Розділ V. Стратегія і тактика збереження та стабільного розвитку життя на Землі

Шляхи поліпшення стану навколишнього середовища

Характеристика екологічних умов регіонів України

а) Донецько – Придніпровський регіон;

б) Азово – Чорноморського регіон з річкою Дніпро;

в) Карпати;

г) Полісся;

д) Поділля.

В Україні назріла нагальна проблема розв’язання завдань екологічної безпеки соціально – економічного розвитку.

Головна мета сучасного етапу національної політики – суттєве поліпшення стану навколишнього середовища України, найважливішими завданнями мають стати:

- забезпечення екологічної безпеки ядерних об’єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, мінімізація впливу наслідків аварії на ЧАЕС;

- поліпшення екологічного стану річок, зокрема, басейну Дніпра та якості питної води;

- впровадження екологічно безпечних технологій;

- поліпшення екологічного стану повітря в містах і промислових центрах;

- стабілізація та поліпшення екологічної ситуації в містах та промислових центрах Донецько – Придніпровського регіону;

- будівництво нових та реконструкція чинних потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд;

- запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів, поліпшення їхнього екологічного стану;

- формування збалансованої системи природокористування та екологізація промисловості, енергетики, будівництва, сільського господарства, транспорту;

- збереження біологічної та ландшафтної різноманітності, розвиток заповідної справи;

- недопущення неконтрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин, матеріалів, генетично модифікованих продуктів тощо;

- екологізація всіх сфер життєдіяльності населення, реалізація концепції екологічної освіти і виховання;

- вдосконалення законодавчої бази, гармонізація екологічного законодавства з європейським;

Студенти повиннi знати:

- концепцiю виживання та розвитку людства у ХХ ст.;

- суть мiжнародного досвiду у полiпшеннi екологічної ситуацii;

- особливостi мiжнародного спiвробiтництва у галузi охорони навколишнього середовища;

- шляхи формування екологiчтої культури;

- основні напрями екологiчного виховання;

- iндикатори екологiчних аспектiв гармонiйного розвитку.

Студенти повиннi вмiти:

- проводити монiторинг територiй за iндикаторами гармо­нiйного розвитку;

- розробляти природоохороннi проекти для мiжнародного спiвробiтництва;

- формувати екологiчне мислення у вcix верств насе­лення;

- сприяти екологiчному вихованню пiдростаючого поко­ління;

- демонструвати екологiчну культуру при спiлкуваннi з природою.

Лекція № 9 Тема: Формування екологічного мислення і основні риси майбутнього світогляду План 1.Формування нового екологічного мислення - найсуттєвіша потреба людства 2.Проблеми взаємозв’язку суспільства і природи

1.Формування екологічно орієнтованого світогляду є найсуттєвіша потреба людства. Завдання це надзвичайно складне. Воно вимагає зусиль не лише фахівців чи занепокоєних долею планети людей, а усіх людей, оскільки в цій справі незацікавлених немає. Зможемо пристосуватися до механізму функціонування біосфери, не завдаючи їй, а отже і собі, шкоди – виживемо, не зможемо – загинемо, та ще й біосферу знищимо. Найбільший тягар, безумовно, лягає на плечі інтелектуалів-фахівців різного профілю. Саме вони мають вистраждати новий світогляд, а людство повинно його сприйняти, хоча сприймати новий світогляд не легше, ніж його виробляти, оскільки це вимагає від кожної людини радикальних змін у способі мислення, способі життя, зміні світовідчуття і світосприйняття. Проблема ускладнюється ще й браком часу - екологічним цейтнотом, у якому опинилося людство. Ми не знаємо, яким буде нове мислення і новий світогляд, який забезпечить людству виживання в умовах коеволюції з біосферою (зупинити еволюцію неможливо, бо настане стагнація, старіння, деградація і смерть). Але ми знаємо, що вже почалися серйозні зрушення в усіх сферах людського життя – духовного і матеріального, спрямовані на усвідомлення і подолання тих глобальних екологічних проблем, з якими зіткнулося людство на вершині своєї технічної могутності наприкінці другого тисячоліття християнської ери. Зараз вже мало хто не згоден з думкою, що людство переживає перехідну добу. Серйозну кризу переживає наука (пізнання), технологія (виробництво), політика (співробітництво), суспільствознавство (організація суспільства), мораль (людина), світогляд в цілому (розуміння). Відомий український філософ М.М. Кісєльов так пише у своїй книзі: “Сучасна екологічна ситуація раптом поставила її (людину –Є.С.) перед парадоксальним фактом: з’ясувалося, що науково обгрунтоване управління природним комплексом, екологічно грамотне природокористування вимагають більш високого рівня знань, ніж вирішення традиційного завдання використання сил і речовин природи у виробничих цілях. Виявилося, що ми до цих пір ще недостатньо поінформовані про всі механізми функціонування біосфери, щоб керувати ними. Сучасні дослідники майже одностайні в тому, що наука поки що не готова до вирішення сучасних екологічних проблем”. Адже Європейска цивілізація – перша відома нам, яка грунтується на науковому світогляді. Усі попередні спиралися на міфологічний та релігійний світогляд. “Якщо не вимерла ні релігія, ні релігійні племена і народи, - пише Р.К.Баландін, - отже, вона принесла більше користі, ніж шкоди людині. Релігійний світогляд допомагає вибирати стратегію поведінки в умовах нестачі інформації. Орієнтуватися на наукове знання доцільно в умовах надлишку інформації, коли є можливість на фактах підтвердити переваги даної теорії”. Загальний висновок, який можна зробити, полягає в тім, що нова ситуація, в якій опинилося людство, виманає переоцінки “старої” науки, нового синтезу знань, нового раціоналізму, які грунтуватимуться на якомога ширшому фундаменті – усьому духовно-практичному досвіді всього людства. 2.Проблеми взаємозв’язку суспільства і природи Процес формування екологічного мислення вже розпочався. Торкнувся він і сфери технології. Це проявляється, насамперед, у застосуванні системного аналізу під час вирішення проблем узгодженого розвитку виробництва і природокористування, комплексному підході до екологічної проблеми. Наприклад, автори роботи “Экотехнология: Оптимизация технологии производства и природопользования”, спробувавши проаналізувати взаємозв’язки між виробництвом і природокористуванням з метою з’ясувати умови безкризового розвитку суспільства, дійшли висновку, “що проблема запобігання забрудненню навколишнього середовища, є лише частиною загальної проблеми природокористування. А тому і розробка, і систематизація заходів по припиненню і запобіганню шкідливому впливу природокористування вимагає значно більше загального підходу, ніж прийнятий підхід при плануванні і реалізації природоохоронних заходів, які зводяться, як правило, до знешкодження рідких та газоподібних викидів”. Системний підхід є один з найважливіших напрямків підвищення ефективності виробництва, як на рівні оптимізації окремого процесу, так і на рівні оптимізації територіально – виробничого комплексу. На основі системного аналізу успішно розробляється блочно-модульний підхід при створенні гнучких автоматизованих виробничих систем. Під час організації виробництва за таким принципом забезпечується розширення номенклатури, економія капіталовкладень, швидка і ресурсозберігаюча переналадка виробництва на випуск нової продукції або переналадка на нову сировину; підвищення якості продукції, що випускається; можливість комплексної переробки сировини; підвищення надійності технологічних схем; вивільнення із сфери виробництва значної кількості обслуговуючого персоналу і зниження собівартості продукції. Значний внесок у розробку системної методології стосовно до хіміко-технологічних процесів зробили академіки В.В. Кафаров та В.О. Легасов. Висновок, до якого дійшли автори, полягає в тому, що головною рисою нової технологічної ідеології повинен стати науковий системний підхід, який розглядає нерозривно фізико-хімічний, фізико-математичний, інженерно-технічний, економічний, екологічний та соціальний аспекти організації виробництва. Таке розуміння повинно бути спрямоване на створення малостадійних, надійних, безпечних, малоенергоємних, високопродуктивних, неперервних, безвідходних, гнучких за сировиною та продуктами виробництва. Системна ідеологія дійсно відкриває великі можливості по оптимізації виробництва, мінімізації його екологічного тиску, створенню маловідходних виробничих комплексів. Але, на нашу думку, невиправдано великі надії покладаються на створення безвідходних технологій. Такої точки зору дотримуються вже багато вчених. Навіть ті, хто використовує цей термін, рідко вкладають буквальний смисл. Європейською економічною комісією ООН [СЕК ООН] прийняте таке визначення: “Безвідходна технологія – це такий спосіб виробництва продукції (процес, виробництво, територіально-виробничий комплекс), при якому найбільш раціонально і комплексно використовується сировина та енергія у циклі сировинні ресурси – виробництво – споживання – вторинні сировинні ресурси таким чином, що будь – який вплив на навколишнє середовище не порушує його нормального функціонування”. Як бачимо з визначення, під технологією розуміється не один якийсь окремий виробничий процес або навіть ланцюжок таких процесів, а весь речовинно-енергетичний цикл обміну між суспільством і природою при максимальній рециркуляції речовини у суспільстві. Як аргумент на захист концепції безвідходної технології її прихильники стверджують, що “матерія у відповідності з законом збереження речовини не зникає і завжди може бути націлена лише на максимально можливе раціональне використання”. Недолік такої аргументації не лише у сліпій впевненості у всесилля хімії та технології, але і в тім, що для реалізації “безвідходності” буде потрібна додаткова енергія, тобто додаткове забруднення навколишнього середовища низькоякісною енергією. Крім того, важко уявити, як всі побутові відходи можуть бути повернені у виробничій цикл. Наприклад, пластмаси спеціального призначення з підвищеною стійкістю. Чи можна вважати продукти згорання палива [бензину, газу] побутовими відходами. Якщо ні – то чому. Якщо да – то як “їх” повернути у цикл. Як бути з пестицидами та добривами, миючими засобами. Безумовно, необхідно розширяти використання вторинної сировини [а резерви тут є[, шукати способи перетворення відходів у сировину. До речі, цікаво відзначити, що якоюсь мірою проблема відходів, тобто низькоякісної речовини, і низькоякісної сировини, тобто руд з низьким вмістом корисного металу або нафти з великою кількістю домішок тощо, мають багато спільного. Але досить довгий процес, який вимагає комплексного вирішення багатьох проблем, а тому як проміжна стадія припускається маловідходне виробництва, під яким розуміють такий спосіб виробництва продукції, при якому можна сподіватися на те, що хоча б у віддаленому майбутньому вдасться повністю позбавитися відходів – утопія. Це нереально і з тієї точки зору, що пропонується брати у природи речовину та енергію, а повертати лише низькоякісну енергію. Навіть переконані прихильники “безвідходної “ технології визнають, що створення безвідходного виробництва перевищує рівня, припустимого санітарно-гігієнічними нормами і з різних причин частина сировини переходить у відходи та захороняться. Таке вирішення проблеми є цілком припустимим і реальним, на відміну від “безвідходної технології”. А тому варто погодитися з пропозиціями про виключення з наукової мови поняття “безвідходна технологія” і використовувати лише термін “маловідходне виробництво”. Оскільки на повне використання енергії не претендує навіть безвідходне виробництво, то ентропійні зміни, що вносяться людською діяльністю до навколишнього середовища, і особливо хіміко-технологічною діяльністю, як було показано у третій главі, не можуть бути усунені. Мабуть, вони мають принциповий, онтологічний характер: так влаштований світ. А тому єдиний вихід у цій ситуації – підвищення ефективності всіх енергоспоживачів, мінімізація споживання негентропії. В наш час у високорозвинених країнах існує стійка тенденція до зниження енерговитрат при загальному зростанні обсягу виробництва. І це дає певну надію, вказує що ще є чимало резервів у сучасної науки та технології, хоча й зрозуміло, що вони небезмежні. Розглянемо детальніше, які перспективи відкриває наука та технологія в плані перетворення речовини, які є шляхи інтенсифікації і підвищення ефективності хіміко-технологічної діяльності. Інтенсифікація дає змогу збільшити виробничу потужність апаратів при зменшенні їх габаритів, металоємності, вартості і зменшити виробничі площі та експлуатаційні витрати, а також дає можливість одержати нові ефекти, яких неможливо традиційними способами. В цілому перехід на інтенсивний шлях розвитку хімії та хімічної технології пов’язується з вирішенням таких завдань: перехід на відновлювану сировину та недефіцитну сировину і максимальне вилучення з неї корисного компоненту; оптимізація управління хімічним процесом, яка дає змогу створювати економічно та екологічно ефективне виробництво; комплексна переробка сировини та повернення у виробничій цикл побічних продуктів і відходів; максимальна економія енергії та утилізація енергії низької якості Значні перспективи відкриваються у виробництві й використанні кераміки (зносостійкі, надтверді, жароміцні матеріали), каталітичному перетворенні сонячної енергії в енергію хімічних палив. Широке використання хлорних технологій є небезпечним через забруднення навколишнього середовища діоксином. А тому необхідно шукати заміну хлору. Якою мірою це реально – сказати важко. До того ж небезпека застосування хлору була виявлена не відразу, а майже через 200 років після початку його використання. А тому немає гарантії, що нові можливі технології не виявлять себе з часом з несподіваної сторони, небезпечної для людини і біосфери. Одним із головних положень теорії систем є таке, що кожну систему розглядають як елемент більшої системи, а кожен елемент системи, в свою чергу, слід розглядати як систему ієрархічно нижчого рівня, яка складається з менших елементів. Коли ми розглядаємо технологію як систему, на перший план виходить її структура, “технологічність”, економічна ефективність (матеріало- та енергоємність, глибина переробки сировини, окупність) надійність тощо. Але технологію можна розглядати як елемент більших систем – техносфери (територіально-виробничого комплексу, національного господарства, світового господарства) та біосфери. Якими б не були ефективними та інтенсивними технології, вони мають бути біосферосумісними. Розуміння біосфери як цілісної системи, що здатна до саморегуляції, яка має цілком певні і досить вузькі межі стабільності, вимагає обов’язкового врахування законів її функціонування в процесі хіміко-технологічної діяльності. Як писав Ф. Енгельс, “на кожному кроці факти нагадують нам про те, що ми зовсім не володарюємо над природою так, як завойовник володарює над чужим народом, не володарюємо над нею так, неначе хтось, хто перебуває за межами природи, - що ми, навпаки, нашою плоттю, кров’ю і мозком належимо їй і перебуваємо всередині неї, що все наше володарювання над нею полягає в тому, що ми, на відміну від усіх інших істот, вміємо пізнавати її закони і вірно їх застосовувати”. Обов’язковим є врахування просторово-часової організації біосфери і будь-яка технологія повинна бути пристосована до неї. Поняття “організації простору” є звичним для фахівців з фізичної географії. Ним широко користуються для характеристики ландшафтів і все частіше починають використовувати для оцінки вписування штучних об’єктів і споруд у природне середовище. Але механічний підхід до простору і часу біосфери залишається пануючим до цих пір і у процесі проектування будь-яких споруд мало враховується той факт, що простір – це не пустота чи ресурс, який можна кроїти на свій розсуд, а життєвий простір, тобто такий, який має органічну будову, анізотропію, функціональне призначення у механізмі функціонування біосфери. У плані вивчення біосфероумісності техногених речовин необхідна інтеграція цілого комплексу наук. У хімічній технології добре відома проблема масштабного переносу, тобто зміни закономірностей протікання хімічних процесів при переході від колби до промислового реактору. Біосфера ж являє собою несумірно більш складну хімічну (і не тільки хімічну) систему, ніж колба чи реактор. А тому для вивчення поведінки в навколишньому середовищі хімічних речовин слід залучати знання хімії, метеорології, геохімії, фізичної географії, біології та екології. Така інтеграція наук обов’язково повинна знайти відображення при підготовці кадрів, проектуванні технологій, а також на стадії всебічної експертизи, у тому числі і екологічної, технологічних проектів. Комплексний аналіз можливих наслідків потрапляння техногенних речовин у навколишнє середовище повинен враховуватися при створені нових речовин, розміщені та експлуатації підприємств, виборі методів знезараження відходів і т.ін. Кожну речовину треба розглядати у русі, розвитку у навколишньому середовищі, оскільки являючись нетоксичним та нестабільним воно може у природних умовах або під час взаємодії з іншими техногенними речовинами утворювати стійкі високотоксичні сполуки. Досить часто спостерігається явище синергетизму, тобто взаємного підсилення токсичної дії речовин за умов їх спільної присутності. Характерними прикладами є фотохімічний смог, утворення метилртуті, поведінка нітроазосполук тощо. Підведемо підсумки. Хіміки-технологи жартують, що ідеальний хімічний реактор – це труба, на вході в яку подається сировина, а на виході маємо бажану продукцію. Вчені та інженери повинні визначити в кожному конкретному випадку режим роботи такої “труби”, її внутрішнє обладнання тощо, а екологи повинні допомогти “вписати” цю “трубу” в навколишнє середовище, біосферу. Отже, основними вимогами до сучасної технології є: 1) Надійність, інтенсивність, малостадійність, поліфункціональність, нерівноважність, проточність (неперіодичність), ефективність; 2) Біосферосумісність, тобто включеність, “вписаність” у структуру і динаміку біосфери. Ядром екологічного мислення та екологічно орієнтованого світогляду повинно стати розуміння обмеженості планетарних ресурсів і необмеженості технічних можливостей людства щодо споживання, розуміння того, що біосфера певним чином організована і людство неспроможне встановити тотальний контроль над цією організацією і її штучне відтворення. Звідси випливає генеральна лінія поведінки людства: обмеженість втручання людства в біосферу і контроль над собою. Ці висновки, до яких прийшла наука наприкінці ХХ століття, не є чимось новим для людства. Просто науковий світогляд в умовах екологічної кризи вимушений дати свою відповідь на життєво важливі питання і сформулювати їх мовою науки, тобто найбільш авторитетною і зрозумілою мовою для сучасної людини. В цій сфері діяльності людина також довела свою велич і могутність. Але досягнуто це надто високою ціною: спустошенням природи (екологічна криза) і спустошенням людини (бездуховність і втрата сенсу життя). “Якщо зростає потік господарських благ, а природа, фізичне і духовне здоров’я населення руйнуються – що це, прогрес чи регрес?” – запитує відомий російський еколог і економіст П.Г.Олдак.“Суспільство престижного споживання, - продовжує він, - живе не на проценти, а на основний капітал природи. Цей тип споживання змогли забезпечити собі на якийсь строк відносно невелика кількість країн світу. Поширити його на світ в цілому взагалі неможливо”. І все ж таки система цінностей сучасної цівілізації не просто міцно тримається – вона активно поширюється серед країн, які розвиваються. Зміна система цінностей – найскладніша задача, але поки ми її не вирішимо, не можна й сподіватися на вирішення екологічної проблеми. П.Г. Олдак як найважливіші завдання, що постали зараз перед людством, виділяє такі: 1) поставити під контроль розвиток демографічних процесів; 2) забезпечити рішуче згортання виробництв, які використовують “агресивну” технологію, і прискорений перехід до природозберігаючих технологій; 3) відмовитися від глобального воєнного і науково-технічного суперництва, боротьби за ринки і сфери впливу, перевести конфронтацію у співрозвиток, співтворчість; 4) відмовитись від химер суспільства престижного споживання, виробити і затвердити норми поміркованого достатку, добровільної простоти, перевести боротьбу за самоствердження у площину змагання творчих рішень; 5) перейти до керування розвитком біосоціальних систем, затвердити пріоритет національного над приватним, глобального над національним, виробити політичні інститути для вирішення цього завдання; 6) визнати за найвищу мету збереження здорового середовища проживання і повноцінність природних ресурсів, відмовитись від залишкового принципу виділення коштів на збереження нашого земного дому і виділяти стільки, скільки треба (тобто 5-7% ВНП замість 1-2%, які виділяються зараз), діяти у відповідності з масштабами тієї загрози, яка нависла над людством. Наслідком екологізації мислення повинні стати практичні міри, до яких можна віднести такі: 1) створення інфраструктури екологічної служби: екологічний моніторинг, спостереження за станом грунтів, атмосфери, гідросфери, біосфери (міграція хімічних елементів і сполук, зміни в біоті тощо); 2) вдосконалення правових норм і механізмів у галузі у галузі охорони навколишнього середовища; 3) перехід від експериментування над природою і суспільством до глобального моделювання екосистем і біосфери в цілому на ЕОМ з метою екологічного прогнозування; 4) екологізація техніки та технології; 5) впровадження екологічної проблематики у програми підготовки школярів та студентів; 6) ствердження у міжнародних стосунках нового політичного мислення. Глобальні проблеми сучасності з новою силою поставили питання про моральну відповідальність людини. Моральна проблематика завжди була актуальна, але в наш час вона “збагатилася” новими, дещо несподіваними питаннями. І пов’язане це насамперед з екологічною кризою. Екологічна криза виявила конфлікт між Природою і Суспільством, у якого є і моральна сторона. Наука дала в руки людини знання. Але гасло Ф. Бекона “Знання – сила” був зрозумілий однобоко і в аморальних руках знання перетворилося на зброю страшенної руйнівної сили – атомну бомбу, бойові отруйні речовини, неякісні атомні реактори, екологічно брудні технології тощо. У людині як у фокусі зібрано всі моральні проблеми: від внутрішнього вибору до взаємодії з природою. Але на кожному рівні відбуваються якісні зміни моральної відповідальності. Зрівнявшись своєю могутністю з планетарними силами, людина бере на себе відповідальність за долю цивілізації, біосфери, планети Земля. У гонитві за хлібом ми не повинні забувати, що вона має сенс лише при одній умові: коли задоволена потреба у Природі. ВИСНОВКИ Людство вступило у конфлікт – конфлікт з природою. Хто у цьому винний – відомо. Винна людина. Хто буде переможцем – зрозуміти не важко. Переможе природа. Людина може володіти природою лише підкоряючись ій. Ми повинні нарешті засвоїти цю думку, яку висловив ще Ч. Дарвін. При всій досконалості, красі та мудрості природи, ми не маємо підстав стверджувати, що вона діє свідомо і благородно. Ці якості – прерогатива людини. Природа створила всі умови для фізичного і духовного розвитку людини. Людина повинна розуміти це, повинна цінувати і берегти ці умови. Змінювати їх – не можна. Створювати штучно – неможливо. Земля – це не колиска людства, це його єдино можливий, унікальний космічний дім. Іншого – не буде. З точки зору синергетичного підходу соціум є породження біосфери, яке займає більш високий рівень ієрархії. Отже очевидно, що соціальне не може бути “більше” за біосферу. Звідси випливає неминучість природного (катастрофа) обмеження діяльності людства, або штучного, свідомого самообмеження, тобто створення системи норм, цінностей та обмежень у сфері природокористування. Якщо людство хоче зберегти себе і Землю, воно повинно обмежити себе у сфері матеріального виробництва і споживання. Для з’ясування екологічних закономірностей потрібні зусилля всіх наук, що ми й спробували продемонструвати у першій главі. Як ми бачили, одних природничих знань недостатньо для виживання людства. Найбільш складні проблеми пов’язані саме з людиною: із з’ясуванням її сутності і місця в природі, моральними якостями, цінностями людського буття, політичною волею тощо. Досягнення науки і техніки є другорядними поруч з проблемою виживання людства і осмисленістю людського життя. Люди – не роботи, Земля – не сировина!

2. Теоретико-методологiчнi засади сталого розвитку суспiльства

Концепція сталого розвитку суспільства. У 1992 роцi в Рiо-де-Жанейро (Бразилiя) вiдбулася конференцiя ООН з навколишнього середовища й розвитку, на якiй розглядалися проблеми майбутнього планети Земля. На конференції було затверджено «Порядок денний на XXI столiття», головна мета цього документа на майбутнє - просування шляхом сталого розвитку суспiльства, за якого задоволення потреб попереднiх поколiнь повинне вiдбуватися без загрози майбутнiм поколiн­ням, задовольняти свої потреби. Сталий розвиток людства передбачає взаємне узгодження економiчних, екологiчних i соцiальних чинникiв розвитку.

Основними принципами концепцil сталого розвитку сус­пiльства є:

- «задоволення потреб» - який передба чає придiлення найбiльшої уваги задоволенню потреб жителiв найбiднi­ших країн світу;

- «встановлення обмежень» - який передбачає накла­дання обмежень на стан технологiї та на розвиток люд­ства задля збереження довкiлля з врахуванням спро­можностi бiосфери лiквiдовувати наслiдки дiяльностi людства.

«Порядок денний на XXI столiття» розкриває економiчнi та соцiальнi проблеми людства. Розглядає тi чинники, якi спри­чиняють навантаження на довкiлля: бiднiсть, зовнiшнiй борг країн, що розвиваються, структури виробництва та спожи­вання, якi не вiдповiдають концепцiї сталого розвитку; демо­графiчний вибух i структура мiжнародної економiки.

Kpiм цього в документi звернуто увагу на глобальнi еколо­гiчнi проблеми планети: знищення лiсiв; виснаження родючих грунтів; опустелювання нових територiй. Розкрито заходи, якi запобiгають забрудненню повiтря й води; знищенню рибних pecypciв; сприяють безпечному поводженню з токсичними та радiоактивними вiдходами.

Впровадження концепцiй сталого розвитку суспiльства покладається на великi групи населення: жiнок, приватнi структури, профспiлки, фермерiв, дiтей та молодь, представни­ків корінного населення, науковцiв, органи мiсцевої влади й недержавнi органiзацii.

Документ передбачає чiткi методи реалiзацiї концепцiй ста­лого розвитку, а саме, вiдзначаються фiнансовi ресурси i меха­нiзми, способи поширення екологiчно обгрунтованих теорiй, розглянуто проблеми мiжнародної спiвпрацi, мiжнароднi угоди і правові механізми.

Проблеми сталого розвитку України. У проектi «Концеп­цй сталого розвитку України» зазначено, що сталий розвиток в Україні – це процес розбудови держави на основі узгодження i гармонiзацiї соцiальної, економiчної та екологiчної складо­вих з метою задоволення потреб сучасних i майбутнiх поко­лiнь. Сталий розвиток розглядається як такий, що не лише породжує i сприяє економiчному зростанню держави, а й спра­ведливо розподiляє його результати, вiдновлює довкілля та сприяє подоланню бiдностi.

Проте при переходi Украiни на шлях сталого розвитку мають бути розв'язанi такі головні проблеми:

- сприяння становленню громадянського суспiльства;

- подолання бiдностi;

- вiдхiд вiд таких процесiв розвитку суспiльства, якi при­зводять до його деградацii;

- створення цiлiсноi системи законодавства у сферi сталого розвитку;

- введення дiевого економiчного механiзму природокорис­тування та природоохоронної дiяльностi;

- вдосконалення процесу доступу до iнформацiї з питань навколишнього середовища та здоров'я.

Для успiшного просування шляхом сталого розвитку Україна пiдписала Програму дiй «Порядок денний на XXI столiття» на конференцil в Рiо-де-Жанейро у 1992 роцi, Пiз­нiше у 1997 роцi на конференції «Pio + 5» українська делега­цiя пiдтвердила свое прагнення йти шляхом сталого розвитку. У тому ж роцi в Україні надержавному piвні було створено нацiональну комiсiю сталого розвитку, яка активно спiвпра­цюе з рiзними мiжнародними природоохоронними органiза­цiями.

Таким чином, екологiчна проблематика все частiше вихо­дить на перше мiсце в мiжнародних вiдносинах. Так, переважна бiльшiсть мiжнародних екологiчних документiв передбачає такi основнi завдання:

- встановлення прiоритетiв для майбутньої дiяльностi з розробки правових норм у галузi охорони навколишнього середовища;

- прийняття мiжнародних стандартiв у галузi охорони навколишнього середовища;

- усунення корiнних причин деградацій навколишнього середовища;

- екологiчний монiторинг і оцiнка стану навколишнього середовища;

- прогнозування та розробка цiльових механiзмiв збере­ження, вiдновлення i охорони навколишнього середовища.

Українська держава з перших днiв незалежностi бере активну участь у мiжнародних природоохоронних заходах та реалізації екологiчних програм i проектiв. Так, вiдпопiдно до Закону «Про природно-заповiдний фонд України» вiд 26 лис­топада 1993 року видано Указ Президента України «Про бiо­сфернi заповiдники», яким затверджено перелiк бiосферних заповiдникiв в Україні, що внесені Бюро мiжнародної коорди­нацiйної ради з програми ЮНЕСКО «Людина та бiосфера» до міжнародної мережі бiосферних заповiдникiв. Станом на лис­топад 1993 року таких заповiдникiв було три: Асканiя-Нова (Херсонська обл.), Чорноморський (Херсонська, Миколаївська обл.), Карпатський (Закарпатська обл.). Міністерству закор­донних справ України та Академії наук України доручено пiд­готувати матерiали, необхiднi для пiдписання угоди з Респу­блiкою Польща та Словацькою Республікою про створення мiжнародного бiосферного заповiдника «Схiднi Карпати».

Мiжнародне спiвробiтництво у галузi охорони навколиш­нього природного середовища займає одне з важливих мiсць у зовнiшньополiтичному Kypci України. Україна, як член ООН є суверенною стороною багатьох мiжнародних природоохорон­них угод i разом з iншими країнами світу продовжує активно працювати над завданнями щодо врятування нашої планети вiд екологiчного лиха. Отже, на сучасному етапi розвиткv людства, в час надвисокого рiвня впливу на довкiлля з не завжди передбачуваними наслiдками екологiчна освіта, вихо­вання i культура громадян визначають не лише сутність держави, але й благополуччя та здоров'я нації.

Проте найбiльшу кiлькiсть мiжнародних природоохорон­них документiв було прийнято, починаючи з другої половини ХХ столiття. Найвагомiшi з них - програма ООН «Людина та бiосфера» (1968), Програма з навколишнього середовища (1972), Європейська угода про збере:ження тваринного i рос­линного світу та природних бiтопів (1979), Всесвiтня хартiя природи, прийнята Генеральною Асамблеєю Об'єднаних Нацiй у 1982 р., Європейська Хартiя про навколишнє середовище та здоров'я (1990), Конвенцiя iз захисту видiв (1993), Конвенцiя збереження бiорiзноманiття (1993), Конвенцiя iз захисту клi­мату (1984), Декларацiя про лiс (1994), Порядок денний ХХI столiття (1992).

Важливими документами мiжнародних природоохоронних вiдносин є Всесвiтня хартiя охорони природи, яка проголосила та взяла пiд захист право вcix форм життя на виживання; Кон­венцiя про заборону воєнного та ворожого використання засо­бiв впливу на природне середовище; Декларацiя про середо- вище, яке оточує людину, що є зведенням основних принципiв мiжнародного спiвробiтництва; Конвенцiя про змiну клiмату; Конвенцiя про бiологiчну рiзноманiтнiсть; Конвенцiя про " боротьбу зi спустелюванням. Особливе значення має головний документ, прийнятий ЮНСЄД, - «Порядок денний на XXI сто­лiття» - всесвiтнiй план дiй з метою сталого розвитку, пiд яким слiд розумiти таку модель соцiально-економiчного розвитку суспiльства, коли життєвi потреби людей будуть задовольня­тися з врахуванням прав майбутнiх поколiнь на життя в здо­ровому та невиснаженому природному середовищi. Kpiм того, досягнення сталого розвитку неможливе без бiльш справедливого використання pecypciв природи, боротьби з бiднiстю, з одного боку, та неприпустимими розкошами - з iншого.

Дата добавления: 2014-12-07