Тема 3. Способи державноговпливу на ефективність інноваційних механізмів

Держава здійснює регулювання інноваційних процесів як безпосередньо, ініціюючи нововведення і виступаючи учасником пов’язаних з|із| цим відносин, так і опосередковано, стимулюючи інновації непрямими методами і створюючи відповідний економічний механізм. Центральне місце в системі прямого державного регулювання займає фінансування НДДКР і інноваційних проектів із бюджетних коштів. Державні асигнування і субсидії можуть надаватися державному і недержавному секторам на власні інноваційні цілі або на забезпечення інноваційною складовою інвестицій багатоцільового характеру|вдачі|.

Значення непрямих методів державної підтримки інновацій визначається| перш за все|передусім| тим, що опосередковане стимулювання вимагає зна­чно| менших бюджетних витрат|затрат| в порівнянні з прямим фінансува­нням|, їм може бути охоплений набагато більший круг|коло| інноваційних суб’к­тів|. Навіть при мінімальних ресурсах раціональна державна програ­ма| стимулювання нововведень може дозволити країні зайняти|позичати| передові позиції в світовому науково-технічному розвитку. Це, зокрема, наочно|наглядний| підтверджено досвідом|дослідом| післявоєнної Японії. Серед мерів непрямого керування| перш за все|передусім| підкреслимо податкові пільги. Пільгове оподаткування прибутку реалізується як шляхом скорочення бази оподаткування, так і шляхом зменшення податкових ставок, вирахуваннями з|із| податкових платежів.

Могутнім важелем інноваційної політики багатьох країн стала підтримка малого і середнього інноваційного підприємництва, що володіє достатньою гнучкістю для продукування і розповсюдження|поширення| нововведе­нь|, а також що формує сприятливе для інновацій конкурентне середовище|середу|. Сприяння малому і середньому бізнесу проголошується одним з головних пріоритетів державного рівня, оскільки такого роду підприємці часто|частенько| не можуть самі захистити свої економічні інтереси. Госу­дарством створюються різні структури, що надають|роблять| малим підприємствам ті або інші послуги. Для малого наукоємкого|наукоємного| бізнесу особливе значення має пошук потенційних інвесторів, замовників, а також інформаційне забезпечення|, бо засоби|кошти| на самостійне здійснення інноваційного мар­кетингу| відсутні. При розподілі державних замовлень і контрак­тів| за малим бізнесом часто резервується певна частка|доля| фінансува­ння|. Вельми|дуже| дієвою|дійовою| мірою є|з'являється| державне страхування ризикового (венчурного) підприємництва. Найбільшого поширення набуло субсидування державними структурами венчурних фірм|фірма-виготовлювачів| в обмін на частину|частку| акцій, що забезпечує участь держави в прибутку у разі|в разі| успіху проекту. У ряді|в ряді| країн передбачаються спеціальні дотації на наймання науково-технічного| персоналу.

Перетворення інновацій на домінуючий чинник світового економічного розвитку відбувається в умовах широкого спектру національних економічних систем і знаходить віддзеркалення у формуванні специфічних для тієї або іншої кра їни інноваційних механізмів.

Сучасна світова економіка характеризується стрімкою інтернаціоналізацією сфери НДДКР і інновацій. Міжнародна науково-технічна кооперація стала невід'ємній складовій інтеграційних процесів. Внутрішні національні ринки стають вузькими для реалізації масштабных інноваційних проектів, і фірми|фірма-виготовлювачі| приділяють| все більшу увагу| розповсюдженню|поширенню| своїх нововведень|новин| за кордоном. Проте|однак| розвиток міжнародних науково-технічних зв'язків відрізняється суперечністю. З|із| однією! сторони, в наявності постійне поглиблення кооперації. Почавшись з простого обміну інноваційною продукцією, вона досягла таких форм, як об'єднання інноваційних ресурсів, сумісне продукування і розповсюдження|поширення| інновацій, формування міжнародних інноваційних механізмів. Особливо істотні|суттєві| масштаби цих процесів в рамках транснаціональних корпорацій. З іншого боку, різко загострюється|загостряє| конкуренція на світових ринках наукоємкої|наукоємної|, інноваційної продукції, боротьба держав за науково-технічні і інноваційні ресурси. Разом з|поряд з|і світовими економічними лідерами — США, Західною Європою, Японією до суперництва підключаються нові індустріальні країни, держави, що розвиваються. У цих умовах держава грає все більш активну роль в регулюванні міжнарод­них| аспектів інноваційних процесів.

Зі встановлення правил переміщення інноваційної продукції через державні кордони державне регулювання міжнародних інноваційних зв'язків перетворилося на систему взаємозв'язаних мерів, сприяючих зміцненню положення країни в світовому науково-технологічному комплексі. Головною метою міжнародної науково-технічної політики держав стає зростання глобальної національної конкурентоспроможності, тобто підтримка високого рівня життя нації за рахунок застосування ефективних технологій, інноваційних механізмів, постійного зростання кваліфікації кадрів, використання переваг міжнародного розподілу праці і забезпечення лідируючих позицій на світових ринках тих або інших видів товарів і послуг. Як правило, державні структури зосереджують зусилля на регулюванні співпраці у високотехнологічних сферах, залишаючи області середнього і низького технологічного рівня під прямою дією класичних ринкових механізмів.

Підвищення ролі міжнародних зв'язків знаходить віддзеркалення і в організаційному аспекті державного регулювання, часто створюються спеціалізовані органи і підрозділи. Науково-технічні і інноваційні питання займають все більш істотне місце у всій зовнішньополітичній і зовнішньоекономічній діяльності, роботі посольств, консульств, торгових представництв і ін., організовуються спеціалізовані зарубіжні центри по питаннях науково-технічної співпраці. Намітилася явна тенденція до формування науково-технічної дипломатії, тобто системи мерів і інститутів, направлених на сприяння кооперації і захист державних інтересів в світовій науково-технічній сфері.

Державне регулювання міжнародних зв'язків в інноваційній сфері повинне базуватися на ряду загальних принципів: взаємна вигода, недопущення дискримінація, еквівалентна технологічна залежність сторін і тому подібне Як і при дії на внутрішні науково-інноваційні процеси, тут використовуються прямі і непрямі методи. Держава може ініціюват| і безпосередньо фінансувати з бюджетних коштів двусторонні і багатобічні| міжнародні інноваційні програми і проекти, діяльність міжнародних дослідницьких організацій і технологічних| центрів, спільних підприємств, спеціалізованих фондів, формування| міжнародною інноваційною, інфраструктури і так далі Государственниє установи створюють юридичну базу кооперації як законодавчим опрацьовуванням|проробляти| відповідних питань, так і укладенням міжнародних договорів і угод, участю в роботі сумісних|спільних| органів по питаннях науки і технології. Серед непрямих методів регулювання можна назвати|накликати| як загальноекономічні (наприклад, податкові і кредитні пільги учасни­кам| співпраці|співробітництва|), так і специфічні — митне регулювання, експортні і імпортні квоти, міжнародні патентно-ліцензійні меха­нізми| і ін. У переліку інструментів державного регулювання міжнародної| науково-технічної співробітництва| відзначимо також наступні| |:

• вибір і реалізація пріоритетних напрямів|направлень| співпраці|співробітництва|;

• фінансування кадрових обмінів;

• підключення до світових систем науково-технічної інформації;

• включення|приєднання| в світовий технологічний простір шляхом |вступу| в країні міжнародних стандартів і норм;

• надання|виявлення| юридичних, посередницьких, консультаційних і інших послуг учасникам співпраці|співробітництва|;

• підтримка міжнародних контактів малого і середнього інноваційного| бізнесу;

• державне стимулювання зарубіжних інвестицій в інноваційну| сферу і аналогічних вкладень вітчизняних інвесторів за кордоном;

• зарубіжне патентування за державний рахунок|лічбу|;

• закупівля зарубіжної науково-технічної літератури;

• залучення зарубіжних експертів до оцінки масштабних програм і I проектів.

Державна стратегія і тактика в області міжнародної науково-технічної кооперації повинні бути диференційовані по країнах і реги­онах| світу|світу|. Странова диверсифікація напрямів|направлень| і форм співпраці|співробітництва| дозволяє досягти високої сумарної ефективності міжнародних зв’язків|. Разом і|поряд з|з зміцненням науково-технічних контактів з|із| ведучими країнами Заходу Україні в найближчій перспективі належить активізувати взає­мозв’язок| з|із| новими індустріальними країнами, державами|, що розвиваються, а також відновити зв'язки з|із| державами колишнього СРСР, із|із| країнами Східної Європи. Доступ до світових інноваційних ресурсів, а також ринкам інноваційної продукції значно полегшується активною учас­тю| країни в роботі міжнародних організацій інноваційного профілю, таких, як ЮНЕСЬКО, ОЕСР, ЮНКТАД, ЮНІДО, МАГАТЕ і багато інших. Розвиток інноваційних процесів на просторі| СНД залежить від динамі­ки| відновлення і подальшої інтенсифікації наукових і виробничих зв'язків цих країн. Зусилля в даній області координуються Межгосударственним комітетом з науково-технологічної співпраці СНД.

Зрештою державне регулювання міжнародної науково-технічної кооперації покликане забезпечити раціональне поєднання між протекціонізмом по відношенню до вітчизняних виробників інноваційної, наукоємкій продукції і ступенем лібералізації міжнародних зв'язків в області науки і високих технологій.

Основні поняття: інноваційна політика, державне регулювання, сертифікація, генератори ідей, державна науково-технічна програма, фінансовий лізинг, франчайзинг, венчур, соціогеном, інкубатори інноваційного бізнесу, науково-технічна політика, диверсифікація, критичні технології.

Дата добавления: 2014-12-07