Сказання про війну козацьку з поляками

САМУЇЛ ВЕЛИЧКО

[НАПАД НА СІЧ]

Року від розподілу стихій 7183, а від сповиття пеленами у Вифлеємі Маляти^, що небо хмарами повиває, 1675. Турчин, цей ненаситний і завжди спраглий християнської крові фракійський смок, не задовольнився тим, що в минуле літо ковтнув чимало православного козако-українського народу …

…На третю тоді чи четверту ніч після Різдва Христового опівночі хан наблизився до Січі, зняв через Орду січову сторожу, що стояла за верству чи дві в пригожому місці і від цієї сторожі звідомився, що вже більше ніде інде, навіть у са­мій Січі немає сторожі, і що військо в Січі п’яне безпечно спить у своїх куренях. Хан дуже на це зрадів і зараз-таки, вибравши спосеред пійманих запорозьких сторожів кращого, пообіцяв йому свою ласку з особливою винагородою і наказав впровадити яничарів піхотою в середину Запорозької Січі тією хвірткою, яка за їхнім-таки, сторожів, виказом була не замкнена. А яничарам, посилаючи їх отак з тим запорозьким проводирем у Січ, наказав, коли ввійдуть у неї, вчинити над запорожцями, що сплять п’яні, належну військо­ву розправу; сам хан, об’їхавши з Ордою Січ довкола і густо її обступивши, стояв непооддаль напоготові, щоб не випустити й духа втікачів-запорожців. Але що чоловік собі обіцує, теє Бог ницує, згідно давнього прислів’я, і це, власне, виповнилося туркам і тата­рам та й змарнотило їхню надію вигубити низове Запорозьке Війсь­ко та зруйнувати Кіш…

Тож яничари, заповнивши Січ, як вище казав, і опанувавши всі січові гармати та заступивши всі вільні місця, були кілька годин у зніченні й тихому мовчанні. Коли ж повернуло запівночі, то Вседер­житель Бог зблаговолив зберегти за своїм жеребом цілим від поги­белі своє православне й преславне низове запорозьке Військо. Він відігнав в одному з куренів сон в одного Шевчика і той, вставши на своє діло, відчинив кватирку та й почав крізь віконну щілину при­глядатися, чи ранок уже чи ні. Аж раптом побачив несподіваних людей — ущерть набиту вулицю ворогів-турків. Він жахнувся на те, однак відразу, тихо засвітивши в своєму курені кільканадцять свічок, тихцем ознайомив те п’ятьом чи шістьом товариству картникам, які ще не спали в тому курені, а заслонившись в одному з кут­ків, тихо грали в карти. Вони, почувши це, забули карти і зараз-таки, кинувшись до всіх вікон свого куреня і, не відчиняючи їх, почали приглядатися у віконні щілини, чи правду сказав їм Шев­чик. Коли ж і самі побачили повну Січ своїх ворогів-турків, то відразу тихо побудили все товариство свого куреня, якого було три з половиною сотні й ознайомили їх про біду, що їх чекала. Вони хутенько повставали, тихо повбиралися й озброїлися, а під прово­дом свого курінного отамана учинили такий лад, що біля кожно­го вікна поставили по кількадесят чоловік кращих стрільців, щоб ті безперервно стріляли, а інші щоб заряджали мушкети. Отак тихо поладнавшись і помолившись Господові Богу, відразу порозчиняли вони всі вікна й віконниці та й почали густо й безперервно стріляти в тісняву яничарів, сильно їх б’ючи. Почули це і з інших куренів та й, побачивши увіч тих-таки своїх ворогів, відразу запалили зусібіч і з усіх курінних вікон по січових вулицях і завулках вельми гус­тий і безперервний мушкетний вогонь, і, наче незагасною блискав­кою, просвітили в своїй Січі темну тодішню ніч; вони так тяжко разили турків, що від одного пострілу падало їх два чи три. Яничари ж через свою тісняву не могли просто наставити до курінних вікон свою зброю, вони стріляли в повітря і, кидаючись поміж себе, на­че козли, падали на землю часто-густо биті і топилися у своїй власній крові. Коли ж їх на вулицях і завулках порідшало так, що лишилася живими заледве третя частина, тоді запорожці поба­чили, що, стріляючи один супроти одного з куренів на ворогів, мусили б шкодити собі самі; тож крикнули одноголосне до ручного бою й отак висипалися разом з усіх куренів з мушкетами, з лука­ми, списами, шаблями й дрючками та й почали докінчувати та нещадно вбивати решту тих турків, які не були поцілені стріль­бою.

Дата добавления: 2014-12-07