Останні дві закономірності, а саме закономірність конкуренції та попиту і пропозиції характеризують більше трудові ресурси та умови їх використання, відповідно до яких є необхідним постійний ріст їх якості. Підкреслимо, що перелічені закономірності, які впливають на розвиток РП, мають об’єктивний характер впливу на РП. Натомість дія закономірності програмного розвитку економіки носить суб’єктивний характер і уособлює міський, регіональний та державний регулюючі впливи. Вплив названих вище об’єктивних та суб’єктивних закономірностей РП відстежується завдяки прояву закономірності композиції та пропорційності. За часів соціалістичної економіки вона відома як закономірність планомірного та пропорційного розвитку народного господарства.

Зазначена закономірність вказує на необхідність певного співвідношення між частинами цілого, а саме на взаємообумовленість та взаємозалежність елементів системи між собою та з її цілями. Досягнення необхідних пропорцій та відповідності елементів один одному та цілям рівнозначно підвищенню життєздатності, підвищенню рівня самозбереження системи, що відповідає системному принципу самоорганізації, якого необхідно дотримуватися при дослідженні цілеспрямованих макроекономічних систем. Сутність цього принципу полягає у тому, що динаміч­на система іманентно здатна самостійно підтримувати, відтво­рювати або удосконалювати рівень своєї організації при зміні внутрішніх чи зовнішніх умов її існування та функціону­вання задля підвищення стійкості, збереження цілісності, за­безпечення ефективних дій чи розвитку. Щоб повністю відобразити сутнісні сторони дії закономірності композиції та пропорційності на РП, необхідно звернутись до такої характеристики ресурсів як пропорційність.

Відомо, що у розвитку міст пропорційність їх економіки відіграє важливу роль. Від раціональних міських пропорцій залежить підвищення ефективності суспільного виробництва, забезпеченість трудовими, інвестиційними, природними, інноваційними ресурсами, покращення умов життєдіяльності та якість міського середовища. Дослідження пропорційності у розвитку міст як сутнісної їх риси та характеристики комплексності потребує аналізу формування міських ресурсних пропорцій, щоб мати можливість своєчасно запобігти незбалансованості в соціально – економічному розвитку міста, підтримувати оптимальні пропорції у їх функціонуванні.

Зауважимо, що точне установлення оптимальних міських пропорцій, характерних конкретним умовам розвитку виробництва є дуже складною задачею. Пояснюється це тим, що в містах безперервно відбуваються внутрішні перетворення та прогресивні зміни, тому сформовані за певний час пропорції між ресурсами не можуть зберігатися у незмінному стані. Пропорції необхідно постійно підтримувати та покращувати. Удосконалення наукових методів обґрунтування пропорцій у розвитку міських комплексів, направлених на підвищення ефективності використання ресурсів, збільшення економічного потенціалу дозволяє правильно оцінити шляхи розвитку міст й цілеспрямовано впливати на оптимізацію територіальної організації продуктивних сил.

Прийнято вважати, що пропорційність економічних ресурсів означає певну відповідність у розподілі різних видів ресурсів, що проявляється у їх кількісних співвідношеннях та відображається на їх внутрішньому взаємозв’язку. У розвитку міст пропорційність економіки відіграє важливу роль, тому що пропорційність складових РП забезпечує внутрішню збалансованість виробництва та його відповідність структурі суспільних потреб.

Пропорційність та збалансованість не синоніми, збалансованість як форма прояву пропорційності виступає її складовою частиною. Збалансованість проявляється у наявності раціональних пропорцій між ресурсами та їх збереженні при кількісних змінах під час використання, формування та відтворення ЕП, що забезпечує економічний розвиток міста з присутнім йому якісним рівнем та інтенсифікацією економіки, що його супроводжує. Наприклад, пропорційність робочих місць (попит на робочу силу) і робочої сили (пропозиція) дає підстави для здійснення висновків щодо пропорцій між речовими та особистими факторами виробництва. Збалансованість визначається не тільки кількісним співвідношенням ресурсів живої та уречевленої праці, але й співвідношенням якісних характеристик робочої сили та попиту на неї. Отже, підтримання збалансованості між елементами РП у структурному та часовому аспектах створює передумови для їх кількісно-якісного розвитку та за рахунок дотримання необхідних співвідношень між елементами підвищення ефективності використання ресурсів.

Краще всього співвідношення між елементами РП можна описати завдяки зверненню до закономірності випереджувального або нерівномірного розвитку елементів, яка є однією із закономірностей розвитку технічних систем і виступає у ролі спрощеного варіанту закономірності композиції та пропорційності. Таке спрощення надає можливість дослідити аспект випереджувального розвитку елементів РП, що лежить в основі оцінки такої динамічної характеристики розвитку, як його узгодженість. Під узгодженим розвитком РП слід розуміти взаємообумовлений та пропорційно взаємопов’язаний розвиток його елементів, який відбувається під дією закономірності випереджаючого розвитку елементів та в рамках сучасних виробничих відносин забезпечує оптимальну результативність функціонування системи більшого ієрархічного рівня (економічний потенціал, місто) і створює умови для інтенсифікації її економіки.

Основним інструментом для оцінки співвідношень між елементами РП у статиці (без урахування закономірності нерівномірного розвитку елементів), що дає змогу визначити рівень розвитку РП, є сукупність кількісних показників, які з позицій структурно-функціонального підходу можна розділити на дві групи:

§ координаційні, що визначають взаємозв’язок між різними елементами та їх місце в системі;

§ субординаційні, що вказують на супідрядний зв'язок елементів у об’єкті.

Визначення координаційних та субординаційних взаємозв’язків за допомогою системи відносних показників (структури, координації, інтенсивності) створює передумови дослідження розвитку РП у екстенсивному аспекті.

Інтенсивний аспект розкривається за допомогою оцінки узгодженості процесу розвитку РП. Цей аспект потребує дослідження динамічності пропорцій з характерною неможливістю їх чіткого наукового обґрунтування, що створює певні ускладнення, обумовленні обмеженістю економіко-математичних методів. Тому взаємозв’язки між ресурсами можуть розкриватися в залежності від застосування автором певного математичного апарату.Орієнтація на системний підхід у дослідженні узгодженого розвитку спонукає автора для виявлення взаємозв’язків між ресурсами ЕП звернутися до структурно-функціонального методу.

Сутність методу полягає у виділенні в РП структурних елементів і визначенні їх ролі (функцій) під час виробничого процесу. Використання структурно-функціонального методу обумовлюється дотриманням у дослідженні РП наступних системних принципів:

§ принцип примату цілого над складовими частина­ми, який означає, що функції окремих компонентів і підси­стем підпорядковані функції системи в цілому її меті;

§ принцип структурності, який означає спосіб закономірного зв'язку між виділеними частинами цілого, що забезпечує єдність системи, зумовлює особливості її внутріш­ньої будови.

Дата добавления: 2014-12-07