Іван Вишенський

Про ченця Прохора, котрий молитвою з лободи робив хліб, а з попелу сіль

КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКИЙ ПАТЕРИК

Патерик – збірка оповідань про святих отців. Києво-Печерський патерик (ХІІІ-ХVст.) – найпопулярніший твір старого письменства – оповідає про Києво-Печерський монастир, чуда пов’язані з будовою Печерської церкви, оповідання про святих, про лаврських і печерських ченців.

Було це в дні князювання Святополка в Києві; багато наруги чинив людям цей князь <…>

У ті дні прийшов хтось із Смоленська до ігумена Іоанна, бажаючи бути іноком. Ігумен постриг його й назвав Прохором. Цей чернець Прохір віддав себе на послух і таку безмірну стриманість, що навіть хліба себе позбавив. Він збирав лободу, роз­тирав її своїми руками і робив із неї хліб; ним і харчувався <…> Бачачи ж терплячість і велику повстримнісгь, Бог перетворив йому гіркоту на солодкість, і була йому радість, після печалі, по сказаному: “Ввечері прихо­дить плач, а на ранок торжество”<…>

Тоді Святополк із Володарем і і Васильком пішов раттю на Давида Ігоровича помститися за Василька, якого осліпив Святополк <…> Блаженний Прохір мав уже тоді свою келію. І зібрав він до себе з усіх келій попіл, але так, щоб ніхто про це не знав. І роздавав він цей попіл тим, хто приходив до нього, й у всіх після молитви його перетворювався він на чисту сіль хотіли. <…> І князь послав узяти в інока всю сіль. Коли привезли її, він із тими крамольниками, які наговорювали йому на блаженного, пішов подивитися на неї. І побачили всі перед очима своїми попіл <…>

Іван Вишенський – палкий прихильник православ’я, афонський аскет. Діяльність Вишенського була спрямована на збереження національної єдності, релігійних і культових традицій. Письменницький хист його виявився найбільше в публіцистичному стилі.

Вельможним їхнім милостям панам арцибіскупу Михайлу і біскупам Потію, Кирилу, Леонтію, Діонисію та Григорку…

<…>Звідомляю вашим милостям, що до мене дійшло вашого подвигу (труд, ревності і старання) писання, назване «Оборона згоди з ла­тинським костьолом та вірою, що Риму служить», грубо збите від руського народу вами, старателями й будівничими тієї згаданої згоди. Побачивши те, вельми почудувався я не простим, малим подивом, але великим здивуванням та жахом, розмірковуючи сам собі в затворі, в темниці безмовності сидячи: як це воно і звідкіля б ваші милості могли досягти такої ласки, дару, блаженства і свя­тості? Те я частково знаю, що ви таких почестей і благодаті з висо­кості ніколи не шукали, ані просили, і сліду скорбного Христового не топтали, і мандрівок до горнього Єрусалима через заняття ро­зумною молитвою не творили, а отак знагла, без жодної заслуги перед Богом смієте собі привласнювати оту гідність, шляхетність і достойність дару (так, нечебто це запевне йде від небесного одкро­вення) і, єднаючи ту згоду, таїнство віри змішуєте і споюєте з без­вір’ям.

Дата добавления: 2014-12-07