Зародження та розвиток теорії інвестування

ТЕМА 1. ЕВОЛЮЦІЯ ПОГЛЯДІВ НА СУТНІСТЬ ТА ПРИРОДУ ІНВЕСТИЦІЙ

Електричні апарати

Лабораторні роботи 1 –10

В авторській редакції

Підп. до друку.. 06. Формат 60х84/16. Папір офс.

Офс. друк. Ум. фарбовідб. 24. Ум. друк. арк. 5,35. Обл.-вид. арк. 5,75.

Тираж 150 пр. Замовлення № …….. Вид. № …….

Видавництво НАУ

03680. Київ-680, проспект Космонавта Комарова, 1.

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру ДК № 977 від 05. 07. 2002.

Питання:

1. Зародження та розвиток теорії інвестування.

2. Внесок А.Сміта, Д.Рікардо. та Д.Кейнса.

3. Сучасний розвиток теорії інвестування

Питання для самостійного опрацювання:

1. Основні вчені та економічні школи, що досліджували теорію інвестування та інвестиційного аналізу

Мета: знати основні теорії інвестування, їх авторів та економічні школи, що заснували та розвивали теорію інвестування та інвестиційного аналізу.

Література: [8, с. 8-43]; [12, c.10]; [14, c.9].

Від початкових етапів економічна категорія «інвестиції» стала однією з центральних, сутність якої вченими-економістами остаточно не з'ясована.

Теорія і методологія інвестицій виразно осмислюються й формулюються Лише у другій половині XX ст., а розроблення принципів та ідей стосовно інвестиційних процесів мало досить неординарну історію.

Річ у тому, що наукові, системні за своїм змістом теорії інвестицій були сформовані ще в середині XVI-XVII ст. Насамперед це соціально-економічна теорія торгових інвестицій - меркантилізм, предметом дослідження якого була сфера обігу, середовище «породження грошей грошима», тобто зростання обсягів капіталу. Прибічникам теорії «мануфактурних» інвестицій пізнього меркантилізму властиве перебільшення ролі грошей, у яких вони вбачали чи не єдину умову розвитку виробництва.

Класична ліберальна теорія ідеалізувала стихійний ринковий механізм та по суті, лише обмежилася твердженнями, що тільки ринкова економіка і приватна власність дають змогу найкращим чином використати інвестиції для поновлення реального капіталу. Проблема досягнення економічного оптимуму від вкладених інвестицій набула великого значення у працях В. Парето, тому що її вже не можна було вирішувати з позиції теорії трудової вартості.

Методологічний аналіз ефективних умов взаємодії з економічною системою потребує залучення додаткових наукових інструментів дослідження, розроблених у рамках теорії представників австрійської економічної школи, засновниками якої є Ф. Візер та К. Менгер. Одним із таких продуктивних підходів до аналізу інвестицій є концепція «зобов'язування», згідно з якою інвестиції самі собою не мають цінності, вона їм «ставиться в обов'язок» економічним результатом, який одержують при їхньому застосуванні. Зобов'язуваність є передбачуваною цінністю, і саме вона є об'єктом вивчення при аналізі інвестиційного процесу, аналізу поведінки інвестора та прийняття ним рішень про обсяг і характер інвестицій.

Іншим не менш цікавим теоретичним підходом, пов'язаним із подальшим розвитком теорії маржинальної корисності, є концепція «окольності», розроблена Е. Бем-Баверком, яка дає змогу в межах аналізу технологічної еволюції та факторів, що її визначають, розглянути чинники сучасного інноваційного процесу, які впливають на ціну інвестиційних благ і тим самим стимулюють або стримують попит на інвестиції.

Ця тема надовго виявилася однією з провідних в інвестиційній теорії. Наукові напрацювання щодо гіпотези про повну невизначеність умов, у яких реалізуються управлінські й фінансові рішення дали можливість сформувати сукупність математичних методів, орієнтованих на проведення інвестиційних

розрахунків в умовах невизначеності, що отримали назву інвестиційної математики. Незважаючи на панування детермінованого підходу, важливість факторів невизначеності й ризику в інвестиційних проблемах усвідомлювалася цілком чітко.

Уже в перших своїх працях (1921 р.) Найт аналізує ці фактории у контексті теорії інвестицій тільки як якісні. Але й застосування тільки кількісних теоретико-імовірнісних методів дало змогу істотно просунутись у вивченні впливу ризику на прийняття інвестиційних рішень. Дослідження з цього напряму отримали назву: сучасні теорії інвестицій.

Сам термін «сучасна теорія інвестицій» припускає існування аналогічної традиційної теорії. По суті, як вважає багато хто з економістів, немає самої теорії, а є простий набір певних правил чи методів як, наприклад, широко відоме «золоте правило інвестування», згідно з яким «купувати треба дешево, а продавати дорого».

Інший авторитетний представник австрійської школи Ф. фон Візер розвинув у своїх працях ідеї маржиналізму. Розробляючи теорію інвестиційних, виробничих благ, він розглядає витрати як своєрідну корисність. Візер увів у науковий обіг термін «маржинальна корисність інвестиційних товарів». Вартість інвестиційного товару вів виводив із його корисності, насиченості потреб, для того аби показати, що наступні партії товару, доступного покупцеві, змінюють попит не лише на споживчі товари, а й на інвестиційні блага.

Візер уперше висловив думку, що маржинальна корисність інвестиційних благ може змінюватися під впливом дії уряду, бо коли правильно вирішено проблему «робінзонівського» (тобто індивідуального) господарства, то тим самим буде розв'язано й економічні проблеми суспільства в цілому.

Основні завдання, які висували ініціатори цього маржинального підходу, полягали у виявленні універсальних закономірностей розширення межі аналізу інвестиційних процесів і створення на цій основі «загальної інвестиційної моделі», а також у розробленні системної інвестиційної «мови» та відповідного математичного апарату.

«Економісти нової хвилі» сформували засади неокласичного аналізу інвестиційних процесів, які передбачали саморегулювання інвестиційної діяльності як усередині країни, так і на всьому міжнародному господарському просторі.

За чинники саморегулювання брались норма прибутку та ставка процента, за необхідні умови зростання інвестицій - зростання доходів, особливо тієї частки, що перетворюється на заощадження, а за основну рушійну силу економіки - попит на товари. Більшість авторів визнавала, що пожвавлення інвестиційних процесів може стимулювати держава. Та майже всі вони вважали, що втручання держави може призвести до розбалансування ринку інвестицій.

Представники неокласичного підходу розширили межі інвестиційних процесів, уточнили економічну інвестиційну модель. У ній поряд з об'єктивними (доходи та їхня структура, розподіл доходів, співвідношення між заощадженнями та споживанням, норма прибутку, процент і його рівень) та суб'єктивними (схильність до заощаджень, схильність до споживання) чинниками інвестиційної діяльності об'єктом дослідження стають і нові: структура капіталів, оптимальні розміри капіталів (обсягів інвестицій) з огляду на вичерпність ресурсів, часовий фактор інвестиційних процесів, ціновий фактор споживання інвестиційних товарів.

Уперше постає проблема свідомого регулювання розподілу інвестицій між матеріальними факторами виробництва та працею, доцільності інвестування виробництва, що базується на використанні обмежених ресурсів.

Проте економічний аналіз інвестиційних процесів усе більше позбавляється макроекономічних ознак, зводиться до мікроекономічного рівня.

Отже, становлення неокласичної традиції економічного аналізу пов'язувалося із розробкою нових, мікроекономічних засад дослідження закономірностей інвестиційних процесів.

Особливе місце серед сучасних економічних теорій, які описують інвестиційні процеси як важливу складову частину економічної політики, безперечно, належить Дж. Кейнсу, котрий на уроках Великої депресії розробив загальну теорію зайнятості, процента і грошей, яка дає можливість кількісно порівнювати такі важливі складові економічної діяльності, як заощадження та інвестиційна діяльність, рівень зайнятості й норма процента.

Поступальний розвиток економічної науки вніс у положення економічної теорії Дж. Кейнса численні уточнецня щодо методики аналізу інвестиційних чинників, які сприяють розвитку економічних процесів.

Велика заслуга в цьому И. Шумпетера, який проаналізував нерівномірності технічних нововведень і, відповідно, автономних інвестицій, розглядаючи їх як головний фактор циклічних коливань виробництва. Особливість цього підходу полягала в тому, що, аналізуючи причини динамічних змін, він концентрував увагу на інституціональних складових суспільного розвитку, а саме на інноваційній діяльності як функції виробництва. Рушієм прогрессивного розвитку Шумпетер визнав монополію, що створює можливість акумулювати величезні обсяги коштів для майбутніх інвестицій, для впровадження інноваційних програм. Однак у центрі його теорії був інвестиційний підприємець, який визначав інвестиційно-інноваційний чинник переходу від одного загального врівноваженого стану до іншого.

Вагомих результатів досяг Дж. Дьюгенберрі, розширивши список таких коливань. Ряд оригінальних положень про сторонні фактори, які генерують автономні інвестиції, але перешкоджають встановленню рівноваги і викликаютьв економіці затухаючі коливання, висунув Р. Фріш, спираючись на аппарат фізичної теорії хвильових імпульсів.

Інвестування - це економічний процес, результати дії якого проявляються через певний час, тому ефективність інвестування виявляється через значний проміжок часу. Саме тому економісти різних шкіл та економічних теорій намагаються відкрити реалістичніший механізм рівноваги між заощадженнями й інвестиціями.

У 50-60-х роках почався новий етап - етап математичної строгості економічної теорії. У цілій низці наукових праць робилися спроби уточнити і забезпечити строгість дослідження умов максимальної ефективності економіки.

Ці праці зумовили появу великої кількості публікацій. Особливо необхідно відзначити наукові праці, що відображають механізми державного регулювання інвестиційної діяльності з домінуванням фінансових і грошово-

кредитних методів економічної політики (М. Фрідмен, В. Ойкен, Л. Ерхард, Ф. Хаєк). Аналіз інвестиційної діяльності в ринкових умовах знайшов відображення у працях І. Фішера, Д. Йоргенсона та ін.

Не менш важливим з точки зору становлення і розвитку сучасної теорії інвестицій є радянський етап, в межах якого було напрацювано значну частину наукових здобутків. Разом з тим, особливістю наукових праць цього етапу є ототожнення інвестицій з капіталовкладеннями, та орієнтація останніх тільки на формування основних виробничих засобів.

Так у вітчизняній економічній літературі до 80-х років термін «інвестиції» практично не використовувався для аналізу процесів соціалістичного відтворення, основною сферою його застосування були перекладені праці зарубіжних авторів та дослідження у галузі капіталістичної економіки. Базисним поняттям інвестиційної діяльності було поняття капітальних вкладень.

У подальшому періоді термін «інвестиції» набув поширення в науковому обігу, почав використовуватися в урядових і нормативних документах.

Однак інвестиції переважно ототожнювалися з капітальними вкладеннями.Інвестиції як капітальні вкладення розглядалися у двох аспектах: як процес, що відбиває рух вартості при відтворенні основних фондів, і як економічна категорія - система економічних відносин, пов'язаних із рухом вартості, авансованої в основних фондах від моменту мобілізації грошових ресурсів до моменту їхнього відшкодування.

Ширше трактування інвестицій в аналізованому періоді було репрезентоване позицією, згідно з якою інвестиції є вкладеннями не лише в основні фонди, а й у приріст обігових коштів, яка знайшла відображення у Типовій методиці визначення економічної ефективності капітальних вкладень (1981 р.) та в інших методичних рекомендаціях. В основу цього підходу покладено положення про те, що основні фонди не функціонують відокремлено від обігових коштів і, отже, приріст прибутку (доходу) є результатом їхнього спільного використання.

Складні проблеми організації інвестиційних процесів в умовах трансформації економічних відносин та питання активізації інвестиційних процесів є предметом поглибленої уваги сучасних економістів на пострадянському просторі.

Початок ринкових перетворень в Україні спричинив реформування підходів до аналізу інвестиційних процесів.

Дата добавления: 2014-12-07