Фінансування соціальної інфраструктури

Функціонування соціальної інфраструктури.

Функціонування підприємств, організацій, установ і закладів соціальної інфраструктури передбачає вдосконалення відносин власності. Сучасні економісти вважають, що “власність” повинна розглядатись не тільки з боку юридичних відносин, а передусім з економічних, тобто економічні відносини мають бути відображені у відповідних юридичних актах.

У соціальній інфраструктурі відбувається розширення потенційних власників об’єктів соціального призначення серед, яких можуть бути:

комунальний (муніципальний) власник як різновид державного власника (власність територіальних громад);

державний власник (державна власність передана на делегованих засадах місцевим радам);

приватний власник (власність передана комунальним власникам безкоштовно чи продана у постійну приватну власність юридичним або фізичним особам тощо);

колективний власник або власність спільного власника (кооперативу) соціальних об’єктів у кількох населених пунктах;

суспільний власник (власність громадських організацій, політичних партій та ін.).

До об’єктів загальнодержавної власності слід віднести насамперед рекреаційні об’єкти – санаторії, будинки і бази відпочинку, різні спортивні споруди державного значення, заклади культури, музеї, заповідники, кемпінги, дачі, лінії електропередач, зв’язку, газопроводи, що можуть бути передані у відання місцевих органів влади лише на делегованих повноваженнях.

Об’єкти комунальної власності представляють, як правило, дитячі дошкільні заклади, загальноосвітні школи, лікарні, акушерські пункти, будинки культури, клуби, бібліотеки, заклади фізкультури та спорту, які знаходяться на балансі рад.

Власність підприємств – це об’єкти соціального призначення, які перебувають на балансі підприємств (дитячий садок, будинок культури тощо).

Кооперативною власністю є всі об’єкти споживчої кооперації, тобто заклади торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, що перебувають на балансі кооперативних підприємств.

До об’єктів суспільної власності належать профспілкові клуби, табори відпочинку дітей, лікувально-оздоровчі заклади тощо, які знаходяться на балансі громадських організацій.

Приватну власність становлять об’єкти соціальної сфери, які є власністю громадян, наприклад, магазин, лоток, лазня тощо.

Специфіка фінансування об'єктів соціальної інфраструктури полягає в її диференціації на два типи: галузі, що працюють і розвиваються за рахунок власних ресурсів і орієнтовані на госпрозрахунок і отримання прибутку як основної мети своєї діяльності. До них відносяться торгівля, громадське харчування, побутове обслуговування; галузі, які здійснюють свою діяльність за рахунок централізованих, територіальних і колективних суспільних фондів споживання. Ці галузі повністю або частково орієнтовані на бюджетні кошти. Самофінансування соціального обслуговування населення останнім часом набуло широких масштабів і дозволяє зробити висновок про те, що попит на соціально-побутове обслуговування не задоволений. Це викликано скороченням розмірів безкоштовного і пільгового обслуговування населення підприємствами і установами бюджетної сфери при одночасному зниженні витрат держави на утримання об'єктів соціальної інфраструктури.

Формою використання фінансових ресурсів бюджету установами і організаціями соціальної сфери, що знаходяться на госпрозрахунку і мають самостійні доходи, є надання їм бюджетних субсидій для відшкодування ними відсутніх доходів для зведення балансу доходів і витрат. Така потреба в державних субсидіях зазвичай буває викликана або прагненням зберегти попит на соціальні послуги, або централізованою політикою ціноутворення на платні соціально-культурні послуги (кіно, театри, концертна діяльність).

Традиційно система фінансування соціальної інфраструктури поділялась на два канали: галузевий; територіальний. Розвиток і функціонування галузей соціальної інфраструктури залежать від того, наскільки її галузі здатні забезпечити себе фінансовими ресурсами на поточні цілі.

Галузевий принцип функціонування має недоліки: некомплексне використання відомчих об'єктів соціальної інфраструктури веде до розпорошення фінансових коштів. Підпорядкування об'єктів соціальної інфраструктури різним відомствам утрудняє координацію у вирішенні соціальних проблем міст.

Територіальний канал фінансування представлений місцевим бюджетом, який є основним джерелом фінансування соціальної інфраструктури міста. Але бюджет місцевої влади досить обмежений, що перешкоджає цьому процесу.

Дослідження проблеми фінансування соціальної інфраструктури, аналіз сучасного рівня розвитку її підрозділів показують необхідність пошуку науково-обґрунтованих шляхів її подальшого інтенсивного розвитку і неординарних форм фінансування. На сьогоднішній день бюджет не здатний взяти на себе повністю витрати на утримання соціальної сфери. З іншого боку, держава зобов'язана захищати інтереси населення (особливо його малозабезпечених верств) і забезпечувати йому одержання соціальних послуг, а тому повністю перейти на самофінансування об'єкти соціальної інфраструктури не можуть. Тому доцільним видається співіснування декількох форм фінансування, як державних, так і приватних фондів і на федеральному рівні, і на територіальному. Важлива роль у розв'язанні цієї проблеми має бути відведена підприємствам, які теж могли б взяти на себе частину витрат на утримання об'єктів соціальної інфраструктури.

У сучасних умовах на утримання і розвиток державних і муніципальних об'єктів соціальної сфери фінансові ресурси направляються з декількох джерел: бюджету, позабюджетних фондів, коштів підприємств, населення.

Кошти, одержувані об'єктами соціальної сфери від населення за надані йому послуги, поки займають невелику питому вагу. Це обумовлено, по-перше, тим, що відповідно до Конституції та чинного законодавства надання багатьох соціальних послуг безкоштовно, по-друге, розвиток платних послуг обмежений низькою платоспроможністю населення. У цих умовах основним джерелом фінансування соціальної сфери стали кошти, що розподіляються через бюджетну систему, і позабюджетних фондів.

Кошти бюджету та позабюджетних фондів, що спрямовуються у соціальну сферу, утворюють суспільні фонди споживання, головним призначенням яких є соціальний розвиток суспільства і соціальна захищеність населення, надання йому соціальних послуг.

Засоби суспільних фондів споживання дозволяють надавати населенню безкоштовні або на пільгових умовах послуги установ освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення та в значній мірі послуг підприємств житлово-комунального господарства. Таким чином, при розробці модельного комплексу необхідно обов'язково враховувати різні джерела фінансування соціальної інфраструктури, у тому числі фінансування з бюджетів різних рівнів та позабюджетних джерел фінансування. Оскільки фінансові відносини дуже важливі для соціальної інфраструктури та економіки в цілому, то їм необхідно приділити найбільшу увагу.

Дата добавления: 2014-12-07