Легенда про євшан-зілля

ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКИЙ ЛІТОПИС

Слово про Закон і Благодать

ІЛАРІОН КИЇВСЬКИЙ

Іларіон Київський – найбільш визначна постать, що виходила далеко за межі своєї доби. Створене ним “Слово про закон і благодать” – це панегірик, похвала київським князям – Володимиру Святославовичу Великому та його сину Ярославу Мудрому.

Про закон, Мойсеєм даний, і про благодать та істину, що були Ісусом Христом, і як закон одійшов, а благодать і істина всю землю сповнили, і віра на всі народи поширилась, і на наш народ руський. І похвала кагану нашому Володимиру, що ним охрещені ми були. І молитва до Бога од усієї землі нашої. Господи, благослови, Отче!

<…> Отож про закон, Мойсеєм даний, і про благодать і істину, які з’явилися через Христа, повість ся і про те, чого досяг закон і чого досягла благодать, – спершу закон, а потім благодать; спершу тінь, а потім істина.

<…> Похвалімо ж і ми, по силі нашій, хоч малими похвалами, того, хто велике і дивне діло сотворив, нашого вчителя і наставника, великого кагана нашої землі Володимира… Сей каган наш Володимир славним од славних народився, благородним од благородних. І, дійшовши літ і снаги, змужнівши, в моці й силі вдосконалившись, мужністю й умислом дозрівши, єдинодержцем став землі своєї, підкоряючи під себе навколишні сторони — ті миром, а непокірні мечем. Отак, коли він у дні свої жив і землю свою пас правдою, мужністю і розмислом, навідав його Всевишній, глянуло на нього всемилостиве око благого Бога, і возсіяв розум у серці його. І осяг він суєту ідольської облуди і потребу знайти єдиного Бога, який сотворив усю тварь, видиму і невидиму.

<…> Візьми ж за благі діла свої і за все інше заплату на небесах — блага, що їх приготував бог вам, тим, які любите Його.

Автор літопису невідомий. Увага літописця зосереджена навколо подій у Галицікій і Волинській земліях, куди у ХІІІ ст. зміщуються центри громадського й культурного життя. Літопис поділяється на дві частини – Галицьку й Волинську. У першій частині відображено занепад і відродження династії Романа Мстиславовича, міжусобиці, підступність і зрадливість галицьких бояр, татарські набіги, та підноситься слава князівських міст, де розвивається ремесло, духовне життя, переписуються книги. У другій – зосереджено увагу навколо подій при дворі князя Володимира Васильковича, походи татар на Литву, Польщу, Угорщину.

У рік 1201 по смерті ж великого князя Романа, вікопомного самодержця всієї Русі, який здолав усі поганські народи, мудрістю ума додержуючись заповідей Божих. Він бо кинувся на поганих, як той лев, сердитий же був, як та рись, і губив їх, як той крокодил, і переходив землю їх, як той орел, а хоробрий був, як той тур, бо він ревно наслідував предка свого Мономаха, що погубив поганих Ізмаїльтян, тобто половців, вигнав хана їхнього Отрока в Обези, на Залізні ворога, а хан Сирчан зостався коло Дону, рибою відживши.

Тоді Володимир Мономах пив золотим шоломом із Дону, забравши землю їх усю. По смерті ж Володимировій зостався у Сирчана один лиш музика Ор, і послав він його в Обези, кажучи: “Володимир уже вмер. Тож вернися, брате, піди в землю свою. Мов же ти йому слова мої, співай же йому пісні половецькії. А якщо він не схоче, дай йому понюхати зілля, що зветься євішан”.

Той же не схотів вернутися, ні послухати її. І дав Ор йому зілля, і той, потохавши і заплакавши, сказав: “Да лучче є на своїй землі кістьми лягти, аніж на чужій славно­му бути”. І прийшов вій у землю свою. Од нього родився Кончак, що зніс Сулу, пішо ходячи, котла носячи на плечах.

Обези - давня назва Грузії.

Отрок - нащадок половцького хана.

Сирчан - брат Отрока.

Рибою відживши – зберіг собі життя, живлячись рибою.

Сула – річка, ліва притока Дніпра.

Дата добавления: 2014-12-07